Вітчизняна конституційна юрисдикція

Сторінка 15. Конституційний Суд України на початку вступу в трагічний період зламу політичної та правової систем

Остання розповідь про діяльність Конституційного Суду у 2012 р. на шпальтах нашого тижневика була завершена з акцентом на тому, що робота Суду не могла не ускладнитися після жовтневої бурі, викликаної черговими парламентськими виборами. У стабільній правовій державі (хоч і суто теоретично) органи конституційного судочинства стоять поза політичними баталіями та зберігають свою незалежність, залишаючись виключно правовими субстанціями. На жаль, це поки що не стосується України. Тому продовжимо аналіз особливостей еволюції вітчизняної конституційної юрисдикції у 2013 р., тобто на двадцять другому році формальної незалежності нашої держави.

Конституційна юрисдикція в лещатах

Різнобічний тиск на єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні не припинявся ні на мить починаючи з часу його створення в 1996 р.: влада завжди прагнула використати Суд як могутнє знаряддя для досягнення своїх політичних цілей, а опозиція — своїх. Апогею тиск з боку влади досяг у 2006—2007 рр., коли тодішній президент та його команда зіштовхнули державу в болото антиюридизму, штучно повністю заблокували діяльність КС, виключивши його майже на рік з числа найвищих державних органів, а потім фактично вчинили «розгром» його складу.

З початком 2-го десятиліття нинішнього тисячоліття робота КС почала входити в правове поле, хоч в окремих його рішеннях і відчувалася воля нової влади. Чільники антиюридизму дещо вгамувалися, чимало з них учергове перелицювались і навіть поповнили лави нової правлячої еліти, а найбільші ортодокси задовольнялися суто словесними випадами на адресу Суду, сповненими, як завжди, очевидного юридичного невігластва.

Жовтневі (2012 р.) парламентські вибори значно ускладнили політичну ситуацію. Зовні вона начебто не давала приводів говорити про якийсь політичний перелом: влада (і на вул. Банковій, і на вул. Грушевського) зберігала важелі для реалізації всіх обіцянок, даних нею в період передвиборних баталій, а опозиція, що вимагала ліквідації КС, залишалась у значній меншості.

На перший погляд, єдиний орган конституційної юрисдикції на переломі 2012—2013 рр. отримував можливість стрімко еволюціонувати виключно як суд права, вирвавшись нарешті з будь-яких політичних обіймів.

Закон переходу кількісних змін в якісні — у дії

Проте цього, на жаль, не сталося. Вже на стику 2012—2013 рр., тобто після згадуваних чергових парламентських виборів, кількісна перемога влади почала штучно переводитись останньою не в нову якість, на яку сподівалася більшість виборців, а в якість, що чи не повністю задовольняла опозицію. Поразка останньої якісно перебудувала парламент, перетворивши його на арену агресивності, об’єднану аж ніяк не харизмою мудрості.

Кількісні зміни в політико-ідеологічній сфері, викликані жовтневими виборами, дійсно призвели до стрибкоподібного переходу від старої до нової якості державного управління взагалі та єдиного органу законодавчої влади зокрема, від старих форм підриву незалежності України до реальної загрози повної її втрати.

Правоопозиційна меншість у парламенті досить швидко почала підминати під себе, відверто скажемо, слабку більшість (Банкова при цьому дотримувалася відомої всім позиції кота Леопольда), місяцями блокуючи роботу законодавчого органу, ігноруючи при цьому закони й нав’язуючи власні «поняття». Досить згадати, що вперше ВР (та й то в умовах чи не повного «бедламу» в залі та надуманих великих перерв) удалось засідати протягом майже всього пленарного тижня лише наприкінці березня 2013 р., тобто через півроку після парламентських вборів.

Дещо запізнілий початок

У таких умовах КС довелося працювати майже весь 2013 р. Невипадково в січні — травні єдиний орган конституційної юрисдикції ухвалив усього два рішення, чого за всю його історію майже не траплялось.

Перше з них прийняте 5 лютого 2013 р. у справі за зверненням ТОВ «Ліхтнер Бетон Львів» щодо офіційного тлумачення положень ч.4 ст.58 закону «Про господарські товариства» в системному зв’язку з положеннями ч.3 ст.13, чч.2, 4 та 7 ст.41, ч.1 ст.68 Конституції, ч.1 ст.3, чч.3 та 6 ст.13, ч.3 ст.14, ч.3 ст.16, ч.1 ст.115, ч.1 ст.117, ч.1 ст.140, чч.1 та 2 ст.144, ч.3 ст.147, ч.1 ст.334, ч.4 ст.715 Цивільного кодексу, ст.11, ч.1 ст.12, ч.1 ст.50, ч.4 ст.53 названого закону, а також ч.1 ст.64 останнього в системному зв’язку з положеннями ч.3 ст.13, чч.2, 4 та 7 ст.41, ч.2 ст.55, ч.1 ст.68, ч.2 ст.124 Конституції, ч.3 та 6 ст.13, ч.3 ст.14, ч.3 ст.16 ЦК, п.«в» ч.1 ст.56 того ж самого закону.

