Президентські орієнтири

Яку тактику обере новообраний глава держави задля виконання озвучених ним стратегічних завдань?

Урочистості з нагоди вступу Петра Порошенка на президентський пост змінилися нагальними завданнями. Новообраний глава держави частково окреслив їх у своїй інавгураційній промові: від миру на сході країни та повернення Криму до створення нових робочих місць і справедливого розподілу національного багатства. Втім, аби досягти стратегічних перемог, очевидно, доведеться починати з тактичних перегрупувань. Яких саме — П.Порошенко поки що не озвучив, але експерти вже визначили певне коло можливих точок докладання зусиль.

ВР: доживемо до виборів

Для успішності будь-яких планів державного рівня насамперед необхідне законодавче забезпечення. Наразі П.Порошенко не може спиратися на сталу більшість у законодавчому органі. Для розвитку демократії це добре, для наведення порядку в країні — навпаки.

Парламентарі на цьому тижні вирішили відпочити від активної законо­творчості. Як припускають експерти, більшість узяла паузу, аби провести перемовини з новообраним Президентом щодо подальшої співпраці. Та й власної долі, у принципі. Адже в політичних кулуарах досить активно мусується думка про необхідність продовження «перезавантаження» влади, а отже, дострокового переобрання Верховної Ради.

Оскільки не менш активно обговорюються прийнятність тієї чи іншої схеми формування нового парламенту, а також оптимальні строки проведення виборів, експерти не виключають, що нардепи цього скликання можуть ще тривалий час залишатися при мандатах. Погодити ту чи іншу схему — від суто мажоритарної до суто партійної, але з відкритими списками — у цьому парламенті буде вкрай складно. Партійні бонзи не захочуть поступатися впливом на списки, який нівелюється в разі «відкритості» останніх, якщо кожному кандидатові доведеться воювати за себе у своєму окрузі. А мажоритарники навряд чи відмовляться від нинішньої відносної незалежності та більшої ймовірності опинитись у депутатських кріслах, яку певною мірою гарантують 225 округів, на відміну від одного загальнодержавного.

На складності досягнення компромісу в цьому питанні натякають й окремі нардепи. Вже на початку цього тижня почали закидатися перші пробні кулі у вигляді пропозицій чи-то зачекати з перевиборами до ухвалення змін до Конституції, чи то сумістити їх із черговими виборами до місцевих органів влади. Першого, з огляду на відсутність узгодженого проекту поправок до Основ­ного Закону, можна очікувати не раніше лютого наступного року, друге, як відомо, має відбутись у жовтні 2015-го. Розрахунок майже такий самий, як у Ходжі Насреддіна: або Президент знайде важелі управління наявним законодавчим органом, або нардепи самі заговорять про необхідність заручитися підтримкою виборців.

Звісно, глава держави може не зважати на інтереси окремих політичних сил. Одначе, як відзначають експерти, вибори за чинною змішаною системою можуть дати несподівані результати, особливо в разі припинення антитерористичної операції на сході країни. Тим більше що дострокові вибори можна провести не раніше вересня. За цей час оговтається теперішня опозиція, якій буде легше апелювати до стану гаманців громадян. А представникам влади буде вкрай необхідно прийти до виборців не з порожніми обіцянками.

Отже, або П.Порошенку доведеться найближчим часом вирішити: чи домовлятися з тими, хто сьогодні є в парламенті та більш податливий до зміни переконань, чи спробувати в такий самий спосіб виграти ще й парламентську кампанію, скажімо, з кимось із менш амбітних політичних партнерів.

Миру мир. Зовні та всередині

Та головним стратегічним зав­данням П.Порошенко визначив для себе «забезпечення тривалого миру і гарантування надійної безпеки». Йдеться насамперед про ситуацію на сході країни. Глава держави першим з-поміж представників нинішньої влади визнав за можливе «припинення вогню… на цьому тижні». На момент підготовки цього матеріалу повідомлення з районів бойових дій доводили, що час «М» ще не настав. Але перші кроки до миру чи перемир’я робляться. Принаймні у вигляді наміру провести в Донецьку круглий стіл за участю «різних сторін конфлікту, які підтримують мирний план Президента», як повідомила його прес-служба.

До речі, не зовсім доброзичлива реакція окремих радикально налаштованих партнерів по парламентській більшості на можливість припинення АТО та російськомовну частину виступу Президента в парламенті може свідчити про те, що в разі «зовнішнього» миру на главу держави очікують внутрішньополітичні війни. Але тактична перемога у випадку навіть тимчасового припинення кровопролиття на Донбасі, вочевидь, стане вагомим кроком до стратегічної мети. Адже, як твердить давня мудрість, той, хто вміє домовлятися, завжди перемагає того, хто вміє тільки воювати. У бізнесмена, який зумів сколотити мільярдні статки, така «переговорна жилка» має бути присутня.

Як відзначають аналітики, про готовність і здатність П.Порошенка домовлятися свідчить й інформація про запропоновану Росією знижку на газ у розмірі $100 за 1000 м³. Остаточна ж ціна блакитного палива, яку вдасться записати в контракті, стане також показником гнучкості політики Києва у відносинах із Москвою.

