Від політичних звільнень суддів може захистити тільки непохитність їхніх колег у ВРЮ, КААС та ВАС
Бажання якомога швидше почати наводити лад у судовій системі призвело до того, що окремі норми люстраційного закону, який набув чинності 11 квітня, можуть стати на заваді головній меті — відновленню довіри до вітчизняної Феміди. Попри застереження європейських експертів і зауваження вітчизняних правників, у цьому акті залишилися положення, які не відповідають Конституції та міжнародним стандартам судочинства. Це своєю чергою згодом стане вагомим аргументом для звернення в Страсбург. Звісно, якщо на це не звернуть уваги органи українського правосуддя.
Під політичним кутом
Європейські експерти не раз наголошували на необхідності унеможливити вплив політики на правосуддя. Причому не лише у своїх зауваженнях щодо люстраційного закону, а й набагато раніше. Проте в ухваленому законі «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 8.04.2014 №1188-VII ці застереження враховані доволі своєрідно.
Так, серед вимог до членів майбутньої тимчасової спеціальної комісії тільки для представників судової системи встановлюється обмеження на членство в політичних партіях. Решта учасників процедури очищення, яких призначатиме парламент та урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики, можуть навіть очолювати такі об’єднання громадян.
Обмеження щодо політичної діяльності суддів у відставці, яких делегуватиме до ТСК Пленум Верховного Суду, з’явилися з подачі народного депутата від фракції ПП «УДАР» Наталії Агафонової вже під час доопрацювання законопроекту до другого читання. Аналогічна ж її пропозиція щодо усунення юристів-політиків від роботи в комісії не знайшла підтримки в Комітеті з питань верховенства права та правосуддя.
На думку фахівців, це може стати одним з аргументів для суддів, яких буде звільнено з посад на підставі висновків ТСК, під час звернення до Європейського суду з прав людини. Адже у справі «Олександр Волков проти України» ЄСПЛ зазначив, що констатовані ним порушення «свідчать про наявність системної проблеми функціонування судової влади в Україні, зокрема судової дисципліни, в тому, що стосується незабезпечення її належного відокремлення від інших гілок влади, що, у свою чергу, не гарантує незалежності суддів і захисту від порушень і свавілля при застосуванні дисциплінарних заходів».
До того ж, як зауважили експерти головного юридичного управління парламенту, «Верховна Рада не може шляхом прийняття окремих законів наділяти себе повноваженнями, що не віднесені до її відання Конституцією». А саме такими новими правами нардепи наділили себе, дозволивши парламенту призначати 5 членів ТСК. Конституційний Суд ще першого складу не раз указував на таку системну помилку законодавця з перебирання на себе не передбачених Основним Законом повноважень, зокрема в рішенні від 23.12.97 №7-зп/97.
Звісно, якщо заборонено, але дуже хочеться, то, як говорить народна приказка, можна. Та й нинішній склад КС навряд чи швидко ухвалить рішення щодо неконституційності цієї норми. Однак у Страсбурзі такий аргумент, як «революційна доцільність», не сприйматимуть.
Казуси формулювань
Деякі положення закону №1188-VII узагалі в остаточній редакції отримали вигляд, який навряд чи мали на увазі його розробники.
Наприклад, намагаючись не допустити до нових складів Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів представників попередньої влади, в законі написали, що не можуть обиратися до цих органів «особи, які були членами ВККС або ВРЮ до набрання чинності законом «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». Як відзначав «ЗіБ» (див. №15), таке формулювання виключає з переліку ймовірних претендентів не лише 17 членів ВРЮ й 11 — ВККС, які входили до їх складу станом на 10 квітня цього року, а й усіх інших від моменту утворення як ВРЮ, так і ВККС.
Наприклад, за 16 років діяльності ВРЮ, яка провела перше засідання 31 березня 1998 року, до її складу входило 62 члени. Дехто з них цілком міг би претендувати на посаду в оновленій Раді чи ВККС, як-от Роман Зварич, Василь Онопенко чи той самий Олександр Волков. Але через формулювання «до набрання чинності…» на всіх них поширюється таке обмеження.
Те саме стосується й Вищої кваліфкомісії суддів, яка діє не з 2010 року, як хтось міг подумати, а ще з 1994-го, коли був ухвалений закон «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України» №3911-ХІІ. До її складу входило 13 осіб, які призначалися з’їздом або конференціями суддів, Верховною Радою, міністром юстиції та науковцями. Не виключено, що хтось із кандидатів до нового складу ВРЮ чи ВККС, який має авторитет у суддів і довіру в політиків, не зможе обійняти посаду саме через таке обмеження.
Ще один казус виник із визначенням підстав для люстраційної перевірки. У переліку таких, як правило, вказаний період ухвалення судових рішень — від 21.11.2013 до «дня набрання чинності цим законом» (пп.1, 3—7 ч.1 ст.3). Закон набрав чинності 11 квітня цього року. Проте, наприклад, напередодні Харківський окружний адміністративний суд заборонив проведення масовий акцій у м.Харкові, що прямо підпадає під дію п.1 ч.1 ст.3 закону №1188-VII. До того ж українські судді не врахували позиції ЄСПЛ, викладеної в рішенні від 11.07.2013 (див. стор.7). За цей час були й ухвали судів про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою для учасників масових акцій у різних містах країни та інші рішення, які підпадають під дію закону №1188-VII.
Очевидно, коли готувався проект, його автори мали на увазі тільки «своїх» мітингувальників. Але події на півдні та сході країни розширили як географію протестів, так і дію люстраційного закону.