Імперативний чи диспозитивний?

Суб’єкт конституційного подання наполягав на необхідності отримати від КС відповідь на 4 запитання:

• мають учасники ТОВ кількість голосів, пропорційну розміру їх часток, реально внесених до його статутного капіталу, чи вони мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток, зазначених у його статутних документах?

• чи підлягають урахуванню голоси учасників пропорційно розміру їх часток, які реально не були внесені до статутного капіталу, при визначенні повноважень загальних зборів учасників ТОВ та результатів голосування за прийняття рішень?

• чи слід уважати положення ч.1 ст.64 закону «Про господарські товариства» імперативним і таким, що дає можливість виключити учасника, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов’язки, лише на основі рішення загальних зборів учасників ТОВ, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50% загальної кількості голосів учасників ТОВ?

• чи слід уважати норму, сформульовану в тій же частині ст.64 закону «Про господарські товариства» диспозитивною, що дає право учасникам, котрі володіють у сукупності більш як 50% загальної кількості голосів, реалізувати право на виключення з ТОВ недобросовісного учасника шляхом звернення з відповідною вимогою до суду в разі систематичної його неучасті в загальних зборах учасників ТОВ, що унеможливлює проведення повноважних зборів та вирішення питання про його виключення?

Величезний обсяг нормативних матеріалів як об’єкт дослідження

Привертає увагу, що рішенню Суду за зазначеним поданням передувала напружена робота. Адже КС довелося проаналізувати не тільки 6 приписів Конституції, 13 положень ЦК та 7 норм закону «Про господарські товариства», названі в поданні, а й додатково стст.1, 3, 8, 9, 22, 41, 42, 55, 64, 92, 124, 147, 150 та 153 Основного Закону, стст.80—84, 88, 89, 143, 145, 177 ЦК, стст.79, 82, 86—88 та 167 ГК, ст.12 ГПК, стст.1, 3, 4, 11, 11¹, 51, 52, 58 та 62 закону «Про господарські товариства», стст.8 та 17 закону «Про державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», закон «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», стст.42, 45, 51, 52, 62, 66, 67, 69 та 95 закону «Про Конституційний Суд України», рішення КС від 30.10.97 у справі за зверненням К.Устименка, від 25.11.97 у справі за зверненням Г.Дзюби, від 25.12.97 у справі за зверненням жителів м.Жовті Води, від 26.02.98 у справі про вибори народних депутатів, від 23.05.2001 у справі щодо конституційності ст.248³ ЦПК, від 7.05.2002 у справі про призначення та звільнення посадових осіб, від 9.07.2002 у справі про досудове врегулювання спорів, від 1.12.2004 у справі про охорону законних інтересів, від 11.05.2005 у справі про акціонерів ЗАТ, від 19.10.2009 у справі щодо виборів Президента, від 12.01.2012 у справі за поданням Президента щодо реалізації військового майна, низку ухвал КС, постанов пленумів ВС про практику розгляду судами корпоративних спорів, постанов ВГС про підвідомчість справ про виключення учасників ТОВ тощо.

Не випало з уваги Суду при підготовці рішення й чимало міжнародних актів:

Загальна декларація прав людини 1948 р.;

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.;

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р.;

практика щодо процедури виключення учасника ТОВ судів Росії, Білорусі, Латвії, Естонії, Вірменії, Молдові, Чехії, Європейського суду з прав людини.

У поле дослідження матеріалів справи попали майже півтора десятка письмових позицій стосовно поставлених суб’єктом конституційного звернення питань вищих судів України, науковців провідних університетів, академічних закладів, керівників низки державних органів та ін.

