Суди в різних регіонах по-різному оцінюють виплати за однакові травми
Судді не однаково визначають суми для компенсації моральної шкоди через травми на роботі. Так, при 15% втрати працездатності мінімальний розмір відшкодування коливається від 1,5 тис. до 50 тис. грн.
Зміна джерел
Аналіз судової практики у справах про компенсацію моральної шкоди, завданої у зв’язку з ушкодженням здоров’я під час виконання трудових обов’язків, було проведено у зв’язку зі зверненням директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Пунктом 27 ст.77 закону «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та п.22 ст.71 закону «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено дію абз.4 ст.1, пп.«є» п.1 ч.1 ст.21, ч.3 ст.28 та ч.3 ст.34 закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» №1105-XIV, якими обов’язок відшкодування моральної шкоди покладено на Фонд соцстраху.
Крім того, актом «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» №717-V, що набрав чинності з 30.03.2007, виключено ч.3 ст.34 закону №1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральних збитків.
Отже, з того часу застраховані громадяни, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, позбавлені права на компенсацію моральної шкоди за рахунок Фонду соцстраху, яке вони мали відповідно до положень первинної редакції закону.
Конституційний Суд у своєму рішенні від 8.10.2008 у справі №1-32/2008 зазначені зміни визнав конституційними з огляду на те, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст.1167 Цивільного кодексу та ст.2371 Кодексу законів про працю їм надано право відшкодовувати моральні збитки за рахунок власника або роботодавця.
Часові рамки
При вирішенні питання про право потерпілого на відшкодування моральної шкоди суди правильно виходили з вимог стст.21, 28, 34 закону №1105-XIV в їх сукупності, якими передбачено, що право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати компенсації за моральну шкоду, виникає в особи з дня першого встановлення їй стійкої втрати працездатності висновком МСЕК.
Таким чином, у разі, коли право на відшкодування моральної шкоди виникало в позивача до 1.01.2006, тобто до набрання чинності законами «Про Державний бюджет України на 2006 рік» і «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими було зупинено дію норм, що передбачали право потерпілих на відшкодування моральних збитків, за законом №717-V потерпілі мали право на відшкодування моральної шкоди з Фонду соцстраху незалежно від моменту звернення до суду та дати ухвалення судового рішення.
Така позиція узгоджується з рішеннями Верховного Суду та ВСС і відповідає ст.58 Конституції. Так, за загальним правилом про дію нормативно-правового акта в часі, до кожної події, факту чи відносин застосовується той нормативно-правовий акт, який був чинним на момент, коли вказана подія, факт чи відносини мали місце, а не на момент пред’явлення позову.
Також відповідно до чч.1 та 2 ст.5 ЦК акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Норми закону №1105-XIV передбачали відшкодування моральної шкоди застрахованим особам як страхову виплату, тому покладання на відділення Фонду соцстраху обов’язку зі сплати такої страхової виплати не є цивільною відповідальністю зазначеного органу.
Крім того, відповідно до п.3 ч.1 ст.268 ЦК на вимогу про відшкодування збитків, завданих каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю (тобто й на вимогу про відшкодування моральної шкоди), позовна давність не поширюється. Аналогічні роз’яснення надано в п.16 постанови Пленуму ВС від 31.03.95 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами).
Таким чином, потерпілі мають право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соцстраху, якщо стійку втрату працездатності у зв’язку з травмою на виробництві або професійним захворюванням уперше встановлено в період з1.04.2001 до 31.12.2005, тобто під час дії законодавчих актів, які надавали потерпілим таке право. Водночас потерпілі не мають права на компенсацію моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, за рахунок Фонду соцстраху, не підлягають задоволенню такі вимоги й у разі, коли встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності потерпілому відбулося після 1.01.2006.
Отже, висновки Фонду соцстраху в надісланому до ВСС листі про те, що потерпілі не мають права на відшкодування моральної шкоди у зв’язку зі зміною спеціального акта в разі звернення до суду з позовними вимогами після 1.01.2006, незалежно від моменту встановлення стійкої втрати працездатності, не грунтуються на законі, оскільки момент виникнення спірних правовідносин, до яких застосовується чинний на цей час закон, і момент пред’явлення позову не є тотожними поняттями.
Заплутані кошти
За результатами аналізу матеріалів, надісланих з апеляційних судів, листа Фонду соцстраху та судової практики ВСС установлено, що є випадки, коли суди при однаковій втраті професійної працездатності та встановленні однакової групи інвалідності визначали різні розміри шкоди моральної. Так, при 15% втрати працездатності мінімальний розмір відшкодування становив 1,5 тис., а максимальний — 50 тис. грн.; при 50% втрати працездатності відшкодування було в межах від 2 тис. до 150 тис. грн. При цьому максимальний розмір відшкодування при 100% утрати працездатності становив 60 тис. грн.
