Голова львівської апеляцї Б.Плотніцький

«Моральні якості новачків турбують керівників судів не менше, ніж рівень знань»

У господарській юрисдикції законники з одного регіону досить часто стають очільниками судів у інших, переводячись до них напередодні призначення. Саме так проблему з керівництвом було розв’язано в Київському, Дніпропетровському та Львівському апеляційних і ряді місцевих господарських судів. Про те, як до цього поставилися в колективі та чи складно було новому голові влитись у робочий процес, «ЗіБ» вирішив дізнатись у Бориса Плотніцького.

«Я ніколи не просив посад і не проситиму в майбутньому. А от відмовлявся досить часто»

— На початку цього року ви обійняли посаду голови суду. Яке перше враження справив на вас суд і його колектив?

— Перше враження про суд — тут працюють доброзичливі та привітні люди. Колектив поєднує як ветеранів з багаторічним досвідом, так і молодих суддів з високими професійними якостями. Приємно здивував значний відсоток хлопців серед помічників суддів і секретарів, адже в більшості судів ці посади традиційно займають дівчата. Ось таке львівське «гендерне ноу-хау».

З перших днів роботи відвідав усі 5 місцевих господарських судів Львівського апеляційного округу, провів робочі зустрічі, ознайомився з матеріальною базою цих установ. Дві з них — господарські суди Закарпатської та Чер­-н­і­вецької областей — багаторічні лідери за якістю роботи в системі господарської юрисдикції.

І звичайно ж, вразило своєю красою місто Львів і карпатський край.

— На посаді очільника суду ви замінили Олександра Тупицького, котрий попрацював у Львові трохи більше року й очолив апеляційний суд у Дніпропетровську. Як колектив ставиться до такої швидкої зміни керівництва?

— Логічно було б запитати про це в колективу. Звичайно, до мене придивляються, як до нового керівника. І це вже моє завдання — працювати як мінімум не гірше за своїх попередників, а зміни робити тільки на краще.

 — Чому ви вирішили змінити місце роботи? Довго зважували всі «за» і «проти»?

— По-перше, це була не моя ініціа­тива. Ніколи не відносив себе до людей, які живуть за принципом «Дайте мені посаду, а там видно буде».

По-друге, є таке правило: «Ніколи не проси і ні від чого не відмовляйся». Я ніколи не просив посад і не проситиму в майбутньому. А от відмовлявся досить часто. З часом зрозумів: якщо ти потрібен, тобі довіряють, на тебе покладають надії, то мусиш упрягатись і працювати. Все інше — емоції.

Чи були вагання? Було і є хвилювання: чи вистачить знань, досвіду, чи не підведу людей? У народі кажуть, що тільки дурень не сумнівається.

— Порівнюючи роботу в місцевому й апеляційному судах, у чому бачите принципову різницю? Де складніше працювати?

— Мірило за принципом «Тут легко — там важко» — не для суддівської професії. Незалежно від інстанції робота судді, керівника суду — це неймовірне інтелектуальне та психологічне навантаження, величезна відповідальність. Апеляційний суд має бути для місцевих судів взірцем високих стандартів у організації роботи, методичним центром. Добитися цього непросто.

Крім того, голова суду апеляційної інстанції відповідає за стан справ не тільки в очолюваній ним установі, а й загалом в апеляційному окрузі.

«Легенди про конфліктний суд не чув і нічого такого не відчув»

— Господарські суди в Донецьку називають зразковими. Що з практики на колишньому місці роботи ви намагаєтеся запровадити у Львові?

— Донецький апеляційний господарський суд офіційно визнано модельним судом, починаючи з якості роботи й закінчуючи рівнем методичного забезпечення та матеріально-технічної бази. Я працював у цьому суді фактично з моменту його створення, мав можливість учитися в керівництва всіх тонкощів адміністративної роботи. Цей досвід — моє краще надбання в професії.

Господарський суд Донецької області має одне з найвищих навантажень. І при цьому якість роботи вища за середню по Україні. Там працюють висококваліфіковані люди. Я пишаюся тим, що пройшов школу цих судів, і вдячний своїм учителям.

