Закон і Бізнес


Синдром місцевих партійних

Протистоянню влади й опозиції не вистачало минулого завзяття, зате штампів і помилок було в надлишку


Держава і суспільство, №45 (980) 06.11—12.11.2010
3083

«І поразку від звитяги ти сам не маєш відрізняти!» Цей рядок Бориса Пастернака якомога краще характеризує результати поки що не самих виборів, які відбулися 31 жовтня, а екзит-полів.


ЦВК пообіцяла оголосити офіційні результати підрахунку тільки 10 листопада. Проте й неофіційні підсумки чітко демонструють загальну тенденцію: Партія регіонів, отримавши більшість у багатьох обласних і міських радах, не змогла одержати таку ж переконливу перемогу в боротьбі за посади мерів. Але чи означає це програш або перемогу «регіоналів»?

У глобальному розумінні

Напередодні виборів ЗМІ всіляко намагалися підігріти інтерес до волевиявлення 31 жовтня, але це їм не дуже вдалося. Явка виявилася недостатньо високою — в суспільстві, схоже, перестали вірити в те, що якась партійна команда зможе змінити щось у регіо¬нах, перетворивши виживання в екстремальних умовах в нормальне життя з працюючими ліфтами, вчасним вивезенням сміття, пофарбованими будинками, гарними дорогами і землею для тих, хто її обробляє. Суть «електоральних вимірів» була саме в цьому: кому люди довірять вести господарство у своїх населених пунктах. Переконати ж народ у тому, що ці вибори були швидше протистоянням політичних сил («помаранчеві» — «біло-голубі», ПР — БЮТ, проросійські — націоналістичні), ніж просто змаганням, так би мовити, бізнес-планів з упорядкування територій, схоже, не вдалося.
З другого боку, варто визнати, що мали рацію деякі політологи. Зазвичай відразу після голосування прийнято чітко розмежовувати: ось ці виграли, а ті програли. У нашій же ситуації залишається гігантське поле для політичного маневру, оскільки, скажімо, на рівні мерів виборці віддали перевагу господарникам і діловим людям, а не політичним лідерам-трибунам.
Це поле для маневру, напевно, і є ознакою справжньої демократичності виборів. Хоча, звичайно, витонченим методам «підбору голосів» і всякого роду порушенням ність числа! І, мабуть, цей довгий шлейф дрібних порушень ще довго буде помітним на полі¬тичному небосхилі (напри¬клад ситуація в Харкові, Луганську або Одесі).

Охолодження гарячих голів

Підстави для неспокою в «регіоналів» є, нічого приховувати. З математичної точки зору, все начебто в нормі. На президентських виборах у першому турі кандидат-«регіонал» набрав приблизно стільки ж відсотків голосів, скільки в цілому отримала ПР на місцевих — щось близько 35%. Як мовиться, в наявності — ознаки стабільності. Та в тому-то і річ, що плани були куди грандіознішими: гарячі голови запевняли, що партія влади матиме відчутну перевагу в регіонах.
Уряд сподівався, що його кроки будуть оцінені населенням позитивно. Партійці невтомно строчили нагору бадьорі переможні реляції про високі рейтинги кандидатів від ПР. Найняті високооплачувані політтехнологи, не щадячи суперників партії влади, гарантували успіх своїм каверзам.
Одначе не все вийшло так, як замислювалося. Зростання цін, не дуже великі успіхи Уряду в соціальній сфері, незграбні спроби прийняти ПК, що налаштували підприємців проти влади, внутрішні напруження в самій партії, непродумане висунення малоавторитетних людей, забудькуватість стосовно колишніх обіцянок — усе це зіграло з ПР недобрий жарт. Можна скільки завгодно сперечатися, чи були вкидання, наскільки гнучким був так званий адмінресурс і наскільки важливу роль відіграла та обставина, що територіальні комісії мали переважну більшість «регіоналів»-керівників, але не варто дурити самих себе: якщо десь «регіонали» не дотягли до заповітних цілей, то винити їм потрібно лише себе. Показники електорального «барометра» в тому, що стосується ПР, були різні, але найчастіше — «шторм».
І тут виникає запитання: а чи не перевіряла сама Партія регіонів таким чином свої структури на місцях, аби потім, за час (про термін їх проведення поговоримо окремо), що залишився до наступних виборів, зробити оргвисновки, очиститись і струсити «куряву зі своїх ніг», щоб до нових електоральних змагань бути, як мовиться, у всеозброєнні?
Звичайно, така версія малоправдоподібна, але все-таки її не варто скидати з рахунків. Принаймні Віктору Януковичу і його команді (якщо серйозно говорять про майбутні вибори до парламенту) не завадило б за допомогою такого роду «скидань» (при використанні додаткових стимулів) створити боє¬здатну, міцну партійну команду. Якщо такої команди з ПР не вийде, В.Януковичу надалі доведеться спиратися вже не на цю партійну структуру, якій відведена буде та ж роль, що і «єдиноросам» в РФ — схвалити всі ініціативи найвищого керівництва, як мовиться, без права на «крок убік».
Навряд чи нинішня верхівка ПР погодиться з роллю партії-сателіта Адміністрації Президента. Хоча для того, щоб потягатися з тією в креативності й потужності, ще немало списів потрібно зламати. Поки ж, ураховуючи попередні результати місцевих виборів, що стали першою пробною кулею після того, як найвищий пост у державі зайняв В.Янукович, і що проводилися в умовах концентрації влади в руках Президента та його сподвижників, партійцям особливо хвастати нічим. Якщо «регіонали» чогось і добилися, то вже ніяк не завдяки пар¬тійним проривам…

