Представники адвокатури у ВРЮ повинні припиняти свою судову практику на час виконання обов’язків
Всеукраїнський з’їзд адвокатів, якщо вірити очевидцям і представникам ЗМІ, пройшов «у кращих традиціях вітчизняної адвокатури» — з мордобоєм, інтригами, демаршем частини делегатів і аналогічними ексцесами. Ухвалені рішення, наскільки відомо авторові, «опозиція» від адвокатури має намір оскаржити в судах. Залишимо ці питання служителям Феміди. Самі ж спробуємо розібратися: навіщо ж збиралися адвокати і що спричинило таке кипіння пристрастей?
Кого обрали адвокати?
Одним з основних питань на з’їзді було обрання представників адвокатської спільноти до Вищої ради юстиції. Саме навколо цього нуртувало найбільше інтриг, що викликало такий нездоровий ажіотаж на форумі. Хто й навіщо в прискореному темпі формує ВРЮ? Версій багато: бізнес-інтереси (у найрізноманітнішому та найширшому розумінні), можливість впливати на судову систему (зокрема, на користь одного з кандидатів у Президенти, особливо якщо не вдасться виграти вибори геть-чисто) тощо. Яка з них істинна? Поживемо — побачимо.
Кого ж обрали адвокати? Членами ВРЮ (до речі, конституційного органу, який має максимальну компетенцію щодо впливу на суддівський корпус та прокурорів) від адвокатури стали двоє юристів, котрі практикують у сфері судового представництва.
На мою думку, вкрай важливо наразі розібратися, що саме відбулось у системі адвокатського самоврядування та які мотиви рухали тими, хто балотувався в члени ВРЮ? Якщо ці мотиви позитивні (у що дуже хочеться вірити), тоді ми повинні всіляко підтримати наших представників і сприяти виконанню ними програмних цілей (про які вони, щоправда, скромно промовчали), якщо ж ні, то не варто очікувати чудес або, навпаки, «чудесам» потім дивуватися.
Не оспорюючи професійних якостей обраних колег та їх відповідності новій посаді, поставимо логічне запитання: чому кандидатури всіх претендентів не стали предметом попереднього публічного обговорення в адвокатському співтоваристві (а можливості такі, безумовно, існували)? Чому правнича спільнота не мала можливості завчасно ознайомитися з біографіями кандидатів; їх деклараціями про доходи; тими програмами, з якими вони йдуть до ВРЮ; їх внеском у розвиток української державності, адвокатури та юридичної науки; їх досягненнями в розвитку інститутів громадського контролю; їх прихильністю до політичних сил тощо. Може, тоді голосування, та й з’їзд загалом, пройшли б більш цивілізовано, по-європейському. Адже, володіючи такою інформацією, делегати могли б заздалегідь визначитися з тим, за кого голосувати, і «забракувати» кандидатів, які, на їхню думку, є недостатньо шанованими і не мають авторитету в адвокатському середовищі, чия репутація небездоганна (наприклад, були причетні до корупції, рейдерських схем тощо).
Адвокатура або влада
Нинішня адвокатура, у моєму розумінні, повинна в міру своїх сил, зокрема через участь своїх (!) делегатів у роботі Вищої ради юстиції, брати активну участь у всіх сферах життя держави, пов’язаних зі здійсненням правосуддя та реформуванням законодавства. При цьому діяти у своїх інтересах, а не за командою чи «проханням» представників політичного Олімпу або керуючись іншими мотивами. Негативні асоціації з радянських минулим у мене, наприклад, викликає наступництво керівних посад або їх пряме успадковування, беззмінність «вождів», висунення й затвердження за непрозорими правилами, за чиїмсь заздалегідь розіграним сценарієм.
Не може й не повинно бути зрощення адвокатури з політичною владою. Будь-який «обмін досвідом» або «ресурсами» (інформаційними, фінансовими, інтелектуальними тощо) між правозахисниками та владою за рамками адвокатських угод з конкретними предметом і гонорарними умовами, у моєму розумінні, слід заборонити. Як наслідок, і преференції адвокатським об’єднанням (або юридичним фірмам), наближеним до політичної влади або фінансово-промислових груп, потрібно внеможливити. Це необхідно для здорової конкуренції та зацікавленості адвокатів у якості правової допомоги, яку вони надають. У зв’язку із цим у законі «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» слід доопрацювати положення про несумісність, конфлікт інтересів тощо.
Урешті-решт маємо таку ситуацію. До ВРЮ обрано представників юридичного бізнесу, практика яких пов’язана із судовим представництвом. Логічно було б, на мій погляд, як мінімум, щоб вони та їхні юридичні компанії відмовилися від судової практики на час виконання ними функцій членів ВРЮ, хоча закон цього, знову ж таки, не вимагає. Інакше в наших колег можуть виникати великі спокуси використати свій новий статус на користь власному бізнесу...
Цей з’їзд уже в минулому. Однак у наших силах щось покращувати в майбутньому. Сьогодні, на мою думку, адвокатура потребує таких лідерів, які є безумовними авторитетами для більшості, мають власні досягнення і, що найголовніше, — бездоганну репутацію. Таких людей у нашому цеху, безперечно, не бракує. Для мене особисто такими є Василь Кисіль, Ігор Шевченко, Сергій Коннов та інші.
Яким повинен бути кандидат?
Важливо, аби вибори наших представників проводилися публічно і за зрозумілими правилами. Вимоги до кандидатів, крім вищезгаданих, мають бути достатньо простими.
Насамперед необхідно запобігти можливому конфлікту інтересів. Під ним я розумію відсутність підтвердженої інформації про зацікавленість при ухваленні кандидатом рішень у зв’язку з наявністю в нього конфлікту інтересів, зокрема особистих, бізнесових і політичних зв’язків, які можуть вплинути на незалежність прийняття рішень.
Важливими є наявність відповідної освіти, кваліфікації, досвіду роботи на посаді у відповідній сфері. До цих вимог слід додати визнання в професійних колах, суспільстві та бізнес-середовищі високих професійних якостей кандидата.
Також необхідна готовність до реформування, а саме — наявність професійного бачення інституційного та іншого реформування ввіреної йому сфери. Такі концепції, програми, проекти повинні грунтуватися на принципах адаптування до найкращих європейських і світових практик, дерегуляції та оптимізації.
Потрібне також бачення шляхів упровадження ефективних механізмів запобігання корупції та антикорупційного контролю у ввіреній сфері на засадах тісної взаємодії з експертним і бізнес-середовищем, у тому числі із залученням громадськості.
І наостанок. На мою думку, делегати до ВРЮ від адвокатури повинні принаймні на час виконання цього високого обов’язку припиняти свою судову практику. Адже якщо за час перебування на посаді такого кандидата в його юридичній компанії збільшиться розмір доходів від судової практики, кількість юристів і судових справ або компанія несподівано вийде в лідери судової практики, то закономірно виникне запитання: чи не задіяно для цього якийсь додатковий ресурс?
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!