Перше, що запровадив з донецького досвіду на новому місці роботи, — це практику систематичного навчання суддів округу. Було організовано проведення семінару з нагальних питань застосування матеріального та процесуального права. Теми семінарів визначають місцеві суди. Доповідають судді апеляційної інстанції, судді першої інстанції — співдоповідачі. Проводиться корисна дискусія, яка сприяє підвищенню рівня суддівської кваліфікації, викорененню подвійної практики, правильному застосуванню постанов пленумів вищих судових інстанцій. Семінари будуть проводитися регулярно, і на наступні запросимо до участі суддів Вищого господарського суду.

На оперативних нарадах судових палат уведено обговорення й аналіз усіх без винятку скасованих вищими інстанціями актів нашої установи. Змінено концепцію планування роботи суду.

Запроваджуємо кращий досвід організації документообігу, що суттєво зменшить витрати, сприятиме оперативності одержання інформації про рух справ.

А ще донецький досвід навчив мене докладати всіх зусиль для покращення матеріальної бази суду. Мій попередник О.Тупицький розпочав у минулому році будівництво 3 залів судових засідань і архіву. Нещодавно все добудували, оснастили та ввели в дію. Завдяки допомозі львівських обласної та міської рад, які виділили суду 1 млн грн., розпочинаємо заміну вікон, утеплення і реставрацію фасаду приміщення. На черзі — ремонт актового залу.

Всі ці нововведення знайшли підтримку колективу суду й, найголовніше, позитивно позначилися на якості роботи.

— Львівський апеляційний господарський суд уважається досить конфліктним. Чи відчуваєте ви це? У суді дійсно є кілька окремих груп?

— Львів, як місто з багатовіковою історією, має багато легенд. Я взагалі захоплююсь історією і деякі з легенд теж знаю. Але легенди про конфлікт­ний суд не чув і нічого такого не відчув.

Сподіваюся, що володію ситуацією в колективі. Товариські стосунки колег, доброзичлива атмосфера — підвалини здорового колективу. І пильную за цим не менше, ніж за дотриманням строків розгляду справ і трудовою дисципліною.

Людей, які протиставляють себе колективу, одноосібників у нас немає. А от позитивних лідерів ми будемо виховувати.

— З того часу, як ви залишили посаду голови Господарського суду Донецької області, установа й досі не має нового очільника. Проблема в тому, що суд «розтратив» свій кадровий потенціал на інші регіони? Кого б на свою колишню посаду порекомендували ви?

— Дякую вам за довіру до мене як експерта з питань донецьких судів. А якщо серйозно, то свого часу я майже півроку виконував обов’язки голови місцевого суду. Керівництву було досить часу придивитися до мене, а мені — перевірити себе в справі. Вважаю таку ситуацію нормальною.

Господарський суд Донецької області, зокрема й через вищеназвані мною обставини, має потужний кадровий потенціал. І цей потенціал не «розтрачується», а працює на зміцнення системи господарських судів держави. Я добре знаю професійні та моральні якості суддів області. Але вважаю некоректним називати прізвища. Можу тільки сказати, що керувати судом має лідер колективу. (21 червня стало відомо, що Вища рада юстицї призначила на цю посаду Олександра Попова. — Прим. ред.).

— Ваш наступник у Донецьку стане вже четвертим головою суду за останні 2 роки. Така ситуація не виснажує суд, вона може вплинути на якість правосуддя?

— У цьому суді налагоджено чіткий та ефективний робочий процес. Звичайно, зміна керівництва — це деякою мірою випробування для колективу. Але ж ви подивіться на показники його роботи, які залишаються стабільно високими, і разом зі мною зробите висновок, що випробування долаються з честю.

«Необхідно на законодавчому рівні чітко розмежувати компетенцію кожної юрисдикції»

— Цього року чимало судів зіткнулися з проблемою браку коштів через зменшення кількості справ і, відповідно, надходжень від судового збору. Яка ситуація у вашому суді?

— Ви дуже оптимістично висловилися, що тільки «цього року…». На жаль, цей рік не виняток.

Судді господарських судів, у тому числі й наш колектив, були оперативно долучені до обговорення та підготовки пропозицій щодо внесення змін до закону «Про судовий збір». У нашому суді також спостерігається суттєве зменшення кількості апеляційних скарг. Порівняно з минулим роком — на 20%. Бракує 328 тис. грн. на сплату вже виконаних ремонтних робіт у приміщенні суду. Маємо борг за послуги маркувальної машини, за канцтовари, і борги зростають.

Сподіваємося на розуміння й оперативне реагування Уряду щодо внесення змін до державного бюджету.

