Обов’язок дотримання безпечної дистанції після завершення маневру покладається на водія транспортного засобу, котрий здійснює переміщення
Верховний Суд України
Іменем України
Ухвала
12 жовтня 2011 року м.Київ
Колегія суддів Верховного Суду України в складі:
головуючого — Яреми А.Г.,
суддів: Жайворонок Т.Є., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до Особи 7про відшкодування шкоди за касаційною скаргою Особи 7 на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23.04.2010 та Апеляційного суду Кіровоградської області від 14.07.2010,
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2008 року Особа 6 пред’явив у суді позов до Особи 7 про відшкодування шкоди.
Зазначав, що 14.12.2006 о 18 годині Особа 7, керуючи автомобілем ГАЗ-53, номерний знак №*, що належить відповідачу на праві власності, і рухаючись автодорогою Кіровоград—Платонове на 21 км траси не дотримався дистанції та допустив зіткнення з автомобілем BMW 535і, номерний знак №**, який належить Особі 6 на праві власності, під керуванням останнього, чим йому завдано матеріальної та моральної шкоди. Збитки на ремонт автомобіля становлять 11260 грн. 53 коп., моральна шкода заподіяна в розмірі 10 тис. грн., 1 тис. грн. витрат на правову допомогу, 360 грн. витрат на проведення автотоварознавчого дослідження та 348 грн. судових витрат у справі.
У січні 2010 року Особа 6 збільшив свої позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 48771 грн. 81 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, 15 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, 1 тис. грн. витрат на правову допомогу, 360 грн. витрат за проведення автотоварознавчого дослідження, 560 грн.оплати за проведення актуалізації внаслідок інфляції по визначенню матеріального збитку автомобіля BMW 535і, 751 грн. 20 коп. витрат на проведення автотехнічної експертизи та 348 грн. судових витрат у справі.
Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23.04.2010, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 14.07.2010, позов Особи 6 задоволено частково: стягнуто з Особи 7 на його користь 27987 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди та 1671 грн. 20 коп. судових витрат у справі.
У касаційній скарзі Особа 7 просить скасувати ухвалені рішення судів, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до п.2 розд.XIII «Перехідні положення» закону від 7.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до ВС до 15.10.2010 і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються ВС в порядку, який діяв до набрання чинності цим законом.
У зв’язку із цим справа підлягає розгляду в порядку ЦПК від 18.03.2004 в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із законом від 7.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги Особи 6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із доведеності вини Особи 7 у скоєнні ДТП 14.12.2006.
Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна, оскільки суди дійшли їх із порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до положень ст.1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч.1 ст.1188 ЦК шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Як на підставу доведеності вини Особи 7 у скоєнні цієї ДТП, суд послався на висновок додаткової автотехнічної експертизи №5130 від 24.07.2009, згідно з яким за умови належного та своєчасного виконання водієм автомобіля ГАЗ вимог пп.12.3 та 13.3 Правил дорожнього руху (далі —ПДР) він мав технічну можливість із моменту виявлення факту початку перестроювання автомобіля BMW 535і в праву смугу руху, своєчасно сформувати безпечну дистанцію (більше 7—11 м), та тим самим уникнути ДТП із моменту початку гальмування автомобіля BMW 535і. Оскільки дії водія автомобіля ГАЗ були останніми діями, якими було можна уникнути пригоди при фактичних діях водія автомобіля BMW 535і, саме дії водія автомобіля ГАЗ, які не відповідали вимогам ПДР, перебувають в причинному зв’язку із фактом зіткнення.
Однак висновок судової автотехнічної експертизи про обставини ДТП, дії її учасників є одним із доказів, який оцінюється судом за правилами ст.212 ЦПК.
Заперечуючи проти позову, Особа 7зазначав, що у скоєнні ДТП винен позивач, який, обігнавши його по зустрічній смузі руху на відстані близько 7 метрів, різко загальмував попереду нього, чим порушив ПДР. Проте суд належним чином цих доводів не перевірив і обставині, яка має істотне значення для справи, ніякої юридичної оцінки не дав, чим порушив вимоги ст.212 ЦПК.
Як убачається із висновку автотехнічної експертизи №884/18 від 12.06.2007, дії водія BMW 535і Особи 6в цій ситуації регламентувались вимогами пп.12.9 (г) та 14.2 (г) ПДР. Однак відсутність у наданих на дослідження матеріалах даних про віддаленість автомобіля ГАЗ-53 від автомобіля BMW 535і в момент часу, коли водій автомобіля ГАЗ-53 мав сприйняти дорожню обстановку як небезпеку для руху, та відсутність даних про швидкість руху автомобіля BMW 535і унеможливлює вирішення питання про те, чи мав водій Особа 7 технічну можливість уникнути ДТП.
