Після партійної «корпоратизації» ВР «дрейфуватиме» у бік «клумб» за інтересами
Повернення до Конституції 1996 року неминуче веде до зміни фракційного «ландшафту» Верховної Ради. Фактично — до поновлення ситуації кінця 1990-х — початку 2000-х, коли практично не було факторів, які стримували створення фракцій та груп, у парламенті останніх іноді було до двох десятків.
Повертаються й часи, коли поділ політичних сил проходив по лінії «пропрезидентські — антипрезидентські», а не «коаліція— опозиція».
Апогей депутатських міграцій
Для того щоб уявити перспективи, які відкриває повернення до Конституції 1996 року в плані фракційного перегрупування Верховної Ради, згадаймо, що ж було до реформи 2004 року.
Під завісу роботи парламенту IV скликання (2002—2006 роки) у ВР було зареєстровано 16 фракцій та груп. Станом на 14.11.2005, тобто напередодні старту першої виборчої кампанії за партійними списками, їх склад був таким: «Наша Україна» — 42 депутати, КПУ — 56, Партія регіонів — 52, Народна партія — 44, БЮТ — 34, СПУ — 25, УНП — 25, СДПУ(о) — 19, партія «Єдина Україна» — 14, Партія промисловців і підприємців України — 14, партія «Реформи і порядок» — 15, НРУ — 14, група «Демократична Україна» — 19, Народний блок Литвина — 18, «Демократичні ініціативи», «Довіра народу» — 16, позафракційні — 39 депутатів.
У тому ж IV скликанні на арені встигли побувати фракції «За єдину Україну», Аграрної партії України (яку перейменували в Народну); в попередньому — «Трудової України», НДП, Партії зелених, «Солідарність» та інші. Саме в цей період досягли апогею міжфрак¬ційні міграції народних депутатів, які інтенсифікувалися напередодні президентських, а потім парламентських виборів.
За списками у 2002 році до ВР пройшли не 16, а 6 партій та блоків. Спільно з переможцями-«мажоритарниками», висунутими ними, а також самовисуванцями, які представляли відповідні партії, переможці виборів мали таку чисель¬ність: «За єдину Україну» — 121, «Наша Україна» — 112, КПУ — 65, СДПУ(о) — 27, СПУ — 22, БЮТ — 22; позапартійних висуванців — 72, решта — від інших партій.
З 2007 року й до завершення президентських виборів у 2010-му у ВР налічувалося 5 фракцій. Їх кількість дорівнювала кількості учасників виборчих перегонів, що подолали 3%-ий бар’єр: Партія регіонів, БЮТ, «НУНС» («Наша Україна»), КПУ, Блок Володимира Литвина.
До легалізації понять «коаліція» та «опозиція» парламентські утворення поділялися на «пропрезидентські» й «антипрезидентські». Власне «під Президента» створювалися спочатку НДП, а потім СДПУ(о). Саме остання з них у часи, коли її очолював глава Адміністрації Президента Віктор Медведчук, стала взірцевою «партією адмінресурсу».
Як і в дореформені часи, цього року формування більшості в парламенті розпочалося після президент¬ських виборів і саме «під Президента». Тож після скасування реформи можна прогнозувати, що ситуація зі створенням партій та фракцій, а також їх функ¬ціонуванням «дрейфуватиме» до тієї, що була до 2005 року.
Поштовх до маневрів
Уже в перші ж дні після скасування реформи парламент ухвалив закон про внесення змін до Регламенту ВР, авторами якого стали спікер В.Литвин та його перший заступник Адам Мартинюк.
Закон скасовує норму про імперативний мандат (який після дозволу КС приєднуватися до коаліції на індивідуальній основі не діяв), дозволяє формувати фракцію не менш ніж із 15 депутатів, а тим, що ви¬йшли з фракції, бути позафракційними та утворювати депутатські групи чисельністю також не менш ніж 15 осіб. Права групи та фракції — однакові.
Скасування у Регламенті ВР згадок про коаліцію та опозицію звільняє фракції та групи від необхідності «визначатися на старті» зі своєю позицією — приєднається вона до виконання програми партії влади чи ні. Відтак, це суттєво розширює можливості для маневрів і торгів.
