Адвокатський синдром

Відмова захисників від приватної практики на користь держслужби: професійне вигорання чи бажання наростити сферу впливу?

У призначеннях останніх місяців простежується певна тенденція: дедалі частіше високі державні посади дістаються адвокатам. Так, останні нині займають їх і в Генпрокуратурі, і в Міністерстві юстиції, і в державній виконавчій службі, і в Адміністрації Президента. «ЗіБ» вирішив з’ясувати, що ж спонукало захисників із чималим стажем адвокатської практики відмовитися від вільної професії та чи дозволить така зміна вектора діяльності лобіювати інтереси професії.

Травневі трофеї, або джокер для адвоката

Адвокати в політиці — явище не нове. Та все в цьому світі розвивається по спіралі, й останнім часом «захисний» синдром стрімко набирає обертів. Олексій Резніков, Агія Ахундова, Віталій Касько, Олексій Філатов, Антон Янчук. Здавалося б, що їх поєднує? Усі ці захисники недавно стали високопосадовцями в державному апараті.

Гучні призначення почалися з травня. Так, першим заступником голови ДВС стала Агія Ахундова. На своєму життєвому шляху вона встигла попрацювати й секретарем судового засідання, однак перевагу віддала приватній юридичній практиці та навіть очолила одну з юркомпаній. «У моїй практиці було дуже мало справ, де я як адвокат могла працювати так, як працюють адвокати в більшості європейських країн. На жаль, мені й багатьом моїм колегам, замість своєї безпосередньої роботи, постійно доводилося витрачати час та сили на боротьбу із системою, що є дуже непросто і, насправді, неправильно. Але наразі адвокатська професія починає виходити на новий якісний рівень, у тому числі у взаємодії з органами влади, і я дуже сподіваюся, що інститут адвокатури нарешті стане таким, яким він повинен бути, і виконуватиме притаманні йому функції», — відзначає у коментарі «ЗіБ» перший заступник очільника ДВС.

За словами А.Ахундової, змінити свій професійний статус її спонукало переконання у тому, що Україна вже готова перетворитися на нову демократичну державу без корупції і так званого адміністративного ресурсу. «Якщо переглянути історію, то державні посади часто займали люди, народжені саме адвокатурою. Сьогоднішня ситуація – не виключення», — додала А.Ахундова.

Адвокатура отримала своєрідний карт-бланш завдяки й іншим призначенням. Зокрема, юрист АО Arzinger Антон Янчук посів крісло заступника міністра юстиції з питань європейської інтеграції (відповідне розпорядження Кабміну датоване 21 травня), а Віталій Касько, який працював на посаді партнера в тому ж адвокатському об’єднанні, отримав портфель заступника Генпрокурора з питань міжнародно-правового співробітництва. Остання кадрова ротація відбулася теж у травні.

Та якщо для А.Янчука такий розворот вектора діяльності на 180° — явище нове, то для В.Каська адвокатура слугувала швидше «привалом» у довгій подорожі владними коридорами. Адже він свого часу не один рік працював у органах прокуратури (починаючи від стажера й закінчуючи посадою начальника управління).

«Я приходив працювати в адвокатуру тоді, коли мені було некомфортно працювати в прокуратурі. У тому сенсі, коли мої принципи не дозволяли там залишатися. Коли в мене є можливість на прокурорській посаді зробити щось для держави, я маю це робити, — коментує він ситуацію та додає при цьому: — Що стосується матеріальної сторони, то для мене це не є проблемою, оскільки я займався експертною роботою, будучи і прокурором, і адвокатом. За великим рахунком, це була моя основна сфера діяльності. Адвокатура швидше слугувала своєрідною перевіркою на практиці власних експертних досліджень».

До речі, не варто забувати й про міністра юстиції Павла Петренка, який у минулому також був правником, займався приватною практикою з 2006 до 2010 р.

Таким чином, кожен зі згаданих адвокатів узяв «виконавчу» висоту. Та апогеєм стало призначення партнера ЮФ «Василь Кісіль і партнери» Олексія Філатова заступником глави Адміністрації Президента. Відповідний указ підписано 22 липня. Тож сфера впливу адвокатури суттєво розширюється, зазіхаючи на нові й нові висоти.

Знак зодіаку як поштовх до експерименту

Відмовитися від приватної практики на користь роботи в органі місцевого самоврядування вирішив і авторитетний адвокат Олексій Резніков, якого в червні призначено секретарем Київської міської ради та заступником столичного мера. «За 20 років я достатньо зміг реалізуватися на тому поприщі, яким займався. Крім того, не забуваймо, що мій знак зодіаку — Близнята. Тому для мене — це виклик самому собі, свого роду експеримент і можливість допомогти людині, яку дуже поважаю (Віталію Кличку. — Прим. ред.)», — прокоментував адвокат «ЗіБ» своє рішення.

Прикметно, що під час квітневого з’їзду адвокатів О.Резнікова разом з Павлом Гречківським обрано членами Вищої ради юстиції. 16 травня новообрані члени ВРЮ склали присягу. Проте за позовом нардепа Інни Богословської суд першої інстанції визнав, що обрання членів ВРЮ відбулось із суттєвими порушеннями чинного законодавства. Наразі справа розглядається в апеляційній інстанції. Тим часом на офіційному сайті ВРЮ О.Резніков і П.Гречківський значаться як повноправні члени цього колегіального органу.

