«Донецьк не випадково перетворився на кузню кадрів»
Донецький апеляційний господарський суд називають одним з найкращих серед апеляційних господарських, а судді, котрі працювали в ньому, переходять на високі адмінпосади в різних регіонах країни. Про те, чи не послаблює це третю гілку влади на Донбасі й чи вдається суду, як і раніше, демонструвати високі показники, «ЗіБ» дізнався в його голови Олександра КУЛЕБЯКІНА.
«Ліквідація Луганського апеляційного господарського суду — це виправлення помилкового рішення про його створення»
— Донбас — один із промислових центрів нашої країни, природно, що тут виникає велика кількість корпоративних спорів. Тому й навантаження у вашому суді одне з найбільших, якщо порівнювати з іншими апеляційними господарськими судами. Як удається з ним справлятися? Є необхідність у збільшенні чисельності суддів?
— Питання навантаження в нашому суді вирішуються передусім за рахунок поліпшення організації роботи. Ми уважно проаналізували статистичні дані стосовно кожної категорії справ, що надходять на розгляд, і на підставі цього аналізу встановили оптимальну кількість судових палат та їх склад. Спираючись знову-таки на статистичні дані, визначилися зі спеціалізацією суддів. Такий підхід дав можливість уникнути нерівномірного навантаження на суддів, що дуже важливо. Крім того, в суді також діє затверджений зборами суддів спеціальний механізм «вирівнювання» навантаження.
У суді створені всі умови для нормальної роботи. Є достатня кількість залів судових засідань, тому в суддів немає потреби підлаштовуватися під своїх колег, ураховувати їхні графіки слухання справ. У всіх суддів є помічники, що суттєво полегшує роботу над процесуальними документами.
Взагалі в нашому суді якось не прийнято скаржитися на навантаження. Більшість суддів працюють у системі з часів арбітражу, тому обсяг роботи їх не лякає — вони звикли працювати в напруженому ритмі. За останні кілька років не можу пригадати жодної обгрунтованої скарги на порушення строків розгляду справ або розсилки процесуальних документів. Значить, із навантаженням справляємося.
— У 2010 р. були ліквідовані Луганський і Запорізький апеляційні госпсуди, відповідні округи тепер підпадають під вашу підсудність. Чи був сенс у ліквідації цих установ?
— Почну з питання про Луганський апеляційний господарський суд. Загальновідомо, що апеляційні суди всіх видів створюються в апеляційних округах. Очевидним є і те, що апеляційні округи складаються з кількох судів першої інстанції. Невипадково в первинному варіанті в апеляційний округ із центром у Донецьку входили два господарські суди першої інстанції — Донецький і Луганський. Проте з не цілком зрозумілих причин було вирішено створити в Луганську власний апеляційний суд на один суд першої інстанції.
— Тобто був створений апеляційний суд для однієї області...
— Так, але, на мою думку, округом не можна вважати один суд, бо, дотримуючись такої логіки, можна створювати апеляційні господарські суди в кожній області, а якщо довести ситуацію до абсурду — при кожному районному суді. Який бюджет це витримає?
Таким чином, ліквідація Луганського апеляційного господарського суду —це насамперед виправлення явно помилкового рішення про його створення.
Одначе справа не тільки в цьому. Створення господарських судів апеляційної інстанції в деяких регіонах виявилося не цілком виправданим перш за все з погляду раціонального використання бюджетних коштів. Ці суди розглядали значно менше справ, ніж інші. Наприклад, завантаженість усього суду в Луганську була рівнозначна навантаженню двох суддів місцевого господарського суду в Донецьку. Водночас держава була змушена утримувати апарат цих судів, здійснювати їх матеріально-технічне забезпечення.
