З худого платника хоч гривню боргу

Запроваджуючи режим податкового компромісу, органи контролю фактично розписуються у власній неспроможності виявляти порушення та запобігати їм

Підготовлений Кабміном законопроект щодо податкового компромісу, очевидно, має допомогти владі наповнити бюджет. Разом з тим подібні ініціативи вказують на неможливість органів контролю самостійно проконтролювати правильну сплату податків. Крім цього, ініціатива містить цілу низку недоліків, які потенційно можуть призвести до дискримінації підприємств і територіальних громад.

Загублена територія

Чи можливий компроміс саме в податковій сфері? Таке запитання виникає відразу після того, коли тобі пропонують платити податків менше, ніж мав заплатити, а саме така пропозиція міститься в проекті закону «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу» (№4930). І це з урахуванням того, що ніхто навіть не цікавиться, чому саме ти їх не перерахував на користь держави або перерахував не в повному обсязі… Просто так вирішили… Так вирішила держава! Держава, яка начебто передусім повинна опікуватися саме своєчасним та повним наповненням бюджету, належним виконанням громадянами одного зі своїх обов’язків — сплати податків.

При цьому поза межами уваги розробників проекту залишається глобальна (вже навіть неподаткова) проблема. Кричущою на сьогодні є необхідність децентралізації. Видається, що це проблема не тільки співвідношення адміністративно-територіальних одиниць, вона пронизує всі суспільні відносини наскрізь. І в податковому регулюванні треба принципово реформувати «унітарно-тоталітарну» модель податкової системи. Це не лише розподіл податків між бюджетами. Проблема глибше.

Фактично проблема податкового компромісу стосується трьох суб’єктів податкових правовідносин: держави, територіальних громад і платників. Що стосується перших і останніх, то проект тим чи іншим чином ураховує їхні інтереси, але територіальних громад нібито не існує. Як таке може бути? Розглянемо питання детальніше.

У нашому конкретному випадку податковий компроміс передбачає коригування коштів, що надходять до бюджетів з податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість. Відразу зазначимо, що вказані види податків в Україні належать до загальнодержавних (ст.9 ПК). Проте режим загальнодержавного податку ще не означає, що він буде на 100% витрачатися лише на забезпечення державних потреб. Якщо місцеві податки та збори надходять до місцевих бюджетів, то переважна більшість загальнодержавних розподіляється між держбюджетом та місцевими бюджетами або між різними видами місцевих бюджетів.

Виникає запитання: чому держава розпоряджається коштами територіальних громад? А якщо місцевий бюджет об’єктивно не може звільнити суб’єкта від сплати коштів у режимі податкового компромісу, якщо місцева громада позбавляється грошей, без яких її існування буде на межі бідності? Ідея децентралізації перетворюється в порожнє гасло. Вихід один — об’єктивно врахувати потреби й можливості територіальних громад в аспекті застосування податкового компромісу.

Саме тому в такій ситуації постають одвічні питання: «Навіщо і як?». У цьому слід розібратися. Почати, напевно, потрібно з того, що являє собою така категорія, як «податковий компроміс». Для більшості сучасних та розвинених країн це поняття не є новим або чимось незвичним. Наприклад, в Ірландії податковий компроміс було запроваджено в один з найскрутніших для держави моментів як певну добровільну акцію декларування недоплачених платежів до бюджету, в ході якої було кардинально змінено фінансову ситуацію в країні. Треба сказати, що Ірландія пройшла цей шлях ще в далекому 1998 році. Під час існування режиму податкового компромісу в Італії було задекларовано понад €100 млрд, а сплачено до бюджету приблизно 7% від наведеної суми. Для таких країн, як Велика Британія, Німеччина та США, податковий компроміс є звичним явищем, яке виражається в тому, що митарі з певною періодичністю знижують ставки тих чи інших податків і звільняють платників від відповідальності в разі порушення податкового законодавства.

