Дебати під прапорами,

або Як столична рада адвокатів іноземних гостей запросила та що із цього вийшло

Обмін досвідом із зарубіжними колегами вже став гарним тоном для сучасного юридичного бізнесу. Інститут адвокатури — не виняток. Так, під час І міжнародного форуму «Шляхи розвитку адвокатури України в європейському співтоваристві» українські захисники дізнались, як працюється їхнім іноземним колегам, а також виявили власну ахіллесову п’яту. Виявляється, вона — у головному адвокатському законі, який, на думку учасників заходу, слід якщо не «утилізувати», то принаймні капітально «відремонтувати».

Замість прологу

Суботнім ранком біля столичного гольф-клубу висадився десант адвокатів з багатьох куточків земної кулі. Кількість чоловіків у дорогих костюмах на квадратний метр площі перевищила, мабуть, найоптимістичніші очікування організаторів. До речі, ідея створення майданчика, який об’єднав би представників професії з різних країн, належала Раді адвокатів м.Києва. Захід укотре підтвердив аксіому, що адвокатське ремесло не знає меж та кордонів, а його представники не шкодують ані власного часу, ані сил для пошуку конструктивного розв’язання проблем адвокатського співтовариства.

«Проведення форуму в доленосний для країни момент, пов’язаний з підписанням у повному обсязі угоди про асоціацію з ЄС, щонайкраще свідчить про європейський вибір адвокатської спільноти України, а також про бажання жити в суспільстві, в якому права людини та верховенство права є одними з найголовніших цінностей», — такими словами розпочала захід заступник голови Національної асоціації адвокатів Катерина Коваль, зачитавши звернення до учасників очільниці НААУ Лідії Ізовітової. Сама ж перша леді адвокатури на форумі присутня не була.

Спектр тем, винесених на обговорення, вражав своєю різноманітністю: говорили і про організацію адвокатури в країнах Європи, і про міжнародні стандарти діяльності, і про стратегію розвитку вітчизняної адвокатури. Та червоною ниткою форуму проходила тема ролі захисників у системі становлення демократичного суспільства. Як зазначили іноземні експерти, стратегічне партнерство нашої держави з ЄС відкриває широкі можливості, зокрема й для інституту адвокатури. Водночас остання бере на себе низку зобов’язань, зокрема стосовно приведення законодавства у відповідність до європейських стандартів.

Утім, певну ноту песимізму вніс експерт проекту ЄС «Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні» Марк Сегаль, відзначивши, що українська адвокатура, на жаль, не змогла повністю реалізувати свій потенціал. Разом з тим іноземний гість переконаний, що з’явилася історична можливість змінити ситуацію на краще. Тож він закликав українських захисників мобілізувати зусилля та ретельно вивчати те, «що роблять адвокати в інших країнах». Мовляв, саме правники, слугуючи громадськості, беручи участь у розробленні законів, а також доносячи власну позицію до загалу шляхом взаємодії зі ЗМІ, є противагою владі.

Незалежність — не винагорода, а відповідальність

Іноземні гості поділилися з українськими колегами досвідом організації адвокатури в країнах Старого світу. Так, генеральний секретар Асоціації адвокатів Литви Ритіс Йокубаускас зауважив, що європейські країни (у контексті монополії адвокатури) можна поділити на три види: держави з повною монополією (коли все — від надання юридичних консультацій до представництва в судах є компетенцією лише адвокатів), частковою монополією (коли адвокати мають виключну компетенцію на судове представництво) та такі, де монополії немає взагалі. Прикладом останньої може слугувати Фінляндія. Водночас Р.Йокубаускас наголосив, що країни, в яких не закріплено виключного права адвокатів на надання тих чи інших послуг, останнім часом рухаються в напрямку часткової монополії.

Також він поінформував про нові європейські та світові тенденції, зокрема щодо виходу на ринок альтернативних бізнес-структур. Приміром, у Великій Британії особам, які не є адвокатами, дозволено бути володільцями юридичних фірм. Торкнувшись теми моделей європейських адвокатських об’єднань, доповідач зауважив, що структура останніх залежить від багатьох факторів (передусім — від чисельності населення країни та безпосередньо адвокатів). Наприклад, якщо в Латвії та Словенії функціонує тільки одна асоціація адвокатів, то в Німеччині та Румунії поряд з національними існують і регіональні адвокатські об’єднання. Натомість у Бельгії є дві національні асоціації: окремо для англо- та франкомовних адвокатів.

