Завдяки новому КПК тисячі людей чекатимуть вироку не в СІЗО, а на волі
Ухвалення нового Кримінального процесуального кодексу відбувалося в такій екстремальній формі, що за політичною риторикою якось не залишилося часу розібратись, а що ж отримала країна в ході цього драматичного процесу? Хотілося б глянути на ситуацію об’єктивно. Тобто обговорювати не реальну правозастосовну практику й свавілля «вартових порядку», а, власне, букву закону. Що ми набудемо і втратимо в результаті ухвалення нового кодексу? Став новий КПК кроком до європейських цінностей чи, навпаки, перетворив Україну на дрімучу державу й позбавив її громадян останніх прав?
Сучасне правосуддя дуже ефективне: воно встигає знищити тебе до того, як надає тобі слово.
Домінік Стросс-Кан
Немає людини — немає проблеми
Перш за все хотілося б поглянути на КПК очима тих, для кого нові норми, без перебільшення, є питанням життя й смерті, — очима підслідних, сторін у кримінальному процесі. За офіційною статистикою, суди України виносять виправдувальні вироки в 0,2% справ. Саме тому приказка «Жебрацької долі та арештантської неволі не зарікайся» не перестає бути актуальною. Опинитися в СІЗО може кожен, і політичний статус, як показує практика, від цього не рятує.
Що таке українське СІЗО, весь світ недавно побачив у фільмі «Лук’янівка: тюрма №1». Умови тримання людей, чия вина не доведена судом, нагадують фільми про концтабори. Антисанітарія, перенаселеність — це методи прямого тиску на обвинуваченого. Крихітні камери, де 100 чоловік і в мороз і в спеку сидять пліч-о-пліч, де люди божеволіють і нерідко вчиняють самогубства. Найбільш шокуюче — багато хто проводить у СІЗО до 7 років, а іноді навіть більше! Невинна людина піддається, по суті, витонченим тортурам і роками не може домогтися від суду ухвалення рішення. Тривале тримання підслідних у СІЗО стало формою узаконеного рекету з боку корумпованих працівників правоохоронних органів. Роби, що тобі скажуть, інакше згниєш в ізоляторі, навіть не дочекавшись суду. Цей жах санкціонований старим радянським Кримінально-процесуальним кодексом 1960 р. Для репресивної радянської системи було нормою тримати людину в СІЗО скільки завгодно. Тоді це було звичним явищем, адже незадовго до того помер диктатор Йосип Сталін, і ще не всі жертви кривавих репресій були реабілітовані. Радянська система могла миттєво розтоптати будь-якого громадянина — законні підстави для цього могли знайтися в будь-який момент. КПК 1960 р. був по суті і по духу сталінським. «Немає людини — немає проблеми» — ось за таким кодексом жила Україна у XXI ст.
Межі для безмежного
Практика застосування КПК просто жахає. Свіжий приклад — справа «пологівського маніяка». Вирок Сергієві Ткачу був винесений у 2008 р., а потім з’ясувалося, що за скоєні ним злочини було засуджено як мінімум 9 чоловік. Наприклад, Максим Дмитренко відсидів у колонії за злочин, до якого не мав жодного стосунку, довгих 8 років, Віталій Каїра — 4,5 року. За їхніми словами, слідчі просто вибили з них показання. Чоловіки вийшли на волю лише цього року.
Новий КПК можна довго критикувати, допрацьовувати й обговорювати — це завжди не зайве. Але важливо відзначити головне: новий кодекс здійснив революцію в кримінальному процесі, вперше поклавши край нескінченному перебуванню підслідних під вартою. Тепер суд не може ухвалити рішення про направлення справи на дослідування — треба виносити рішення по суті. А якщо доказів недостатньо — ухвалювати виправдувальний вирок. Досудове слідство може тривати не більше 2 місяців, і тільки в особливих випадках — до 1 року. Кожна людина, якій довелося «пройти» слідчий ізолятор, розуміє: навіть один день у СІЗО — неймовірно великий строк.
Переконаний, що обмеження строку перебування під слідством — безумовна перемога для вітчизняного судочинства, її значення для українського суспільства є неоціненним. Навіть одна ця норма виправдовувала ухвалення нового КПК.
