Теорія розпаду верховного ядра

Повноваження ВРЮ стали яблуком розбрату для членів ВС

Консолідація проти ліквідації. Це гасло так і не стало лейтмотивом нещодавнього засідання Пленуму Верховного Суду, на якому судді спробували об’єднати зусилля, аби зупинити каральну машину Вищої ради юстиції, під «колеса» якої недавно потрапив представник найвищого судового органу. Убезпечити людей у мантіях члени Пленуму вирішили старим перевіреним способом, ініціювавши новим повноваженням ВРЮ ревізію в Конституційному Суді. Водночас пробу Основним Законом можна розцінювати і як своєрідну генеральну репетицію перед прийняттям законодавчого творіння реформаторів, про неконституційність окремих положень якого, зокрема й щодо «фактичної ліквідації ВС», уже неодноразово заявляв очільник цього Суду Василь Онопенко. Втім, як показало засідання 4 червня, обрані керівництвом ВС методи оборони були до вподоби не всім.

Змінені координати

«Прийняття Верховною Радою цього закону («Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження». — Прим. ред.) стало справжнім каталізатором у ставленні влади до суду. Протягом двох днів змінено, по суті, всю систему координат у відносинах між владою і громадянином, владою і судом, владою і суддею», — заявив В.Онопенко, презентуючи колегам проект конституційного подання.
На його переконання, цим актом створюються передумови для втручання ВРЮ, «її окремих членів» у здійснення правосуддя. «Доля кожного судді в нашій державі з 13 травня цього року (дата прийняття закону. — Прим. ред.) — у руках 11 людей, які не мають відношення до здійснення правосуддя: прокурорів, народних депутатів, представників виконавчої влади», — відзначив головуючий. Як пояснив керманич ВС, це стало можливим унаслідок зменшення необхідного для проведення засідань ВРЮ представництва: з 2/3 до «простої більшості» (з 14 членів до 11). Крім того, В.Онопенко зауважив, що мантієносців у Раді фактично усунули від участі у вирішенні долі своїх колег. Це, на його думку, не відповідає визначеному ст.131 Конституції представницькому характеру цього колегіального органу, а створення передумов для ігнорування позиції представників суддівського корпусу — встановленому ст.6 Основного Закону принципу самостійності третьої гілки влади.
Також керманич найвищого судового органу за¬явив, що ВРЮ були надані «безпрецедентні повноваження» — право витребовувати копію судової справи, яка перебуває на стадії розгляду. «Це означає, що на сьогодні об’єктом контролю цього органу потен¬ційно стає кожна справа, котра слухається в суді, в тому числі й у ВС», — розповів В.Онопенко. Така ситуація, на його переконання, не відповідає стст.6, 126, 131 Основного Закону, оскільки суттєво зменшуються конституційні гарантії незалежності суддів, стає можливим вплив на служителів Феміди, не враховується їх статус. Це, за словами головуючого, прямо суперечить щонайменше чотирьом рішенням Конституційного Суду — від 19.05.99, від 11.04.2000, від 20.03.2002 та 21.05.2002.

«Тотальний контроль»

Відвертим знущанням над судовою владою В.Оно¬пенко назвав і визначення поняття «порушення присяги». Останнім, зокрема, вважається й умисне затягування суддею строків розгляду справ. Саме таке положення, зважаючи на надмірне навантаження на одного суддю, на думку Василя Васильовича, дозволить звільнити будь-яку людину в мантії, навіть представника вищих судів. Водночас він звернув увагу і на ще одну підставу для звільнення служителя Феміди — «порушення морально-етичних принципів поведінки». «Хто у ВРЮ визначатиме відповідність судді морально-етичним принципам? Чию із членів Ради моральність буде взято за еталон? Точно не суддівську етику і мораль, бо судді із цього процесу фактично виключені», — зазначив В.Онопенко.
Розкритикував керманич ВС і положення стосовно того, що можна роз¬глядати питання про позбавлення судді мантії не тільки за відсутності останнього (навіть з поважних причин), а й без отримання жодних пояснень. Для прикладу він розповів про свого колегу Олександра Волкова, пояснень якого не почули ні на засіданні ВРЮ, ні на засіданні Комітету ВР з питань правосуддя. «Це розправа над суддею», — заявив доповідач.
Такі положення закону, за словами Василя Васильовича, не відповідають цілій низці статей Конституції та суперечать закріпленим в основних принципах Організації Об’єднаних Націй щодо незалежності правосуддя правилам слухання питань, пов’язаних з відповідальністю суддів, за якими служитель Феміди має право на відповідь і справедливий розгляд своєї справи. «У своїй сукупності ці, здавалося б, фрагментарні зміни в ни¬нішніх реаліях (з урахуванням діючого складу ВРЮ) дають змогу встановити абсолютний, тотальний контроль над судовою владою», — констатував керівник ВС.
Побіжно головуючий зробив акцент і на змінах, унесених законодавцями до КАС. Згідно з ними акти ВРЮ оскаржуються виключно до Вищого адміністративного суду, рішення якого є остаточним і оскарженню не підлягає. За словами В.Онопенка, це стосується також рішень, дій та бездіяльності Верховної Ра¬ди та Президента, які від¬тепер можуть бути оскар¬жені лише до ВАС без можливості апеляційного чи касаційного оскарження його рішень. При цьому, на переконання Голови ВС, унеможливлюється забезпечення позову шляхом зупинення акта чи заборони вчиняти певні дії, що є суттє¬вим зниженням рівня судового захисту прав суддів та інших громадян і не від¬повідає положенням стст.1, 3, 8, 22, 55, 129 Конституції.
«Сьогодні йдеться не тільки про системний наступ на судову владу. Під загрозою опинилося правосуддя як найбільш ефективний інститут захисту прав людини. Судячи з усьо¬го, ініціаторам цих змін правосуддя та незалежний суд не тільки не потрібні, вони заважають їм», — резюмував В.Онопенко.