При цьому не існувало ніяких, ні правових, ні організаційних, причин для передання справ, що розглядалися цими судами, до інших апеляційних судів. Оптимізація структури апеляційних господарських судів, наскільки мені відомо, дозволяє щорічно економити мільйони гривень бюджетних коштів. Серйозних негативних наслідків вона не спричинила. Судді ліквідованих судів з їхньої згоди переведені до інших господарських судів. З ліквідацією судів у Луганську й Запоріжжі судочинство в апеляційній інстанції не стало менш доступним для учасників процесу з різних областей. Потрібно мати на увазі, що сторони в господарському процесі — це, як правило, юридичні особи і підприємці, а вони практично в усіх випадках мають власний автотранспорт. У нашому суді встановлений певний порядок призначення слухання справ з Луганська та Запоріжжя: дата й час розгляду справ визначаються так, щоб представники сторін мали можливість прибути в судове засідання.
Що стосується матеріально-технічної бази Донецького апеляційного господарського суду, то її неможливо порівнювати з тією, яку мали ліквідовані суди. Всі справи в нас слухаються в судових залах зі здійсненням фіксування процесу технічними засобами. Ми маємо чудово обладнану канцелярію, спеціальну кімнату для ознайомлення з матеріалами справи і багато чого іншого, що дозволяє учасникам судового процесу повною мірою реалізувати надані їм законом процесуальні права.
«Моє завдання — зберегти потенціал»
— Донецьк перетворюється на кузню суддівських кадрів. Якщо говорити про систему господарських судів, то з 2010 р.Донецьк покинули Віктор Татьков, Ігор Темкіжев, Олександр Тупицький, Артур Ємельянов, які зайняли високі посади в інших містах. Така ситуація не послаблює судочинство у вашому регіоні?
— Якщо вивчити статистику за останні 5 і навіть 10 років, можна побачити, що показники роботи господарських судів нашого регіону одні з найкращих в Україні. Якщо говорити про Донецький апеляційний господарський суд, то він ще у 2006 р. був визнаний модельним, тобто таким, що відповідає всім вимогам закону до організації здійснення правосуддя. Позитивно оцінили матеріально-технічну базу суду й організацію його роботи судді багатьох європейських держав, котрі побували в нас у гостях. У цьому заслуга В.Татькова, який очолював суд у той період . Багато зробили для поліпшення організації роботи Господарського суду Донецької області й І.Темкіжев та А.Ємельянов, котрі керували цим судом до призначення на інші посади.
Отже, Донецьк не випадково перетворився на кузню кадрів, хто б що не говорив із цього приводу. Тих, хто знає, яким є стан справ у системі господарських судів, кар’єрне зростання згаданих мною керівників абсолютно не здивувало: репутацію професіоналів найвищого рівня та прекрасних організаторів вони мають ще з часів роботи в Донецьку.
Моє завдання — зберегти потенціал. Поки це вдається: показники роботи суду у 2011 р. не гірші, ніж у колишні роки.
— У кількох апеляційних господарських судах головами стали судді, яких переводили туди незадовго до призначення. Наскільки, на вашу думку, коректно стосовно колективу вводити таке «зовнішнє керівництво»? Як відреагував би Донецький апеляційний господарський суд, якби його головою стала людина, скажімо, з Дніпропетровська?
— Візьмімо звичайне підприємство. Коли виникає питання про «зовнішнє керівництво»? Тоді, коли з тих чи інших причин потрібно покращувати роботу, коли потрібний управлінець зі свіжим поглядом на проблеми такого підприємства. Тому нічого незвичайного в призначенні головою судді з іншого суду в принципі немає. Якихось обмежень закон у цій частині також не містить.
Для мене принципово важливо насамперед те, чи здатний кандидат керувати судом, чи має достатній професійний рівень і, що найголовніше, чи зможе знайти взаєморозуміння з колективом, чи прагнутиме цього. Якщо говорити про Донецький апеляційний господарський суд, то наші судді сприймуть будь-якого керівника, якщо він справжній професіонал, авторитетна й порядна людина. Разом з тим сподіваюся, що в нас не виникне необхідності в «зовнішньому керівництві».
«Коли говорять про незалежність судді, часто забувають про фінансовий аспект цієї проблеми»
— З початку цього року в суддів істотно збільшилася заробітна плата. Як оцінюють у колективі нинішнє фінансове забезпечення? Якою мала б бути суддівська винагорода? На рівні міністра, народного депутата?