Зміни (дроблення) стосуватимуться насамперед опозиційних фракцій — БЮТ і «НУНС», лави яких суттєво зменшилися в період створення коаліції. До кінця жовтня очікується легалізація фракції з 17 екс-бютівців «Реформи заради майбутнього». Її лідер Ігор Рибаков не виключає поповнення групи за рахунок «нунсівців» з «Єдиного центру».
15 депутатів на чолі з Давидом Жванією, які пройшли за списками «НУНС», у липні оголосили про формування групи «Право вибору», створили свій сайт, проте не поспішають оформлювати її офі¬ційно. Очевидно, збереження членства у фракції залишає можливість впливати на ситуацію в ній, оскільки без цих 15 в «НУНС» залишиться 56 нардепів, з яких представники правих «За Україну», «Нашої України» та УНП можуть забезпечити необхідні 29 голосів, аби змінити керівництво.
Однак і в цьому середовищі націонал-демократів не все однозначно. «Наша Україна» все ще претендує на лідерство в таборі, проте, якщо план не спрацює, може утворити свою фракцію.
Не є таємницею, що після виходу В’ячеслава Кириленка з «НУ» та створення ним фракції «За Україну» цей політик прагне зайняти вакантну нині позицію лідера націонал-демократів. Тому він є конкурентом для «НУ». Саме амбіції з обох боків можуть заблокувати процес об’¬єднання.
Втім, за інформацією іншого джерела, переговори про можливість об’¬єднатися в окрему фракцію ведуть «За Україну» та УНП, але лише вдвох. Це не дивно, якщо пригадати, що 5 років тому В.Кириленко був в УНП заступником голови партії. У цей же час намагається перетягти на свій бік УНП і «Наша Україна».
Причина інтересу до партії Юрія Костенка зрозуміла: попри те що в неї тільки 6 депутатів, вона має найбільш розгалужену серед правих партій структуру, яку, в разі об’єднання, може використати нова партія.
Слід ураховувати, що фракційні перегрупування за участю представників трьох названих сил прямо пов’язані з перспективами партійного об’єднання: хто з ким домовиться — той з тим у парламенті, ймовірно, і засвітиться.
Не можна виключати також переходів між двома опозиційними фракціями. Так, депутати від НРУ ¬останнім часом працюють винятково у фарватері БЮТ, як і лідер «Народної самооборони» Юрій Луценко та ще частина «ну¬н¬сівців»-одинаків, які представляють або лише себе, або партію в блоці, але тільки своєю особою. Тож, можливо, вони формалізують цю єдність. Утім, Юлія Тимошенко заявила, що не збирається руйнувати інші фракції.
Перспективи виокремлення зі складу фракції Партії регіонів, наприклад, фракції «Сильної України» (для розкрутки партії-сателіта, що мала б узяти частину голосів після зниження рейтингу ПР) у політичних колах на сьогодні вважають рівними нулю.
Тож загальна кількість фракцій і груп у нинішньому складі парламенту може досягти 8. Поки що.
Тенденції безпартійних об’єднань
Якщо для «нормальної» політики фракція — це інструмент партії, то українські реалії цей нюанс ніяк не враховують: ні де-юре, ні де-факто.
Подрібнення мега¬фракцій можна було б ло¬гічно пояснити, якби воно відбувалося на партійній основі. Скажімо, до складу фракції блоку «НУНС» входило 9 партій («Наша Україна», «Вперед, Україно!», Народний рух України, Українська народна партія, УРП «Собор», Християнсько-демократичний союз, Європейська партія України, «Пора», Партія захисників Вітчизни; після виборів-2007 було зареєстровано ще кілька).
Справді, частина з них — суто «диванні». Однак розбіжності в поглядах між тими блокотвірними парті¬ями, що мають структури та членство, були принциповими ще під час розробки програми блоку. Тож виокремлення партійних фракцій мало б підгрунтя, проте кількість депутатів (за деяким винятком) не дозволяє.
БЮТ, як відомо, утворили 3 партії — «Батьківщина», Українська соціал-демократична партія та «Реформи і порядок»; Блок Володимира Литвина — 2: Народна партія та Трудова партія України. Суттєвих засадничих розбіжностей у цих блоках не спостерігалося. А фракції Партії ре¬гіонів та КПУ формально є монопартійними.