Хто кого захищає?

Втім, різка критика законодавчих новацій припала до душі не всім колегам В.Онопенка. Зокрема, заступник очільника Ради суддів Станіслав Міщенко поцікавився в голови найвищого судового органу, чи звертався хтось із судів до ВС стосовно неконститу¬ційності нових повноважень ВРЮ. Також представник вищого органу суддівського самоврядування зауважив, що питання направлення матеріалів справи давно вже вирішено і «проблеми в цьому жодної немає», маючи на увазі, очевидно, нещодавно надане ВРЮ право витребовувати копії судових справ. На переконання С.Міщенка, до цього конституційного подання потрібно підійти виваженіше. «Здається, що ми захищаємо передусім себе», — сказав представник РСУ, обгрунтувавши свою думку тим, що не отри¬мано жодного звернення від колег з інших ін¬станцій. Тому, на його переконання, направляти таке звернення до КС наразі не¬доцільно. На це В.Оно¬пенко заявив: «Той, хто ставить так питання, думає, що він — найбільш морально-етичний і його це не зачепить».
У свою чергу Іван Шицький запитав: «Василю Васильовичу, а з яких підстав ви щойно зробили випад проти судді ВС С.Міщенка щодо його моральності й етичності?» При цьому намагання Голови ВС перевести все на жарт, мовляв, це був комплімент С.Мі¬щенку, не задовольнили автора запитання. За словами І.Шицького, треба мати «багато гріхів, якщо не злочинів», щоб убачати в цьому законі неконституційність. «Так ми свідомо даємо оцінку питанню, маючи на увазі, що нібито не довіряємо суддям Вищого адмінсуду або адмінпалати ВС. Бачте, ми повинні дові¬ряти апарату Голови ВС. З яких підстав? Ви, як Голова ВС, участі в розгляді судових справ не берете, але при цьому давали присягу, що відправлятимете правосуддя… Ви рятуєте себе, бо порушували присягу, ухиляючись від здійснення правосуддя. Тому не тягніть ВС слідом за собою до ями!» — заявив І.Шицький.
Слід зазначити, що публічний випад проти керівництва найвищого судового органу член Судової палати в господарських справах ВС І.Шицький робить не вперше. Зокрема, восени 2008 року володар червоної манітії написав до Комітету з питань правосуддя заяву, в якій повідомляв про тиск на нього з боку очільника палати, в якій працює, і керманича ВС. У його зверненні мова йшла про те, що під час розгляду однієї зі справ, усупереч його позиції як судді-доповідача про неможливість відкриття провадження, внаслідок дій голови палати Валентина Барбари було ухвалено протилежне рішення. Тоді речник правосуддя розповів депутатам, що тиск у Верховному Суді не є чимось надзвичайним. «Це поширене і буденне явище, як не прикро, — сказав він. — Але кожен суддя своїм сумлінням вирішує: погоджуватися йому із цим чи ні».
Свої зауваження до проекту конституційного подання висловив і Валентин Косарєв. Він запропонував, аби у зверненні поставили питання і про те, що передбачені новим законом можливості для оскарження рішень, дій та бездіяльності ВРЮ, парламенту і Президента виключно до ВАС, рішення якого є остаточним, суперечить ст.125 Конституції. Як зазначалося, цією статтею встановлено, що створення надзвичайних та особливих судів не допускається, а надання ВАС виключного права ухвалювати із цих питань остаточне рішення є не чим іншим, як створенням особливого суду.
У підсумку 67 представників Пленуму підтримали звернення до КС, 7 висловилися проти цього.

