Водія заарештували за пограбування, а судили як душогуба
Слідство в кримінальній справі відносно водія суконної фабрики ім. Гладишева м.Бариша Ульяновської області Анатолія Уткіна почалося в лютому 1973 року і аж до серпня 1974-го неодноразово продовжувалося Прокуратурою РРФСР і Генпрокуратурою СРСР. Справа №80-ск75-1 стрімко збільшувалася в розмірах, об’єднуючи розрізнені справи, слідство в яких раніше було припинене.
По гарячих слідах
А.Уткіна взяли під варту 9.02.73 в буквальному розумінні по гарячих слідах злочину.
Напередодні в диспетчерській гаража фабрики почалася пожежа. Коли її гасили, в приміщенні ви¬явили обгорілий труп диспетчера В.Ісаєвої з 14 ножовими пораненнями в груди. Того вечора жінка отримала велику суму для видачі зарплати працівникам гаража та кінного двору, і мотив убивства сумнівів не викликав. Ясно було також, що злочин скоїв той, хто знав про надходження грошей і місце їх зберігання. Значить, швидше за все, це справа рук «свого».
Проте деякі деталі спочатку загнали оперативників у глухий кут.
Сейф, де зберігалася зарплата, так і не відкрили, хоча ключ валявся поряд на підлозі. Пізніше з’ясувалося, що А.Уткін, оглушивши свою колегу металевим прутом і завершивши розправу за допомогою ножа, знайшов ключ, але не зумів ним скористатися. Озлоблений до межі невдачею, він облив труп диспетчера соляркою, підпалив його і, забравши сумочку вбитої, в якій виявилася її зарплата, пішов додому.
Підозра в убивстві нештатного касира лягла перш за все на А.Уткіна, причому на цю думку слідчих наштовхнуло його недалеке минуле. У серпні 1969 року 26-річний шофер уже побував у руках правосуддя і був засуджений до 3 років позбавлення волі за грабіж (ч.2 ст.145 КК РРФСР). У місцях ув’язнення він постійно порушував установлений режим, не виявляючи бажання вийти за ворота виправно-трудової колонії умовно-достроково. І лише через кілька років стало зрозуміло, що за цим приховувалося. Та про це пізніше…
Сюрпризи з минулого
Обшук у помешканні А.Уткіна дав уражаючі результати: в розпорядженні слідства опинилися докази, що сприяли розкриттю відразу чотирьох злочинів.
Окрім сумочки В.Ісаєвої, в будинку виявили мисливську двостволку 16-го калібру, викрадену з караульного приміщення фабрики 26.12.72. Тут же знайшлися деякі речі, які були вкрадені при нічному пограбуванні одного з міських кіосків «Союздруку» 7.02.73, тобто за добу до вбивства диспетчера.
Проте найбільшим сюрпризом стали знайдені жіночі прикраси, що належали, як установили пізніше, жительці Ульяновської області Г.Рузановій, яку було згвалтовано й убито 22.12.72. Труп молодої жінки виявили в яру неподалік селища Муллівка.
Два вбивства і дві кра¬діжки, здійснені однією людиною за три місяці?! Але, як виявилося, це тільки невелика частина злочинів А.Уткіна. Поступово була встановлена його причетність до цілої низки згвалтувань, пов’язаних з убивствами, й інших злочинів, що залишалися нерозкритими ще з кінця 1960-х років.
Перевіряти справи-«глухарі» з архівів доручили слідчій бригаді прокуратури Ульяновської області. Її очолив слідчий з особливо важливих справ при генеральному прокуророві СРСР, державний радник юстиції 3-го класу Ю.Любимов. До слідчої бригади вві¬¬¬-й¬шли працівники прокуратури регіону А.Анісімов, А.Герасимов, Н.Шеленін і Г.Кострін. З урахуванням того, що два тіла зі слідами сексуального насильства було знайдено в Пензенській області, до складу бригади були включені слідчі місцевої прокуратури М.Васильченко й О.Фокєєв.
