Укладання батьками від імені малолітньої особи договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, не потребує згоди органів опіки та піклування
Верховний Суд України
Іменем України
Ухвала
21 вересня 2011 р. м.Київ
Колегія суддів Верховного Суду України в складі:
головуючого — Патрюка М.В.,
суддів: Балюка М.І., Жайворонок Т.Є., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до Особи 7, Особи 8, які діють в інтересах малолітнього Особи 9, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Особа 10, служба у справах дітей Оболонської районної державної адміністрації у м.Києві, прокурор Оболонського району м.Києва, про визнання правочинів недійсними та визнання права власності, за позовом Особи 7, яка діє в інтересах малолітнього Особи 9, до Особи 6, треті особи: Особа 8, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Особа 10, управління освіти Оболонської районної державної адміністрації у м.Києві, орган опіки та піклування Оболонського району м.Києва, прокурор Оболонського району м.Києва, про визнання правочинів дійсними за касаційною скаргою Особи 7, яка діє в інтересах малолітнього Особи 9, на рішення Оболонського районного суду м.Києва від 24.03.2010 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 22.09.2010,
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2008 року Особа 6 звернулася із позовом до Особи 7, Особи 8,які діють в інтересах малолітнього Особи 9, 1998 р. н. треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Особи 10, служба у справах дітей Оболонської районної державної адміністрації у м.Києві, прокурор Оболонського району м.Києва, про визнання правочинів недійсними та визнання права власності на квартиру і гаражні бокси. Свої вимоги обгрунтовувала тим, що вона була власником квартири за Адресою 1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 26.01.2006, а також гаражного боксу №** в підземному паркінгу, розташованому за Адресою 1,на підставі свідоцтва про право власності від 24.07.2006, та гаражного боксу №* в підземному паркінгу, розташованому за Адресою 1, на підставі свідоцтва про право власності від 24.07.2006. 28.10.2006 між позивачем та малолітнім Особою 9, 1998 р. н., від імені якого діяли Особа 8 та Особа 7, укладено договори купівлі-продажу вищезазначеного нерухомого майна. Однак, позивач Особа 6 вважає, що укладені договори купівлі-продажу підлягають розірванню на підставі ч.2 ст.651 ЦК, оскільки другою стороною істотно порушено умови договору, а саме не отримання від покупців грошових коштів унаслідок придбання останніми спірного майна. Ураховуючи викладене, Особа 6 просила задовольнити її позовні вимоги та розірвати договори купівлі—продажу квартири і гаражних боксів, визнати за нею право власності на спірне нерухоме майно.
У процесі розгляду справи Особа 6змінила позовні вимоги та просила визнати недійсними договори купівлі—продажу квартири і гаражних боксів, спірні договори укладені з порушенням норм стст.202, 655, 692 ЦК, оскільки покупцями не були проведені розрахунки за договорами, а також ці договори є нікчемними, тому що укладені без дозволу органу опіки та піклування, як зазначено у ч.1 ст.224 ЦК.
Особа 7, яка діє в інтересах малолітнього Особи 9, 1998 р. н., звернулася із зустрічним позовом до Особи 6, треті особи: Особа 8, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Особа 10, управління освіти Оболонської районної державної адміністрації у м.Києві, орган опіки та піклування Оболонського району м.Києва, прокурор Оболонського району м.Києва, про визнання договорів купівлі-продажу квартири і гаражних боксів дійсними, оскільки вони відповідають інтересам малолітнього.
Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 24.03.2010, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 22.09.2010, позовні вимоги Особи 6 задоволено частково, у задоволенні позовних вимог Особи 7,яка діє в інтересах малолітнього Особи 9,1998 р. н., відмовлено. Визнано недійсними договори, укладені 28.10.2006 між Особою 6 та Особою 7, Особою 8, які діють в інтересах малолітнього Особи 9,1998 р. н., та посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Особою 10, а саме договори купівлі-продажу: квартири за Адресою 1; гаражного боксу №**, а також гаражного боксу №*, що розміщенні за Адресою 1. Визнано за Особою 6право власності на зазначені квартиру та гаражні бокси. Стягнуто з Особи 6 на користь Особи 7 і Особи 8,які діяли в інтересах малолітнього Особи 9, 1998 р. н., по 55000 (п’ятдесят п’ять тис.) грн. у рахунок повернення сплаченої вартості квартири, по 70000 (сімдесят тис.) грн. у рахунок повернення сплаченої вартості гаражного боксу №**, а також по 70000 (сімдесят тисяч) грн. у рахунок повернення сплаченої вартості гаражного боксу №*, кожному. Стягнуто солідарно з Особи 7 і Особи 8 на користь Особи 6 1700 (одна тисяча сімсот) грн. у рахунок оплати судового збору та 120 (сто двадцять) грн. у рахунок оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі Особа 7, яка діє в інтересах малолітнього Особи 9, 1998 р. н., просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права.
Відповідно до п.2 розд.XIII «Перехідні положення» закону від 7.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги на рішення загальних судів у цивільних справах, подані до Верховного Суду до 15.10.2010 р. і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом в порядку, який діяв до набрання чинності цим законом.
У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу від 18.03.2004 в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із законом від 7.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги Особи 6 та визнаючи недійсними договори купівлі-продажу квартири і гаражних боксів, а також визнаючи за нею право власності на спірне нерухоме майно, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зазначені правочини укладені без дозволу органу опіки та піклування (нікчемні правочини), хоча покупцем в них є малолітня особа, від імені якої діяли її батьки. Оскільки встановлено нікчемність спірних правочинів, то відсутні підстави для задоволення зустрічного позову Особи 7, яка діє в інтересах малолітнього Особи 9, 1998 р. н., про визнання цих правочинів дійсними.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки їх зроблено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Установлено, що 28.10.2006 між Особою 6 та малолітнім Особою 9, 1998 р.н., від імені якого діяли його законні представники: Особа 8 та Особа 7, укладено три договори купівлі-продажу, предметами яких була квартира і два гаражних бокси.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч.1 ст.202 ЦК).
Згідно з п.3 ч.1 ст.71 ЦК опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири.
Відповідно до ч.1 ст.224 ЦК, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ст.71 цього Кодексу), є нікчемним.
Однак, ст.71 ЦК передбачено правочини, вчинені опікуном та піклувальником, а не батьками.
Вирішуючи спір, судом невірно проаналізовані указані норми закону, що є порушенням норм матеріального права.
Визнаючи недійсними спірні договори купівлі-продажу і, згідно ч.1 ст.216 ЦК, застосовуючи двосторонню реституцію, суд виходив з того, що зазначені правочини є нікчемними, оскільки вони були укладені без дозволу органу опіки та піклування.
Отже судом, на порушення ст.215 ЦК, спірні правочини визнані одночасно і недійсними, і нікчемними.
При новому розгляді справи суду необхідно з’ясувати правову природу спірних правочинів та які правові наслідки підлягають застосуванню в даному випадку.
Відповідно до ч.2 ст.224 ЦК на вимогу заінтересованої особи нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає інтересам фізичної особи, над якою встановлено опіку або піклування.
При цьому суд повинен встановити, що такий правочин відповідає інтересам особи, над якою встановлено опіку або піклування, а саме: він привів до покращення майнового стану такої особи або вчинений з метою запобігання погіршенню майнового стану такої особи.
Судом не з’ясовано зазначені обставини, а також не з’ясовано підставність пред’явлення зустрічного позову Особи 7, оскільки вона є рідною матір’ю малолітнього Особи 9, 1998 р. н., а рішення про встановлення опіки чи піклування над останнім не приймалося.
Отже, судом першої інстанції не з’ясовано всі обставини справи, не досліджено всі докази та не надано їм оцінки.
З’ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.
Зазначене залишилось поза увагою й апеляційного суду, який у порушення вимог стст.303, 309, 315 ЦПК належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Оскільки підставою для скасування рішення суду, як зазначено у ч.2 ст.338 ЦПК, є порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись стст.336, 338, 345 ЦПК, колегія суддів Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Особи 7, яка діє в інтересах малолітнього Особи 9, 1998 р. н.,задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду м.Києва від 24.03.2010 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 22.09.2010 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 2.71 МБ)
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!