Давність усе пробачить

Особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності незалежно від наявності вироку, але до набрання ним законної сили

Судді Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду обговорили аналіз практики застосування законодавства, яке регулює звільнення від кримінальної відповідальності (покарання) у зв’язку із закінченням строків давності. Метою було з’ясування складних як теоретичних, так і практичних питань застосування положень чинного законодавства в цій сфері та пошук шляхів розв’язання наявних проблем.

Складнощі форми та змісту

Актуальність проведення такого аналізу зумовлена тим, що не всі питання порядку здійснення судового провадження стосовно вирішення питання про звільнення підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого від кримінальної відповідальності (покарання) у зв’язку із закінченням строків давності чітко врегульовані нормами Кримінального процесуального кодексу.

Аналізом установлено, що при здійсненні судом кримінального провадження для вирішення питання звільнення особи від кримінальної відповідальності (покарання) у зв’язку із закінченням строків давності мають місце неоднозначне тлумачення та, як наслідок, неоднакове застосування судами окремих норм чинного законодавства, зокрема щодо визначення строків давності при перериванні спливу цих строків, ухилення особи від слідства та суду, обчислення строків давності при вчиненні особою кількох злочинів, скоєння злочину кількома особами, у разі співучасті в злочині, а також у випадку внесення змін до санкції статті, якою передбачено кримінальну відповідальність.

Вивчення судової практики засвідчило, що судді не завжди враховували вимоги пп.10 та 11 «Перехідних положень» КПК 2012 року, відповідно до яких кримінальні справи, які на день набрання чинності цим кодексом не направлені до суду з обвинувальним висновком, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності надсилаються до суду та розглядаються судами першої, апеляційної, касаційної інстанцій та Верховним Судом згідно з положеннями цього кодексу; а кримінальні справи, які до дня набрання чинності кодексом надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності розглядаються судами першої, апеляційної, касаційної інстанцій та Верховним Судом у порядку, який діяв до набрання чинності цим кодексом.

Установлено, що судді не завжди дотримуються вимог КПК стосовно форми та змісту судового рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності (покарання) у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до такої відповідальності.

Непоодинокими є випадки, коли, здійснюючи провадження в кримінальних справах, що надійшли до суду під час чинності нового КПК, судді продовжують звільняти осіб від кримінальної відповідальності за спливом строків давності, оформлюючи рішення у вигляді постанови, що передбачено Кримінально-процесуальним кодексом 1960 року, порушуючи тим самим вимоги п.8 ст.284, стст.369, 372 КПК, якими передбачено оформлення судового рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності у формі ухвали.

Крім того, постановляючи рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності, судді не завжди виконують вимоги щодо змісту ухвали.

Досить часто трапляється, коли в мотивувальній частині ухвали відсутня кваліфікація протиправних дій відповідно до статті «Особливої частини» Кримінального кодексу, не зазначено, якими даними підтверджено факт учинення особою кримінального правопорушення, що іноді призводить до помилкової правової кваліфікації протиправних дій. Не вказано, на підставі яких даних уважають, що сплинули строки давності за відповідною статтею КК, тобто без посилання на відповідні норми «Загальної частини» КК, зокрема на відповідну частину ст.12 (класифікація злочинів щодо тяжкості вчинених протиправних дій), відповідні пункти ч.1 ст.49 КК (часові передумови звільнення особи від кримінальної відповідальності), а також на чч.2, 3 ст.49 КК в разі зупинення або переривання перебігу давності.

