Владу – з рук у раду

Павло ГВОЗДИК: «До органів суддівського самоврядування фактично перейшли повноваження Голови ВС»

Уся влада — радам! Сьогодні це радянське гасло стало актуальним і для вітчизняної Феміди. Попри те що представники третьої гілки влади лише кілька місяців працюють у нових законодавчих реаліях, позитивні зрушення вони вже встигли відчути.

Чи не найголовнішим досягнення судової реформи люди в мантіях уважають посилення ролі органів суддівського самоврядування. Чи так це насправді і чи впораються представники останніх із покладеними на них обов’язками — наш тижневик з’ясовував у очільника Ради суддів загальних судів, судді Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Павла ГВОЗДИКА.

У своєму інтерв’ю він розповів про актуальні проблеми судочинства й запропонував альтернативні шляхи їх вирішення.

На постійній основі

— Павле Олександровичу, нещодавно у вас з’явилися нові можливості для кар’єрного зростання: спершу ви залишили крісло голови Апеляційного суду Івано-Франківської області, аби очолити Раду суддів загальних судів, а згодом перейшли до Вищого спеціалізованого суду із розгляду ци¬вільних і кримінальних справ. Чи з легкістю ви погодилися на такі переміщення і чи не шкодуєте про свій переїзд до столиці?
— Ні, не шкодую. Для мене це було зважене рішення. Робота в раді суддів — досить серйозний рівень, адже це той орган, який нині значною мірою забезпечує практичну реалізацію судової реформи. Стосовно моєї діяльності як судді вищого спеціалізованого суду скажу, щто вона для мене не є новою, ос¬кільки я протягом останніх 25 років працював у обителі Феміди. Просто нині виконую інші функції.
— Які умови вам створили в Києві? Чи забезпечені ви житлом?
— На сьогодні не забезпечений, однак у принципі маю де жити. Поки що мені цього достатньо, а надалі, думаю, це питання буде вирішено у визначеному законом порядку.
— До роботи в органах суддівського самоврядування вам не звикати. Раніше ви були одним із 77 представників Ради суддів України, а тепер входите до нового складу РСУ й водночас очолюєте РСЗС. Чи не бракує вам робочих рук? Адже 11-ом представникам ради, мабуть, складно впоратися з тим обсягом роботи, який на них покладено законодавцем.
— Законодавець дійсно кардинально змінив систему органів суддівського самоврядування. На сьогодні я б визначив два основні напрями нашої праці: контроль за організацією роботи судів і вирішення кадрових питань. Безумовно, аби виконати цей обсяг завдань, потрібні робочі руки, і, переконаний, 11 осіб для цього достатньо.
Проте, на жаль, існує інша проблема. Діяльність РСЗС ускладнює те, що до її складу входять представники різних інстанцій, які мають основне місце роботи. Як же можна вивчити організацію роботи суду в певній області, якщо представник ради не зможе туди поїхати?.. Тому до¬цільніше було б, аби члени органу суддівського самоврядування працювали на постійній основі.
— Як ви ставитеся до принципу паритетності щодо формування рад суддів, до складу яких мають уходити по три представники від кожної юрисдикції? Чи не ображає це суддів загальних судів, котрих значно більше, ніж спеціалізованих?
— Я не бачу в цьому проблеми. Хіба раніше на з’їзді суддів склад органів суддів¬ського самоврядування формувався за іншим принципом? То хто ж цей принцип заклав? Законодавця просто підвели до такого рішення. До речі, я завжди виступав за те, щоб квоти представництва були рівними або ж пропорційними до кількості суддів кожної юрисдикції. Однак тоді більшість колег мене не підтримали.