Направити на доопрацювання

Відповідно до проекту податковий компроміс розглядається як режим звільнення від фінансової, адміністративної та кримінальної відповідальності платників або їхніх посадових (службових) осіб за заниження зобов’язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, завищення суми бюджетного відшкодування та/або від’ємного значення суми податку на додану вартість та від’ємного значення об’єкта оподаткування на прибуток. Слід зазначити, що режим податкового компромісу пропонується застосовувати за періоди до 1.01.2014. Потрібно зауважити, що, говорячи про всі податкові періоди до 1 січня, законодавець уводить в оману не тільки себе, а й недосвідчених платників податків. Адже що робити з таким явищем, як позовна давність? Нагадаємо, що до податкових правопорушень та застосування фінансових санкцій встановлено трирічний строк позовної давності. Таким чином, податкові періоди, за які може бути застосовано податковий компроміс, автоматично обмежуються строком позовної давності за відповідним порушенням.

Критики запровадження в Україні податкового компромісу наголошують також на тому, що такий підхід руйнує один з основних принципів законодавства — принцип рівності. Така позиція заслуговує на увагу. Саме принцип рівності всіх платників перед законом та недопущення проявів дискримінації є тим базисом, на якому грунтується забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від їх соціальної, расової, національної, релігійної належності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу. Таким чином, уводячи податковий компроміс у дію, держава фактично ставить платників податків, які добросовісно виконували свої обов’язки, та платників, які виконували їх з певними порушеннями або взагалі не виконували, в нерівні правові умови.

Ще одним досить спірним положенням є те, що проект утручається в інші галузі права. Навіть поверховий аналіз проекту доводить, що одна з цілей, яку має законодавець, — звільнення порушників від відповідальності. У такому випадку потребує уточнення той момент, що для податкових правовідносин характерним є плюралістичний підхід до відповідальності, який застосовується до порушників. Тобто у сфері оподаткування поряд з фінансовою відповідальністю діє відповідальність адміністративна та кримінальна. І якщо вже говорити про цілковите звільнення від відповідальності у сфері оподаткування, то ми неминуче будемо заручниками ситуації, коли певного врегулювання та коригування потребуватимуть і адміністративне та кримінальне право. У запропонованому ж документі таке питання вирішується, м’яко кажучи, непрофесійно, і це при тому, що у висновках, які надавалися на вказаний проект, увага неодноразово акцентувалася саме на цьому моменті.

Так, управління ВР у своєму виснов­ку на даний проект цілком слушно наголошує, що відповідно до вимог ч.3 ст.3 Кримінального кодексу злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим кодексом. У свою чергу особа, яка скоїла злочин (у тому числі й такий, що посягає на визначені законом порушення при сплаті податків), може бути звільнена від кримінальної відповідальності лише у випадках, передбачених цим кодексом. Крім того, звільнення від такого виду юридичної відповідальності у випадках, передбачених КК, здійснюється виключно судом.

Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється ст.44 КК. Так, відповідно до вимог ч.2 ст.286 КПК, «встановивши на стадії досудового розслідування підстави для звільнення від кримінальної відповідальності та отримавши згоду підозрюваного на таке звільнення, прокурор складає клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та без проведення досудового розслідування у повному обсязі надсилає його до суду». Порядок розгляду питання про звільнення від кримінальної відповідальності передбачений ст.288 КПК. При цьому згідно з приписами ч.4 наведеної статті у разі встановлення «необгрунтованості клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд своєю ухвалою відмовляє у його задоволенні та повертає клопотання прокурору для здійснення кримінального провадження в загальному порядку або продовжує судове провадження в загальному порядку, якщо таке клопотання надійшло після направлення обвинувального акта до суду».

Поряд з тим ч.4 ст.212 та ч.4 ст.212¹ КК передбачають спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили діяння, передбачені відповідними частинами цих статей, якщо вони до притягнення до кримінальної відповідальності:

• сплатили відповідно податки, збори (обов’язкові платежі), єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування чи страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування;

• відшкодували шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).