«То як саме країна обирає ту чи іншу модель?» — поцікавилися в іноземного гостя українські захисники. Відповідь виявилась більш ніж простою. Мовляв, найкращим підходом для вибору є вивчення досвіду інших країн. Проте Р.Йокубаускас зробив суттєву поправку: слід спиратися на власні національні юридичні традиції, а не сліпо копіювати зарубіжну практику.

Своєю чергою французький адвокат-практик Джон-Луїс Маньє розповів, що правовий ринок Франції є відкритим: на ньому поряд з адвокатами працюють й інші фахівці — нотаріуси, штатні юрисконсульти, а також бухгалтери, котрі можуть надавати юридичні консультації. Історично склалося так, що французькі адвокати діють у двох напрямах — надання правових консультацій, включаючи складання юридичних документів, та судова практика. Прикметно, що представництво інтересів клієнтів у судах є нетиповою адвокатською діяльністю.

«Ми у Франції вважаємо, що лише адвокати можуть вирішувати питання щодо організації своєї діяльності», — констатував гість. Мовляв, концепція дозволяє адвокатам вільно запроваджувати правила своєї роботи. До речі, адвокатські об’єднання у Франції функціонують на загальнодержавному та місцевому рівнях. Закон передбачає такі повноваження об’єднань на національному рівні, як представництво перед урядом (у питаннях, що стосуються судової системи), участь у вирішенні питань стосовно вищої юридичної освіти та внесення відповідних поправок до кодексу адвокатської етики. Натомість місцеві адвокатські об’єднання беруть участь у вирішенні питань, які стосуються практичної діяльності своїх членів. «Незалежність французьких адвокатів не є винагородою, це відповідальність і наш вибір», — наголосив Дж.-Л.Маньє.

«Миротворчий» обов’язок

На європейському підході до відносин між суддями й адвокатами сфокусував увагу учасників експерт проекту ЄС «Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні» Віргілюс Валанчюс. «Судді та адвокати мають різні погляди на одні й ті самі питання. Водночас відносини між ними впливають на якість правосуддя», — констатував доповідач і звернув увагу на висновок Консультативної ради європейських суддів «Про відносини між суддями та адвокатами» від 15.11.2013 №16. Документ, зокрема, містить рекомендації стосовно співпраці володарів мантій та захисників для задоволення потреб учасників судових процесів через затвердження мирових угод. Допомогти в цьому покликані спільні навчальні курси, які мають полегшити розуміння ролі суддів та адвокатів у мирному врегулюванні спору.

Окремої уваги заслуговує досвід Німеччини, де, за словами експерта проекту ЄС «Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні» Клауса Гьонера, адвокати, судді та прокурори починають своє навчання та професійну підготовку разом. Остання є своєрідною перепусткою до подальшої професійної діяльності та триває протягом
2 років: стажери по кілька місяців працюють у прокуратурі, судах та органах місцевого самоврядування. Таке стажування, на переконання доповідача, є запорукою довіри між майбутніми учасниками судових процесів. «Якщо говорити про професійну співпрацю адвокатів, суддів і прокурорів, то вона відбувається на високому рівні, а ось в індивідуальних стосунках мають місце конфлікти», — поділився досвідом К.Гьонер.

Також він звернув увагу на положення цивільного законодавства ФРН, яке закріплює обов’язок суду на всіх етапах провадження вчиняти дії, спрямовані на мирне врегулювання спору. Приміром, суд може направити сторони на медіацію або ж запропонувати ті чи інші варіанти вирішення спору. Водночас при здійсненні «миротворчої» спроби в сторін конфлікту не має виникнути навіть підозри в упередженості суду.

«Утилізувати»
чи «відремонтувати?»

Градус зустрічі поволі підвищувався, коли від обговорення іноземного досвіду перейшли до вітчизняних реалій. «Послухав, як працюють наші колеги. Стало і боляче, і певною мірою соромно. Адже мені нема чим похвастатися щодо того, в яких умовах працюємо ми. І це дуже тривожно…» — відзначила заслужений юрист і найстарший український адвокат Клара Маргулян.

