«Им бы понедельники взять и отменить…»

Парламент може удвічі зменшити кількість додаткових вихідних та відмовитися від солідарності трудящих

Жарти з часом погано закінчуються. Це аксіома. Із календарями — тим паче. Втім, для політиків немає нічого неможливого. Навіть повернути час назад. Це вкотре доводить законодавча ініціатива щодо скасування перенесення вихідних, якщо вони збігаються зі святами. Що переважає в такій пропозиції: політика, економіка чи ще щось?

Нераціональні вихідні

Згідно з чинною редакцією ч.3 ст.67 Кодексу законів про працю, якщо державне або релігійне свято припадає на суботу чи неділю, то найближчий понеділок автоматично стає вихідним. Проте, на думку народного депутата із фракції ВО «Батьківщина» Юрія Вознюка, це нераціональне використання робочого часу. Тому він подав до парламенту проект закону «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України щодо раціонального використання робочого часу» (№4777), аби скасувати такі перенесення.

Для цього достатньо вилучити зі ст.67 КЗпП норму про те, що у разі, коли святковий або неробочий день (ст.73) збігається з вихідним, останній переноситься на наступний день після святкового або неробочого. Єдиний виняток нардеп пропонує передбачити для святкування Великодня.

Водночас із переліку свят, наведених у ст.73 кодексу, він запропонував вилучити 1 і 2 травня, коли відзначають День міжнародної солідарності трудящих.

На думку автора законодавчої ініціативи, «перенесення вихідного — дня відпочинку у тому випадку, коли на нього припадає святковий або неробочий день, є недоцільним, призводить до втрати робочого часу, що є нераціональним. Не сприяє раціональному використанню робочого часу й святкування 1 та 2 травня».

Нагадаємо, що з-поміж 10 державних та релігійних свят, перелічених у ст.73 КЗпП, два — Великдень і Трійця — завжди припадають на неділю. З вихідними обов’язково збігатиметься мінімум одне з решти свят (цього року — 3).

Що стосується аргументації, наведеної автором ініціативи, то можна зауважити, що наявність решти вихідних, а не тільки 1 і 2 травня, вочевидь «не сприяє раціональному використанню робочого часу». Проте скасувати решту «нераціональних вихідних» нардеп не пропонує, напевне, пам’ятаючи про те, що у житті завжди має бути місце для свята.

Між справедливістю та економікою

Подібні експерименти зі скасування правила про перенесення вихідних вже проводилися. Уперше така норма з’явилася у кодексі на початку 1995-го. Тоді нардепи мотивували своє рішення численними листами від трудящих. Можливо, потяг українців до епістолярного жанру викликав той факт, що 1 і 7 січня 1995 року припали на неділю і суботу відповідно. Як тут не обурюватися?!

Оскільки парламент тоді був суто «мажоритарним», то прохання виборців установити справедливість із вихідними було враховано. Причому, за словами доповідача нардепа Юрія Донченка, з аналогічними клопотаннями зверталися і керівники підприємств: мовляв, нерівномірна кількість робочих днів у рік створювала для них певні труднощі у плануванні.

Але наприкінці 1997 року нардепи, які допрацьовували останні місяці своєї каденції, вирішили також подбати про економіку і за клопотанням Уряду вилучили з кодексу ч.3 ст.67. Під час обговорення заступник голови Комітету ВР з питань соціальної політики та праці Іван Чиж невипадково зауважив: «На думку багатьох депутатів, це більш політичне, ніж, скажімо, суто юридичне рішення». Закон ухвалили мінімумом необхідних голосів — 226, а тодішній спікер Олександр Мороз навіть запропонував узяти приклад зі Швейцарії, де громадяни на референдумі відмовилися від скорочення на годину тривалості робочого тижня. Той факт, що це саме ВР ІІ скликання таку норму і схвалила, — не пригадали.

Втім, через півтора року вже новий парламент вирішив повернути вилучену частину в кодекс. Сталося це напередодні Великодня і травневих свят, коли усі три дати припали на вихідні. Чи то у рік президентських виборів кандидати намагалися сподобатися виборцю, чи дійсно обіцяний Кабміном економічний ефект від скасування норми у сумі 350 млн грн. залишився на папері — важко сказати. Комуністи свою пропозицію взагалі пояснили світовою практикою боротьби з безробіттям: створення нових робочих місць за рахунок скорочення робочого часу.

Із третьої спроби, після того як голова Федерації профспілок Олександр Стоян зауважив, що після святкування усе одно ніхто не працює, а бюджетні гроші витрачаються, нардепи погодилися повернути в законодавство правило про перенесення вихідних.

А свято де?

Що ж змінилося за ці 15 років? Пригадуючи оцінку І.Чижа, зауважимо, що поява проекту Ю.Вознюка також може бути викликана не тільки економічними, а й політичними чинниками.

Так, якщо парламент устигне проголосувати за цей проект у травні, його дію працюючі українці, і насамперед — державні службовці, відчують на собі вже цього року. Не вдасться відпочити, зокрема, 9 червня (після Трійці), хоча саме цього дня підбиватимуть підсумки другого туру виборів (якщо він буде). Також не будуть вихідними ні 30 червня, після Дня Конституції, що припадає на суботу, ні 25 серпня — наступний понеділок після Дня незалежності.

У 2015 році взагалі доведеться працювати на 6 днів більше: не буде додаткових вихідних 9 березня, 1 (якщо це свято скасують), 4 та 11 травня, 1 та 29 червня. Тобто у разі ухвалення закону працюватимемо на 4—6 днів у рік більше. Проте якоїсь компенсації у вигляді збільшення мінімальної зарплати і, відповідно, посадових окладів проект не передбачає. Адже для «бюджетників» та решти працівників, для яких установлено посадовий оклад, збільшення тривалості робочого часу ніяк не позначиться на розмірі зарплат.

Чи матиме це якийсь відчутний економічний ефект і якою сумою він обчислюватиметься, нардеп не уточнює. Він як колишній фінансовий директор будівельно-монтажної компанії апелює до того, що «у випадку припадання на вихідний святкового чи неробочого дня працівник не позбавлений можливості відпочити, оскільки ймовірне відзначення будь-якого свята також є одним із видів відпочинку».

Звісно, якби цей проект ухвалили за іншої ситуації в країні, то можна було б розраховувати принаймні на позицію Конституційного Суду. Адже такі зміни можна тлумачити як звуження права на відпочинок, гарантованого ст.45 Конституції, в контексті ст.22 Основного Закону.

З другого боку, скасування Дня міжнародної солідарності трудящих має радше не економічне, а політичне підгрунтя. Не тому, що ця ініціатива виходить від мешканця м.Рівного, а через суспільні настрої, які можна вважати сприятливими для того, аби «порвати з радянським минулим». Адже і раніше пропонувалося, наприклад, замість 2 травня відзначати 14 жовтня — Свято Покрови Пресвятої Богородиці — День українського війська.

Втім, на думку експертів, такі зміни у переліку державних свят та правилах відпочинку сьогодні можуть лише зайвий раз поляризувати думки українців. Та й самі першотравневі свята вже давно стають у пригоді мешканцям усіх регіонів країни не стільки для відпочинку чи участі у демонстраціях, скільки для праці на городах. Політика — політикою, а час подбати про хліб насущний жоден законодавець перенести не спроможний.