За законом про банкрутство можна ліквідувати лише юрособу, майно якої забезпечує покриття судових витрат
Після публікації в №9 «ЗіБ» статті, присвяченої процедурі ліквідації боржника, надійшло чимало відгуків від спеціалістів з питань банкрутства. Зважаючи на пропозиції колег до теми, що висвітлювалася, продовжимо пошук шляхів подолання проблем ліквідації юридичної особи —боржника за ст.95 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Попередні висновки
У статті, про яку йшлося вище, було означено поняття добровільної ліквідації, окреслені межі виконання ліквідатором своїх обов’язків, визначені мінімально достатні дії та юридичні факти для переходу до процедури банкрутства, а також докази для прийняття господарським судом до розгляду заяви про порушення справи про банкрутство боржника, що ліквідується. Виходячи з аналізу чинних норм права та практики, зроблено висновки, що за правилами добровільної ліквідації припиняється тільки платоспроможна юридична особа. Натомість для неплатоспроможної юрособи шлях ліквідації дещо інший.
Після складання проміжного ліквідаційного балансу така юрособа має ліквідовуватися лише в порядку, встановленому законом про банкрутство. При цьому за законом ліквідується не будь-яка юридична особа, а тільки така, майновий стан якої відповідає буквальному змісту ч.4 ст.11 та ч.1 ст.95 закону, тобто наявного майна якої достатньо для покриття судових витрат, але замало для повної оплати боргових зобов’язань.
Неплатоспроможна юридична особа, в якої майно відсутнє або його недостатньо для покриття судових витрат (мізерність маси), не є суб’єктом конкурсного права та не може ліквідуватися за правилами закону про банкрутство. Така юрособа називається неконкурсоспроможною. Запропоновано такий алгоритм дій для її припинення:
• ліквідатор за кошти боржника чи його власника сплачує судовий збір і подає заяву про порушення справи про банкрутство, таким чином виконуючи обов’язок, передбачений абз.3 ч.5 ст.11 закону;
• господарський суд приймає заяву до розгляду та призначає підготовче засідання, в якому констатує два факти, що мають юридичне значення: факт відсутності майна та факт, що прямо випливає з першого й передбачений ч.5 ст.112 ЦК, — факт погашення вимог кредиторів через відсутність майна.
Ці юридичні факти вважаються достатніми для винесення ухвали про відмову в порушенні справи про банкрутство.
За таким алгоритмом ухвала суду для кредиторів юридичної особи, а також для державного реєстратора могла би мати значення доведеного юридичного факту відсутності активів і припинення вимог кредиторів, а також підставою для внесення відомостей до державного реєстру про припинення юрособи. Таким чином було б досягнуто мети цивільно-правової ліквідації юридичної особи.
Проаналізуємо деякі проблеми, що додатково можуть виникнути.
Доступ до правосуддя
Питання сплати державного мита як умови прийняття судом до розгляду заяви про порушення справи про банкрутство не виникали ніколи. Госпсуди історично не мали повноважень щодо звільнення заявника від сплати мита. З прийняттям закону «Про судовий збір» судам надано право (ст.8), врахувавши майновий стан сторони, відстрочити чи розстрочити сплату збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення рішення у справі, або зменшити розмір збору, або звільнити від його сплати. Із цієї норми прямо випливає право заявника за певних умов отримати пільговий доступ до суду, в тому числі й без сплати збору.
Чи може боржник, що ліквідується, скористатися цим правом і подати заяву, не сплачуючи збору? Безумовно, може. Пленум Вищого господарського суду в постанові від 21.02.2013 №7 роз’яснив, що єдиною підставою для звільнення від сплати є майновий стан сторін. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна лише навести доводи й подати докази на підтвердження того, що її майновий стан не дозволяє їй сплатити судовий збір у встановленому порядку та розмірі.