Зазначимо, що законом №1105-XIV не встановлено критеріїв визначення моральної шкоди в грошовому еквіваленті, не встановлено як мінімального, так і максимального розміру такої компенсації. Частиною 3 ст.34 зазначеного закону визначався розмір моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, які не спричинили втрати потерпілим професійної працездатності. При цьому сума страхової виплати не могла перевищувати 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати.
Виходячи з положення ст.23 ЦК, при вирішенні спору про відшкодування моральних збитків суду необхідно встановити характер завданої шкоди, глибину і тривалість моральних та фізичних страждань потерпілого, настання негативних змін у його житті, можливість відновлення стану, який потерпілий мав до нещасного випадку чи професійного захворювання. Крім того, відповідно до роз’яснень, що містяться в п.9 постанови Пленуму ВС від 31.03.95 №4, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров’я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих відносин.
За інформацією апеляційних судів Донецької та Дніпропетровської областей, які розглядають найбільше справ цієї категорії (щорічно понад 1000), при стягненні конкретного розміру відшкодування в рішенні суду, як правило, наводяться відповідні мотиви.
Проблеми мотивування
Разом з тим за результатами вивчення наданих апеляційними судами конкретних рішень установлено, що не завжди враховувалися конкретні обставини справ, характер та ступінь моральних страждань позивачів, вплив на їхній душевний стан, неможливість жити повноцінним життям тощо.
Так, рішенням Приморського районного суду м.Одеси, залишеним без змін апеляційною інстанцією, на відшкодування моральної шкоди Д.Н.М. з відділення Фонду соцстраху в Приморському районі м.Одеси стягнуто 120 тис. грн. Суд установив, що Д.Н.М. у зв’язку з професійним захворюванням у січні 2003 р. встановлено 20% втрати працездатності, у січні 2006-го — 30% та ІІІ групу інвалідності, у січні 2009-го — 40%. Проте в описовій частині рішення зазначено, що втрата працездатності мала місце у зв’язку з травмою на виробництві, яка сталася в березні 1996 р. Обгрунтовуючи розмір моральної шкоди на рівні 190 мінімальних зарплат (на час ухвалення рішення м.з.п. становила 630 грн.), суд зазначив, що розмір морального відшкодування має бути не нижчим, ніж у випадку тимчасової втрати працездатності. Проте такої межі не містить жодна норма права.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області, якого апеляційна інстанція також не змінювала, у справі за позовом С.О.А. до відділення Фонду соцстраху в м.Іллічівську стягнуто на покриття моральної шкоди цьому громадянинові 100 тис. грн. Установлено, що потерпілому встановлено ІІ групу інвалідності та 70% втрати працездатності.
Рішенням Приморського районного суду м.Одеси на користь П.Д.О., яка внаслідок травми на виробництві втратила професійну працездатність на 60% та визнана інвалідом ІІ групи, на відшкодування моральних збитків стягнуто 300 тис. грн. Зменшуючи суму моральної шкоди до 150 тис. грн, апеляційний суд зазначив, що перша інстанція не врахувала порушення правил техніки безпеки, допущені самою потерпілою, та не повною мірою врахувала роз’яснення, які містяться в п.9 постанови Пленуму ВС від 31.03.95 №4.
Згідно з інформацією судів Донецької області, які зважали на правову позицію ВС, розмір моральної шкоди визначався відповідно до відсотків втрати працездатності, встановлених СЕК.: при 10% дорівнював 3 тис. грн., при 30% — 9 тис., при 80% — 24 тис. грн.
Відповідно до інформації судів Сумської області в разі втрати 10% працездатності такого роду відшкодування визначалося в розмірі 1 тис. грн., при 30% — 3 тис., при 90% — 9 тис. грн. Апеляційний суд Сумської області пропонує закріпити ці розміри моральної шкоди на законодавчому рівні.
Отже, аналіз судової практики щодо визначення моральної шкоди у зв’язку з підривом здоров’я під час виконання трудових обов’язків свідчить про неоднаковий підхід до вирішення цього питання. Найбільші розміри відшкодування призначають суди Одеської області. Вони не повною мірою враховують положення ст.23 ЦК, зокрема щодо врахування вимог розумності та справедливості, та роз’яснення, надані в постанові Пленуму ВС від 31.03.1995 №4. Розмір шкоди не обгрунтовано належним чином.