Згідно з п.12.9 (г) ПДР водієві забороняється різко гальмувати (крім випадків, коли без цього неможливо запобігти ДТП). Відповідно до п. 14.2 (г) ПДР перед початком обгону водій повинен переконатися в тому, що після обгону зможе, не створюючи перешкоди транспортному засобу (далі —ТЗ), який він обганяє, повернутися на займану смугу руху. Тобто водію забороняється після обгону ТЗ різко перестроюватися на раніше займану смугу (підрізати кут), створюючи тим самим перешкоду автомобілю, що обганяється. Тому обгін вважається виконаним правильно, якщо водій ТЗ, що обганяється, під час такого маневру не буде змушений знижувати швидкість руху або різко гальмувати. Це означає, що між ТЗ, що обганяється, повинна бути забезпечена безпечна дистанція, дотримання якої в такому випадку покладається на водія ТЗ, що обганяє.
Згідно з висновком автотехнічної експертизи №5130 від 24.07.2009 при належному виконанні вимог пп.12.9 та 14.2 ПДР, водій автомобіля BMW 535і мав технічну можливість не стати перешкодою для водія автомобіля ГАЗ-53, та виключити необхідність водію вантажного автомобіля гальмувати і тим самим уникнути ДТП. Відповідаючи на питання про технічну спроможність показів водія автомобіля ГАЗ-53 Особи 7в частині того, що перед зіткненням автомобіль BMW 535і зупинився на смузі руху автомобіля ГАЗ-53 з врахуванням зафіксованої при огляді місця пригоди слідової інформації, тобто шляху гальмування та зупинення обох ТЗ, а також показів водія Особи 6, який вказував, що після обгону автомобіля ГАЗ-53 рухався по зустрічній смузі й, дотримавшись безпечної дистанції, зайняв свою смугу руху та зменшив швидкість до 40 км/год., експерт вказав, що відсутність слідів руху автомобілів на місці пригоди не дає можливості дати оцінку технічній спроможності поясненням водія автомобіля ГАЗ-53 про обставини пригоди, тобто на підставі наданих матеріалів про ДТП вирішення вказаного судом питання експертним шляхом є неможливим.
Постановою Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 18.02.2008, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 2.06.2008, в притягненні Особи 7 до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП відмовлено у зв’язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. У мотивувальній частині вказаної постанови апеляційного суду зазначено, що в цій ДТП водій автомобіля BMW 535і Особа 6 повинен був передбачити, що вантажний автомобіль ГАЗ-53, який він вирішив обігнати і зупинити, не є однотипним транспортним засобом, порівняно з його автомобілем, та особливо врахувати той факт, що параметри гальмування заднього автомобіля нижчі за параметри гальмування переднього автомобіля. Тому саме дії водія Особи 6 (спроба зупинити вантажний автомобіль ГАЗ-53) стали безпосередньою причиною ДТП.
З урахуванням зазначеного суду необхідно було з’ясувати, чи правильно діяв у цій ДТП позивач, чи він мав технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем відповідача шляхом забезпечення безпечної дистанції між ТЗ, що обганяється, чи іншого безпечного маневру, який не створить небезпеки іншим учасникам руху.
З’ясування питання щодо правомірних дій обох водіїв у момент ДТП має суттєве значення для правильного вирішення спору.
Крім того, ст.22 ЦК визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування в повному обсязі. У ч.2 цієї статті зазначається, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно із ч.1 ст.1166 ЦК така майнова шкода відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, а ч.2 ст.1192 ЦК передбачає, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Стягуючи в зазначеному розмірі матеріальну шкоду, суд послався лише на висновок спеціаліста від 12.01.2010, який за заявою позивача провів актуалізацію у зв’язку з інфляцією. При цьому дослідження пошкодженого автомобіля не проводилося, за основу було взято дослідження, яке проводилося 15.12.2006.
Суд належним чином не з’ясував, коли позивач відремонтував свій автомобіль та розмір реально понесених позивачем витрат на ремонт пошкодженого автомобіля.
Суд апеляційної інстанції на вказане не звернув уваги, у порушення стст.303, 315 ЦПК не перевірив доводів апеляційної скарги, не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення місцевого суду без змін.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст.338 ЦПК, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись стст.336, 338 ЦПК, колегія суддів ВС
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Особи 7 задовольнити частково.
Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23.04.2010 та Апеляційного суду Кіровоградської області від 14.07.2010 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 3.05 МБ)
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!