— Намагаючись зменшити витрати на судовий збір, сторони часто «перекваліфіковують» справи на адміністративні або цивільні. Через такі дії виникають проблеми не лише з фінансуванням, а й з єдністю судової практики. На вашу думку, яким чином зупинити цей процес?

— Зупинити процес «перекваліфікації» сторонами господарських спорів на адміністративні або цивільні, щоб зменшити витрати на судовий збір, можна єдиним способом. А саме — на законодавчому рівні чітко розмежувати компетенцію кожної юрисдикції. Перед цим під егідою Верховного Суду слід провести робочу нараду трьох вищих спеціалізованих судів, на якій виробити чітку позицію щодо підвідомчості спірних категорій справ. Ці напрацювання повинні лягти в основу відповідного законопроекту для його прийняття Верховною Радою.

— Нині ведуться розмови про можливість унесення змін до Господарського процесуального кодексу, завдяки яким підсудність визначатиметься за предметом спору, а склад сторін на це не впливатиме. Як ви ставитеся до такої ініціативи?

— Визначальними критеріями віднесення спору до компетенції господарських судів завжди були склад учасників процесу (юридичні чи фізичні особи) та предмет спору (зміст порушеного права, по захист якого звертаються). Визначення підсудності виключно за критерієм предмета спору призведе до нівелювання особливостей господарського процесуального законодавства порівняно з розглядом справи в загальному цивільному судочинстві. В умовах ринкової економіки для суб’єктів господарювання дуже важливою є швидкість вирішення спорів. Саме зважаючи на суб’єктний склад учасників судового процесу, законодавець у ГПК й передбачив швидку і ефективну процедуру вирішення спорів.

«Ми знайшли відповіді на складні питання, які не раз породжували різну практику у вирішенні справ»

— Останнім часом пленум ВГС прийняв низку постанов і продовжує працювати над новими. Щодо якого питання, на вашу думку, варто було б ще підготувати постанову? З якими проблемами під час розгляду справ найчастіше стикаються судді?

— Прийняття пленумом ВГС ряду постанов значно полегшило роботу господарських судів. Ми знайшли відповіді на складні питання, які не раз породжували різну практику у вирішенні справ. Прийняття постанов з окремих питань господарського судочинства є виключною прерогативою ВГС. Підготовка відповідних проектів здійснюється з активним залученням до цієї роботи як апеляційних, так і місцевих господарських судів.

На мою думку, бажаними були б постанови щодо практики незастосування господарськими судами актів державних та інших органів, якщо такі акти не відповідають законодавству (про це йдеться в ч.2 ст.4 ГПК), застосування ст.25 ГПК про процесуальне правонаступництво, оскільки виникають питання виконання прийнятих рішень у зв’язку з дуже тривалою організаційною процедурою припинення діяльності суб’єкта господарювання шляхом реорганізації. Завдяки постановам пленуму можна було б вирішити питання, щодо повернення судового збору.

— Вища кваліфікаційна комісія суддів нещодавно поповнила лави служителів Феміди. Чи знайомилися ви з тими суддями, які прийшли до вашого апеляційного округу? Як оцінюєте їхній рівень підготовки?

— Так, я знайомлюся з новими суддями. Вважаю високоефективною роботу ВККС та Вищої ради юстиції з теоретичної підготовки майбутніх суддів. Одночасно погоджуюся зі своїми колегами, котрі наполягають на необхідності вивчення особистих, моральних якостей кандидатів. Цей аспект турбує керівників судів не менше, ніж рівень знань новачків. Адже і за роботу, і за поведінку молодого судді відповідатиме саме голова суду. Тому було б логічно залучити до цього процесу керівників судів, органи суддівського самоврядування.

А рівень підготовки проявиться в суді, коли новачки складуть присягу й підуть «у бій». Підтримка ж старших колег їм гарантована.

— І на завершення — наше традиційне запитання: що ви хотіли б побажати тим суддям, які щойно одягли мантію, та тим, котрі вже працюють довгий час?

— Молоді судді мають усвідомити серцем, що віднині їхня місія — служіння закону. Бажаю їм бути мудрими й витриманими, поважати людей, мати жагу до знань і самовдосконалення. Всім суддям хочу побажати своєю працею, авторитетом, бездоганною поведінкою сприяти тому, аби народ довіряв судовій владі та підтримував її.