Перша нитка з «бавовняного» клубка привела в Рязанську область
Протягом 1980-х років минулого століття в Узбецькій РСР проходили кримінальні процеси над тими, хто був причетний до економічних зловживань у бавовноочищувальній промисловості. Ниточки так званої узбецької справи привели із Середньої Азії в європейську частину Радянського Союзу.
«Справа Костянтина Кушнаренка», який очолював у Рязанській області Михайлівську фабрику нетканих матеріалів, була безпосередньо пов’язана з так званою бавовняною справою.
«Узбецька справа»
Прізвища двох керівників слідчої групи Генеральної прокуратури СРСР — Тельмана Гдляна і Миколи Іванова — в радянській пресі так і згадувалися в парі. «Бавовняна справа», яку вони розслідували, свідчила про наявність корупції у вищих ешелонах влади Узбеки¬стану і навіть вивела на хабарників у керівництві СРСР. Поступово ці матеріали стали частиною «узбецької справи», як її охрестила преса, розслідуванням котрої займалася найчисленніша на той момент слідча група, яка отримала назву «прибалтійська».
Всього було порушено 800 кримінальних справ за обвинуваченням у приписках, розкраданнях і хабарах. В Узбекистані фігурантами цих справ були перший секретар ЦК Компартії республіки, голова Ради міністрів, секретарі ЦК і перші секретарі обкомів, керівники агропромислових комплексів, бавовноочищувальних об’єднань і бавовняних заводів, генерали МВС.
У справі про корупцію було засуджено навіть зятя покійного генсека Леоніда Брежнєва — генерал-полковника Юрія Чурбанова. А в показаннях пар¬тійного лідера Узбецької РСР Інамжона Усманходжаєва згадувалися імена членів Політбюро ЦК КПРС, нібито причетних до отримання хабарів: Єгора Лігачова, Віктора Гришина, Григорія Романова і Михайла Соломенцева, члена ЦК КПРС Івана Капітонова.
Проте згодом І.Усманхо¬джаєв відмовився від своїх показань, і партійні бонзи зберегли статус «недоторканних». Однак багатьом партійним і державним діячам середньо¬азійської республіки уникнути відповідальності не вдалося.
Понад 4000 чоловік було засуджено до різних строків ув’язнення, а міністра бавовно¬очищувальної промисловості Узбецької РСР В.Усманова і начальника ВБРСВ Бухарської облас¬ті А.Музафарова — до розстрілу. Четверо високопо¬ставлених обвинувачених наклали на себе руки до суду.
«Корисливий» реорганізатор
Але навіть, попри гучні імена і високі посади тих, проти кого висували обвинувачення, справа директора скромної фабрики із середньої смуги Росії не загубилася.
На початку 1984 року Управління Комітету держбезпеки по Москві і Московській області заарештувало на території РРФСР кількох керівників бавовноочищувальних об’єднань і директорів бавовняних заводів Узбекистану, котрі здійснювали «ділові поїздки» по підприєм¬ствах текстильної промисловості країни. Розслідування у цій справі доручили слідчому з особливо важливих справ при Генпрокуратурі СРСР Володимиру Калиниченку.
Прийнято вважати, що саме тоді компетентні й слідчі органи потягнули першу ниточку з «бавовняного» клубка. Так у поле зору радянських правоохоронних органів потрапив і директор фабрики нетканих матеріалів К.Кушнаренко.
Ухвалений відносно нього вирок де-не-де нагадує промову про представлення до державної премії: «В качестве руко¬водителя принимал от хлопко¬очистительных заводов Сред¬ней Азии линт, улюк и иные отходы за хлопок 6-го сорта, чем наносил вред советскому государству. Первоначально К.Кушнаренко отказывался от таких предложений, но впоследствии, ознакомившись с технологией производства ватина и технической салфетки, к качеству которых получатели строгих требований не предъявляли, изучив возможности фабрики и добившись некоторой экономии сырья за счет упорядочивания его складирования, реконструкции цехов и так далее, понял, что может использовать указанные факторы в своих корыстных интересах…»
Директор налагодив виробництво нової і затребуваної продукції, реконструював виробничу базу, домігся економії сировини. І вся ця величезна організаторська, інженерно-технологічна робота — у своїх особистих корисливих цілях?