Крім того, до роботи залучили співробітників прокуратур і правоохоронних органів з районів області, де були знайдені жертви невстановленого вбивці й гвалтівника.
Слідчі, зокрема, ретельно вивчали дати і маршрути відряджень А.Уткіна в області та за її межами, в які його регулярно направляли як водія автогосподарства №2, а потім «Ульяновськстройтрансу» й суконної фабрики.
Одна за одною відкривалися страшні картини злочинів.
Кривавий шлейф
В обвинувальному ви¬сновку А.Уткіну інкримінували 9 убивств і кілька замахів на життя необережних попутників. Ось що про злочини маніяка мовиться в цьому документі.
31 березня 1968 року А.Уткін виїхав на вантажному автомобілі до Москви. У дорозі підібрав 14-річну Л., котра добиралася в с.Тереньгу. Згвалтував і вбив дівчинку, а тіло зі слідами численних ножових поранень скинув у річку в околицях м.Пензи. Привласнив годинник, одяг жертви і сумку з продуктами. Це було його перше вбивство.
27 червня 1968 року по дорозі з Ульяновська в Бариш посадив у кабіну ¬В.А-ву, яка зупинила машину. Тіло згвалтованої та звірячо вбитої 17-річної дівчини було знайдене через де¬який час у лісі. І знову злочинець зазіхнув на годинник, взуття, сумку з продуктами.
25 вересня 1968 року був відряджений у Москву. Пізно ввечері в одному з населених пунктів Пензенської області побачив на вулиці 13-річну Т.А-ву. Тіло дівчинки зі слідами насильства й численними колото-різаними ранами виявили вранці.
28 листопада 1968 року в Ульяновську запропонував 10-річній Л.С-к підвезти в школу. У кабіні оглушив маленьку пасажирку, відвіз за місто, де згвалтував, а потім завдав ножем численні поранення, що призвело до смерті.
Увечері 28 травня 1969 року в центрі Ульяновська намітив собі чергову жертву — А.Ж-ву. Пішов за нею, коли ж жінка ввійшла у двір, згвалтував її та вбив.
Саме після цього вбивства А.Уткін вирішив «залягти на дно». Для цього пішов на злочин, санкція за який була не більшою 3 років. Цей строк відбув у колонії загального режиму.
Вийшовши на волю, А.Уткін зрадив своєму правилу — 6.12.72 його жертвою вперше й востаннє став чоловік. М.І-ва він підібрав біля автовокзалу в Бариші й погодився довезти до Ульяновська. У дорозі злочинець убив попутника й забрав знайдені в нього гроші. Тіло безталанного пасажира знайшли в яру під мостом.
Одна з жертв так і залишилася непізнаною. 15.12.72 А.Уткін підібрав жінку біля автовокзалу Ульяновська, щоб відвезти в аеропорт. Дорогою згвалтував і вбив її. Тіло зі страшними ножовими ранами було виловлене з р.Свіяга.
Увечері 8 жовтня 1968 року А.Уткін в м.Бариші напав на Л.С-ву. Після відчайдушного опору, в результаті якого жінка ¬отримала кілька ударів ножем у руки і шию, вона зуміла втекти.
Друга невдала спроба згвалтування і вбивства відбулася 30.10.72. В м.Бариші А.Уткін зустрів у безлюдному місці А.С-ву. Проте жінка, незважаючи на удари ножем у голову, змогла втекти від переслідувача.
Таким чином, обвинувачення отримало свідків, котрі пізнали маніяка після його арешту.
До останнього слова…
У цілому кримінальна справа, що надійшла з Верховного суду РРФСР в Ульяновський обласний, налічувала 34 томи. Її передали на розгляд судді Віталію Шоріну, який 9.09.74 розпочав вивчення матеріалів.