Крім того, аналіз засвідчив, що суди не завжди звертають увагу на зміст позовної заяви в частині обгрунтування вимог про компенсацію моральної шкоди, адже заява повинна відповідати вимогам ст.19 ЦПК. Зокрема, у позовних заявах не завжди міститься посилання на те, у чому саме полягає завдання моральної шкоди позивачеві, якими доказами це підтверджується, з яких міркувань виходив позивач, визначаючи розмір такої шкоди.
Разом з тим висновки Фонду соцстраху в надісланому листі про те, що при визначенні розміру моральної шкоди суди не враховують тих обставин, що відділеннями цієї установи застрахованим і членам їхніх сімей здійснюється виплата одноразової допомоги, яка, на думку фонду, компенсує завдані потерпілому моральні страждання, що виплачуються щомісячні страхові платежі тощо, не можуть впливати на визначення розміру моральної шкоди, оскільки положення ч.4 ст.23 ЦК прямо вказує: «Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування». Інших положень спеціальне законодавство стосовно загальнообов’язкового державного соціального страхування не містить.
Призначення експертизи
Відповідно до ч.3 ст.34 закону №1105-XIV моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соцстраху за заявою потерпілого з викладенням характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та з поданням відповідного висновку медичних органів.
Ушкодження здоров’я, якого потерпілий зазнав під час виконання трудових обов’язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва він утрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяно працівникові, який не втратив професійної працездатності. Відмова потерпілому в праві на отримання від Фонду соцстраху грошової суми за моральну шкоду залежно від ступеня втрати професійної працездатності має обмежувальний характер.
У зв’язку із цим практично всі апеляційні суди вважають, що при визначенні факту спричинення моральної шкоди у зв’язку з підривом здоров’я, що встановлено висновками МСЕК, моральні страждання потерпілої особи є доведеними. Разом з тим слід звернути увагу судів на те, що заподіяння моральної шкоди в спірних правовідносинах не є матеріально-правовою презумпцією. Тому має доводитися не лише сам факт такої шкоди, а і її розмір.
Як правило, відмовляючи в задоволенні клопотання представників відділень Фонду соцстраху про призначення експертизи щодо встановлення факту спричинення моральної шкоди, суди зазвичай зазначали, що висновок МСЕК є обов’язковим тільки в разі тимчасової втрати потерпілим професійної працездатності, із чим не можна повністю погодитися.
Так, відповідно до Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров’я, пов’язаного з виконанням трудових обов’язків, затвердженого наказом МОЗ від 22.11.95 №212 (зі змінами, внесеними наказом цього міністерства від 5.08.98 №238), на МСЕК покладено, серед іншого, обов’язок встановлення факту спричинення моральної шкоди.
Крім того, згідно з п.3.8 зазначеного порядку під моральною шкодою розуміють фізичні та моральні страждання потерпілого в результаті трудового каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я. При встановленні факту моральної шкоди МСЕК ураховує як характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я, так і залишкову працездатність потерпілого.
Різновидом висновку медичних органів як підстави для покриття моральної шкоди може бути висновок лікаря-психіатра лікувально-профілактичного закладу або лікарсько-консультаційної чи медико-соціальної експертної комісії про стрес, якого потерпілий зазнав у наслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання, про депресію чи інші негативні вияви стану постраждалої людини. Такі висновки слід розглядати в комплексі з іншими документами й наявними відомостями.
Відповідно до аналізу, проведеного апеляційними судами, відмовляючи в призначенні експертиз, суди виходили з того, що згідно із законом №1105-XIV та положеннями ЦПК проведення експертизи щодо встановлення факту заподіяння моральної шкоди не є обов’язковим. Згідно з вимогами стст.147, 212 ЦПК висновок експерта для суду не є обов’язковим. Він оцінюється судом разом з іншими доказами та не має заздалегідь установленого значення. Тому суди розглядали вказану категорію справ, як правило, без призначення експертиз.
Зокрема, з матеріалів аналізу судової практики, наданих апеляційними судами Запорізької та Донецької областей, можна дійти висновку, що причиною відмови в призначенні експертизи є також неможливість її оплати, тривалість проведення, що призводить до порушення розумних строків розгляду справи.
З аналізу, проведеного Апеляційним судом Волинської області, вбачається, що клопотань про призначення в таких справах експертизи про встановлення факту спричинення позивачам моральної шкоди в жодній з такої категорії справ представники Фонду соцстраху не заявляли.