Підсумкові міркування Суду

При пошуках відповідей на питання, поставлені з приводу офіційного тлумачення положення ч.4 ст.58 закону «Про господарські товариства», а саме про те, що учасники ТОВ «мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі», КС сформулював кілька цікавих позицій:

• до закінчення першого року з дня державної реєстрації ТОВ розмір часток кожного з учасників установлюється виключно статутом;

• протягом указаного терміну учасники ТОВ мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі, незалежно від факту повного чи частково внесення (сплати) вкладів;

• питання щодо визначення кількості голосів для повноважності загальних зборів учасників ТОВ та результатів голосування за прийняття їх рішень у разі, якщо протягом першого року з дня державної реєстрації ТОВ учасник не виконав свого обов’язку стосовно формування статутного капіталу, а загальні збори учасників ТОВ не прийняли передбачених чинним законодавством рішень, підлягає законодавчому врегулюванню.

Припинення провадження в частині звернення

Таким чином, КС дав лише часткову відповідь на перші два запитання, поставлені в конституційному зверненні: при визначенні повноважності загальних зборів учасників ТОВ та результатів голосування за прийняття їх рішень ураховується кількість голосів учасників, визначена пропор­ційно розміру їх часток у статутному капіталі, що встановлений статутом ТОВ, незалежно від вартості реально внесених (сплачених) ними вкладів тільки протягом першого року з дня державної реєстрації ТОВ.

Щодо названих вище інших двох питань (третього й четвертого), поставлених у клопотанні, товариство «Ліхтнер Бетон Львів» відповідей не отримало зовсім. Ідеться про офіційне тлумачення ч.1 ст.64 закону «Про господарські товариства», відповідно до якої учасника ТОВ, «який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов’язки або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50% загальної кількості голосів учасників товариства».

У цій частині звернення КС узагалі припинив провадження, пославшись на невизначеність предмета тлумачення. На жаль, жодного правового обгрунтування такої позиції Суду ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині рішення не наведено.

Чи можлива була повна відповідь на поставлені питання?

Можна погодитися з тим, що третє й четверте запитання сформульовані автором звернення не зовсім вдало. Адже прохання тільки опосередковано могло бути пов’язане з проблемою імперативності чи диспозитивності положення ч.1 ст.64 закону «Про господарські товариства». А предмет тлумачення, на наш погляд, був очевидний як з тексту самої норми закону, так і зі змісту сформульованих запитань: тільки загальні збори можуть виключити недобросовісного учасника з ТОВ чи це за певних обставин може зробити й суд?

Це означає, що КС мав би не припиняти конституційного провадження у справі в частині офіційного тлумачення положення ч.1 ст.64, а дати чітку відповідь на обидва з відкинутих ним запитань на підставі лише норми ч.2 ст.124 Конституції як норми прямої дії: якщо юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, то ніхто не може заборонити або перешкоджати не тільки загальним зборам, а й окремим учасникам ТОВ звернутися до суду з вимогою виключення з товариства недобросовісного його учасника.

Ось чому розглядуване перше у 2013 р. рішення КС, незважаючи на величезний обсяг проведеної ним роботи, не могло ні задовольнити клопотання автора звернення, ні змусити парламентарів негайно заповнити прогалину в законодавстві, ні спонукати суди загальної юрисдикції хоч якось змінити свої позиції, ні в будь-який інший спосіб кардинально вплинути на судову практику, ні надати допомогу товариствам з обмеженою відповідальністю в розв’язанні корпоративних конфліктів.

Як наслідок, цей вердикт Суду не викликав якогось підвищеного інтересу в суспільстві чи в середовищі правознавців.

В епіцентрі політичних баталій навколо місцевих виборів

Цього не можна сказати про друге в розглядуваному періоді рішення КС, прийняте 29.05.2013 у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.136, ч.3 ст.141 Конституції, абз.1 ч.2 ст.14 закону «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів».

Народних депутатів (переважно з фракції Партії регіонів) насамперед цікавило питання щодо строків проведення одночасно на всій території України чергових виборів до ВР АРК, сільських, селищних, міських, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів у зв’язку з набраними чинності в лютому 2011 р. змінами до стст.76, 77, 103, 136, 141 та двома додатковими пунктами розд.ХV «Перехідні положення» Конституції.

Розв’язуючи поставлену проблему, КС дійшов висновку, що в аспекті конституційного подання перелічені його авторами положення слід розуміти так, що наступні після внесення змін до Основного Закону чергові вибори депутатів ВР АРК, місцевих рад та сільських, селищних і міських голів, обраних на чергових або позачергових виборах, відбуваються одночасно на всій території України в останню неділю жовтня 5-го року повноважень рад чи голів, обраних на чергових виборах 31 жовтня 2010 р.

У процесі мотивування рішення Суд сформулював кілька цікавих позицій, про які йтиметься на наступній сторінці нашої розповіді.