Ні миру, ні війни, а КС – розпустити!

Нардепам радять ігнорувати майбутнє рішення Суду й позбутися конституційного арбітра

Чим би політики не бавилися, аби Основний Закон не чіпали. Адже виправити нароблене не стільки складно, скільки шумливо. Погоджуючись із тим, що у 2004 році Конституцію змінили з порушенням процедури, нардепи наразі бурхливо обговорюють шляхи повернення в минуле.

«Регіонали» радять не робити із цього трагедії. Опозиція закликає гаранта і Конституційний Суд відмовитися від автоматичного відновлення первісного тексту.

Без п’яти хвилин Кучма

Як повідомили в прес-службі КС, вердикт щодо політ¬реформи ухвалений і буде оприлюднений 1 жовтня. Та вже у четвер нардеп Роман Зварич запевнив, що Суд скасував закон «чотири двійки», хоча йому не відомі зміст рішення, мотивування і наслідки.
Якби у суддів КС спрацювало почуття гумору, вони обрали б іншу дату для другого дня народження Основного Закону зразка 1996 року — 7 жовтня. Або згадавши, що в цей день у ХІІІ ст. відбулася коронація галицько-волинського князя Данила Романовича, або з огляду на більш близьку подію — схвалення останньої конституції СРСР.
Що саме скажуть судді КС — ми розповімо вже у наступному числі. Та з огляду на те що під час відкритої частини слухань аргументів на користь закону №2222-ІV не було чути, варіантів майбутнього рішення КС зовсім небагато. Відмінність лише в тому, як зауважують у ЗМІ, чи вкаже Суд у резолютивній частині на відновлення дії Конституції 1996 року. Хоча для перерозподілу владних повноважень це не матиме значення: послуговуватися документом, до якого неналежним чином унесені зміни, якось абсурдно.
Опозиція, ображена невідворотністю посилення президентської влади, намагається схилити суспільну думку в бік захисту прав Верховної Ради. Її виступи зводяться до тези: «Були порушення, не було порушень — це нас не обходить. Але наділяти чинного Президента диктаторськими повноваженнями — антидержавно!»
Прикметно, що в березні 2007 року аналогічне подання до КС спрямували 102 бютівці. Звісно, не заради посилення вже опонента Віктора Ющенка. Тоді, навпаки, говорилося про «змову» попередньої влади та брутальне нехтування Основним Законом при проведенні політрефор¬ми-2004.
Сьогодні ж перший заступник голови партії «Батьківщина» Олександр Турчинов звинувачує «біло-голубих» у бажанні «закріпити статус диктатора для Президента Віктора Януковича». «Саме тому поза Конституцією, поза чинним законодавством, поза здоровим глуздом вони намагаються скасувати політ¬реформу, ініціатором якої у 2004 році виступала сама ж Партія регіонів», — за¬явив О.Турчинов, хоча під поданням 2007 року його автограф, як і належить, стоїть під №2 — після підпису Юлії Тимошенко. А в грудні 2004 року закон №2222-IV отримав від нечисельної на той час фракції БЮТ тільки один голос «за». В якому з років перемагав «здоровий глузд», колишній законотворець не уточнив.

Порушники Конституції, єднайтеся!

Певна вибірковість у пам’яті, на жаль, спостерігається й в інших захисників політреформи. Наприклад, у 2006 році до парламенту прагнув потрапити блок «Не так!», виборчий список якого очолював перший Президент Леонід Кравчук. Неподалік нього розташувався й один з авторів проекту №4180 Степан Гавриш. За 4 роки розклади змінилися, проте Леонід Макарович дотепер захищає дітище своїх колишніх однодумців.
Щоправда, сьогодні позиція першого Президента найчастіше збігається з думкою лідерки БЮТ та її соратників. Останні давно знайшли, на кого можна списати всі негаразди в державі — винен не той, хто робить помилки, а той, хто на них вказує. Тож на роль стрілочника визначили… суддів КС.
Тому не дивно, що минулого тижня в ефірі ТРК «Україна» Л.Кравчук підняв на щит цю ж тему, заявивши, що «КС починаючи з 2004 року перетворився на політичний макогін чи полі¬тичний бутик, де можна замовляти будь-яке рішення». На високій ноті «глибокого обурення» він за¬пропонував зібратись у Верховній Раді опозиції та Президенту і зробити жест примирення — «в повному складі відправити суддів КС у відставку». Напевне, з формулюванням «за перешкоджання демократії» чи «за позитивістський ухил», як пропонував колись юрист Роман Зварич. А потім — виробити нові правила призначення членів єдиного органу конститу¬ційної юрисдикції, яких, напевне, зобов’яжуть ухвалювати тільки «правильні» рішення.
Реалізацією цих побажань, які потребуватимуть змін до Основного Закону, а отже, попереднього погодження з КС (а його не буде!), автор ідеї не переймається. Бо політичний мир важливіший за конституційну війну. А головне — заморожені через відсутність КС повноваження парламенту збережуться фактично до наступних президентських виборів, коли шанс поборотися за «статус диктатора» з’явиться в інших претендентів на пост глави держави.