Судді — це індивідуалісти

— Нині РСЗС вносить подання щодо призначення суддів на адміністративні посади Вищій раді юстиції, яка й ухвалює відповідні рішення. Чи були вже випадки, коли ВРЮ не підтримала кандидатуру, запропоновану органом суддів¬ського самоврядування? І взагалі, чи може цей орган, повноваження якого прописані в Основному Законі, здійснювати, так би мовити, додаткові функції?
— Я би не хотів удаватись до тлумачення повноважень ВРЮ. Скажу лише, що випадків, коли б цей орган, так би мовити, за¬бракував кандидатуру на адміністративну посаду, ще не було. Втім, така ситуація можлива за умови, якщо були допущені певні процедурні порушення.
Зі свого боку можу запевнити: в РСЗС до вирішення кадрових питань підходять дуже виважено. Кандидати на адміністративні посади — це не випадкові люди в судовій системі. Передусім вони професіонали. Крім того, ми хочемо, щоб ці судді ма¬ли певні організаційні здібності й уміли ладити з колективом. Це непросто, адже судді за своєю суттю — індивідуалісти.
Так побудована наша робота. Взявши в прова¬дження справу, суддя за неї відповідає. Він може радитися, обговорювати правову ситуацію, але вся відповідальність за результати розгляду справи лежить лише на ньому. Відповідно, особи, які організують роботу людей у мантіях, повинні бути наділені особливими якостями.
Лунають думки, що в обителях Феміди взагалі не потрібні адміністративні посади, мовляв, управ¬лінські функції можуть виконувати збори суддів. Однак ніхто не відміняв закону управління: якщо є структура, то обов’язково нею треба керувати. Просто управління в судах дещо специфічне.
При цьому потрібно відверто сказати: в нас не існує системи підготовки голів судів. І це питання треба вирішувати. Адже стати керівником суду — це не просто отримати призначення. Людина має стати лідером певного суду. У третій гілці влади наразі таких постатей обмаль.
— Між іншим, як ви ставитеся до норми нового закону, згідно з якою керманичі обителей Феміди та їхні заступники не можуть бути представниками органів суддівського самоврядування?
— На мій погляд, це не зовсім правильно. Донедавна і в РСУ, і в радах суддів областей працювали керівники судів. Вони виконували свої функції досить непогано. Можливо, доцільніше було б обмежити їх у праві обіймати керівні посади в органах суддівського самоврядування, а не взагалі позбавляти можливості входити до складу рад. Адже вони такі ж судді, як і інші. Нині ми намагаємося залучати їх до співпраці з РСЗС, створюючи комітети, які займаються окремими питаннями.
— Припустімо, вам запропонують одну з керівних посад у вищому спеціалізованому суді. Чи погодитеся ви на це, адже тоді потрібно буде залишити посаду керманича РСЗС?
— Це складне питання, і я на нього однозначно не відповім. Якщо така пропозиція буде, то вона повинна мати конкретний характер. Водночас моє рішення працювати в РСЗС не було випадковим. Вважаю, що на сьогодні роль рад суддів є надзвичайно важливою. Фактично до цих органів суддівського самоврядування перейшли повноваження Голови ВС. Це сер¬йозні повноваження і велика відповідальність. Це своєрідний аванс довіри законодавця, який уповноважив нас здійснювати ці функції.
Я задоволений тим, що входжу до складу як РСУ, так і РСЗС. Мені робота цікава, оскільки це велике поле для діяльності.

Роботи вистачить на всіх

— Як ви ставитеся до питання, яке тепер активно обговорюють у су¬спільстві, щодо позбавлення Верховного Суду основних важелів впливу?
— Дійсно, нині основні дискусії точаться довкола того, що нібито законодавець позбавив ВС повноважень. Я розглядаю цю проблему в дещо іншому аспекті. Питання судової системи — це питання судоустрою, які повинні ви¬рішуватися на законодавчому рівні. А отже, це сфера компетенції законодавця. І не зовсім коректно, коли представники третьої гілки влади говорять про те, що законодавець учинив неправильно.
Законодавець із точки зору інстанційності сьогодні побудував чітку і зрозумілу систему: місцевий, апеляційний, вищий і Верховний суди. Останній має діяти як системний орган для усунення протиріч у законодавстві й коригування рішень національних ін¬станцій відповідно до резолюцій міжнародних судів.
Ті, хто стверджує, що позбавлення ВС повноважень є страшною трагедією для українського народу, лукавлять. Невже до прийняття закону «Про судоустрій і статус суддів» найвища судова інстанція країни справлялася з покладеними на неї обов’язками? Ні. Хіба це нормально, коли районний суд має розглянути справу про поновлення на роботі протягом 15 діб, апеляційна інстанція — протягом 3 місяців, а у ВС вона лежить роками? Тому й були вжиті екстраординарні заходи, які повинні дати певний результат. Його ми побачимо з часом, однак уже сьогодні порядку в третій гілці влади стало більше.
А взагалі функція ВС полягає в забезпеченні єдності судової практики, ось тільки це завдання ніколи не виконувалось у повному обсязі.
— Павле Олександровичу, дехто із суддів ВС вважає, що вони стали залежними від вищих спеціалізованих судів, які й мають направляти їм справи?
— Мене дивує такий підхід, який базується на недовірі. Хіба ми не такі ж судді, як у ВС, хіба ми не так само служимо закону, як і вони? Ті справи, які відповідно до закону мають потрапити до найвищого судового органу, туди наді¬йдуть обов’язково. І сум¬ніватись у порядності суддів вищих спеціалізованих судів не потрібно.

