Як не порушити авторське право на об’єкт архітектури?
Ви фотографувалися в Італії на тлі хмарочоса "Пілларі" або музею Помпіду у Франції? У Facebook є відео, зняте вами на камеру ілюмінованої Ейфелевої вежі? Ви купували сувенірну продукцію із зображенням пам'яток Бельгії або Італії? А чи знаєте, що тим самим ви могли порушити право авторів цих архітектурних споруд?
€90 за копію
Звичайно ж, про те, що внаслідок фотографування може бути порушене авторське право, відомо далеко не кожному туристові. Та й, якщо бути до кінця відвертими, немає ніякого сенсу в пред’явленні претензій туристам або простим перехожим, які фотографують будівлі чи себе на їх фоні для домашнього архіву. Водночас сувенірні компанії та інші суб’єкти підприємницької діяльності вважають, що їм це теж дозволено, не враховуючи при цьому особливостей законодавства тієї чи іншої країни, і не дбають про отримання дозволів власників авторських прав на використання зображення архітектурної споруди. Часто такі дії призводять до відповідної реакції з боку правовласників і переважно ліцензійних компаній.
Наприклад, одна відома своєю агресивною політикою щодо захисту авторських прав бельгійська ліцензійна компанія змушує численні інтернет-ресурси по всьому світу видаляти всі фотографії однієї з найбільш відомих у Бельгії пам’яток — скульптури «Атоміум», яка являє собою збільшену в
165 млн разів кристалічну решітку заліза, що складається з 9 атомів. При цьому право відтворення цієї споруди коштує ні мало ні багато, а €90 на місяць.
Таким чином, для визначення того, в яких країнах дозволено використання зображень архітектурних об’єктів, які існують особливості такого використання й що слід зробити, аби уникнути порушення авторських прав творців архітектурних споруд у країнах, де таке використання заборонене або значно обмежене, слід детально розглянути правові режими й судову практику з цього питання.
«Свобода панорами»
Право вільно фотографувати, відображати в малюнках, кінематографії, поширювати такі фотографії, фільми, продукцію із зображенням архітектурної споруди, розміщеної в громадському місці, доступ до якого є вільним, без необхідності отримання дозволу автора й виплати авторської винагороди відоме у всьому світі під терміном «свобода панорами». Вперше цей термін panoramafreiheit був закріплений у німецькому законі про авторське право (Urheberrechtsgesetz).
У ч.1 ст.59 цього акта зазначено: «Допускається відтворення творів, які розміщені в громадських місцях (на вулицях, дорогах), за допомогою прийомів образотворчого мистецтва, зображення графічним способом, на фотографіях, у кінематографічних роботах, а також поширення та публічний показ таких творів. Для архітектурних творів це положення поширюється тільки на екстер’єр». Таким чином, у Німеччині, а також Швеції, Великій Британії та деяких інших країнах відсутня необхідність отримання дозволу від автора споруди на використання її зображення і таке використання фактично не обмежено законодавчими застереженнями.
Згідно із законом про авторське право Великої Британії промислові зразки й патенти «свобода панорами» застосовуються до споруд, скульптур, моделей будівель, а також робіт художнього мистецтва, якщо вони розміщені в громадських місцях або місцях, доступ до яких є вільним. Авторське право відповідно до ст.62 цього акта не порушується в разі створення графічних творів та їх публічного показу, відтворення цих робіт на фотографіях та у фільмах, унаслідок візуального зображення таких творів.
Проте існують країни, в яких законодавство значно обмежує свободу панорами.
Розмежування практичного та естетичного
Показовим у цьому аспекті є приклад США. У 1990 році там був ухвалений закон про захист прав на архітектурні твори. Секція 120(а) акта передбачає, що авторське право на твір архітектури не включає права запобігати виготовленню, поширенню й публічному показу малюнків, картин, фотографій та інших робіт, що зображують архітектурний твір, якщо останній розміщений у громадському місці або осягнений з нього.
У науковій літературі із цього питання свобода панорами саме в такому формулюванні пояснюється тим, що архітектурний твір, незважаючи на творчий характер і статус об’єкта авторського права, є утилітарним твором. Тобто твором, який призначений також для виконання практичних функцій (наприклад проживання людей, якщо йдеться про готель, проведення засідань парламенту, якщо йдеться про будівлю законодавчого органу, й т.д.).
У той же час до об’єктів архітектури не належать об’єкти PGS («pictorial, graphic and sculptural works»), в яких, на думку американських судів, утилітарний аспект відокремлений від образотворчого. Саме це питання було детально розглянуте в рішенні у справі «Leicester v Warter Brothers», в якому йшлося про твір під назвою «Zatja Madre», який включає комплекс із кількох веж, вуличної стіни і внутрішнього двору, використаного у фільмі «Бетмен назавжди» як Другий національний банк Готему.
Автор цієї архітектурної споруди стверджував, що його твори належать до творів PGS, проте суди вказали, що «Zatja Madre» використовувався як частина цілісного архітектурного ансамблю, а вежі або вулична стіна не були використані окремо від архітектурного комплексу. Проте якщо йдеться про певну скульптуру або картину, тобто об’єкти, покликані задовольняти тільки естетичні потреби, то суди стають на бік автора твору архітектури.
Так, американські суди визнали фотографа й Поштову службу США, що випускала марки із зображенням меморіалу, порушниками авторського права творця скульптури «Меморіал ветеранам Корейської війни», встановленої у Вашингтоні. Цей твір мистецтва є композицією з 19 солдатів з нержавіючої сталі, ландшафту, який переважає в Кореї (кущі ялівцю), і гранітних смуг, які символізують тяготи війни.