Звісно, суддям, які за останні місяць-півтора ухвалювали «антипротестні» рішення, навряд чи варто побоюватися санкцій з боку членів ТСК, 2/3 якої становитимуть представники громадськості, котрі є прихильниками нинішньої влади. Проте сам факт неоднакового застосування закону до різних груп суддів та їхніх рішень, вочевидь, слугуватиме аргументом для ЄСПЛ, аби аналізувати звільнення законника в контексті ст.18 конвенції, що забороняє «вибіркове правосуддя».
Нарешті, не менш сумнівною та розпливчастою є й така підстава для люстрації, як ухвалення рішення з допущенням порушень конвенції, констатованих у рішенні ЄСПЛ (ч.2 ст.3 закону). Як звертали увагу нардепів фахівці головного юридичного управління ВР, «виходячи з буквального тлумачення запропонованої норми, перевірці підлягатимуть усі судові рішення, щодо яких ЄСПЛ установив порушення прав людини й основоположних свобод починаючи з 17 липня 1997 року», тобто з моменту ратифікації ВР конвенції.
Згідно зі статистикою ЄСПЛ станом на 1.01.2014 рішень, в яких було констатовано бодай одне порушення Україною своїх зобов’язань за конвенцією, вже налічується 948. Але чи в кожному випадку вітчизняні судді ухвалювали вердикти всупереч національному законодавству? І чи взагалі мають стосунок констатовані ЄСПЛ порушення до дій чи рішень суддів, які згадуються в контексті справи, яка розглядалась у Страсбурзі? Якщо ТСК зануриться в аналіз усього цього масиву, то їй навряд чи вистачить і року, як передбачено законом, аби завершити свою роботу.
Натомість якщо рішення ЄСПЛ буде вказане як підстава для звільнення судді, то, на думку експертів, шанси останнього поновитися на посаді значно зростуть. Адже відповідальність за дотримання конвенції несе держава, а не кожен окремий суддя, і якщо національне законодавство не враховувало європейських стандартів, то відповідати за це повинен точно не служитель Феміди.
Відповідальність за переконаннями
Як українських, так і європейських фахівців здивувало, що в остаточному тексті закону відсутня норма стосовно вікового та професійного цензу для представників громадськості у складі ТСК. На це також звертали увагу експерти РЄ у висновку щодо проекту закону. Але комітет відхилив пропозицію Н.Агафонової щодо наявності принаймні 5 років стажу в тих, хто готуватиме висновки щодо наявності в рішеннях суддів фактів порушення присяги. На думку експертів, це зайвий раз доводить, що правовий аналіз відіграватиме в люстраційній процедурі допоміжну роль.
Якщо згадати, що членам комісії доведеться аналізувати й практику ЄСПЛ, то такий вільний підхід до формування складу цього органу може свідчити хіба що про намагання законодавця якомога швидше випустити пару суспільного невдоволення. Адже формально тепер уся відповідальність за довіру до судової системи покладена на 10 юристів, чий авторитет може грунтуватися тільки на активній громадянській позиції під час акцій протесту.
Звісно, картина стане більш зрозумілою, коли урядовий уповноважений та парламент оприлюднять перелік своїх висуванців. Але вже зараз деякі юристи порівняли люстраційну комісію із судом присяжних (див. стор.14). Напевне, тому, що вона ухвалюватиме свої рішення, послуговуючись швидше власним сприйняттям та публікаціями в ЗМІ щодо тих чи інших служителів Феміди. При цьому не виключений і зовнішній тиск на «присяжних» з боку провладних політиків та лідерів певних рухів. І хоча відкликання члена ТСК закон не передбачає, навряд чи представники громадськості в комісії наважаться піти проти «думки майдану», грамотно сформульованої тими ж політиками.
Питання й у тому, чи знайдуться охочі серед суддів у відставці, які відповідають певним критеріям, для того, щоб освятити своєю присутністю роботу ТСК. Адже їхня думка й фаховий аналіз рішень колег, яким доведеться пройти через люстраційні жорна, матимуть фактично «дорадче» значення. У ВС поки що визначаються з такими бажаючими, а Пленум із цього приводу збираються провести приблизно за місяць. Утім, закон передбачає, що ТСК може розпочати роботу навіть без представників судової влади.
Щоправда, певні надії покладаються на оновлений склад ВРЮ, де судді все ж кількісно переважатимуть фахівців у галузі права, та на їхню непіддатливість політичному тиску. Адже закон зобов’язує лише розглянути висновок ТСК, а не автоматично схвалювати його. Водночас із огляду на обставини обрання на цьому тижні деяких керівників столичних судів уже можна спрогнозувати, в яких умовах доведеться працювати новій Раді. Тому не потрібно відкидати можливості повторення ситуацій останніх часів, спричинених засіданнями різних судових органів та установ, коли пікетувальники вимагатимуть від ВРЮ беззастережного виконання рекомендацій ТСК. Тоді доля суддів уже залежатиме від принциповості їхніх колег із Київського апеляційного та Вищого адміністративного судів, які аналізуватимуть рішення ВРЮ. Остання інстанція, звісно, — Євросуд, та його вердикту доведеться чекати не один рік.
Отже, якщо вірити преамбулі закону, через рік авторитет судової системи та довіра до неї з боку суспільства мають підвищитися. Сподіватимемося, що так воно й станеться. Головне, щоб у свідомості нашого суспільства не утвердилася думка, згідно з якою незалежними й неупередженими є лише ті судді, які зважають у своїй діяльності на думку більшості за межами суду, а не на закон та Конституцію на власному робочому столі.
Від того, хто ввійде в цю залу, залежатиме, хто залишиться в суддівській мантії.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!