Закон не дає підстав для донарахування податкового зобов’язання, сума якого вже була визначена самим контролюючим органом
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
10 жовтня 2011 року м.Київ
Верховний Суд України у складі:
головуючого — Гусака М.Б.,
суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В.,
Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кривенди О.В.,
Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В.,
Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Яреми А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ТОВ «Продсервіс» до Київської регіональної митниці Державної митної служби, третя особа — Державна митна служба, про скасування податкових повідомлень,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2009 року товариство звернулося до суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення митниці від 17.06.2009 №15 та №16 у частині визначення йому 10065 грн. 15 коп. податкового зобов’язання зі сплати мита та штрафних санкцій і 286914 грн. 16 коп. — з податку на додану вартість та штрафних санкцій.
На обгрунтування позову товариство зазначило, зокрема, що правильність визначення митної вартості товарів, задекларованої у наданих митному органу вантажних митних деклараціях, перевірялася зазначеними органами під час митного контролю, а достовірність зазначених у цих деклараціях відомостей підтверджена останніми та закріплена штампом «Під митним контролем». Ураховуючи наведене, позивач вважає безпідставними дії відповідача щодо донарахування йому зобов’язання зі сплати мита та ПДВ.
Окружний адміністративний суд м.Києва постановою від 8.02.2010, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2010 та Вищого адміністративного суду від 24.05.2011, позов задовольнив.
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що при митному оформленні товарів протягом періоду, який перевірявся, позивач декларував витрати на транспортування відповідно до вимог Митного кодексу (далі — МК).
ВАС, залишаючи без змін ці судові рішення, зазначив, зокрема, що у випадку коли митні органи, приймаючи вантажні митні декларації та пропускаючи товар на митну територію України, погоджувалися з відомостями, що містяться в цих документах, то відповідно до п.10.3 ст.10 закону від 3.04.97 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі — закон №168/97-ВР) та пп.4.2.1 п.4.2 ст.4 закону від 21.12.2000 №2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі — закон №2181-III) митниця не мала правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов’язань зі сплати мита та ПДВ.
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 КАС, митниця просить скасувати ухвалу касаційного суду та направити справу на новий розгляд до цього суду.
Заява про перегляд оскаржуваного рішення ВАС не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Вищий адміністративний суд, допускаючи справу до провадження ВС, обгрунтовано виходив із того, що в доданих до заяви митниці ухвалах цього ж суду від 5 квітня та 19.05.2011 по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано норми матеріального права, а саме: касаційний суд визнав законним донарахування податкових зобов’язань митним органом після митного оформлення та переміщення товарів через митний кордон України в результаті виявлення помилкового визначення розміру податкових зобов’язань, сплачених платником податку при митному оформленні.
ВС, усуваючи неоднаковість у застосуванні норм матеріального права касаційним судом, вважає правильним висновок касаційного суду в оскаржуваній ухвалі про протиправність донарахування митницею податкових зобов’язань на підставі підпункту «б» пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 закону №2181-III, ураховуючи таке.
Пунктом 35 ст.1 МК визначено, що пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України — це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур, пов’язаних відповідно до п.19 тієї самої статті зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законом податків і зборів.
За приписами п.10.3 ст.10 закону №168/97-ВР платники податку, які імпортують товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, відповідають за дотримання правил надання інформації для розрахунку бази оподаткування (суми податку, належного до сплати) митним органам.
Зі змісту ст.17 закону від 5.02.92 №2097-XII «Про Єдиний митний тариф» вбачається, що мито нараховується митним органом України відповідно до положень цього закону і ставок Єдиного митного тарифу, чинних на день подання митної декларації.
Відповідно до пп.4.2.1 п.4.2 ст.4 закону №2181-III якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов’язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов’язання та має право на оскарження цієї суми у порядку, встановленому цим законом.
Таким чином, оскільки митний орган є відповідальним за нарахування сум податкових зобов’язань з ПДВ та мита, визначене ним та не оспорюване платником податкове зобов’язання є узгодженим відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 закону №2181-III і платник податків зобов’язаний його погасити.
Виключення цією нормою відповідальності платника податку, зокрема у випадку недостовірності та неповноти нарахування сум податкових зобов’язань контролюючим органом, не звільняє платника від обов’язку сплатити до бюджету належну, встановлену законом суму податку (незалежно від можливих причин її помилкового визначення контролюючим органом), однак гарантує в сукупності з пп.17.1.5 п.17.1 ст.17 закону №2181-III незастосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства.