Отже, у США свобода панорами поширюється тільки на твори, які мають ознаки утилітарного твору.
З позицій «теорії прихильності»
Цікавим є і досвід Франції, яка з особливою увагою ставиться до численних творів мистецтва, розташованих на її території, та захищає права на них. Кодекс інтелектуальної власності Франції не передбачає можливості вільно відтворювати архітектурні пам’ятки на фотографіях, у фільмах, телепередачах, інших творах. Проте судова практика допускає таку можливість у разі, якщо твір архітектури є частиною фону та спеціально не виокремлюється в загальній картині відтвореного.
Так, суди Франції не визнали порушення прав архітекторів вежі Монпарнас унаслідок відтворення її зображення на листівках з нічним видом вулиці Ренн у Парижі. У рішенні сказано, що вежа складала частину вулиці та є звичним пейзажем для більшості жителів околиць Парижа.
У Франції також розроблена «теорія прихильності», згідно з якою суди повинні визначити, в якій позиції та наскільки цілеспрямовано архітектурна споруда була відтворена.
Суспільне надбання й новотвори
Під час розгляду питання про порушення авторського права на архітектурну споруду важливо враховувати, чи є твір суспільним надбанням, тобто чи збіг строк охорони авторських прав на цей об’єкт. Але попри те, що термін дії авторського права обмежений, у деяких випадках вдається обходити й це положення.
Так, 2007 року Бі-Бі-Сі опублікувало повідомлення про те, що влада Єгипту розглядала можливість ухвалення закону, яким використання з комерційною метою фотографій, на яких зображена єгипетська старовина, а саме — великі піраміди Гізи, а також відтворення їх у масштабах оригіналу заборонялися.
Спроби відновлення строку дії авторських прав були зроблені й у Франції. Так, касаційний суд цієї країни підтвердив, що ілюміноване зображення Ейфелевої вежі захищене авторським правом, оскільки оригінальне підсвічування в поєднанні з вежею є новим архітектурним твором.
Спроба за всяку ціну захистити авторське право була зроблена й в Австралії. Так, усесвітньо відомий Сіднейський оперний театр із метою отримання прибутку від комерційного використання його зовнішнього вигляду був зареєстрований як торгова марка. Проте суди США такий спосіб захисту відкидають, оскільки на фотографії або в іншому творі зображений добре відомий, доступний для громадськості твір архітектури як пам’ятка, а не як торгова марка, що вирізняє певний товар.
Плюси й мінуси захисту
Отже, певний об’єкт архітектури, розташований у громадському місці й осяжний для широкої публіки, має бути доступним для його фотографування. Він є частиною пейзажу, й автор не може його приховати від очей та камер загалу, що слід усвідомити авторам. Разом з тим можна зрозуміти й архітекторів (скульпторів, художників), які найменш захищені порівняно з авторами інших об’єктів авторського права. Чи існує компроміс? Однозначно його слід шукати, враховуючи практику європейських держав.
Для цього треба обдумати деякі моменти.
По-перше, що вважати твором архітектури? Порівнюючи законодавчі положення різних держав, можна дійти висновку, що це мають бути не лише певні будівлі, а й інші твори мистецтва, переважно тривимірні. При цьому цікавим є питання про творчий характер певної будівлі. Так, в одному з рішень Високого суду Лондона зазначено, що у творі має бути прояв автора, хоча немає вимоги естетичної краси об’єкта архітектури (наприклад, рішенням новозеландського суду протиударні шоломи із «Зоряних воєн» були визнані об’єктом авторського права).
Також доцільно визначити, що є громадським місцем? У багатьох країнах, що передбачають свободу панорами, це поняття виключає приміщення або його частини, а в інших — включає всі місця, в які доступ є вільним або навіть за певну плату. При цьому в більшості країн свобода панорами унеможливлює відтворення об’єктів архітектури з пересувних платформ, літаків, сходів або інших пристосувань, які не знаходяться в місці, де розташований об’єкт авторського права або з якого він є осяжним.
Чи можливе комерційне використання відтвореної архітектурної споруди? Хоч як дивно, свобода панорами обмежена некомерційним використанням об’єкта архітектури тільки переважно в країнах СНД. Так, подібні положення є в законодавстві Російської Федерації та Білорусі. В європейських державах такі положення відсутні.
На мою думку, ця позиція є правильною, оскільки, якщо бути відвертим, архітектори, скульптори та інші творці споруд не зводять свої об’єкти самостійно, а продають свої проекти великим компаніям, які, придбаваючи дані права та зводячи відповідні будівлі, хочуть, крім іншого, заробити на їх зовнішньому вигляді, не будучи при цьому їх авторами.
Прикметно, що в європейських державах і Америці фотограф, який планує масштабну фотосесію, або продюсер фільму в будь-якому випадку потурбується про отримання права на відтворення цього об’єкта у своїх цілях.
А чи є місце для свободи панорами в українському праві? Закон «Про авторське право і суміжні права» передбачає виключну можливість без згоди автора:
відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії;
публічне сповіщення або інше публічне висвітлення творів, побачених під час таких подій, в об’ємі, виправданому інформаційною метою.
На мій погляд, свобода панорами має бути в українському законодавстві, але її обсяг повинен бути визначений після детального обговорення найбільш відповідних моделей цієї свободи, враховуючи наші культурні традиції та погляд на цю проблему спілки архітекторів.
Про те, що внаслідок фотографування може бути порушене авторське право, відомо далеко не кожному туристові.
Матеріали за темою
Коли цитування стає плагіатом, пояснив ВС
08.03.2024
Сир в Італії стали чіпірувати через підробки
01.09.2023
Коментарі
Интересная статья…