З аналізу судової практики, проведеного Апеляційним судом Полтавської області, випливає: випадків відмови судів у клопотаннях представників Фонду соцстраху стосовно призначення експертизи МСЕК щодо встановлення факту заподіяння моральної шкоди не встановлено. При розгляді справи за позовом С.Н.Ф. до ВАТ «Полтавський автоагрегатний завод», Фонду соцстраху про відшкодування моральної шкоди Київський районний суд м.Полтави призначав експертизу МСЕК щодо встановлення факту спричинення такої шкоди. Висновком МСЕК від 14.03.2008 відповідний факт установлено, позов до підприємства задоволено, а в стягненні моральної шкоди з Фонду соцстраху відмовлено.
Апеляційний суд Дніпропетровської області також уважає, що в контексті норм чинного законодавства та рішень КС від 27.01.2004 та 8.10.2008 передбачених законом підстав для призначення експертизи для встановлення факту заподіяння моральної шкоди в цій категорії справ немає. В аналізі зазначено, що клопотання про призначення експертизи заявлялися не в усіх справах, у деяких ухвали про призначення експертиз поверталися без виконання у зв’язку з нездійсненням Фондом соцстраху як замовником її оплати. Відмова в призначенні експертизи щодо встановлення факту спричинення моральної шкоди мала місце в разі, коли обидві сторони, у тому числі й фонд, відмовлялися нести витрати за її проведення.
Згідно з матеріалами аналізу судової практики, проведеного Апеляційним судом Миколаївської області, у справі за позовом Д.В.Д. до Фонду соцстраху про відшкодування моральної шкоди призначалася судово-психологічна експертиза, відповідно до висновків якої грошовий еквівалент моральної шкоди потерпілій може становити від 432 до 1843 мінімальних зарплат. З’ясовано, що Д.В.Д. внаслідок травми встановлено ІІІ групу інвалідності з 45% втрати працездатності. Такий висновок експертизи підлягав оцінці на підставі вимог ст.212 ЦПК та положень ст.23 ЦК.
Апеляційний суд Сумської області в аналізі правозастосовної практики зазначив, що в судах області здебільшого склалася практика призначення експертиз щодо встановлення факту заподіяння моральної шкоди внаслідок каліцтва або професійного захворювання. У переважній більшості справ висновками МСЕК медичних ознак заподіяння моральної шкоди не встановлено. Суди не погоджувались із зазначеними висновками на підставі ст.212 ЦПК, давали їм оцінку поряд з іншими доказами, задовольняючи позови.
Причини перевірки
При вирішенні питання про призначення медико-соціальної експертизи стосовно встановлення факту спричинення моральної шкоди та визначення її розміру суди мають виходити з ряду положень.
Відповідно до вимог ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК «кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом». Отже, до юридичних фактів, які має довести позивач у зазначеній категорії справ, належить і доведення факту завдання моральної шкоди та обгрунтування її розміру.
Це можна зробити на підставі доказів, перелічених в ст.57 ЦПК. До них належить і висновок експертизи, проте він не є єдиним можливим і достатнім доказом спричинення шкоди та підставою визначення її розміру, оскільки згідно з ч.2 ст.212 ЦПК «жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення».
Отже, якщо позивач надав докази завдання йому шкоди, обгрунтував певний її розмір і не просив суд про призначення медико-соціальної експертизи, то суд не має підстав для відмови в позові чи в призначенні експертизи з власної ініціативи, оскільки це не передбачено положеннями ЦПК (зокрема стст.10, 143—145).
У разі якщо відповідач (Фонд соцстраху) не погоджується з доводами позивача про наявність моральної шкоди чи з її розміром, визначеним позивачем, відповідно до вимог стст.10, 60 ЦПК відповідач не позбавлений можливості заявити клопотання про призначення такої експертизи.
Згідно з вимогами ЦПК суд зобов’язаний мотивувати:
- як призначення експертизи, так і відмову в задоволенні клопотання про її призначення;
- відхилення клопотань осіб, які беруть участь у справі, про призначення експертизи.
Суди ці вимоги не завжди виконують. Ці недоліки мають бути усунені.
Утім, аналіз свідчить про те, що суди в переважній більшості правильно застосовують норми матеріального та процесуального закону, зокрема й щодо визначення розміру моральної шкоди.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 4.23 МБ)
Втрата працездатності є причиною не лише фізичних, а й моральних страждань. Проте оцінити їх досить складно.
Матеріали за темою
Коли переводять годинник (постанова Кабміну)
22.03.2024
Влада допоможе іспанцям краще бачити
04.02.2024
На ринку праці з’явились 42 нові професії
02.02.2024
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!