Зворотна сила покарання

Побіжно учасники засідання вирішили звернутися до КС іще з одним поданням стосовно необхідності офіційного тлумачення положень ч.2 ст.4, чч.1 та 4 ст.5, ч.3 ст.74 КК, ст.73 закону «Про Конституційний Суд України» у зв’язку з неоднаковим застосуванням судами цих норм.
Як зазначалось у зверненні, до ВС надходять численні клопотання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі за злочини, скоєні ними в період до 4.04.2000, тобто до набрання чинності законом від 22.02.2000, та осіб, яким смертну кару замінено на довічне позбавлення во¬-і на підставі закону від 22.02.2000, про перегляд у порядку виключного провадження рішень відносно них у зв’язку з неправильним застосуванням судами кримінального закону. У цих клопотаннях ставиться питання про те, що засудження до довічного позбавлення волі та заміна смертної кари на довічне позбавлення волі є незаконними, оскільки КК 1960 року, враховуючи рішення КС від 29.12.99 №11-рп/99, необхідно розглядати як новий закон про кримінальну відповідальність, який повинен мати зворотну дію в часі та поширюватися на осіб, котрі скоїли злочин до 29.12.99, а також у період з 29.12.1999 до 4.04.2000, а КК 1960 року (в редакції закону від 22.02.2000) не повинен мати зворотної дії в часі.
Водночас у поданні наголошується, що із цих питань судді не мають одностайної позиції. Зокрема, на думку окремих людей у мантіях, злочинність діяння може бути скасовано, а кримінальну відповідальність — пом’якшено двома шляхами: прийняттям ВР закону про внесення змін до КК або визнанням КС певного положення чинного КК таким, що не відповідає Основному Закону. Ця частина суддів уважає:
- особам, які скоїли злочини, передбачені стст.58, 59, 60, 93 та 1901 КК 1960 року, до 29.12.1999, може бути призначено максимальне покарання у ви¬гляді позбавлення волі на строк до 15 років;
- покарання у вигляді довічного позбавлення волі особам, які скоїли зазначені злочини в період до 4.04.2000, призначено бути не може;
- особам, засудженим до 29.12.1999 до смертної кари, котрим призначене покарання після 4.04.2000 було замінено на довічне позбавлення волі, це покарання має бути відповідно до ч.3 ст.74 КК 2001 року (ч.3 ст.54 КК 1960 року) замінено на позбавлення волі на 15 років.
Прихильники іншої позиції вважають, що суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання актами чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом’якшують відповідальність особи. Проте в окремих галузях права, зокрема в кримінальному праві, їх реалізація з використанням відмінних від законів правових актів не можлива. «Цей висновок можна зробити з положення п.22 ч.1 ст.92 Конституції, відповідно до якого виключно законами України визначаються діяння, які є злочинами, та відповідальність за них», — зазначено у зверненні.
Саме тому представники ВС і просять єдиний орган конституційної юрисдикції дати відповіді на такі питання:
- чи змінило рішення КС №11-рп/99 КК 1960 року у зв’язку з тим, що ст.24 та положення санкцій окремих статей «Особливої частини» цього кодексу, які передбачали смертну кару як вид покарання, на підставі даного рішення втратили чинність?
- чи може КК 1960 року (з урахуванням вищезазначеного рішення КС) уважатися законом, що пом’якшує кримінальну відповідальність особи?
- чи повинен він відповідно до ч.1 ст.5 КК 2001 року мати зворотну дію в часі — поширюватися на осіб, які скоїли злочини до набрання останнім чинності?

У фокусі роз’яснення

Побіжно учасники зі¬брання надали роз’яснення судам щодо правильного й однакового застосування законодавства з окремих питань. Зокрема, розглянули у другому читанні проект постанови Пленуму ВС «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав». На думку допові¬дача питання, голови Су¬дової палати в цивільних справах ВС Андрія Гнатенка, необхідність прийняття постанови обгрунтована тим, що нині твори науки, літератури і мистецтва стали вигідними об’єктами цивільного обігу і попит на них постійно зростає. При цьому, на переконання судді, пропорційно зростає і рівень незаконного їх використання, що негативно впливає на прибутки правовласників, а також позначається на сплаті податків. «Це потребує посиленого захисту інтелектуальної власності, складовою якої є авторське право і суміжні права», — зауважив промовець і додав, що реальним механізмом захисту таких прав є практика судів загальної юрисдикції. Також зазначалося, що вивчення того, як вирішуються справи, які породжені спорами в цій сфері, свідчить про певні труднощі в застосуванні судами законодавства, яке регулює вказані правовідносини. Отже, назріла потреба в наданні роз’яснень судам щодо вирішення справ цієї категорії.
Також присутні схвалили в першому читанні проект постанови Пленуму «Про судову практику розгляду справ про розкриття банками інформації, яка міс¬тить банківську таємницю, у цивільному судочинстві», і проаналізували та підтримали постанови «Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи» та «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки».
Наостанок було вирішено внести зміни до постанови від 28.03.2008 №2 «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства».

Ольга КИРИЄНКО