Отже, за наявності зазначених у вказаних нормах підстав винні особи й тепер можуть бути звільнені судом від кримінальної відповідальності за скоєння злочинів, передбачених відповідними статтями. Тому правова позиція, наведена головним управлінням у своєму висновку на проект, є більш ніж обгрунтованою. І незрозуміло, чому пропонується звільнити низку осіб від кримінальної відповідальності на підставі закону, який до того ж не містить жодних приписів щодо порядку його реалізації. Такий підхід суперечить приписам кримінального та кримінального процесуального законодавства щодо підстав та порядку звільнення осіб від кримінальної відповідальності.

Наступним моментом, який викликає неабиякий інтерес, є числа, наведені в законопроекті, — 85 та 15%. Одразу зазначимо, що сума заниженого зобов’язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість згідно з проектом сплачується в розмірі 15%. При цьому 85% такої суми вважаються погашеними. Виникає запитання: а чому саме 85 та 15? Чому не 50 на 50 чи не 60 на 40? Відповідей або хоча б обгрунтування таких розрахунків знайти не вдалося. Зате сьогодні в бізнес-колах тривають активні дискусії з приводу того, що сума в 15% занадто висока. Представники бізнесу наполягають на ставці 5—10%, і не більше. Повертаючись до зарубіжного досвіду застосування режиму податкового компромісу, зазначимо, що в Італії податковий компроміс (амністія) проводився в кілька етапів і для кожного з них була характерна індивідуальна ставка компромісного платежу, яка не перевищувала 7%.

Додаткові повноваження

Не обійшлося в документі й без певних намагань влади надати собі певні преференції, розширити власні дискреційні повноваження. Так, в абз.3 п.4 проекту мова йде про те, що орган контролю надсилає протягом 10 днів з дня, наступного за днем подання уточнювального розрахунку, відповідний запит, який містить інформацію про можливі порушення платником вимог податкового законодавства. Саме наявність формулювання «можливі порушення» насторожує. Така правова конструкція не наділена навіть часткою визначеності. Тому видається, що, виходячи зі змісту такої норми, орган контролю на свій розсуд може визначити весь перелік можливих порушень і, відповідно, необгрунтовано завищити суму зобов’язань, яка підпадатиме під режим податкового компромісу. До того ж, оскільки проект не містить вимог до порядку узгодження з платником податків таких «можливих порушень» та суми податкової заборгованості, таке узгодження також призведе до суб’єктивізму в прийнятті відповідних рішень.

Згідно з п.6 проекту уточнення платником податків зобов’язань шляхом подання уточнювального розрахунку не впливає на розмір зобов’язань його контрагентів. Але в такому випадку ніде не говориться про те, що органу контролю заборонено прийти до такого контрагента з перевіркою. І якщо платник — суб’єкт податкового компромісу набуває певних привілеїв, погоджуючись на умови, запропоновані органом контролю, він мимоволі стає і «донором» таких органів відносно негативної інформації щодо своїх контрагентів.

Ще одним цікавим моментом проекту стосовно запровадження податкового компромісу є те, що платникові надається право на адміністративне та судове оскарження податкового повідомлення-рішення, яке прийнято за результатами розгляду органом контролю уточнювального розрахунку. Ініціатива цілком логічно закріплює положення, що податковий компроміс у такому випадку не застосовується до неузгодженої суми. Фактично платник податків може оскаржувати будь-яке рішення, прийняте органом контролю в межах режиму податкового компромісу. І це правильно з огляду на законодавчі приписи із цього питання. Але якщо ми говоримо про компроміс, то навіщо до явища, яке характеризується наявністю двох суб’єктів — платника податків і органу контролю (держави), долучати ще третю сторону — суд. Саме визначення поняття «ком­проміс» уже містить розуміння того, що сторони приходять до спільного знаменника з певного питання та не претендують на більше. Причому до такого знаменника суб’єкти йдуть шляхом власних поступок, крокуючи назустріч один одному. Якщо ж одній зі сторін такого компромісу надавати право ухилитися від нього або можливість схитрувати, то це вже не компроміс, а щось інше.