— Безумовно, істотне збільшення розміру винагороди судді оцінюють позитивно. Проте державою зроблено тільки перший крок на шляху приведення оплати праці судді у відповідність зі складністю та соціальною значущістю цієї роботи.
Коли говорять про незалежність судді, часто забувають про фінансовий аспект цієї проблеми. Якщо заробіток судді нижчий за дохід помічника-початківця в адвоката в столичній юридичній фірмі, як це було донедавна, сумніви в незалежності судді існуватимуть завжди. Так, той, хто обрав цю професію, не має права претендувати на доходи, аналогічні тим, які мають юристи, зайняті в приватному секторі економіки, адже можливості бюджету не безмежні.
Спонукальним мотивом для тих, хто має намір стати суддею, повинні бути щире бажання служити інтересам суспільства, а не прагнення забезпечити собі високий рівень доходів. Це аксіома. Проте посада судді — вершина кар’єри для будь-якого юриста. Це дуже складна, а деколи й небезпечна професія, що не може не враховуватися при визначенні розміру оплати праці. На всіх рівнях влади визнають, що суддівська винагорода повинна бути гідною, але немає однозначного розуміння того, що вважати такою. Хоча, на мій погляд, відповісти на це запитання не так уже й складно.
Реформуючи нашу судову систему, ми багато в чому орієнтуємося на зарубіжний досвід, зокрема європейський. То давайте на нього орієнтуватись у всьому, зокрема й у системі оплати праці суддів. Якими благами користуються наші зарубіжні колеги? Вони, як правило, мають пристойне житло й автомобіль середнього класу. Для українських суддів ці речі необхідні не в останню чергу і з міркувань безпеки: у наших реаліях, якщо суддя їздить громадським транспортом або ходить пішки, живе в будинку, не оснащеному елементарними засобами безпеки, це може створити йому серйозні проблеми. Ми, на жаль, маємо тому приклади. В європейських країнах судді можуть дозволити собі хоч би раз на рік відносно комфортно відпочити із сім’єю, дати непогану освіту своїм дітям. В Україні суддя повинен мати такі ж можливості.
Все перераховане мною можна за бажання виразити в грошовому еквіваленті й покласти в основу розрахунку винагороди судді. Тоді вона могла б уважатися гідною.
— Поліпшити фінансування третьої гілки влади повинен закон «Про судовий збір». У той же час існує й така позиція: стягувати значний судовий збір з підприємців не дуже коректно, оскільки вони й так платять податки, а якщо їм доведеться захищати свої інтереси — знову доводиться платити. Як ви оцінюєте нововведення й таку позицію?
— Судовий збір у тій чи іншій формі платять при зверненні до суду в будь-якій країні. Без його сплати важко говорити про забезпечення нормальних умов для здійснення правосуддя. Сподіваюся, це розуміють підприємці. Ще один аспект: необхідність сплати судового збору стимулюватиме сторони вирішувати спір у позасудовому порядку, шляхом переговорів, що в принципі можна оцінити позитивно, оскільки це понизить навантаження на суди. І нарешті, можуть виявитися «нерентабельними» різного роду процесуальні диверсії, коли метою звернення до суду є не необхідність захисту порушеного права, а, наприклад, створення проблем контрагентові.
Разом з тим не можна допустити, щоб розмір судового збору породив проблему доступності правосуддя. Із цього погляду оцінювати закон «Про судовий збір» рано, треба хоч би протягом першого півріччя поточного року проаналізувати результати його застосування.
— Одна з найгостріших проблем суддів — відсутність власного житла. Дуже часто її вирішують за сприяння місцевої влади. У той же час міське керівництво, яке сьогодні виділяє квартири, завтра може стати стороною в справі. Як житлові проблеми намагаються вирішити у вашому суді?
—Житло нашим суддям місцева влада не виділяє. Воно отримується за рахунок коштів державного бюджету, а роль міськради зводиться до оформлення документів, що встановлюють право. Таким чином, у забезпеченні житлом ми від місцевої влади не залежимо. Проте, щоб такої залежності не могло бути в принципі, на мій погляд, є сенс видозмінити порядок забезпечення суддів житлом — виділяти пільговий кредит на придбання будинку або квартири. Наявний же порядок надання службового житла проблеми, по суті, не вирішує.
