Шкода й компенсація

ВСС роз’яснив спірні питання, пов’язані зі страхуванням автотранспортних засобів

У шостій частині узагальнення судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (попередні частини узагальнення див. у №№19—24), судді Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Дмитро ЛУСПЕНИК, Борис ГУЛЬКО та головний консультант управління вивчення та узагальнення судової практики ВСС Ганна ГРИДАСОВА роз’яснили спірні питання, пов’язані зі страхуванням автотранспортних засобів, настанням страхових випадків та страхових виплат.

Моральна відповідальність

Статтею 1194 ЦК визначено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Проте суди не завжди беруть до уваги цю правову норму.

Так, рішенням Куликівського райсуду Чернігівської області від 9.07.2010 (справа №2-243/10) позовні вимоги П. до Д., СК «Княжа» про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, задоволено частково. Стягнуто з СК «Княжа» на користь позивача 2548 грн. 88 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, у задоволенні позовних вимог до Д. відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 2.11.2010 рішення суду першої інстанції змінено в частині відмови в задоволенні позовних вимог до Д., з якого стягнуто на користь П. 2458 грн. 37 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП; у задоволенні позовних вимог П. до СК «Княжа» про стягнення матеріальної і моральної шкоди відмовлено.

Змінюючи рішення районного суду, апеляційний суд зазначив, що згідно зі звітом товарознавчого дослідження вартість відновлювального ремонту автомобіля ЗАЗ-Деу, пошкодженого в результаті ДТП, становить 7713 грн. 49 коп., а матеріальний збиток — 5675 грн. 12 коп. Страховик відповідно до положень договору страхування та вимог закону здійснив виплату позивачеві страхового відшкодування в сумі 5165 грн. 12 коп. Таким чином, апеляційний суд, урахувавши вимоги ст.29 закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортирних засобів», ст.1194 ЦК, дійшов висновку, що страхова компанія виплатила позивачеві страхове відшкодування в повному обсязі, а тому різницю між фактичним розміром та страховим відшкодуванням у сумі 2458 грн. 37 коп. необхідно стягнути на користь позивача з відповідача Д., визнаного винним у скоєнні ДТП.

Також відповідно до вимог ст.22 вищезазначеного закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну в результаті ДТП життю, здоров’ю, майну третьої особи.

Згідно із цим законом потерпілим, які є юридичними особами, страховиком відшкодовується виключно шкода, заподіяна майну.

Потерпілому відшкодовується також моральна шкода. Це відбувається у встановленому судом розмірі відповідно до вимог ст.23 ЦК. При цьому страховик відшкодовує не більше ніж 5% ліміту, визначеного вищезазначеним законом. Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яку має бути відшкодовано страховиком, сплачує особа, яку визнано винною в скоєнні ДТП.

Якщо суд постановив відшкодувати потерпілому моральну шкоду, пов’язану з душевними стражданнями, яких фізична особа зазнала у зв’язку зі знищенням чи пошкодженням її майна або з приниженням честі й гідності, а також ділової репутації фізичної особи, таке відшкодування в розмірі, визначеному судом, здійснює особа, яку визнано винною в скоєнні ДТП.

Варто звернути увагу суддів на те, що відповідно до ст.21 закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без наявності поліса обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

У зв’язку з наведеним у всіх випадках пред’явлення позову про відшкодування шкоди до власника наземного транспортного засобу судам слід обов’язково з’ясовувати, чи була застрахована в установленому законом порядку відповідальність такої особи на момент завдання шкоди. Якщо так, необхідно вирішити питання про залучення страховика до участі в справі.

За положеннями закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у деяких випадках відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, несе Моторне (транспортне) страхове бюро (МТСБ).

Зокрема, згідно з вимогами п.41.1 ст.41 закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транс­портних засобів» МТСБ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених зазначеним вище законом, у разі її заподіяння:

а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам п.1.7 ст.1 цього закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;

б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу;

в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а в результаті протиправних дій іншої особи;

г) особами, на яких поширюється дія п.13.1 ст.13 цього закону;

ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика — учасника МТСБ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов’язань за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності;

д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу працівникам міліції та медичним працівникам закладів охорони здоров’я згідно з чинним законодавством;

е) за інших обставин, визначених законодавством про цивільно-правову відповідальність власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до ст.9 зазначеного вище закону страховик або МТСБ відповідає в межах обов’язкового ліміту, який становить 25500 грн. на одного потерпілого за шкоду, завдану майну потерпілих, і 51000 грн. на одного потерпілого — за шкоду, заподіяну життю і здоров’ю потерпілих.