Його переваги такі:
- за більшістю статей обвинувачення обмежено строки тримання під вартою до 2 місяців;
- арешт до вироку суду застосовується тільки в певних випадках, наприклад, при скоєнні особливо тяжких злочинів;
- уперше зрівняні в правах адвокати й слідчі: згідно з новим КПК захист отримує право збирати докази, які на суді мають таке ж значення, як і докази, надані слідством;
- обмеження прав слідства на користь публічного судового процесу (лише суд вирішує, що є доказом у справі, а що ні. Радянський кодекс містив норму — доказом у справі були тільки ті факти, які такими визнавав слідчий. Оскільки роботу слідчого оцінюють за кількістю засуджених, то зрозуміло, що при аналізі доказів слідчий завжди є зацікавленою особою. Тепер адвокат може проводити власне розслідування);
- із залів суду заберуть горезвісні клітки. Хочеться вірити, що разом з ними зникне й ставлення до підсудних, як до тварин у зоопарку. Арештанти перебуватимуть за склом. З’являється велика кількість законних підстав для обрання запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі. Більш того, новий КПК навіть стимулює слідчих не садити людей у СІЗО. У новому КПК є й інші запобіжні заходи, наприклад застава, домашній арешт або особиста порука.
Чи можна сказати, що ці норми — прогрес? Безумовно. Оскільки розробка КПК проводилася згідно з рекомендаціями Ради Європи, кримінальний процес в Україні вперше набуває дуже важливої ознаки європейського права, яке принципово відрізняє його від права тоталітарної держави, — поваги до прав особи.
Не вихлюпнути дитини
Парламентська опозиція кодекс критикує, але вельми стримано. «Ми ніколи не були проти цього проекту КПК. Він кращий за попередника», — заявив один з провідних юристів фракції БЮТ, голова Комітету ВР з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Віктор Швець. Проте очевидно, що критика стосується не стільки самої букви кодексу, скільки правозастосовної практики судових і слідчих органів. Для тих політиків, яких влада піддає пресингу, кодекс став ще одним способом висловити протест. Так, той же В.Швець спочатку сам був автором поправки про допуск у кримінальний процес виключно професійних адвокатів. Нині захисником може стати практично будь-який громадянин, у тому числі й родич підсудного. Проте вже під час обговорення В.Швець розкритикував «монополію адвокатів», кимось прописану в кодексі. Очевидно, заявляючи про це, він керувався не юридичною, а політичною логікою. Адже нинішні в’язні СІЗО мають єдину можливість регулярно бачити родичів — у тому випадку, якщо останні виступають захисниками підслідного.
Юрій Одарченко запропонував повернути до кодексу норму про можливість повернення судом справи на додаткове розслідування. Такої норми немає в процесуальних кодексах більшості розвинених європейських країн. Вона давно вважається рудиментом радянського кодексу.
Таким чином, опозиція критикує КПК, але в цілому погоджується з основними його принципами. Безумовно, в кодексі є немало статей, які можна й потрібно «рихтувати» й критикувати. Але дуже не хотілося б вихлюпнути разом з водою й дитину. Навіть зі всіма недоліками, на які вказали фракції БЮТ і «НУНС», прийнятий КПК все-таки відкриває нову сторінку судочинства в Україні. Політична необхідність не повинна затуляти від суспільства важливі досягнення нового закону. І дуже не хотілося б, щоб політичний галас навколо нового КПК спровокував виникнення в «компетентних органів» бажання якнайшвидше його скасувати. Новий Кримінальний процесуальний кодекс варто захистити як систему, щоб те здорове, що згідно з рекомендаціями Ради Європи розроблено й прийнято, не було переглянуте та знищене. Краще у відповідність із кодексом привести десятки інших законів, ніж знову повернути кримінальний процес радянського зразка.
Не дати зламати й знищити людину до суду — ось головне завдання кодексу, що регулює правила кримінального процесу в цивілізованій країні. Це чудово розуміє не тільки Д.Стросс-Кан, а й десятки тисяч українців, які відділені від Феміди гратами й стінами ізоляторів. Новий кодекс дає їм можливість залишатися вільними громадянами, дає шанс вижити.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 3.86 МБ)
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!