Під час підготовки до розгляду справи були вжиті додаткові заходи для ви¬клику потерпілих і свідків, оскільки основна їх частина перебувала за межами Ульяновська. Так, деякі з них за давністю часу вже проживали, наприклад, у Рязані, Пермі й навіть на Курилах.
Завдяки зусиллям головуючого на процесі, засідання почалося 28 жовтня, причому були присутні всі потерпілі, а в ході судового слідства — допитані практично всі важливі свідки.
Ще одним — непроцесуальним — учасником засідання раз у раз ставала бригада медиків «швидкої допомоги», яку доводилося викликати в будівлю суду для надання допомоги деяким рідним і близьким жертв. У залі засідань панувала атмосфера горя, гніву, агресії та психозу.
Підсудний старанно імітував божевілля. Проте стаціонарна судово-психіатрична експертиза в Московському інституті судової психіатрії ім.Сербського ще в процесі слідства встановила, що вбивця і гвал¬тівник осудний.
А.Уткін відчайдушно боровся за своє життя. Перш за все він заперечував під час слідства і процесу свою причетність до згвалтування і вбивства малолітніх дівчаток. Визнав себе винним у скоєнні інших злочинів і в ході слідчих експериментів добровільно показав і розповів, як здійснював деякі з них. Одначе в останньому слові раптом заявив, що також не вбивав А.Ж-ву, В.А-ву й невідому жінку, а під час слідства і в суді просто звів наклеп на себе.
Проте зібраних доказів і свідчень виявилося достатньо для винесення вироку. 13 грудня 1974 року В.Шорін, визнавши А.Уткіна винним за всіма епізодами обвинувачення, за сукупністю злочинів засудив підсудного до найвищої міри покарання — смерт¬ної кари.
З урахуванням тяжкості скоєних злочинів і настання особливо важких наслідків судова колегія в кримінальних справах Верховного суду РРФСР у березні 1975 року залишила вирок без змін. Не допомогло А.Уткіну і клопотання про помилування: 25 серпня 1975 року Президія Верховної ради РРФСР відхилила його.
12 вересня 1975 року вирок виконали.
«Незручний» процесс
В Інтернеті існує чимало списків найбільш кривавих серійних вбивць. Ім’я А.Уткіна не згадується ні в одному з них. Цікаво, чому?
Одне з можливих пояснень полягає в тому, що все це відбувалося в регіоні, названому на честь Володимира Леніна. Судове засідання було закритим, «закрили», очевидно, й публікації в пресі про серійного вбивцю з Ульяновської області.
На початку 1960-х проб¬лема серійних убивць почала набувати в СРСР системного характеру. Най¬більший резонанс викликала злочинна діяльність Володимира Оганесяна («Мосгаз»), який за період з 1963 до 1964 року вбив у Москві й Іванові 5 чоловік. Стільки ж людей убив з 1963 до 1968 року москвич Борис Гусаков («Мисливець на студенток»). Анатолій Сливко з Невинномиська («Вожатий-різник») замучив 7 підлітків з 1964 до 1985 року. І нарешті, на рахунку Бориса Серебрякова з Куйбишева («Нічна тварюка») 9 жертв за період з 1969 до 1970 року.
Всі вони, як і А.Уткін, який з 1968 до 1969-го і з 1972 до 1973 року вбив 9 чоловік і вчинив замах на життя ще двох, розстріляні за вироком суду.
Про маніяка А.Уткіна автор цих рядків дізнався свого часу від керівника об’єднаної прес-служби Ульяновського обласного суду й управління судового департаменту в Ульяновській області Л.Берч і судді у відставці Б.Лагунова (у 1972 році він був призначений суддею Ульяновського обласного суду і став очевидцем процесу над А.Уткіним).
Напевно, ніхто тоді й думати не міг, що наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років різко зросте кількість серійних убивць та їхніх жертв. І кожна така історія нагадує нам про необхідність бути пильними, берегти своїх дітей і себе.
Олександр СЕРГЄЄВ
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!