Порушення правил

Статтею 29 закону «Про обо­в’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв’язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов’язані з відновлювальним ремонтом останнього з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих унаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно з поважних причин помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Слід пам’ятати, що страхова сума при відшкодуванні шкоди, завданої майну потерпілих, завжди зменшується на суму франшизи, яка не може перевищувати 2% від ліміту відповідальності страховика.

Проте трапляються випадки порушення судами цього правила.

Рішенням Центрального райсуду м.Сімферополя від 28.07.2010 частково задоволено позов Р. до Л. і АТ «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування матеріальної шкоди. На користь позивача стягнуто з Л. 50951 грн., а з АТ «Українська пожежно-страхова компанія» —25500 грн.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24.11.2010 розмір відшкодування матеріальної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача зі страхової компанії, було зменшено на суму франшизи (510 грн.), на цю ж суму було збільшено розмір відшкодування матеріальної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача з Л.

Крім того, за правилами п.32.7 ст.32 згаданого вище закону, страховик не відшкодовує втрату товарної вартості пошкодженого майна.

Отже, володілець джерела підвищеної небезпеки має відшкодувати потерпілому вартість відновлювального ремонту, що перевищує ліміт відповідальності страховика, франшизу й утрату вартості автомобіля.

Проте це не завжди враховується судами.

Так, С. звернувся до суду з позовом до К. і ЗАТ «АСК «Інтертрансполіс» про відшкодування матеріальної шкоди, завданої у зв’язку з пошкодженням автомобіля в ДТП, в сумі 37692 грн. 38 коп.

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 29.06.2009 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача із ЗАТ «АСК «Інтертрансполіс» 24990 грн., а з К. — 7970 грн. У задоволенні вимог про стягнення витрат товарної вартості автомобіля в сумі 4731 грн. 30 коп. суд відмовив, узагалі не мотивуючи свого рішення.

В апеляційному та касаційному порядках рішення суду не переглядалось.

У деяких випадках суди взагалі не звертають уваги на доводи відповідача про наявність у нього страхового полісу про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності, у зв’язку із чим він за певних умов не несе відповідальності.

Так, Кримська республіканська санітарно-епідеміологічна станція звернулася до суду з позовом до А. про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 14882 грн. 95 коп., завданої внаслідок ДТП.

Під час розгляду справи відповідач заперечував проти позову з тих підстав, що його цивільно-правова відповідальність застрахована у ВАТ «СК «Універсальна». Незважаючи на це, рішенням Київського районного суду м.Сімферополя від 24.01.2010 позов задоволено в повному обсязі.

Апеляційним судом Автономної Республіки Крим від 23.03.2011 вказане рішення скасовано, ухвалено нове про часткове задоволення позову. З відповідача на користь позивача на відшкодування матеріальної шкоди стягнуто лише 510 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено, оскільки відповідальність несе страхова компанія, до якої позов не було пред’явлено.

В іншій справі Верховний Суд роз’яснив умови застосування закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та вказав на можливість позивача вимагати відшкодування шкоди з винної в ДТП особи.

Так, скасовуючи своєю ухвалою від 3.06.2009 (справа №6-7876св09) рішення Деснянського районного суду м.Києва від 21.07.2008 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 21.01.2009, якими позов задоволено частково і з ТОВ «Рігель» на користь К. стягнуто моральну шкоду в розмірі 20000 грн., ВС зазначив таке.

Суди не врахували, що до спірних правовідносин слід було застосувати положення закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки цивільна відповідальність ТОВ «Рігель» на момент ДТП була застрахована. Згідно з полісом страховик, яким є ЗАТ «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА», забезпечує відшкодування шкоди, завданої життю, здоров’ю та майну третіх осіб під час ДТП, що сталася за участю транспортного засобу. Цивільно-правова відповідальність особи була застрахована.

За заявою ТОВ «Рігель» (страхувальник) ухвалою суду до участі у справі залучений страховик. Відповідач звернувся із заявою до страховика про виплату страхового відшкодування представнику К. Страховик погодився з такою виплатою в межах ліміту відповідальності, проте позивачка до страховика не зверталась і позов­них вимог до нього не пред’явила.

Однак відповідно до ст.3 зазначеного закону обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих унаслідок ДТП, та захисту майнових інтересів страхувальників.

Тобто, виходячи із суті такого страхування, закон має на меті захист не лише прав потерпілих на відшкодування шкоди, а й захист інтересів страхувальника — заподіювача шкоди.

Страхове відшкодування

Відповідно до ст.1194 ЦК особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно з ст.22 вказаного закону потерпілому відшкодовується моральна шкода в розмірі не більше 5% ліміту, зазначеного в п.9.3 ст.9 закону, — 51000 грн. Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною в скоєнні ДТП. Тобто ліміт відповідальності ЗАТ «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» щодо відшкодування моральної шкоди становить 2550 грн.