Вимагати — не мішки тягати

Як і прогнозував наш тижневик, в опозиційному фарватері рухаються й лідери двох коаліційних фракцій. З мотивами все майже зрозуміло: вже наступного дня після оголошення вердикту КС потреба в їхні послугах фактично відпаде, бо нардепи зможуть самостійно вирішувати, чи підтримувати їм «курс Президента».
Так, Голова ВР Володимир Литвин висловився за розв’язання колізії неод¬мінно із залученням парламенту. Тобто КС, «маючи, очевидно, підстави констатувати, що Верховна Рада порушила процедуру», повинен зобов’язати нар¬депів «привести все у відповідність, керуючись розд.ХІІІ Конституції та відповідним рішенням КС 1998 року». Це, на думку спікера, сприяло б «припиненню нагнітання пристрастей в Україні, дозволило б Президентові вимагати від Верховної Ради відповідним чином відреагувати». Щоправда, Володимир Михайлович словом не обмовився, що після референдуму 2000 року парламент спокійнісінько поклав під сукно волю народу, а деякі рекомендації КС так само не виконувалися по кілька років.
Не хоче жити за старим Основним Законом і лідер комуністів Петро Симоненко. Водночас він попере¬джає, що фракція КПУ «не голосуватиме за повернення до Конституції часів Кучми». Тут маємо ідеологічні перепони, оскільки кому¬ністи відстоюють ідею обрання глави держави без звернення до думки народу — у Верховній Раді.
Отже, союз у цьому питанні комуністів, БЮТ та опозиційної частини «НУНС» гарантує, що рекомендації КС цим складом парламенту виконані не будуть. Тож і розмови про законослухняність нарде¬пів — не більш ніж пастка для «регіоналів». З другого боку, прихильники Президента навряд чи погодяться взяти участь у повторному ухваленні закону №2222-ІV за належною процедурою, яка до того ж розтягнеться щонайменше до лютого наступного року.