Імунітет від страху

— На останньому за¬сіданні Ради суддів журналісти стали свідками того, що представниця місцевого суду попросила колег захистити її від тиску, який чинився на неї під час розгляду кримінальної справи. Чи часто до вас як до представника органу суддів¬ського самоврядування звертаються з подібними проханнями?
— Не так часто, але такі звернення надходять. Це складне питання, і саме тому РСУ винесла його на розгляд. Ми вважаємо, що такі дії стосовно судді повинні бути викоренені. Якщо суспільство висуває високі вимоги до людини в мантії, то воно повинне її захистити.
— А як РСУ може цьому зарадити?
— Якщо ми побачимо, що керівник обителі Феміди не вжив необхідних заходів, аби захистити колегу, то поставимо питання про його звільнення. Адже забезпечення суддівської незалежності — це ще одна важлива функція Ради суддів.
— Після ухвалення закону «Про судоустрій і статус суддів» багато представників третьої гілки влади написали заяви про відставку. Дехто розцінює цей крок як демарш, або вияв страху, або бажання отримати значну компенсацію. Чим, на вашу думку, керувалися служителі Феміди?
— Я б відкинув версію про корисливі мотиви і про страх. Як правило, той, хто працює в суді тривалий час, має імунітет від фобій. Думаю, це було ситуативне рішення моїх колег. Часом, очевидно, від нерозуміння того, що відбувається. Водночас це можна розцінювати і як можливість для ротації кадрів.
— Можливо, це демарш?
— Точно ні. Якби був демарш, то це виглядало б зовсім по-іншому. Наве¬ду приклад: в Івано-Франківській області пішли у відставку тільки два судді. У кожного можуть бути різні мотиви.
Однак, незважаючи ні на що, судді працюють. Недавно було проведено опитування в деяких областях України, і мене тішить той факт, що від 40 до 60% громадян, які отримали рішення не на свою корить, за¬явили, що довіряють суду і не мають до нього претензій. Ці цифри набагато красномовніші за розповіді деяких осіб щодо тотальної корумпованості третьої гілки влади й недовіри до неї з боку суспільства. Адже більшість із тих, хто робить подібні заяви, взагалі ніколи не були в суді.
Я не буду стверджувати, що всі представники суддівського корпусу ідеальні. Ні, в усіх є недоліки, але говорити про те, що в судовій системі їх найбільше, не можна.
Нас часто звинувачують у корпоративності, однак це не так. Адже саме суди дають дозволи на проведення оперативних заходів щодо своїх колег, які порушили закон. На відміну від інших структур, у нас це відбувається публічно. Згадана обставина свідчить про те, що наша система здорова.
— На Х з’їзді суддів більшість ваших колег привітали реформені новації, втім, відшукали в них і чимало підводних течій. Зокрема, суддів бентежить те, що відтепер їх притягуватимуть до відповідальності за порушення строків роз¬гляду справ. Як ставитеся до цього ви? І як, на вашу думку, в умовах значного навантаження служителі Феміди зможуть убезпечити себе?
— Я відповім питанням на питання. Покажіть мені хоча б одного суддю, якого притягнули до дисциплінарної відповідальності за порушення строків розгляду справ? Наприклад, у ВС на розгляд надійшло багато справ, і судді не в змозі їх розглянути, то що, потрібно їх усіх звільнити?
— У принципі це й розцінюють як додатковий механізм впливу на неугодну людину в мантії.
— Як тіль¬ки суддя розгляне першу свою справу, він стане неугодним. Кому? Стороні в справі, її родичам. Завжди знайдеться незадоволений рішенням суду. Де¬хто з громадян майже половину свого життя присвячує боротьбі із суддею, не думаючи над тим, як вирішити правовий конфлікт.
Утім, є судді, які дійсно дуже часто допускають тяганину, з ними потрібно боротися. І нова норма допоможе навести лад.