За змістом положень зазначеного закону та ст.1194 ЦК, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування; у разі відсутності такої згоди за її за­явою до субсидіарної відповідальності залучається страховик.

За заявою страхувальника ТОВ «Рігель» до участі у справі залучений страховик, тому незалежно від того, чи наполягає потерпілий на відшкодуванні шкоди її заподіювачем, відповідальність якого застрахована за договором обов’язкового страхування, суд повинен урахувати відповідальність і страховика, чого судами зроблено не було.

Слід звернути увагу суддів, що в разі настання страхового випадку страхувальник може сам відшкодувати потерпілому завдані збитки, а потім звернутися по компенсацію до страхової компанії, в якій він застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Разом із цим у страхувальника за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не виникає права регресу до страховика, який видав поліс. У разі настання страхового випадку винною особою є не страхова компанія, а водій транспортного засобу, який заподіяв шкоду. Отже, очевидно, що в порядку регресу звертатися до страхової компанії ця особа не може.

Крім того, згідно з п.37.4 ст.37 закону «страхувальник має право отримати компенсацію його витрат у випадку, коли такі витрати здійснювалися за згодою страховика. В іншому випадку страховик може відмовити в компенсації».

Це слід ураховувати під час розгляду справ і не допускати стягнення з осіб, які застрахували свою відповідальність, на відшкодування шкоди сум, які за законом мають бути виплачені страховою компанією без права регресної вимоги до винного.

У п.8 постанови Пленуму ВС «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.92 №6 зазначено, що, оскільки особа, яка відповідає за шкоду, заподіяну з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, не буде суперечити закону пред’явлення за вибором потерпілого вимог про відшкодування безпосередньо до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої та особи, яка відповідає за шкоду, однакові.

Отже, якщо потерпілий пред’явив позов безпосередньо до винної особи, то останній може бути задоволений у тому випадку, якщо особа, яка має нести цивільну відповідальність замість винного (володільця джерела підвищеної небезпеки, страхувальника, роботодавця тощо), має право регресу до винної особи.

Так, рішенням Котовського міськ­районного суду Одеської області від 28.09.2010 було задоволено позов Л. до В. про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП. Під час розгляду справи суд установив, що цивільно-правова відповідальність В. не була застрахована, а тому за завдану з його вини шкоду відповідальність може нести МТСБ. Оскільки позивач наполягав на відшкодуванні шкоди саме відповідачем, суд задовольнив позовні вимоги.

У випадку, якщо потерпілий у встановленому законодавством порядку звернувся по виплату страхового відшкодування до компанії, в якій було застраховано цивільно-правову відповідальність винної особи, але не отримав відшкодування з будь-яких причин, він має звернутися з відповідною вимогою до суду.

У разі недосягнення згоди між потерпілим і страховиком щодо розміру завданої шкоди така шкода, як і в інших випадках, визначається на підставі наданих сторонами доказів, у тому числі висновку експертизи.

У деяких випадках страхові компанії відшкодовують потерпілим вартість відновлювального ремонту, встановлену висновком експертизи, зменшивши її на суму ПДВ, проте такого зменшення не передбачено законодавством, оскільки ПДВ включається до ціни товарів та послуг і, хоча сплачується платником податку, але за рахунок коштів покупця.

Рішенням Богодухівського райсуду Харківської області від 16.12.2010 частково задоволено позовні вимоги Ж. до МТСБ про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, що сталася з вини водія Ф., який є учасником бойових дій. Із МТСБ на користь позивача стягнуто на відшкодування матеріальної шкоди 2514 грн. 38 коп., у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Представником МТСБ було подано апеляційну скаргу з посиланням на те, що суд, задовольняючи позов частково, не врахував вимог чинного на час ухвалення рішення закону «Про податок на додану вартість» і не звернув уваги на той факт, що експертом до розміру встановленої матеріальної шкоди було включено суму цього податку, проте позивач доказів його сплати не надав.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 9.03.2011 апеляційна скарга представника МТСБ відхилена, рішення суду першої інстанції залишено без змін. Колегія суддів не взяла до уваги доводи представника відповідача щодо безпідставного включення до розміру шкоди суми ПДВ, який позивач не сплачував, оскільки з висновку експерта вбачається, що при визначенні вартості ремонту пошкодженого автомобіля до її складу включено ПДВ в розмірі 20% лише на матеріали і запчастини, а відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що Ж. має можливість придбати їх для ремонту свого автомобіля за вартістю, яка не є базою оподаткування ПДВ.