Про роль особи в історії

Люди розчарувалися в політиках, а тому йшли до виборчих урн неохоче. Кількість дрібних порушень зашкалювала. Помилковою була заборона на «блокування» і витіснення на узбіч¬чя дрібних партій.
Усі штампи, безумовно, тією чи іншою мірою можуть бути віднесені до минулих виборів. Але не вони визначили ситуацію. А зумовив її український парадокс: на виборах, де визначалися найкращі господарники регіонів, проголосували за структури загальнодержавні, за найбільш рейтингових загальноукраїнських політиків, змішавши в купу все на світі!
Хіба визначався успіх, скажімо, «Свободи» або «Фронту змін» у західних областях наявністю в лавах цих політсил кращих фахівців муніципального управління? Хіба провал «Батьківщини» і «Сильної України» залежав від того, що в якійсь східній чи південній області не знайшли, кого з місцевих авторитетних господарників унести до списку цих партій? Ні, безумовно!
Успіх неабиякою мірою визначався тим, наскільки вдало лідери тих же «Свободи», «Фронту змін», «Батьківщини» чи «Сильної України» виступили в загальнонаціональному ток-шоу напередодні, чи не було високої температури в партійного лідера, врешті-решт, наскільки доречними і бездоганними були одяг або вислови. Ми все ще сприймаємо політику в цілому та її похідну — вибори — під абсолютно особливим кутом зору.
Здебільшого люди давали кредит довіри 31 жовт¬ня тому чи іншому загальнонаціональному лідерові, з яким і асоціювалися представники партії в тому чи іншому регіоні. Хоча повноваження передбачали переважно господарсько-економічні, менеджерські функції муніципального рівня. Ось і розберися потім.
Чи правильно це в країні, де ще вчора, будучи мером найбільшого промислового міста, кандидат завзято боровся за ідеали БЮТ, а сьогодні балотувався від ПР і переміг?
Непросте запитання. Наша дійсність така, яка є. Ми так і не стали країною, де саме регіональні еліти визначають курс розвитку, делегуючи в столицю відомих політиків, які покликані його реалізувати. Навпаки, дедалі відчутнішим є бажання партійного керівництва контролювати всі без винятку регіональні еліти, підпорядковувати їх загальнопартійним інтересам, а часто — й суто лідерським.
У цьому сенсі ми все ще живемо в дореформеному суспільстві.
Чи зважиться нинішня державна і партійна еліта зламати цей стереотип? Питання не менш складне, ніж попереднє.
Ось тому сьогодні для щоденної, часто рутинної роботи ми з вами мобілізували партійців, котрі долучилися до своїх лідерів. Без усіляких, до речі, гарантій, що обрані мери і депутати різних рівнів достоять під нинішніми партійними прапорами до кінця каденції та не перебіжать до вчора ще ворожого табору. А це означає, що, по суті, ніякої відповідальності за цих людей партії не несуть.
Найкращим підтвер¬дженням цього є той факт, що поки не закінчені підрахунки голосів у Харкові, Одесі, Луганську. Але битву ведуть, на жаль, не на рівні партійних цінностей чи відмінностей в їхніх програмах, усе зводиться до осіб та їхніх характеристик.
І тут теж був правий Б.Пастернак: «…Но надо жить без самозванства, Так жить, чтобы в конце концов Привлечь к себе любовь пространства, Услышать будущего зов. И надо оставлять пробелы В судьбе, а не среди бумаг, Места и главы жизни целой Отчеркивая на полях…»

Володимир КАЦМАН