Тенденції новітнього фракцієтворення свідчать, що, як і до реформи, пар¬тійного (а тим більше ідеологічного) принципу при створенні фракцій переважно дотримуватися не будуть.
Звичайно, для збереження гарної міни, утворюючи фракцію, її «засновник» може заодно зареєструвати й однойменну партію (як колись зробив Петро Порошенко з «Солідарністю» чи Богдан Губський з «Єдиною Україною») або використати вже існуючу вивіску (як-от після зміни керівництва ХДС ви¬знала групу «Право вибору» своїм представництвом у парламенті).
Тобто на парламентському «ландшафті» будуть переважати «клумби» за інтересами, які матимуть небагато спільного з інтересами виборців, що обрали цих депутатів як представників інших партій чи блоків. Виняток можуть становити фракції, створені з депутатів, які представляють ідеологічні партії.
Однак корекцією фракційного «ландшафту» парламенту та системи місцевих виборів зміни не завершаться. Наступний крок, про який уже заявив Президент, — зміна системи виборів до ВР. «Як мінімум треба повертатися до змішаної системи, або, можливо, цілком до мажоритарної», — сказав Віктор Янукович.
Стверджувати, яке з двох зол менше — жорстка партійна «корпоратизація», яка утворилася в Україні після введення в дію по¬літреформи-2004, чи «роздріб», що повертається відповідно до положень Конституції 1996 року, — складно. Проте зрозуміло, що до політичної (а отже, ідеологічної) структуризації суспільства «реінкарнація» положень старого Основного Закону не веде.
Ірина ЛУКОМСЬКА,
експерт УНЦПД
Опитування «З&Б»
Чи здатна ідеологія стати стрижнем депутатських об’єднань?
За деякими прогнозами, в найближчому майбутньому на політичній ниві може з’явитися чимало фракційних паростків. Цьому сприятиме повернення до старих-нових реалій конституційного ладу. Чимало політиків визнають: останні тенденції фракційної консолідації свідчать, що ідеологічний принцип поступається об’єднанню за інтересами. Чи погоджуються із цим народні обранці і що сьогодні їх об’єднує у фракції, з’ясовувала кореспондентка «ЗіБ».
Олесь ДОНІЙ, фракція блоку «НУНС»:
— Безперечно, політичні партії мають формуватися на основі ідеології. Втім, українські політики здебільшого не сповідують ідеологічних цінностей, натомість керуються своїми інтересами.
Валерій БАРАНОВ, фракція БЛ:
— Ідеологічною фракцією в парламенті можна вважати Комуністичну партію. Вона має свою яскраво виражену ідеологію. Решта партій і фракцій не мають ідеологічного спрямування. Це об’єднання депутатів під своїх лідерів, а тому, думаю, що ідеологічний принцип не може бути об’єднувальним. Консолідація фракцій можлива в одному випадку: довкола роботи.
Валерій БОНДИК, фракція ПР:
— Як на мене, ідеологія об’єднує будь-які фракції, оскільки це є фундаментом і тим стрижнем, довкола якого консолідуються парламентарі.
Ксенія ЛЯПІНА, фракція блоку «НУНС»:
— Теоретично вся політика будується на ідеології, і саме вона має бути об’¬єднувальним фактором. Але, на жаль, на вітчизняних теренах це дуже рідко трапляється.
Олександр ГОЛУБ, фракція КПУ:
— Прикладом справжнього ідеологічного об’єднання є наша фракція. Вона об’єднує не за інтересами, а, власне, за ідеологічними міркуваннями. Якщо консолідуватися довкола інтересу, то, виходячи з того, що інтереси депутатів постійно змінюються, таке об’єднання є несталим і в будь-який момент може зруйнуватися.
Святослав ОЛІЙНИК, фракція БЮТ:
— Думаю, що ні, оскільки цей склад парламенту відрізняється якістю депутатів. Більшість парламентарів спираються не на ідеологію, а на інтереси, перспективи завтрашнього дня та шукають власну користь.
Вадим КОЛЕСНІЧЕНКО, фракція ПР:
— Безперечно, передусім об’єднувати депутатів повинна ідеологія, а не гроші, як це, на жаль, відбувається ¬останнім часом.
Записала Тетяна КУЛАГІНА
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!