Відомо, що діяльність у складі ВРЮ передбачає збереження основного місця роботи, оскільки відбувається на позаштатній основі. Відповідно, членство в Раді не є підставою й для зупинення дії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. А от у випадку обрання на адмінпосаду (головою ВРЮ, його заступником чи керівником секції), доведеться відмовитися від приватної практики. Робити будь-які прогнози із цього приводу поки що зарано, адже колегіальний орган ще не функціонує. Та не виключено, що в перспективі на одного захисника-відмовника побільшає. «На моє переконання, адвокат — це не просто професія. Адвокат — це статус у суспільстві. Так само, як є статус судді. Людина, маючи статус адвоката й будучи професійним юристом, може працювати в різних сферах», — зауважив П.Гречківський.

Та на його персоні потенційне коло відмовників не замикається. Так, на посаду голови Антимонопольного комітету претендує адвокат Антоніна Ягольник, яка наразі є партнером в AstapovLawyers. До речі, жінці вдалося заручитися підтримкою Асоціації правників України, а її кандидатуру запропонував Кабмін.

«За роки роботи в приватній практиці я достатньо заробила й питання з доходами для себе закрила. Тому можу піти на державну службу не для заробітку, а для того, щоб зробити щось корисне для країни. На відміну від багатьох юристів, я завжди займалася виключно антимонопольним правом...» — відзначила А.Ягольник в інтерв’ю одному з вітчизняних видань.

До речі, на державну посаду просували ще одного кандидата від АПУ. Йдеться про Сергія Козьякова, який претендував на місце у Вищій кваліфікаційній комісії суддів (за квотою Мін’юсту). Реалізація намірів адвоката супроводжувалася зустрічами зі ЗМІ та цілою передвиборною агітацією, під час якої претендент висловив намір відмовитися від надання послуг судового представництва та посади керуючого партнера в юрфірмі в разі обрання членом ВККС. Утім, конкурс дещо загальмував: міністерство мало зробити вибір 17 червня, однак комісія прийняла рішення про подовження строків для висунення кандидатів і проведення повторного конкурсу. Відповідно, варіантів розвитку подій лише два: або вітчизняний юрринок на якийсь час утратить судового адвоката С.Козьякова, або отримає нового члена ВККС в особі авторитетного правника.

А от захисник Роман Титикало, спроба якого стати депутатом Київ­ради так і не увінчалась успіхом, здається, розчарувався в політиці. «Я доволі багато часу приділяю громадській роботі й тому вирішив присвятити себе захисту інтересів громади з дещо більшими повноваженнями. Але, провівши передвиборну кампанію, побачив, що людей, які балотуються задля захисту прав громадян, не так уже й багато. Багато хто хоче просто за кошти отримати більше можливостей, — коментує ситуацію Р.Титикало й додає: — Що стосується державної служби, то я вважаю, що це не притаманно адвокату, оскільки держслужба має багато обмежень, які нехарактерні для вільної адвокатської професії».

Вхід на територію суперника

Разом з високими державними посадами захисники отримали й латентну можливість лобіювати інтереси адвокатського загалу. Адже втілити в життя ті чи інші ідеї набагато простіше, коли маєш у своєму арсеналі певні юридичні важелі для їх реалізації. «ЗіБ» вирішив з’ясувати, що із цього приводу думають самі адвокати. Виявилося, що їхні позиції тяжіють до різних полюсів.

«Одне від одного не повинне залежати. Адвокатура посилює вплив тоді, коли адвокати працюють. Щодо переходу на державну службу... Може, з метою покращення реноме адвокатури. Посилити вплив? Мені важко сказати…» — розмірковує В.Касько. Полярну думку в інтерв’ю «ЗіБ» висловив президент Асоціації адвокатів України Олег Чернобай. Захисник переконаний, що призначення адвокатів на відповідальні посади свідчить про певний рівень довіри й осмислення того, що юриспруденція — складова державного устрою, яка допомагає країні будуватися. «Звісно, в таких умовах адвокатура стає більш приваб­ливою та впливовою професійною організацією», — переконаний він.

«Мова йде не про лобіювання інтересів адвокатури чи юридичного бізнесу, а про те, що в якийсь момент ті чи інші юристи можуть накопичити якісні ідеї та цілеспрямованість, аби, працюючи на конкретному місці, внести серйозні зміни, що матиме наслідком інфраструктурні зміни як у правовій системі, так і в професії», — вважає С.Козьяков.

Солідарний з колегою і П.Греч­ківський, який відзначив, що участь адвокатури в розвитку держави є позитивним явищем. Водночас він переконаний, що «все залежатиме від адвокатів, від того, як вони виконуватимуть свої обов’язки».

А от О.Резніков сприймає «захисну» тенденцію трохи інакше та вбачає в поведінці колег певну тактику: «Мета не в тому, щоб отримати вплив. Окремі представники адвокатської професії просто втомилися від неможливості змінити правила гри, тому найпростіший хід — зайти на територію суперника й там установити ці правила. Адже адвокатура, по суті, перебуває в опозиції до державного апарату».