У резолютивній частині ухвали не завжди зазначають про закриття справи (кримінального провадження) або, навпаки, закриваючи справу (кримінальне провадження) на підставі спливу строків давності, не вказують про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Довіряй, але перевіряй

Вирішуючи питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності за клопотанням прокурора, судді не завжди перевіряють виконання ним вимог ст.287 КПК, зокрема щодо:

• наявності доказів на підтвердження факту вчинення особою кримінального правопорушення та правильності правової кваліфікації із зазначенням статті закону про кримінальну відповідальність;

• даних на підтвердження правильності встановлення розміру завданої кримінальним правопорушенням шкоди та даних про добровільне відшкодування завданих матеріальних збитків і моральної шкоди;

• даних на підтвердження обставин, які свідчать про те, що особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності, та відповідної правової підстави;

• даних на підтвердження ознайомлення потерпілого з клопотанням прокурора та думки потерпілого стосовно можливості звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності;

• наявності письмової згоди підо­зрюваного, обвинуваченого на звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

Злочин з відомими й невідомими

За результатами узагальнення судової практики можна зробити висновок, що переважна більшість недоліків під час здійснення кримінального провадження про звільнення особи від кримінальної відповідальності допускається в тих провадженнях, де не встановлено особи, яка скоїла злочин, у тому числі тяжкий та особливо тяжкий. Справи такої категорії фактично не розслідуються, роками у таких справах не проводяться оперативно-розшукові та слідчі дії, не вживаються дієві заходи щодо встановлення осіб, котрі їх учинили, місця знаходження викраденого, щодо відшкодування зав­даних збитків потерпілим.

У той же час, відзначили судді ВС, непоодинокими є випадки, коли в кримінальних провадженнях, у яких особу, котра скоїла злочин, установлено, досудовим слідством навмисно затягуються або взагалі не проводяться слідчі дії для того, щоб після спливу строків давності звільнити людину від кримінальної відповідальності та закрити справу.

З вивчених матеріалів убачається, що таким чином були звільнені від кримінальної відповідальності особи, які скої­ли особливо тяжкі та тяжкі злочини, за наслідками яких, зокрема, спричинено смерть однієї або кількох осіб чи тривалу непрацездатність, інвалідність.

Аналітично-термінологічний та порівняльний аналіз відповідних норм КПК 1960 та 2012 років дає підстави стверджувати, що в чинному кодексі відсутні норми, якими передбачено підстави та порядок звільнення невстановлених осіб від кримінальної відповідальності в разі спливу строків давності, тому це питання потребує негайного законодавчого врегулювання.

Недоліки при звільненні

Крім того, в аналізі відзначається, що при постановленні судових рішень про звільнення особи від кримінальної відповідальності (покарання) судді припускаються таких недоліків:

• одночасно застосовують положення стст.70, 75 КК та ст.49, ч.5 ст.74 КК, що є неприпустимим з огляду на вимоги кодексу щодо звільнення від кримінальної відповідальності (покарання) у зв’язку із закінченням строків давності;

• постановляючи вироки та звільняючи особу від покарання на підставі спливу строків давності, не завжди вказують у тексті мотивувальної частини вироку, що застосовуються норми ч.5 ст.74 КК, і керуються тільки ст.49 КК;

• ухвалюючи рішення в провадженнях, які надійшли після набрання чинності КПК, про звільнення особи від кримінальної відповідальності, або від покарання, судді посилаються на стст.12, 44, 49, ч.5 ст.74 КК без посилання на статті чинного КПК або посилаються тільки на статті КПК 1960 року;

• звільняючи підозрюваних, обвинувачених, підсудних, засуджених від кримінальної відповідальності й закриваючи при цьому кримінальне провадження, постановляють судове рішення у формі вироку, що супе­речить нормам стст.284—288, 369, 372, 417, 418, 440, 441, 455, 456, 467 КПК.

Судді ВС також звертають увагу колег з нижчих інстанцій на те, що під час здійснення кримінального провадження, яке надійшло з обвинувальним актом, суд, установивши настання обставин, передбачених ст.49 КК, має повідомити сторонам провадження про закінчення строків давності, з’ясувати їхні думки щодо закриття справи за такими підставами:

• у разі згоди підозрюваного, обвинуваченого, підсудного (засудженого) розглянути питання про звільнення останнього від кримінальної відповідальності й виконати вимоги, передбачені стст.284—288, 314, 315 КПК, а також іншими відповідними нормами КПК, які регулюють порядок провадження в апеляційній та касаційній інстанціях;

• за відсутності згоди підозрюваного, обвинуваченого, підсудного суд відповідно до ч.7 ст.284 КК має розглянути справу в загальному порядку й за наявності підтвердження даних, передбачених пп.1—5 ч.1 ст.368 КПК, та після виконання вимог, передбачених пп.6—14 ч.1, чч.2—6 ст.368 КПК, а також іншими відповідними нормами КПК, постановити обвинувальний вирок, призначити покарання та звільнити особу від покарання на підставі стст.12, 49, ч.5 ст.74 КК.