Крім того, на користь здатності до переговорів з політичними партнерами свідчить і той факт, що глава держави не став поспішати з кадровими змінами навіть у своїй адміністрації. Так, зберіг свою посаду на вул. Банковій заступник глави АП Олег Рафальський, який перейшов на цю роботу ще у квітні 2010 року. Очолив же АП не яструб, а іміджмейкер Борис Ложкін — колишній засновник і власник «Українського медіа-холдингу». На думку політолога Вадима Карасьова, медіа-менеджер на посаді глави АП має забезпечити П.Порошенку позитивний образ як на внутрішньому, так і на зовнішньому медіа-просторі. «Сьогодні в нового Президента може бути тільки один вагомий інститут під контролем — це медіа. Враховуючи те, що ВР поки що не підконтрольна, еліти також ведуть власну самостійну гру, і їхні інтереси з Президентом іноді можуть і розходитися», — відзначив політолог. Якщо глава держави зробив ставку на інформаційні війни, то це принаймні значно безпечніше для решти українців.

До речі, у структурі АП з’явилася посада першого помічника Президента. Вона дісталася екс-послу України в Норвегії Юрію Оніщенку. Якими будуть його функції та повноваження, стане зрозуміло після оприлюднення указу про нову структуру Адміністрації Президента.

Реформи на всіх напрямах

Поява такого документа, а головне, кадрові призначення стануть знаковими для реалізації тактичних завдань на найближчий час. У своїй інавгураційній промові П.Порошенко вже визначив певні пріоритети. Зокрема, що «реформа щодо децентралізації (влади) розпочнеться вже цього року змінами до Конституції», а новообрані місцеві ради отримають нові повноваження. Наскільки докорінними будуть такі зміни? Перші прогнози можна буде робити з огляду на прізвище людини, яка очолить управління з конституційної реформи АП.

У щотижневому аналітичному віснику Міжнародного центру перспективних досліджень Inside Ukraine, наприклад, відзначено, що наразі П.Порошенко не презентував власної політики конституційної реформи. Адже, крім змін у поділі влади між центром і регіонами, на порядку денному також стоїть питання забезпечення незалежності судової влади, зміна ролі прокуратури, а також вибудовування нових відносин у трикутнику «Президент — Верховна Рада — Прем’єр».

Як нагадують експерти МЦПД, за часів дії Конституції 2004 року її положення спричинили кількарічне протистояння Прем’єра та Президента, у результаті якого було втрачено шанс реформувати країну. Скільки часу знадобиться на те, аби розробити нові норми взаємодії між гілками влади та узгодити їх між політиками, прогнозувати ніхто не береться. Втім, навіть за оптимістичними передбаченнями, цей процес може тривати весь поточний рік, адже лунають поради провести широке обговорення реформи в суспільстві й навіть всеукраїнський референдум, що має дати відповіді на ключові положення нового Основного Закону.

Не виключено, що зазнає змін і формат Конституційної асамблеї, до складу якої експерти радять залучити представників регіонів. І ті прізвища, які будуть озвучені, також стануть своєрідними орієнтирами напрямів реформування.

Прикметно, що у своїй промові П.Порошенко жодного разу не згадав слово «суд» чи похідні від нього. Втім, навряд чи це означає, що глава держави залишить поза увагою судову гілку влади. Та й випадок зі звільненням на цьому тижні за рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області колишнього нардепа Віктора Лозінського, засудженого за вбивство Валерія Олійника до 14 років ув’язнення, дав підстави Президентові вимагати від парламенту прискорення в проведенні судової реформи.

На думку експертів, з огляду на конституційне подання щодо правомірності заповнення квоти у ВРЮ в.о. глави держави, яке ще вивчається в секретаріаті КС, імовірно, що П.Порошенко спробує повернути собі право призначити трьох представників на ці посади. Теоретично він також може скористатися рекомендацією парламенту (постановою від 24.02.2014 №775-ХІІ) і провести ротацію у складі КС за своєю квотою. Але за цей час чимало води втекло, тому експерти припускають, що наявний склад Суду якщо й зазнає змін, то, швидше за все, за суддівською квотою.

Про напрямки реформування органів прокуратури, вочевидь, можна буде робити висновки за прізвищем кандидатури Генерального прокурора, яку має внести до парламенту глава держави. Оскільки нинішній в.о. Генпрокурора Олег Махніцький забезпечив собі членство у ВРЮ за прокурорською квотою, можна очікувати просування по службі когось із прокурорських чинів. Експерти припускають, що віддати цю посаду юристу-політику глава держави навряд чи ризикне.

Отже, швидкість зміни президентських ставлеників у різних органах державної влади стане своєрідним показником пріоритетності тієї чи іншої реформи для П.Порошенка й першою розвідкою боєм у відносинах з парламентською більшістю та виконавчою гілкою влади. Адже на політичному фронті постійного миру не буває ніколи. Тільки перемир’я.