На її переконання, саме 2012-ий — рік прийняття профільного адвокатського закону — увійшов в історію як такий, що зруйнував усе напрацьоване роками, а майдан зачепив усі сфери, за винятком адвокатури. Мовляв, і суди, і прокуратура змінюють свою роботу, натомість адвокатура стоїть на місці. Із майже 40 тис. вітчизняних адвокатів більшість і досі не переймається проб­лемами співтовариства та не повною мірою усвідомлює невтішні реалії. Натомість іноземні організації, зокрема Рада Європи, опікуються українською адвокатурою більше, ніж вітчизняні органи.

Замість спроб «відремонтувати» закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» К.Маргулян пропонує його «позбутися». Та не всі учасники заходу погодилися з таким радикальним підходом. Зокрема, адвокат Микола Верба відзначає, що деякі положення закону взагалі загнали захисників у підпілля, але чи варто скасовувати чинний закон? Питання досить спірне. А от адвокат Наталя Рудницька переконана, що справа не стільки в законі, скільки в тому, хто та як його виконуватиме. Мовляв, документ, звісно, не позбавлений недоліків, але в цілому не такий уже й поганий. Окремо вона відзначила посилення ролі адвокатів на місцях, але наголосила на доцільності внесення таких змін, які б дозволяли вирішувати складні питання саме низам. Як взірець наводився досвід Латвії, де адвокатура в цілому є невід’ємною частиною правосуддя країни.

«Чутки про смерть адвокатури перебільшені. Проте ми маємо її реанімувати», — вважає адвокат Павло Луцюк. Водночас він пропонує колегам уважніше придивитися до самих себе. Адже ситуація, коли правник бачить у колезі конкурента, а часом і ворога (!), коли представники професії воюють між собою, є неприпустимою. Мовляв, клієнт був і пішов, а професійна честь — величина стала. «За що воюємо?!» — звернувся він до колег. Утім, питання залишилося без відповіді.

Незважаючи на те що одностайності стосовно долі адвокатського закону (до речі, документ піддали критиці в другу річницю його прийняття) в учасників форуму не спостерігалося, вони були єдині в позиції: в акті ключовою фігурою має бути саме адвокат, його професійні права та гарантії діяльності. «Все — у наших руках, тому їх не можна опускати», — лунали заклики із зали.

Резолюція закликає крокувати

До слова, форум проходив майже водночас із проведенням засідання Ради адвокатів. Так, протягом 4—5 липня в Мукачевому РАУ розглянула низку важливих для представників професії питань:

несплати членських внесків;

оскарження в судовому порядку рішень позачергового з’їзду адвокатів;

порушення прав захисників та органів адвокатського самоврядування;

зміни порядку підвищення адвокатами кваліфікації;

затвердження регламенту ВКДКА;

внесення змін до порядку ведення ЄРАУ;

звільнення мобілізованих адвокатів від сплати щорічних внесків тощо.

Як повідомила К.Коваль, наразі чітка стратегія розвитку НААУ як головної адвокатської корпорації відсутня. Тож вона, як заступник голови асоціації, у перший день засідання РАУ запропонувала внести це питання до порядку денного й висловила сподівання, що найближчим часом робоча група приступить до роботи над поставленим завданням. Під час столичного форуму, користуючись нагодою, озвучила стратегічні пропозиції та презентувала план заходів щодо реа­лізації стратегії реформ адвокатури.

Кульмінацією роботи перших двох сесій стало оголошення головою Ради адвокатів м.Києва Інною Рафальською резолюції, в основі якої — заклик до конкретних кроків у напрямку розвит­ку адвокатури. Серед іншого, рекомендовано доручити РАУ забезпечити закріплення в Конституції та законах суспільного значення, ролі та місця адвокатури в правовій державі, а також функцій для реального впливу адвокатської спільноти на реформування правоохоронної системи, системи органів прокуратури та судів. Крім того, наголошується на необхідності долучитися до Загального кодексу правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства та гармонізувати з ним положення правил адвокатської етики та профільного закону. При цьому зробити це в найкоротший строк.

Замість епілогу

Форум пройшов, а його відлуння триває й досі. Так, коментарі адвокатів у соціальних мережах кардинально різняться. Одні вважають, що їхні колеги винесли сміття з хати, чого робити не варто (мовляв, внутрішні проблеми стали «надбанням» іноземних гостей, а форум у цілому перетворився на бунт проти чинного керівництва адвокатури та з’ясування міжособистісних стосунків). Інші, навпаки, переконані, що захід удався на всі 100%. Більше того, заклав фундамент для системних змін в українській адвокатурі.

Що ж, кожен бачить реальність під власним кутом. А якщо йдеться про юристів — тим паче.