«Будь-який охочий вільно може потрапити в зали судових засідань»
— Навпроти вашого суду розташоване приміщення податкової адміністрації. Чи не заважає таке сусідство розглядати справи за участю податківців, адже серед них у суддів, напевно, є чимало знайомих?
— Зі створенням системи адміністративних судів основна частина справ за участю податкових органів передана до цих судів. Переважно в господарському процесі податківці беруть участь у справах про банкрутство. Але про випадки, коли відносини працівників податкових органів і суддів виходили б за рамки процесуальних, особисто мені не відомо.
— Як у вашого суду складаються взаємини з місцевою пресою? Журналісти виявляють цікавість до роботи суду? З приводу яких питань доводиться найчастіше давати коментарі?
— Маю підстави вважати, що в нашому суді створені всі умови для виконання журналістами своїх професійних обов’язків. Будь-який з них має можливість бути присутнім при розгляді справи, що його цікавить. Не так давно колегія суддів навіть дозволила транслювати перебіг судового засідання в одній зі справ. Я завжди говорю суддям, що нам нічого приховувати, орієнтую на те, що обмеження в доступі до інформації можуть установлюватися тільки у випадках, прямо передбачених законом.
У нас у суді журналіст — гість нечастий. Це і добре, і не дуже. Добре тому, що наші судді, напевно, не дають приводів для критичних публікацій. Погано тому, що власне робота суду представників засобів масової інформації цікавить нечасто, цікавлять так звані резонансні справи, а шкода. Я якось спробував після однієї із зустрічей провести для журналістів екскурсію по суду. Адже є що показати, є про що розповісти: суд — модельний. Пропозиція зацікавила тільки кількох запрошених, основна частина під тим чи іншим приводом ухилилася. Прикро.
— Охорона в деяких судах уважно стежить за тим, щоб у зал засідань ніхто не проніс диктофон. Та й сторонній людині ввійти до деяких судів практично неможливо. Як вирішуються ці питання у вас?
— Будівля нашого суду розділена на два блоки: блок, в якому розташовані кабінети суддів, і блок залів судових засідань. Вільного доступу до кабінетів суддів для відвідувачів немає. Вважаю, що це правильно, оскільки спілкування учасника процесу й судді, котрий розглядає справу, поза рамками процесу неприпустиме.
У зали судових засідань будь-який охочий може потрапити вільно, за винятком тих випадків, які спеціально обумовлені в процесуальному законі. Досить пред’явити охороні документ, що посвідчує особу. Диктофонів у сторін ми також не вилучаємо, ними учасники судового процесу іноді користуються, хоч особливої необхідності в цьому немає. За практикою, що склалася в суді, розгляд практично кожної справи фіксується звукозаписувальною технікою. Для отримання копії технічного запису достатньо заяви учасника процесу та сплати невеликої суми, передбаченої законом «Про судовий збір».
«Цікаво поспостерігати за роботою колег — футбольних арбітрів»
— Донбас часто називають криміногенним регіоном. Ви, так би мовити, тримаєте руку на пульсі його економіки й можете судити про це об’єктивно. Наскільки, на вашу думку, близькі бізнес і кримінал?
— Якщо говорити про економіку регіону, то питання про криміногенну ситуацію належать швидше до компетенції правоохоронних органів, вони мають у своєму розпорядженні відповідну статистику й можуть говорити про цю проблему компетентніше.
Те, що я бачу, виходячи з даних судової статистики, не дає підстав уважати, що ситуація в Донецькій області чимось відрізняється від стану справ у інших регіонах. На порушення законності, що мають ознаки кримінально караних діянь, суддя господарського суду зобов’язаний реагувати шляхом направлення відповідного повідомлення в правоохоронні органи. Таких повідомлень суди регіону направляють не більше, ніж інші госпсуди України.