Наступним, на чому хотілося б зупинитися, є те, що в разі, коли великий платник не скористався податковим компромісом та не сплатив до бюджету зобов’язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за періоди до 1.01.2014, орган контролю після закінчення строку подання уточнювального розрахунку для застосування податкового компромісу проводить документальну перевірку такого платника (п.12 проекту). Незрозуміло, чому цей пункт застосовується лише щодо великих платників? Напевно, законодавець не вважає за потрібне обтяжувати себе документальними перевірками середніх та малих джерел наповнення бюджету. У цій ситуації всі інші платники податків, за винятком великих, можуть спати спокійно та не перейматися з приводу того, що до них постукають у двері митарі.

Вбачається, що такий підхід нової влади деякою мірою залишився з певним осадом попередників, які першочергово звертали увагу на великі й ласі шматки бізнесу та фінансових потоків, іноді забуваючи про всіх інших. Податкове законодавство повинне грунтуватися насамперед на єдиному підході до всіх його суб’єктів. Це стосується не лише надання певних привілеїв чи переваг, а й застосування негативних правових явищ, якими для платників податків, безумовно, є документальні перевірки. І нарешті, якщо вчитатись у зміст наведеного пункту проекту, знову стикаємося з тим, що владний суб’єкт намагається штучно розширити кордони власного розсуду. Так, передбачаючи проведення суцільних перевірок великих платників, які не скористалися податковим компромісом, законодавець запроваджує примус на їх проведення, у тому числі й тих суб’єктів, які не мали порушень.

Крім того, пропонована процедура податкового компромісу містить певні ризики для платника у випадку, коли він надіслав органу контролю уточнювальний розрахунок і, відповідно, оприлюднив свої «тіньові кошти», а в подальшому компромісу не було досягнуто, що матиме наслідком притягнення такого платника до фінансової, адміністративної та кримінальної відповідальності.

В очікуванні доопрацювання

Видається, що проект ставить під сумнів доцільність проведення органами контролю відповідних перевірок. Фактично, запроваджуючи режим податкового компромісу, органи контролю розписуються у власній неспроможності здійснювати нагляд на тому рівні, який би дозволяв виявляти порушення законодавства та запобігати їм, сприяти наповненню бюджетів та соціальних фондів.

Звичайно, у цьому випадку ми знову можемо кивати на попередників. Проте, напевно, такий підхід передусім підкреслює слабкість того, хто виправдовує себе та вказує пальцем на сусіда. Ми не говоримо, що податковий компроміс — це погано. Ми говоримо, що запроваджувати режим податкового компромісу тільки з метою дискредитації попередників (а така позиція чітко простежується з риторики деяких посадових осіб) та з надією наповнити бюджет — це утопічна омана, яка може повернутися іншим боком і до тих, хто їй піддався.

Безумовно, введення податкового компромісу, або, як зараз модно говорити, «податкової амністії» (хоча таке словосполучення є не зовсім влучним), містить і ряд позитивних моментів. Перш за все позитив полягає в тому, що деякі платники податків дійсно приймуть умови, запропоновані владою. При цьому однозначно наповниться держбюджет, який тепер як ніколи потребує фінансових вливань. До позитиву можна віднести й те, що податковий компроміс скоротить строк надходження таких «несподіваних» вливань. Усі ми розуміємо, що практика стягнення податкової заборгованості в судовому порядку дуже розтягнута в часі. У цьому плані податковий компроміс посприяє не тільки прискоренню руху грошової маси, а й розвантажить органи контролю від витрат на судові процеси.

Звичайно, проект про податковий компроміс буде доопрацьовуватися та видозмінюватися. На те він і проект. Але в будь-якому випадку податковий компроміс породжує більше запитань, ніж дає відповідей на них…