Як було встановлено судами, правовою підставою для прийняття оспорюваних податкових повідомлень у них зазначено пп.«б» п.4.2.2 п.4.2 ст.4 закону №2181-III, однак його дія не поширюється на митні органи. Про те, що у пп.«а», «б» та «в» пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону №2181-III, де згадується податкова декларація, це поняття застосовується в буквальному розумінні, а не в родовому значенні, свідчить як їх зміст, так і зміст всієї ст.4 згаданого закону. Положення цієї норми розкривають особливості подання саме податкової декларації, порядок її прийняття податковим органом, наслідки безпідставної відмови в такому прийнятті тощо. Системний аналіз вказаної норми та приписів ст.17 закону №2181-III дає підстави стверджувати, що контролюючим органом у зазначених пунктах є податковий орган. Так, у підпункті «а» пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 закону №2181-III як підставу для визначення податкового зобов’язання контролюючим органом зазначено неподання податкової декларації, яка за змістом положень цього закону подається лише податковому органу (неподання вантажної митної декларації митному органу не тягне правових наслідків, передбачених, зокрема, пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 та пп.17.1.1 п.17.1 ст.17 закону №2181-III).
Закон №2181-III встановлює лише один випадок (визначений підпунктом «г» пп.4.2.2 п.4.2 ст.4), коли митний орган може нараховувати податкові зобов’язання. Однак він не дає підстав для донарахування податкового зобов’язання, сума якого вже була визначена самим контролюючим органом.
На думку ВС, дія пп.«б» пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 закону №2181-III обмежується випадками донарахування податкових зобов’язань податковими органами, оскільки у ньому зазначено про факти виявлення заниження або завищення податкових зобов’язань у поданих платником податку податкових деклараціях. У справі ж, що розглядається, суди встановили донарахування податкового зобов’язання митними органами за результатами виявлення розходжень між даними перевірки та сумами податків, вже сплаченими платником при митному оформленні.
Право митних органів на проведення митного контролю, зокрема після митного оформлення товару та його переміщення через митний кордон України, та згадуване у МК (ст.265) право на донарахування податкових зобов’язань за результатами зазначеної перевірки у порядку, визначеному КМ, не спростовує правильність суджень касаційного суду у справі, що розглядається, про протиправність донарахування податкових зобов’язань та штрафних санкцій на підставі, зокрема, пп.«б» пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 закону №2181-III, оскільки зазначений підпункт такого права митному органу не надає. Норми цього закону є спеціальними стосовно повноважень контролюючих органів на самостійне нарахування податкових зобов’язань платникам податків і виключають таке за встановлених судами обставин.
За змістом п.9 Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, прийнятого на виконання приписів статті 265 МК і затвердженого постановою КМ від 9.04.2008 №339 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), у разі заниження податкового зобов’язання та його непогашення протягом 10 днів з дати надходження рішення митного органу про визначення митної вартості товару зазначений орган самостійно вживає заходів для донарахування сум податків і зборів (обов’язкових платежів) у встановленому законом «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» порядку. Тобто згаданий нормативно-правовий акт у частині можливого донарахування податкових зобов’язань відсилає до порядку, встановленого законом №2181-ІІІ, однак у такому — можливість донарахування податкових зобов’язань після митного оформлення, відсутня. Дія пп.«б» пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 закону №2181-III на митні органи не поширюється. Перелік випадків нарахування (донарахування) податкових зобов’язань контролюючим органом, наведений у ст.4 згаданого закону, є вичерпним. За аналогією закону чи права при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень, якими нараховано податкові зобов’язання і штрафні санкції, митний орган діяти не міг.
Невключення до переліку ст.4 закону №2181-ІІІ можливого донарахування податкового зобов’язання після проведення митного оформлення в результаті виявлення помилкового визначення зобов’язання митним органом не свідчить про прогалину в регулюванні. Таке регулювання, на погляд суду, може свідчити про кваліфіковане мовчання законодавця.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст.120 Конституції закріплено, що організація, повноваження і порядок діяльності КМ, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України.
Згідно з п.1 ч.3 ст.2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, у справі, що розглядається, ВАС дійшов правильного висновку про незаконність оскаржуваних податкових повідомлень.
Згідно з ч.1 ст.244 КАС ВС відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Керуючись стст.241, 242, 244 КАС, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяви Київської регіональної митниці Державної митної служби відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 КАС.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 2.38 МБ)
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!