Дійсно, спорів між підприємцями в Донецькій області більше, ніж у багатьох інших областях, і це, на мою думку, свідчить про те, що частка тіньового сектора економіки поступово зменшується. З чого я виходжу? Ну, по-перше, на відміну від сумнозвісних 1990-х, підприємці звертаються до суду й обирають законний спосіб вирішення конфліктів, що виникають при веденні бізнесу. Це, безумовно, позитивна тенденція. По-друге, в суді необхідно пред’являти документи, що достовірно відображають господарські операції, інакше справу не виграти. Це означає, що треба дотримуватися правил фінансового обліку та звітності.
— Ви працювали в арбітражній системі ще в 1990-х рр. Наскільки відтоді змінилися комерційні спори? Як «еволюціонували» умови роботи суддів?
— Змінились істотно. З’явилися нові категорії спорів, ускладнилося законодавство. Працювати суддею господарського суду стало набагато важче, потрібні фундаментальні знання в багатьох галузях права: фінансового, конкурентного, законодавства про інтелектуальну власність, банкрутство, податки, всього й не перерахувати. Потрібно вміти розбиратися в бухгалтерському обліку та звітності, розуміти суть процесів, що відбуваються в економіці.
Господарські суди накопичили унікальний досвід застосування законодавства в економічній сфері. У судах працюють найкращі фахівці в галузі господарського права. Цей потенціал необхідно зберегти та примножити. Тому я дуже радий, що дискусії про доцільність існування господарських судів покладено край.
— Цього року Донецьк прийме матчі Євро-2012. Що, крім власне футболу, ви порадили б подивитися гостям міста?
— Для багатьох Донецьк — це перш за все промисловий центр. Для мене, що народився й виріс тут, — це місто красивих вулиць, затишних парків. Раджу просто погуляти містом, з’їздити подивитися Святогорський монастир.
— Самі плануєте відвідати якийсь із матчів?
— Якщо буде можливість, обов’язково. Крім того, цікаво поспостерігати за роботою колег — футбольних арбітрів. Дуже непросто їм доводиться, адже потрібно в лічені секунди оцінити ситуацію й миттєво прийняти правильне рішення.
— Коли починається й закінчується ваш робочий день? Скільки часу віднімають адміністративні обов’язки, а скільки — суддівські?
— Зазвичай я приїжджаю в суд на початок робочого дня, йду близько 9-ї вечора. Працюючи суддею, не міг і уявити, що виконання адміністративних функцій віднімає стільки часу. Причому основна частина його йде на спілкування із суддями, обговорення з ними правових проблем. Але й від слухання справ не ухиляюся: збори суддів визначили моє навантаження як судді, і я слухаю справи, зокрема і як суддя-доповідач.
Голова суду не має права втручатися в розгляд конкретних справ, нав’язувати судді свою точку зору. Проте суддя повинен мати можливість порадитися з головою в складній правовій ситуації. Тому голова суду, котрий не слухає справ, не орієнтується в судовій практиці, не зможе ефективно керувати судом.
— Уявіть: до вас підійшов старий приятель і сказав, що його дитина хоче працювати суддею. Ви порекомендували б обрати цю професію?
— Я б уважав за краще говорити не з батьком, а із сином. Я категорично проти того, щоб професію для дітей обирали їхні батьки. Конкретної поради давати не став би, просто розповів би про професію, знаю про неї немало: вперше прийшов до суду в 1977 році у віці 18 років на посаду секретаря судового засідання.
Річ у тому, що ми часто стикаємося з такою проблемою, як психологічна неготовність кандидата бути суддею. Гарні знання в галузі права й навіть певний досвід його практичного застосування не гарантують претендентові на крісло судді успішної кар’єри. Людям, котрі не впевнені в собі, легко піддаються чужому впливу, не вміють обстоювати свою точку зору й брати відповідальність на себе, інакше кажучи — слабовільним, напевно, потрібно підшукувати для себе іншу професію. Також слід учинити й тим, хто морально не готовий присвятити своє життя інтересам суспільства, маючи при цьому відносно невисокий рівень доходу.
Тому моя порада тим, хто мріє про суддівську мантію, проста: тверезо оцінити свої можливості та зробити усвідомлений вибір. Причому зробити це самостійно.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 3.1 МБ)
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!