Видобуток нафти зміцнить дружбу Києва з Каракасом. Але посварить з Москвою?
Кількість друзів України на міжнародній арені збільшилась. У жовтні, побувавши в Москві й Мінську, Київ уперше відвідав президент Венесуели. Між Уго Чавесом і «другом Віктором» установилося повне взаєморозуміння. Зокрема, й у нафтовому питанні.
Турне головного боліваріанця
Відвідини України У.Чавесом, одним з найодіозніших політиків у світі, — подія непересічна. Напередодні приїзду високого гостя пресу заполонили прогнози стосовно майбутнього візиту. Оптимісти, як повелося, розраховували на майбутні економічні успіхи потенційної співпраці: насамперед у сфері енергетики, потім — у решті галузей (найголосніше говорили про авіабудування, тихо, але наполегливо — про продукцію військово-промислового комплексу).
А ось песимісти понад усе побоювались (і продовжують побоюватися) можливих наслідків для реноме нашої країни: У.Чавес — політик дуже відомий, але навряд чи можна назвати його популярним на міжнародній арені.
Формально дружба з головним боліваріанцем зганьбити репутацію керів¬ництва країни не повинна. Проти Венесуели не введені міжнародні санкції, західні країни з нею активно співпрацюють, а те, що У.Чавес має звичку називати геополітичних опонентів «дияволами» або «володарями пітьми» (таких «титулів» від нього удостоювалися, відповідно, Джордж Буш Молодший і Барак Обама), то з ким не трапляється…
Та все ж президент Венесуели, мабуть, з погляду міжнародного співтовариства не кращий зразок для наслідування. У його активі: проведення референдуму, що дозволив йому обиратися необмежену кількість разів; неоднозначні підходи до партійного будівництва; непрості відносини з опозицією; складні взаємини із сусідньою Колумбією, керівництво якої неодноразово звинувачувало Каракас у підтримці повстанців; звичка висилати або не пускати в країну послів «неприємних» йому держав або представників наддержавних об’єднань, а також спроби збудувати соціаліс¬тичну й антиамериканську «вісь добра», основу якої становлять, окрім Венесуели, Куба братів Кастро і Болівія Ево Моралеса. Проте якщо на Заході до «досягнень» венесуельського лідера ставляться, м’яко кажучи, неоднозначно, то сусіди України співпрацюють з ним досить активно.
Перш ніж приїхати до Києва, венесуельський лідер устиг відвідати столиці Росії та Білорусі. Візити, за оцінками керівництва країн, пройшли з великим успіхом. Наприклад, у Москві, яка рік у рік поглиблює економічні відносини з Каракасом, У.Чавес домов¬лявся про дружбу на «грунті» сільського господарства, автомобілебудування, розвитку ЖКГ, подальшого постачання зброї; підписав угоду про будівництво росіянами першої в країні АЕС на два енергоблоки.
У Мінську ж наголос був зроблений на паливному питанні. Як відомо, навесні 2010 року, після загострення відносин з Кремлем, білоруси впритул зайнялися проблемою диверсифікації джерел постачання енергоносіїв. У результаті був підписаний договір з Венесуелою про постачання у 2011—2013 роках 30 млн т нафти — по 10 млн т щорічно. За оцінками експертів, цей контракт покриває практично половину потреб Білорусі в чорному золоті. А честь допомогти з його транспортуванням покладається, зокрема, і на Україну.
Дружба на багатьох фронтах
Візит У.Чавеса до Києва пройшов, як і попередні етапи турне, в атмосфері повного взаєморозуміння й бажання керівництва країн догодити одне одному. Під час традиційного обміну люб’язностями гість розсипався в компліментах Президентові України, вийшовши за звичні протокольні рамки. «Мені дуже приємно було почути про вашу перемогу, про твоє повернення, яке забезпечив український народ. Того дня я собі сказав: «Більше часу втрачати не можна, треба їхати в Україну, треба їхати й потиснути руку Віктору Януковичу, треба обійняти й передати найтепліші побажання українському народу», — з ентузіазмом говорив У.Чавес.
І хоча фрази на зразок «Україна і Венесуела борються за одну справу» можуть дещо збентежити, все ж таки варто відзначити, що виступ президента Венесуели був стриманішим, ніж його промови в Мінську, в яких помітне місце відводилося «будівництву альтернативи імперіалізму».
