«Чарівник-самоучка» тричі ставав перед судом, але дивом уникав суворого покарання
Справді, брехня повинна бути жахливою, щоб у неї повірили. На початку минулого сторіччя обіцянки синтезувати з води бензин, з піску зробити золото, з ура¬-ну — радій сприймалися як чаклунство.
Проте люди хочуть вірити в диво, особливо якщо воно здатне швидко примножити їхні статки. Користуючись цією слабкістю, малограмотний підмайстер фарбувальної майстерні обдурив не одного політика і багача, ставши мільйонером. Навіть Генріх Гіммлер попався на його гачок.
Заповзятливий підмайстер
Прокинувшись травневим ранком 1928 року, жителі невеликого містечка Гільден поблизу Дюссельдорфа побачили на площі бюст нікому не відомого чоловіка з утомленими очима. Бюст установили вночі, а чоловіком був Генріх Куршильдген, уродженець Гільдена і винахідник. Чим же він заслужив таку честь?
Кар’єра Г.Куршильдгена почалася непримітно: у 1914 році він улаштувався підмайстром у Гільденську фарбувальну майстерню. Робота з хімічними реактивами просто зачарувала його. У сараї при майстерні він організував власну лабораторію, де при мерехтінні лампи почав мріяти про великі відкриття.
Минуло лише кілька міся¬¬¬¬¬¬¬-ців — і Г.Куршильдген заявив про те, що зробив сенсаційне відкриття. Деякі громадяни (а серед них були і заможні), котрі повірили в його заяви, дізналися, що новоявлений винахід¬ник відкрив спосіб синтезувати золото в промислових масштабах! Вони вирішили вкласти гроші в цю сумнівну справу.
Звісно, бажаних баришів ніхто не отримав, і в 1922 році Г.Куршильдген доводив свої дивовижні здібності місцевим слідчим під час судового процесу. Безумовно, що підтвердити теорію практикою не вдалося. Прокурор Ельберфельд, який представляв обвинувачення, призначив психічну екс¬пертизу. «Обвинувачений — психічно хворий, страждає від Dementia praecox (уроджене захворювання, що спричиняє недоумкуватість)», — лаконічно підсумував експерт, який оглянув винахідника.
Процес негайно припинили. Г.Куршильдгена відпустили, взявши з нього зобов’язання, що він, як сказано в судових документах, «ніколи більше не позичатиме гроші, стверджуючи, що може отримати золото хімічним шляхом».
А радію не бажаєте?
Г.Куршильдген виконав обі¬цянку і припинив стверджувати, що може синтезувати золото. Натомість він заявив, що може робити… радій, який, до речі, був набагато дорожчим за благородний метал.
Вже в 1926 році Г.Куршильд¬гену вдалося переконати одного інвестора в тому, що завдяки певним фінансовим вливанням він поставить справу на потік. За 1000 марок готівкою (сьогодні це приблизно $5000) він пообіцяв простакові-інвестору 5% з усіх майбутніх продажів радію.
Аби не бути голослівним, Г.Куршильдген зв’язався з Кельнським університетом і пообіцяв на очах професорів перетворити уран на радій. Те, що в природі цей процес триває мільйони років, не бентежило винахідника: він обіцяв упоратися за чверть години. Керівництво університету від¬мовилося від спілкування з Г.Куршильдгеном і не стало коментувати його досліди.
Проте наполегливим вина¬хідником цього разу зацікавилися журналісти. У пресі з’явилося повідомлення, що Г.Куршильдген, можливо, знайшов «замінник чистого радію». Фізикам довелося перевірити ці твердження. Вердикт був однозначний: припущення ні на чому не основані.
Проте подібні висновки не зупинили чоловіка. Більш того, в 1929 році він знову почав стверджувати, що може хі¬мічним шляхом отримати золото. Після такої заяви один професор з Дюссельдорфа на прізвище Геннінг усе-таки погодився зустрітися з винахідником. Одначе той розмовляв у напівжартівливому тоні, сходу запропонувавши вченому вкласти гроші у свої розробки. За 200 тисяч марок інвестицій Г.Куршильдген пообіцяв Геннінгу астрономічні бариші. Звісно, останній відмовився.
Мільйон «на блюдечку»
Г.Куршильдген вирішив, що витрачати час на спілкування з ученими не варто, і спробував налагодити контакт з політиками. Він звернувся до президента Пауля фон Гінденбурга і глави банку Німеччини Ялмара Шахта. Привід для такого звернення був вибраний вдало: країну чекали переговори в Гаазі з приводу виплати величезних репарацій за підсумками Першої світової війни. Г.Куршильдген спробував представити себе рятівником нації, проте знову отримав відмову.
Г.Куршильдген не зневірився і почав пошук нових інвесторів. І це йому вдалося. Один кельнський бізнесмен, якому пообіцяли чималі дивіденди, дав винахідникові 100 тис. марок. А американський мільйонер на прізвище Гарріс виділив мільйон рейхсмарок і виявив зацікавленість у подальших інвестиціях. Таким чином, німецький Кулібін став мільйонером.
Проте гроші дали не просто так: необхідно було розплачуватися. Звичайно ж, Г.Куршильдген не зміг цього зробити. У 1930 році 15 інвесторів, яких винахідник переконав вкласти гроші у свої «відкриття», подали до суду. Г.Куршильдгена негайно заарештували і попросили провести експеримент з отримання золота в присутності експертів.
Згідно з протоколами винахідникові дали пляшку, наповнену водою і піском і наглухо запечатану пробкою і сургу¬-чем, — «аби уникнути зовнішнього проникнення», як повідомляється в документах. Після цього Г.Куршильдгену дозволили піти в лабораторію для проведення експерименту.