Захист, який, до речі, під час судового процесу зазнавав помітного тиску з боку обвинувачення, висунув свої доводи: К.Кушнаренка потрібно виправдати, оскільки висунуті йому обвинувачення в «тіньових» операціях належать до сфери ци¬вільно-правових, рівноправно-договірних відносин. І вони принесли державі прибуток…
У 1980 році Михайлівська фабрика нетканих матеріалів уважалася відсталим підприємством. К.Кушнаренко за короткий строк виправив ситуацію. Люди почали отримувати квартальні премії, а зарплата робітників провідних спеціальностей досягла 500—600 руб. (середня зарплата в країні не перевищувала і 100 руб.).
Безумовно, в діях директора, якщо виходити із законодавства того часу, кримінал був. Не випадково пропозиції цеховиків із Середньої Азії він прийняв не відразу і не без вагань.
Проте настільки невиправдано жорстокого і такого, що не враховував багатьох фактичних обставин, вироку — розстрілу з конфіскацією майна, який оголосили 23 січня 1986 року, не чекав ні сам К.Кушнаренко, ні колектив заводу, ні близькі і друзі підсудного.
Самоосвіта в камері смертників
У камері смертників К.Кушнаренко провів близько півтора року. Намагаючись глибше зрозуміти закономірності розвитку економічних й інших законів у різних суспільних формаціях, випускник Одеського техноло¬гічного інституту з досвідом роботи на посадах робітника, обліковця, нормувальника, економіста і начальника планового відділу, заступника директора з економічних питань, секретаря парткому і керівника під¬приємства знову почав учитися.
Намагаючись зрозуміти глибинні причини, які завели радянську економіку в глухий кут, він посилено почав вивчати праці таких мислителів, як Аристотель, Георг Гегель, Іммануїл Кант, Людвіг Фейєрбах, Давид Рікардо, Адам Сміт, Карл Маркс, Фрідріх Енгельс і деяких інших. Пізніше К.Кушнаренко назвав це «шляхом пізнання, пошуку і дослідження».
Про те, що в його долі намітився ще один запаморочливий поворот, він дізнався влітку 1987 року: страту замінили 20 роками позбавлення волі з відбуванням покарання у ви¬правно-трудовій колонії особливого режиму. Коли після прочитання тексту помилування приголомшений в’язень ішов у загальну камеру, наглядач пожартував: «Пошкодували на тебе кулю...»
Але чому все-таки 20 років, адже згідно з кримінальним кодексом РРФСР максимальний строк ув’язнення становив 15?! Ця «помилка» була виправлена лише в 1993 році. Вирок привели у відповідність із законодавством — 15 років з відбуванням покарання у виправно-трудовій колонії загального режиму.
Умови визначають мотиви
Чим займався і як поводився в таборі мислячий або, як говорили тоді, міцний господарник? Ось витяги з характеристики адміністрації однієї з установ ГУВП Н-240-5 на К.Кушнаренка: «Специальность до ареста — инженер-экономист, директор с высшим образованием. Специальность, приобретенная в местах лишения свободы — приемщик тары… Мероприятия воспитательного характера под нажимом посещает, но реагирует на них слабо…»
К.Кушнаренка, справді, полі¬тико-виховні заходи не цікавили, він по можливості продовжував шукати відповіді на болісні питання в працях великих мислителів. І доходив певних висновків. У одному з його листів читаємо: «В основі вчинків слідчих, прокурорів, суддів, наглядачів лежить не зла воля, а реальні економічні й суспільні умови, які незримо і негласно керують їхніми діями».
У 1995 році реальні «економічні й суспільні умови» склалися так, що 55-річного К.Кушнаренка звільнили умовно-до¬строково, а в 1999-му з нього зняли судимість. Він став одним з перших так званих цеховиків, яких репресували за обвинуваченням у скоєнні економічних злочинів. І одним з останніх, кого випустили на волю. Адже ще в березні 1989 року була створена спеціальна комісія ЦК КПРС на чолі з Борисом Пугом, якій доручили перевірити факти порушень законності при розслідуванні справ про корупцію в Узбецькій РСР. Аналогічна комі¬сія була створена і при Президії Верховної ради СРСР.
Обидві комісії дійшли висновку, що в «узбецькій справі» «порушення соціалістичної законності» були все ж таки допущені. Проте на долю колишнього директора це аж ніяк не вплинуло — на волю виходили значніші фігури.
Років десять тому був оприлюднений список жертв економічних репресій, складений Товариством захисту засуджених господарників і економічних свобод, який очолював правозахисник В.Сокирко. Директор Михайлівської фабрики значився в цьому переліку під №304.
Олександр СЕРГЄЄВ
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!