Іноземний досвід — теж варіант

— Чи актуальною на сьогодні є проблема встановлення норм навантаження на одного суддю? Якщо так, то чи буде це питання найближчим часом урегульовано на законодавчому рівні?
— Думаю, що буде. Взагалі норма навантаження потрібна для того, аби держава могла визначити, скільки потрібно суддів. Якщо, скажімо, в обителі Феміди з року в рік є певна кількість нерозглянутих справ, то не судді погано працюють, а їх там просто бракує. За рахунок установлення певних норм можна буде коригувати кількість суддів. Інша справа, що, можливо, представники інших гілок влади не зацікавлені в цьому, оскільки не виключено, що доведеться суттєво збільшити штат представників суддівського корпусу.
Раніше кількісний склад людей у мантіях визначався за принципом «один суддя на 10 тис. населення», який дістався нам у спадок ще з ленінських часів. Тепер же, схоже, забули і про ці розрахунки. Є багато інстанцій, в яких потрібно збільшити кількісний склад суддів.
До речі, є ще одна, паралельна, система розв’язання конфліктів між громадянами і державою. Починаючи від Адміністрації Президента і закінчуючи районною державною адміністрацією, всі державні органи мають відділи з розгляду скарг і звернень громадян. Саме ці структури й мали вирішувати значну частину конфліктів і не допускати їх до суду. Це певна квазісудова система, однак їй бракує публічності, тому врешті-решт спори доводиться вирішувати в судах. Фактично ми виконуємо роботу держслужбовців.
— Чи не найважливішою перепоною для втілення законодавчих новацій є недостатній рівень фінансування. У суддівському корпусі лунають думки, що цю проблему можна вирішити шляхом запровадження інституту судового збору, надходження від якого повинні спрямовуватися на фінансування судів. Як ви ставитеся до цієї ініціативи, яка, до речі, була підтримана і Президентом?
— Я ставлюся до цього позитивно. Раніше в Ци¬вільному процесуальному кодексі була прописана норма, згідно з якою ви¬трати на розгляд справ покладалися на сторони. Проте згодом ці положення були знівельовані. Нині, наприклад, у Швейцарії, аби вирішити питання в судах, громадяни сплачують кошти. Подавши за¬яву, вони йдуть не до судді, а до бухгалтера. Відтак держава несе мінімальні витрати.
Можливо, потрібно переглянути в організаційному плані систему вітчизняного правосуддя. За кордоном існують суди, в яких є штат, апарат і приміщення, але немає суддів. Ска¬жімо, в тій же Швейцарії раз на тиждень мантію одягає адвокат, який виконує обов’язки судді безкоштовно. А ось у Канаді до вирішення цього питання знайшли інший підхід. У цій країні бракує суддів у північних регіонах, тому до них на певний час відряджаються судді з інших територій. Це теж варіант.
Наприклад, на Івано¬франківщині є суд, в якому працює три судді, навантаження на одного становить 1,9 кримінальної справи в місяць. А в іншій установі цієї ж області розглядається по 20 кримінальних справ у місяць. Є різниця?.. Можливо, нам потрібно запозичити канадський досвід.
Є ще один варіант. У тій самій Країні кленового листя судді у відставці можуть виконувати обов’язки вершителя правосуддя протягом 17 тижнів у рік. Потреба в додаткових робочих руках зумовлюється, як правило, періодом відпусток або значною кількістю справ, які на¬дійшли на розгляд.
На мій погляд, такий іноземний досвід можна застосовувати і в нас.