Отже, суд може звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності із закриттям провадження у справі під час: підготовчого судового засідання; розгляду справи по суті в загальному порядку судом першої інстанції; провадження в суді апеляційної інстанції; провадження у суді касаційної інстанції, керуючись статтями 12, 49 КК, у порядку, визначеному стст.284—288, 314, 315, 337 КПК, та іншими відповідними нормами КПК.

Суд може звільнити особу від покарання у зв’язку із закінченням строків давності із закриттям провадження у справі під час: розгляду справи по суті в загальному порядку; провадження в суді апеляційної інстанції; провадження в суді касаційної інстанції, керуючись стст.12, 49, ч.5 ст.74 КК, у порядку, визначеному стст.284—288 КПК, та іншими відповідними нормами КПК.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов’язком суду в разі настання обставин, передбачених пп.1—4 ч.1 ст.49 КК, за наявності згоди підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого на звільнення на підставі спливу строків давності. За настання обставин, передбачених п.5 ч.1 ст. 49 КК, питання про застосування давності до особи, яка скоїла особ­ливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати положення про давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено й замінюється на позбавлення волі на певний строк.

Коли починається перебіг строку давності?

Одним із важливих питань, яке має вирішити суд при застосуванні стст.12, 49, чч.1, 5 ст.74 КК, є правильне обчислення строків давності. Так, відповідно до ч.1 ст.49 КК обчислення строку давності починається з дня скоєння злочину. Для визначення того, що вважати днем скоєння злочину, ВС радить звернутися до ч.3 ст.49 КК, в якій часом скоєння злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або допущення бездіяльності. Отже, днем скоєння злочину, за ст.49 КК, слід уважати добу, до закінчення якої особою було вчинено дію або допущено бездіяльність, які є ознаками об’єктивної сторони складу злочину.

Особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності в кримінальному провадженні незалежно від того, ухвалювався у справі вирок чи ні, але кінцевим моментом, до якого можливе таке звільнення, є набрання вироком законної сили. Моментом, з якого починається перебіг строків давності, для:

 • злочинів з матеріальним і формальним складом злочину є завершення суспільно небезпечного діяння;

• триваючих злочинів — фактичне припинення діяння з волі або поза волею особи;

• продовжуваних злочинів — учинення останнього тотожного діяння з числа тих, що об’єднані злочинним наміром і складають продовжуваний злочин;

• учинення злочину при попередній злочинній діяльності — день, коли були припинені або не вдалися підготовчі дії чи злочин не був доведений до кінця з причин, що не залежали від волі винного;

• злочинів за співучасті — день, в якому була завершена та роль, яку виконував конкретний співучасник, за умови, що злочин було скоєно.

Початок перебігу строку давності для співучасників обчислюється з дня скоєння злочинного діяння особисто кожним (пособницьких, підбурювальних, організаційних дій). При скоєнні кількох злочинів різної тяжкості строки давності для кожного з них визначаються на загальних підставах і можуть бути різними за тривалістю.

Будь-які процесуальні дії щодо притягнення особи до кримінальної відповідальності не припиняють спливу строків давності. Обчислення їх проводиться аж до набрання вироком суду законної сили в порядку, передбаченому ст.532 КПК.

З моменту звільнення особи від кримінальної відповідальності припиняється дія кримінально-правових відносин між державою та людиною, яка скоїла злочин. Закон не містить підстав відновлення припинених унаслідок звільнення від кримінальної відповідальності кримінально-правових відносин. Тому скоєння особою злочину після звільнення її від кримінальної відповідальності не створює юридичної повторності злочину.