Служителі від народу

Чи гарантує виборність незалежність Феміди?

Як альтернативу призначенню суддів, а також для забезпечення їх незалежності від можновладців українські політики часто пропонують повернутися до практики радянських часів — обирати служителів Феміди. Наскільки ефективна подібна система, показує досвід Сполучених Штатів Америки, де вже понад два століття частина суддів отримує посади з рук народу.

З миру по нитці — кандидатові мантія

У США можна виокремити три підходи до заповнення вакансій у верховних судах штатів. У 38 штатах суддів обирають громадяни, причому в 7— кандидати заздалегідь повідомляють про належність до якої-небудь політичної партії, в 14 проводяться позапартійні вибори, а в 17 штатах громадяни після закінчення строку першого призначення висловлюються за збереження за суддею посади. У 24 штатах діє система, згідно з якою губернатор призначає суддю, вибираючи зі списку кандидатів, направленого йому неурядовою комісією.
Система виборів суддів почала діяти ще на початку ХIХ ст. саме під гаслом забезпечення більшої незалежності служителів Феміди. Проте останнім часом аналітики все частіше відзначають появу негативних тенденцій у цій системі. Одне з таких досліджень, проведене спільно трьома неурядовими американськими організаціями, було присвячено фінансовому боку виборчої кампанії.
Як установили аналітики, за останнє десятиліття витрати на передвиборні кампанії до верховних судів штатів збільшилися в 2,5 ра¬за, сягнувши $208 млн. У 1990-і роки за такий самий період було витрачено лише $83 млн. Правда, такі гроші не виділяються з держбюджету — на вибори суддів жертвують партії, бізнесмени і прості американці. Та все одно зростання «вартості виборчої кампанії» дуже турбує дослідників і громадськість.
Наприклад, останні вибори трьох суддів поставили рекорд за витратами. На них пішло $45 млн. Майже в усіх 22 штатах, де проводяться прямі вибори членів верховних судів, вони ви¬явилися найдорожчими за всю історію.
Головними фінансистами були групи компаній, зацікавлені в певному результаті виборів. Громадяни давали на вибори суддів не більш ніж $850, а окремі групи компаній жертвували до $473 тис. Згідно з дослі¬дженням найбільше грошей давали бізнес-структури — $62,5 млн. Представники юридичного співтовариства й лобісти також активно виділяли кошти кандидатам, і в результаті зібрали $59,2 млн. Внесок політичних партій скромніший — $22,1 млн.
Статистика показує, що в цілому для 537 кандидатів у судді, які висувалися в період з 2000 до 2009 року, було зібрано $206,9 млн. При цьому на кандидатів до верховних судів штатів за вказаний період було ви¬трачено в цілому $174,5 млн. Найактивніше залучали кошти в штатах Алабама ($40,9 млн), Пенсильванія ($21,3 млн), Огайо ($21,2 млн), Іллінойс ($20,6 млн) і Техас ($19,1 млн).

На війні як на війні

Телебачення — головне джерело витрат. За 10 років на телерекламу кандидатів було витрачено $93,6 млн. Рекордсменами стали штати Вісконсин і Пенсильванія, де у 2007—2008 роках вона обійшлася в цілому в $26,6 млн. Характерна деталь: найбільше витрачають не самі кандидати, а групи підтримки.
Дослідники називають рекламну передвиборну кампанію суддів на ТБ справжнісінькою інформаційною війною. А на війні, як відомо, всі засоби гарні. Ролики, які знімають для суддів, не витримують критики і схожі на брудну PR-кампанію, спрямовану проти суперників. Тому багато експертів звинувачують авторів роликів у неетичності й навіть запевняють, що їхні дії не зовсім узгоджуються із законом.
Нерідко виборчі кампанії служителів Феміди супроводжуються судовими розглядами, що є додатковим інструментом тиску на учасників гонки.
Та й саме наближення виборчої кампанії, як свідчить практика, впливає на винесені вердикти. Згідно з результатами до¬слідження в рік виборів судді ухвалюють найбільш суворі вироки. Автори до¬слідження порахували: якщо підсумувати тюремні строки, до яких були засуджені обвинувачені в кримінальних злочинах за 10 ¬останніх років, і порівняти результат із попередніми 10 роками, то вийде, що ¬останніми роками злочинці отримали майже на 2700 років ув’язнення більше.

«Спонсори» йдуть у тінь

Головне питання, яке ставлять перед собою американці сьогодні: чи може кандидат неупереджено ставитися до своїх «спонсорів»? Адже, виділяючи кошти на вибори судді, «благодійники» демонструють свою зацікавленість у ньому. Якщо згодом до судді надійдуть позови, пов’язані з фірмами, які фінансували його виборчу кампанію, чи зможе він об’єктивно виносити рішення?
Ситуація ускладнюється ще й відсутністю зацікавленості до виборів у більшості громадян, котрі вважають їх не такими важливими, як президентські чи парламентські. За кандидатами не слідкують так уважно, як за конгресменами. До того ж виборці просто не мають часу, щоб краще дізнатися про претендентів.
А ось бізнесмени і юристи, котрі працюють у судах, їхні об’єднання прагнуть зібрати якомога більше коштів на підтримку «свого» кандидата. За ними «підтягуються» й індивідуальні «спонсори». У результаті значні суми, що виділяються на передвиборну гонку, підривають довіру громадськості до судів.
Останніми роками нерідко ведуться неофіційні, приховані від громадськості кампанії з боротьби за місця у верховних судах штатів. Це виявляється, зокрема, в тому, що не афі¬шується, хто саме виділяє великі суми на підтримку кандидатів. Так, в Алабамі юридична компанія Beasley Allen дала понад $600 тис. на програну зрештою кампанію судді Дебори Белл- Пазеурс. При цьому фірма не була заявлена в списку «спонсорів».
Практика ця сумнівна, і в деяких штатах, наприклад у Техасі, вже заборонили не зазначати, яка саме структура або який громадянин виділив кошти на вибори судді. Однак про відмову від самої системи фінансування виборів мова не йде.

Олена ГОЛОТЕНКО

Від редакції «З&Б»

Порівняно з тим, скільки витрачають у нас на виборчі кампанії навіть у місцеві ради, $15 млн на одного суддю вищих інстанцій не здаються такою вже запаморочливою сумою. Враховуючи «національні традиції» української «агітації», нескладно уявити той потік бруду, точніше компромату, який виливатиметься на конкурентів. І в очах суспільства чистота мантії переможця стане настільки сумнівною, що довіра до обраних суддів буде ще нижчою, ніж до політиків.