Мати сміливість змінитися

— І на продовження теми ініціатив. Які норми, на вашу думку, потребують оперативного законодавчого втручання?
— Передусім потрібно вирішити проблеми, пов’язані з фінансуванням третьої гілки влади. Зокрема, питання щодо запрова¬дження інституту судового збору, витрат на відправлення кореспонденції, які потребують негайного вирішення.
Якщо говорити про розгляд справ, то реформувати необхідно кримінально-процесуальне законодавство. На мій погляд, у нас забагато людей перебувають під арештом. Потрібно скоротити терміни тримання під вартою, і порушення цих строків має тягнути за собою автоматичне звільнення. Не може людина 5 років перебувати під вартою без вироку суду! А такі приклади є.
На жаль, у нас найпоширеніше покарання — це позбавлення волі. На Заході ж людей часто-густо позбавляють певних матеріальних можливостей. Варіанти є, але потрібно, щоб ці альтернативи були дієвими. Найголовніше в покаранні — його невідворотність. Усі ці питання необхідно вирішити якомога швидше. Звичайно, є й інші труднощі, однак для їх вирішення можна залучити і внутрішні резерви. Це впровадження інформаційних технологій, створення системи адаптації працівників суду та ін. Скажімо, зменшити витрати на здійснення правосуддя можна і шляхом уведення відеоконференц-зв’язку: не обов’язково возити затриманих із СІЗО до суду, це можна зробити в режимі відеоконференції. Є й інші новітні технології, просто до них потрібно підходити сміливіше й активніше впроваджувати.
— Павле Олександровичу, нині ви працюєте у ВЦКС, який буквально кілька тижнів тому розпочав свою роботу. Як вам на новому місці та з якими труднощами стикаєтесь?
— Проблем для себе як судді я не бачу. Звісно, існують труднощі з розміщенням суду, але в перспективі вони будуть вирішені. Що стосується специфіки роботи касаційної інстанції, то з нею я знайомий, оскільки свого часу нам передавали справи з Верховного Суду. Я цим займався, і для мене це не є чимось новим.
— Тобто справи до суду вже надходять. А за яким принципом вони розподіляються між суддями? Адже автоматизована система ще не діє.
— Поки що справи розписують. По-перше, автоматизована система не є панацеєю, вона не може гарантувати об’єктивний розподіл. У будь-яку систему можна втрутитися. Навіть у США не в усіх штатах діє цей принцип. По-друге, потрібно розуміти, що в суді може бути внут¬рішня спеціалізація.
Нині до нас надходять скарги, вивчаються, ухвалюються рішення про ви¬требування справ, про відкриття провадження. Робиться все те, що передбачено законом.
— А чи відбувся вже розподіл суддів по палатах?
— Як такий — ні, але ж це не обов’язково. Законодавець каже, що розподіл може бути, а може й не бути. А особисто я тепер розглядаю цивільні справи.
— І наостанок традиційне запитання нашого видання: що б ви побажали нашим читачам, більшість із яких — судді?
— Виважених рішень і розуміння в суспільстві. Часом рішення є виваженими, але вони не сприймаються громадянами. У цьому якраз і є сила суду: він має ухвалювати законні та правильні рішення, які не завжди подобаються певним особам. У цьому й полягає громадянська муж¬ність людини в мантії.

Розмову вела Ольга КИРИЄНКО

Довідка

Голова Ради суддів загальних судів Павло Олександрович ГВОЗДИК народився 23 серпня 1958 р.
Після закінчення у 1984 р. юридичного факультету Львівського державного університету ім. І.Франка рік був стажистом на посаді народного судді Івано-Франківського міського народного суду.
Протягом 1985—1986 рр. обіймав посаду народного судді Рожнятівського районного народного суду, а 1986—1992 рр. — судді Івано-Франків¬ського обласного суду.
З грудня 1992-го працював суддею, головою Івано-Франківського міського суду, а в жовтні 2005 р. обійняв посаду голови Апеляційного суду Івано-Франківської області.
21 жовтня 2010 р. обраний Верховною Радою на посаду судді Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Входить до складу Ради суддів України.