Завершити місію.

Або Чи житиме Україна через кілька років за євростандартами?

Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, яка стала наріжним каменем демократичних цінностей, 4 листопада відзначила свій 60-ий день народження. Але ця подія — не привід для святкування, вважає Президент Віктор Янукович.

«Це нагода замислитися щодо стану захищеності, а швидше незахищеності основних прав людини в нашій краї-ні», — зауважив гарант.

Бити на сполох

Нагадаємо, що наша держава ратифікувала конвенцію 17 липня 1997 року. Проте після приєднання до цього міжнародно-правового акта в нас з’явилося більше запитань, аніж відповідей. Нещодавно їх озвучив В.Янукович на спеціальному засіданні парламенту з нагоди 60-ї річниці з дня підписання конвенції: «Чому Україна на 60-му році існування конвенції змушена боротися за втілення в життя її базових принципів? Чому не реалізована стратегія з подолання бідності, не розроблено національного меха¬нізму щодо запобігання катуванням? Чому в правоохоронних органах щороку фіксуються численні випадки загибелі невинних людей?»
Одначе Президент не тільки окреслив коло питань, які нам необхідно вирішити. Він запевнив, що через рік-два «ми істотно покращимо ситуацію з до¬триманням стандартів, передбачених конвенцією». З ним погодився і Прем’єр-міністр Микола Азаров, зазначивши, що ми зобо¬в’язані збудувати країну, в якій усі громадяни «сповна будуть користуватися своїми невід’ємними правами».
Нині ж українці більше користуються правом звертатися до «контролера» з дотримання прав і свобод — Європейського суду з прав людини. Так, Голова Верховної Ради Володимир Литвин наголосив, що наприкінці першої половини нинішнього року в Євросуді чекали свого вирішення майже 130 тис. справ. І чимала кількість їх надійшла з України. Адже наша країна посідає четверте місце серед держав — членів Ради Європи (після Росії, Туреччини та Румунії) за кількістю позовів, поданих до Євросуду проти неї.
Причому це «після» є відносним поняттям. За кількістю звернень на 10 тис. населення ми випереджаємо і Росію, і Туреччину. «Схоже на те, що з ратифікацією конвенції органи влади і посадові особи вважають свою місію завершеною. Замість того щоб бити на сполох і всіма засобами виправляти ситуацію як у межах компетенції Уряду, так і через парламент, судові та інші установи, ми все ще опікуємося цією проблемою значно менше, ніж організацією візитів своїх представників до Страсбурга», — такої думки дотримується В.Литвин.
Непривабливо в цьому контексті виглядає і наша судова система: 39% рішень Євросуду щодо України стосуються порушення права на справедливий суд, 28% — порушення права власності, а 12% пов’язано з тривалими судовими розглядами. І це при тому, що сотні представників української Феміди неодноразово стажувалися в Євросуді.
«Є підстави привернути увагу і до ролі вітчизняної адвокатури. На перший погляд, вона працює наче й непогано, а з другого боку, чому наші співгромадяни дедалі частіше вдаються до послуг іноземних фахівців при зверненні до Євросуду і чому на низькому рівні так зване дружнє врегулювання справ, ініціатором якого має бути передусім адвокат?» — наголосив спікер.
Дійсно, за деякими даними, багато заяв від українців визнають неприйнятними через невміння захисників правильно донести до європейської Феміди суть проблеми і послатися на необхідну статтю конвенції.

Влітає в копієчку

У свою чергу міністр юстиції Олександр Лавринович більше занепокоєний «не чисельністю звернень до Євросуду, а кількістю і змістом рішень». Він нагадав, що Україна стала першою державою на європейському просторі, яка на законодавчому рівні за¬твердила процедуру виконання рішень Євросуду шляхом прийняття у 2006 році закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини».
А от реалізація вердиктів страсбурзького суду має для нас свою ціну. «Кошти, які щороку передбачаються в держбюджеті для виконання рішень Євросуду, є найбільш яскравим показником того, наскільки коштовним для держави є порушення прав люди-ни», — наголосив міністр юстиції.
За його словами, потрібно якнайшвидше усунути причини надходження до Євросуду заяв проти України. Тому перед¬усім необхідно переглянути ті норми законодавства, які гарантують укра¬їнцям пільги та виплати, але в повному обсязі не фінансують і навіть теоретично не можуть «задовольнитися» бюджетними коштами.
«Борг держави перед українцями становить понад 130 млрд грн. Він зростає кожного дня і зростатиме далі. Тому ми повинні знайти вихід із цієї ситуації, щоб не заганяти себе в глухий кут неможливості виконання рішень Євросуду», — зауважив О.Лавринович.
У свою чергу уповноважений ВР з прав людини Ніна Карпачова зазначила, що тільки 9% рішень Євросуду виконується. «Із 674 рішень 616 поки що залишаються остаточно не виконаними», — наголосила омбудсмен.
На її думку, невипадково парламент запровадив кримінальну відповідаль¬ність (ст.382 КК) за невиконання судового рішення, а ч.4 ст.382 КК передбачив позбавлення волі на строк від 3 до 8 років за умисне невиконання службовою особою рішень Євросуду.

Замість післямови

Сьогодні все частіше дискутують з приводу вдосконалення загальноєвропейського механізму захисту прав людини. Це насамперед стосується реформування Євросуду. Міжнародна установа, яка є мозковим центром захисту прав людини, фактично стала заручником і жертвою власної популярності. Вимагаючи від країн, які ратифікували конвенцію, розглядати справи в розумний строк, Суд сам уже не в змозі впоратися зі своїми вимогами.
За словами В.Литвина, нині Суд переважно зосереджений на справах, які дублюють одна одну. «Слід подбати, аби цей авторитетний орган реально став загальноєвропейським визначником стандартів у галузі прав людини, а не осередком для множення клонованих справ, подібно до суду першої інстанції. Також варто урізноманітнити санкції за порушення норм конвенції, щоб Суд не перетворювався на касовий апарат, який лише визначає, кому з потерпілих і скільки буде виплачено», — наголосив Голова ВР.
Урядовий уповноважений у справах Євросуду Юрій Зайцев підтримав пропозицію спікера і зауважив, що суть проведення змін у Євросуді полягає в тому, що необхідно по¬ділити відповідальність між державою та судом. «Тобто суд окреслює проблему, а держава має вжити всіх заходів для того, аби цю проблему вирішити», — пояснив Ю.Зайцев.
Євросуд функціонує вже півстоліття, але й досі він змушений іти в ногу з часом і коригувати свою діяльність. То чи варто звинувачувати нашу країну, яка 13 років тому приєдналася до конвенції, в недотриманні багатьох правил, за якими живе Старий світ. Адже поки Україна відреагує на зміни в політиці євростандартів, утілить їх у життя, в Європі з’являться нові стандарти.

Марина ЗАКАБЛУК