Заблукати у двох редакціях

Сценарій «коаліції в опозиції» є модифікацією ідеї, яку кілька місяців тому оприлюднив також Л.Кравчук. Він закликав народних обранців… «не помічати» вердикту КС і надалі жити за повноваженнями 2004 ро¬ку. Як це узгодити з нормами Конституції про обов’язковість актів Суду, Леонід Макарович не пояснив. Натомість застеріг, що визнання нечинним закону «чотири двійки» «поставить під сумнів легітимність усієї влади в країні». Адже, за його словами, залишиться невирішеним питання, що робити з документами та кадровими рішеннями, прийнятими відповідно до чинної Конституції.
Дискусія щодо подальшої дії нормативних актів, ухвалених на розвиток норм поточного Основного Закону, дійсно можлива. Після оприлюднення рішення КС доведеться звертатися до «Перехідних положень» Конституції 1996 року. А в них ідеться лише про акти, ухвалені до її прийняття. Однак це — тема радше для дисертаційної роботи, ніж для практичного застосування. Не ускладнюючи життя собі й державі теоретичними вишукуваннями, можна послуговуватися правилом, що акти залишаються чинними, доки їх не скасує або сам суб’єкт нормотворення, або КС. І жодного хаосу легітимності, якщо не намагатися заблукати у двох редакціях.
Проблематичним буде хіба що встановлення строків найближчих парламентських та президентських виборів. «Регіоналам» доведеться наступити на горло власній пісні та погодитися йти на вибори в останню неділю березня 2011 року. Тут не спрацює правило незворотності дії актів у часі чи визначення обсягів прав на момент отримання мандата: недійсний закон не породжує ні прав, ані обов’язків, а отже, про п’ятирічну каденцію нардепам варто забути.
Якщо ж коаліція спробує продовжити собі строк повноважень (за деякими чутками — до 2015 року), то зробити це в легітимний спосіб можна, тільки змінивши Конституцію. І тут справді настане момент істини для КС, який даватиме попередній висновок для цієї ідеї. Та навіть не варто припускати думку, що Суд погодить таке порушення Основного За¬кону.
Також не слід очікувати колапсу на владній верхівці. З одного боку, фактичне зосередження влади в руках однієї партії унеможливлює протистояння в трикутнику «Президент — Верховна Рада — Кабінет Мі¬ністрів». З другого — є успіш¬ний досвід довготривалої діяльності владних органів за відсутності засадничих законів. А окремі питання дотепер регулюють закони радянських часів.
Урешті-решт, коли після оприлюднення рішення КС виявиться, що парламент може існувати без коаліції, а Президент — звільняти і призначати урядовців, пересічні українці майже не відчують від¬мінностей. Бо у влади — спільна відповідальність перед народом, незалежно від кількості гілок та способів поділу керівних пов¬новажень.

Роман ЧИМНИЙ

Опитування «З&Б»

Ймовірність повернення України до президентської республіки видається дедалі реаль¬нішою. В політичних колах усе частіше точаться дискусії про переваги та недоліки занурення в минуле. Чим загрожує повернення до президент¬ської форми правління, з’ясовувала кореспондентка «ЗіБ».

Леонід КУЧМА, Президент України в 1994—2005 роках:
— Я був і залишаюся прихильником парламентсько-президентської моделі. Я боюся того, що раптом колись президентом при необмежених повноваженнях буде людина неадекватна. Ми вже мали такий практичний приклад. Конституція повинна закладати такі противаги, щоб жодна сила не відчувала себе недоторканною.

Ксенія ЛЯПІНА, фракція блоку «НУНС»:
— У країнах з довшою історією демократії президентська республіка буде доречною (наприклад США). Але в Україні на тлі слабкої демократії, яка лише набуває своєю історію, президентська модель є концентрацією влади, що загрожує тоталітаризмом.

Владислав ЛУК’ЯНОВ, фракція ПР:
— Як на мене, президентська форма правління є більш організована, консолідована. Іншими словами, при такій формі правління менше балаканини, а більше справ.

Тарас ЧОРНОВІЛ, позафракційний:
— У нормальній цивілізованій країні будь-яка форма правління може бути гарною, якщо виконується Конституція. Є абсолютно нормальні країни з президентською формою правління. Втім, ми бачимо тенденцію, що більшість розвинених європейських країн є парламентськими республіками. Однак на вітчизняних теренах будь-яка форма правління, котра зосереджує владу в одних руках, автоматично стає загрозливою.

Леонід ГРАЧ, фракція КПУ:
— У разі переходу до президентської республіки можуть настати часи розбою, бандитизму, грабежу. Це загрожує поверненням України на початок 1990-х років.

Валерій БОНДИК, фракція ПР:
— Я вважаю, що президентська республіка не таїть ніяких загроз. Потрібно почитати фундаментальну працю Нікколо Макіавеллі «Державець». На мою думку, на рівні розвитку української демо¬кратії президентська республіка лише сприятиме захисту прав та свобод громадянина. Я — за президентську республіку.

Олесь ДОНІЙ, фракція блоку «НУНС»:
— На моє переконання, наша проб¬лема полягає не в формі правління, а в невмінні та небажанні жити за демократичними принципами. Будь-які авторитарні тенденції, закріплені у вигляді президентської республіки, дещо гальмують демократичний розвиток. У цьому контексті можна назвати боротьбу демократично-європейської тенденції з авторитарно-російською. Російська модель — це авторитарна влада, відсутність демократії знизу вгору, і, відповідно, в населення — сподівання тільки на добру волю батюшки-царя. Європа живе інакше.

Записала Тетяна КУЛАГІНА