Оскільки сторонами у справі про банкрутство є боржник і кредитори, таким правом можуть скористатись як сторона, за заявою котрої порушується справа, так і кредитор, який звертається до суду із заявою про визнання його грошових вимог до боржника. Це положення безпосередньо пов’язане з приписом ч.5 ст.11 закону про банкрутство, згідно з яким боржник під час ліквідації зобов’язаний звернутися до госпсуду із заявою про порушення справи про банкрутство в разі встановлення неможливості задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі.
Отже, боржник, в якого відсутні будь-які активи та який не має коштів для сплати судового збору, не позбавлений можливості виконати свій обов’язок, звернувшись до суду із заявою про банкрутство. Очевидно, суд повинен прийняти таку заяву до розгляду без сплати збору та призначити підготовче засідання. Припис ст.8 закону «Про судовий збір» про те, що «суд може звільнити особу від сплати збору», треба розуміти як право сторони й водночас зустрічний обов’язок суду прийняти від заявника заяву й розглянути її по суті.
Проте обов’язок боржника звернутися до суду й обов’язок суду прийняти його заяву зовсім не означають, що суд зобов’язаний визнати боржника банкрутом і відкрити ліквідаційну процедуру. Він має відмовити в порушенні справи про банкрутство через відсутність майна боржника й погашення вимог кредиторів. Ці питання розглянуто вище.
Майновий ценз
Боржник, що ліквідується добровільно, як суб’єкт банкрутства за законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» має відповідати таким ознакам:
• наявного майна повинно бути достатньо для покриття судових витрат (ч.4 ст.11);
• задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі неможливо (ч.5 ст.11);
• для задоволення вимог кредиторів вартості майна боржника — юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо (ч.1 ст.95).
Як убачається з наведених ознак, установлено верхню й нижню межі, за якими особа не може ліквідуватися за правилами закону про банкрутство. При цьому, виходячи з визначення поняття банкрутства (ст.37 закону), банкрутом є будь-який боржник, не спроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами. Цей факт має встановлювати господарський суд. Отже, вивчаючи питання про неспроможність боржника, суд, очевидно, повинен:
• з’ясувати межі цієї неспроможності, виходячи з наявного майна відповідно до проміжного ліквідаційного балансу;
• вирішити, чи достатньо його для покриття судових витрат;
• визначити, чи можливо задовольнити вимоги кредиторів.
Залежно від майнового стану юридична особа, що ліквідується, може бути трьох категорій:
• безгрошовий боржник, в якого відсутнє майно;
• боржник, наявного майна котрого достатньо для покриття тільки судових витрат;
• боржник, майна якого достатньо для часткового задоволення вимог кредиторів.
Усі такі юридичні особи підпадають під поняття «банкрут». Однак чи до всіх із них має застосовуватися процедура ліквідації, передбачена законом про банкрутство?
Ліквідація (ст.37 закону) — це процес припинення суб’єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення в порядку цього закону вимог кредиторів шляхом продажу його майна. Тобто наявність майна й можливість задоволення вимог кредиторів є обов’язковими умовами проведення ліквідації. У ч.2 ст.95 закону прямо визначено ознаки особи, яку госпсуд визнає банкрутом та стосовно якої відкриває ліквідаційну процедуру, — це особа, майна якої недостатньо для задоволення вимог кредиторів.
Під критерій недостатності майна підпадають дві категорії боржника, що ліквідується:
• боржник, наявного майна якого достатньо для покриття лише судових витрат,
• боржник, майна якого, крім того, достатньо й для часткового задоволення вимог кредиторів.
Це означає, що боржник, в якого відсутнє майно, не ліквідується за цим законом, а ліквідується за правилами загального цивільного порядку. Вказані межі є не чим іншим, як майновим цензом. Майновий мінімум повинен обов’язково покрити щонайменше судові витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство та роботою ліквідаційної комісії (ст.45 закону).
Майновий максимум — достатність активів для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі. За межами майнового максимуму боржник вважається платоспроможним, отже, не є банкрутом. Справу про банкрутство, за ст.95 закону, до такого боржника, що ліквідується, порушувати не можна.