Через кілька днів пляшку розкрили і встановили, що всередині дійсно є частинки золота! Проте експертиза довела, що цілісність сургуча була порушена, а золото додали за допомогою невеликого дроту. Експеримент провалився.
Г.Куршильдгену вирішили дати останній шанс. 5 червня 1930 року в одному з дослідницьких інститутів Дюссельдорфа винахідник мав повторити експеримент. Проте він вирішив не гратися з вогнем і втік через вікно в туалеті.
Попри те, що по гарячих слідах його не знайшли, через два дні Г.Куршильдген сам повернувся в інститут на таксі і здався поліції! Після цього прокурор призначив психічну експертизу. Висновок був такий: «Повністю контролює свої дії, не особливо розумний». За обман 15 чоловік винахідника-невдаху засудили до ув’язнення. 1 квітня 1932 року Г.Куршильдген відбув покарання і вийшов на волю.
Бензин з... крана!
Після повернення з тюрми Г.Куршильдген привернув до себе увагу націонал-соціалістів. Їх він зацікавив новою історією, пообіцявши синтезувати бензин. Економічний радник Адольфа Гітлера Вільгельм Кеплер навіть відвідав лабораторію спритного винахідника. Останній пообіцяв, що в разі успі¬ху він оформить патент на бензин і золото, отримані штучним шляхом, і дозволить скористатися результатами своїх відкриттів тільки націонал-со¬ціалістам.
Друга (після Рейнхарда Гейдріха) людина в гестапо, обергрупенфюрер СС Вернер Бест був поінформований про експерименти Г.Куршильдгена. Та що там В.Бест, сам Г.Гіммлер зацікавився його «відкриттями»! Після цього в лабораторію Г.Куршильдгена зачастили партійні бонзи. Винахідник замилював їм очі. Згідно зі спогадами одного з відвідувачів «у лабораторії було безліч пляшок і кранів, і в один чудовий момент з водопроводу потік бензин». Чи варто говорити про те, що хитрий Г.Куршильдген все підстроїв?
Проте обман не міг довго тривати. Винахідника разом з усіма його пристосуваннями вирішили перевезти в спеціальну лабораторію і показати експертам. Їхній висновок виявився лаконічним: «Результат нульовий».
Настав час розплати. У 1936 році Г.Куршильдгена взяли під варту і віддали під суд за шахрайство. Дюссельдорфські присяжні засудили його до трьох років тюрми. Проте вже через два роки винахідника звільнили за зразкову поведінку, залишивши під наглядом гестапо.
Треба сказати, що до цього моменту Г.Куршильдген став частиною політики. Г.Гіммлеру, котрий повірив обіцянкам шарлатана, не хотілося втрачати авторитет, виставляючи себе на посміховисько. У щоденнику Йозефа Геббельса є цікавий запис, датований 27 січня 1935 р¬ку: «Гіммлер купився на обіцянки виготівника золота і бензину. Він хотів обдурити і мене, але я швидко його розкусив».
Звичайно, могутньому рейхс¬фюреру не хотілося, щоб соратники жартували над його довірливістю. Тому він наказав знову посадити невдалого винахідника. Проте Г.Куршильдгену і цього разу допомогло диво: він попросив заступництва в Р.Гейдріха і був остаточно виправданий, пообіцявши ніколи не базікати про зв’язки з керівництвом Рейху.
Невизнаний геній
Здавалося б, після всіх цих перипетій невгомонний винахідник мав заспокоїтися. Проте цього не сталося. Після закінчення Другої світової війни Г.Куршильдген вирішив боротися за своє добре ім’я в суді, щоб його визнали… жертвою режиму.
«Гестапо не гидувало нічим, аби отримати мої відкрит¬¬-тя», — заявив Г.Куршильдген в інтерв’ю невеликій газеті Rheinisches Volksblatt. Через кілька днів він подав заяву на отримання компенсації. Проте прохання відхилили.
Тоді Г.Куршильдген вирішив удатися до незвичайного кроку: він почав клопотати про відновлення судового процесу, який у 1936 році привів до ув’язнення. Більш того, інтереси в謬нахідника представляв В.Бест, котрий був обергрупенфюрером СС і відіграв не останню роль у його долі. Те, що ця обставина не дуже посприяє сприятливому вирішенню справи, Г.Куршильдгена не особливо турбувало. Крім того, на суді він заявив, що В.Бест не злочинець, а просто «перебував під тиском»!
В.Бест добився жаданого повторного процесу. Проте Г.Куршильдгену стало мало цього: він вимагав від суду юридичного визнання своїх винаходів! Такого повороту не чекав навіть В.Бест. Він відмовився від подальшої співпраці з винахідником, порадивши йому не сперечатися з властями.
Попри все це, через рік плутанина навколо винахідника-невдахи закінчилася. Суд Дюссельдорфа ухвалив радикальне рішення: Г.Куршильдген не може претендувати на визнання своїх міфічних винаходів і не може вважатися людиною, яка знайшла спосіб синтезувати золото. Жоден інститут не може бути названий його ім’ям і жоден пам’ятник Г.Куршильдгену не може бути встановлений на території Німеччини.
За іронією долі останнє рішення суду не було виконано. У Гільдені був установлений бюст на знак подяки городян своєму невтомному землякові за те, що про їхнє невелике містечко почула вся Німеччина. Напис на ньому такий: «Геніальному виготівникові золота вдячна Батьківщина». Г.Куршильдген домігся популярності, нехай тільки у своєму рідному містечку.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!