Дружбу Києва й Каракаса обіцяно розгорнути на багатьох фронтах: на дипломатичному (заявлено про намір організувати представництво Венесуели в Києві й підготувати візит В.Януковича до цієї країни вже на початку наступного року) та, як і слід було очікувати, економічному. Так, У.Чавес не забув висловитися про досягнення України в літакобудуванні. А ось про можливе постачання зброї мова не йшла, хоча фахівці допускають імо¬вірність проведення не¬офіційних переговорів із цього приводу. Головне ж місце під час зустрічі президентів було відведене постачанням нафти.
Під час підсумкової прес-конференції з’ясувалося, що український гарант прийняв запрошення У.Чавеса взяти участь у розробці нафтогазоносних родовищ у басейні Ориноко. Правда, досягнення принципової домовленості ще не означає її швидкого втілення в життя.
Аверс настає?
Іншим пам’ятним моментом переговорів стала спроба організувати постачання нафти до Білорусі. Як відомо, схема, що діє на сьогодні, припускає транспортування танкерами до Одеси, а вже звідти — цистернами по залізниці. Але в жовтні В.Янукович повторив весняну пропозицію: організувати роботу наф¬топроводу Одеса — Броди в аверсному режимі.
Труба, від самого початку розрахована на перекачування каспійської нафти в Європу, як відомо, працює в реверсному режимі, по ній російська нафта надходить до Одеси, де й потрапляє в танкери. Для того щоб використовувати наф¬топровід за призначенням, донедавна пропонувалося продовжити його до польських Плоцька і Гданська, зацікавленість у чому неодноразово під¬тверджувала Варшава.
Проте плани Віктора Ющенка регулярно розбивалися об відсутність постачальника чорного золота, який зміг би наповнити трубу. Тепер він, можливо, знайдений. І хоча постачання венесуельської нафти до Білорусі навряд чи відразу задіє всі потужності (частину законтрактованих обсягів, видно, планується ввозити через Балтику), такі плани — гарна підтримка для кампанії «Даєш аверс!». Утім, В.Янукович запевняє, що нафтогін «розвернуть» у будь-якому випадку. Якщо, звичайно, ні в кого не буде заперечень.
На думку фахівців, завдяки цьому Мінськ може досягти хоч би часткової енергетичної незалежності від Москви. Але в цьому випадку багато чого залежить і від послідовності українського керівництва. Якщо дивитися формально, наша труба — наша особиста справа. За словами У.Чавеса, в росіян заперечень немає, поки питання викликає хіба що намір використовувати частину нафтопроводу «Дружба», але хто знає, наскільки далеко Кремль може зайти у своїх запереченнях, а головне — на чиєму боці буде офіційний Київ.
Досвід недавньої кризи в польсько-російських відносинах показав, що відмовитися від підтримки інтересів Росії в ім’я співпраці з іншими стратегічними партнерами Україні буває дуже непросто. Втім, можливо, міркування до¬цільності вкупі з обіцянками друзів з Мінська й Каракаса зможуть стати тим батогом, який переб’є обух — думку Москви.
Теоретично ситуація може змінитись. Ось тільки майбутнє в цьому випадку передбачити складно. Тим паче що дружба з Венесуелою — це не те щоб уже обставина, яка аж надто порочить, але, з погляду Заходу, — досить підозріла. А У.Чавес тим часом відправився подорожувати далі. Наступний пункт його турне — Іран.
Ксенія СОКУЛЬСЬКА, «Подробиці»
Погляди експертів
Чим викликаний інтерес Каракаса до Києва?
Денис БОГУШ:
— У.Чавес шукає підтримки в Європі, зокрема в країнах пострадянського регіону. Це йому потрібно для розширення ринку збуту, придбання зброї, авіатехніки.
Володимир КОРНІЛОВ:
— Президент Венесуели здійснив солідне турне. Передусім його цікавили давні партнери — Москва і Мінськ. Якщо він вже відвідав ці регіони, то був би гріх не скористатися можливістю приїхати в Київ, який У.Чавес хоче долучити до сфери своїх інтересів. Україна його цікавить як транзитер венесуельської нафти до Білорусі. Питання ж озброєння, технологій для Каракаса вторинні, дальньої перспективи.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!