Ці правові обмеження визначають характерні ознаки юрособи, яка може скористатися правом банкрутства, тобто правом бути визнаною банкрутом і ліквідуватися за нормами закону про банкрутство. Отже, із цього можна зробити такі висновки, що мають доктринальне значення:
• кожна юрособа, при ліквідації якої виявлена недостатність майна для задоволення вимог кредиторів, зобов’язана звернутися до госпсуду із заявою про порушення стосовно неї справи про банкрутство;
• ліквідуватися за законом про банкрутство може тільки юрособа, майно якої забезпечує покриття судових витрат у справі про банкрутство.
Альтернативи ліквідаційної процедури
Один з арбітражних керуючих запропонував своє бачення практичної реалізації алгоритмів ліквідації юросіб. На його думку, у разі наявності в боржника активів для задоволення вимог кредиторів і необхідності здійснити продаж майна суд має призначати професійного ліквідатора, яким є арбітражний керуючий. Якщо ж майно відсутнє або його достатньо лише для покриття судових витрат — призначати ліквідатором голову ліквідаційної комісії, роботу якого матеріально має забезпечувати власник (засновник) боржника. Вважаємо, що ця думка є слушною й цей алгоритм не має правових перешкод для практичної реалізації.
Якби в ст.95 закону про банкрутство було прямо вказано, що боржник, в якого відсутнє майно, визнається госпсудом банкрутом, а у зв’язку з відсутністю майна ліквідаційна процедура стосовно нього не відкривається й така юридична особа ліквідується в цивільному порядку, в цих відносинах був би відносний порядок. У вигляді альтернативи можна було б передбачити, що на підставі ухвали суду юридична особа виключається з єдиного реєстру у зв’язку з відсутністю майна та погашенням вимог усіх кредиторів.
У цьому контексті доцільно навести норми іноземного законодавства. Наприклад, ч.2 ст.32 закону Республіки Молдова про банкрутство прямо встановлено, що за відсутності майна винагорода керуючого та його витрати покриваються солідарно членами керівних органів, учасниками, акціонерами або членами боржника. Цим законом (ст.137) передбачаються особливості банкрутства боржника, що не має дебіторської маси (активів).
У законі про банкрутство ФРН (§26) установлено, що суд відмовляє в прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо майна боржника, ймовірно, недостатньо для покриття судових витрат. Далі ці закони передбачають можливість відкриття провадження стосовно безгрошового боржника за рахунок кредиторів, але з відшкодуванням витрат за рахунок винних осіб боржника.
З наведених норм іноземного законодавства випливає, що питання ліквідації безгрошового боржника законодавством України не врегульовано. Це призводить до того, що ініціюючий кредитор зазнає численних витрат, фінансуючи ліквідацію чужої юрособи без компенсації. Таку несправедливість слід усувати.
Подібні механізми ліквідації юридичних осіб існують і в законодавстві інших зарубіжних країн. Воно дозволяє уникнути нерозумних і невиправданих грошових витрат кредиторів на ведення судових процедур, утрат дорогоцінного часу працівників кредиторів, державних органів та судів, якщо йдеться про припинення «пустих» і покинутих юридичних осіб.
При цьому окремого аналізу потребують питання списання грошових зобов’язань, податкового боргу, зобов’язань перед Пенсійним та іншими державними фондами. Ця проблема є найбільшою та свідчить про наявність серйозної прогалини в законодавстві України, яка стримує реалізацію цивільних прав учасників цих відносин.
Уваги та дослідження варті й проблеми, що виникають через відсутність правового регулювання відносин кредиторів з так званими відсутніми боржниками. На нашу думку, з вилученням норми про порядок ліквідації відсутнього боржника втрачено юридичні механізми, які успішно використовуються іноземними державами для спрощення процесуальної діяльності учасників відносин неспроможності.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!