Тільки через півстоліття влада США визнала, що Сакко і Ванцетті стратили даремно
У серпні 1927 р. було страчено двох італійських анархістів. Їх обвинувачували в подвійному вбивстві. Але як тільки був винесений вирок, Європою прокотилася хвиля протестів. Прості люди, громадські діячі, вчені, політики були обурені таким рішенням суду. Вони вважали обвинувачення помилковими, а докази — слабкими. Проте, попри протести і петиції про помилування, губернатор штату Массачусетс Алван Фуллер затвердив смертний вирок — електричний стілець.
Побічно винні
15 квітня 1920 року недалеко від Бостона невідомі напали на інкасаторів, які несли зарплату співробітникам взуттєвої фабрики «Альфред Кокс». Двоє нападників убили бухгалтера й охоронця, викрали $15776 і втекли на машині блакитного кольору, в якій сиділи ще троє спільників.
Не зрозуміло чому, але полі¬ція схопила саме Ніколо Сакко і Бартоломео Ванцетті. Одна з підстав: під час обшуку в підо¬зрюваних виявили зброю, а їхні свідчення були вкрай суперечливими. І це все, що сищики змогли пред’явити. Проте італійців вирішили судити за подвійне вбивство і розбій. У результаті судовий процес потрапив до переліку найбільш упереджених для американської юстиції за всю її історію.
Держобвинувач Фредерік Кацман подав справу так: Н.Сакко застрелив інкасаторів, а Б.Ванцетті був його помічником і чекав у машині. Незважаючи на те що ця версія суперечила більшості показань свідків (вони говорили, що нападників було п’ятеро, а їхню зовнішність усі описували по-різному), прокурор уперто переконував присяжних у своїй правоті.
Суд не зважив і на ту обставину, що і Н.Сакко, і Б.Ванцетті мали алібі, яке підтверджували свідки.
На абсурдність версії Ф.Кацмана вказував і той факт, що Бартоломео, який нібито чекав односправця в машині, не вмів керувати автомобілем. По суті справи, в держобвинувачення були тільки два непрямі докази. Перший — свідки вказали, що нападники були іта¬лійці, другий — у Б.Ванцетті виявили патрони 32 калібру, а гільзи від револьвера такого калібру було знайдено біля тіл інкасаторів.
Неблагонадійне походження
Суддя Вебстер Тейєр, котрий узявся вести «справу Сакко і Ванцетті», був відомий тим, що підозріло ставився до іноземців. Особливо яскраво його неприязнь виявлялася тоді, коли йшлося не просто про вихідців з інших країн, а про тих, хто не відповідав його уявленням про порядного громадянина США, тобто про комуністів і анархістів, які наповнили Америку після закінчення Першої світової війни.
Н.Сакко і Б.Ванцетті саме були вихідцями з іншої країни (Італії) та анархістами. Тому суддя від самого початку був налаштований вважати їх злочинцями. Без переконливих доказів. І вже ніхто не враховував, що, в принципі, вони були законослухняними громадянами: Ніколо працював на фабриці, Бартоломео торгував рибою.
Потрібно відзначити, що погляди В.Тейєра поділяла велика частина тодішнього американського істеблішменту, що боявся «червоної чуми».
«Панове присяжні, виконайте свій обов’язок, будьте чоловіками», — сказав Ф.Кацман у своїй надто емоційній завершальній промові. Присяжні послухалися поради держобвинувача й увечері 14 липня 1921 р. винесли смертний вирок.
Шість років протестів
Розуміючи, що вирок поспішний, вся світова спільнота обурилася. Щойно новину про рішення присяжних обнародували, світом прокотилася хвиля протестів. Інтелігенція й політики, зокрема Альберт Ейн¬штейн, Томас Манн і папа римський, відправили на адресу американського суду листи, в яких висловили сумніви у винності засуджених і справедливості вироку.
Хвиля протестів прокотилася Лондоном, Копенгагеном, Італією, Швейцарією, Іспанією, Бельгією, Португалією та Німеччиною. А посольство США в Парижі навіть довелося взяти під цілодобову охорону: численні демонстранти неодноразово намагались увірватися туди й розправитися з американською дипмісією.
Одначе протести не змогли вплинути на рішення суду, а тільки відстрочили винесення остаточного вердикту в справі. 9 квітня 1927 р. В.Тейєр засудив обох обвинувачених до страти на електричному стільці.
«Хай живе анархія!»
Як випливає з документів, 22 серпня цього ж року о 23 год. 3 хв. губернатор штату схвалив вердикт і менш ніж за годину його слід було виконати. У в’язниці Чарльзтауна, де це мало відбутися, тривали останні приготування.
Н.Сакко і Б.Ванцетті практично одночасно вивели з камери смертників і повели в зал, де мала відбутися страта. «Хай живе анархія!» — прокричав 36-річний Н.Сакко перед тим, як його всадовили на електричний стілець. «Нехай живуть мої дружина, дитина і друзі!» — додав він через кілька секунд. Після цього засу¬джений подивився на присутніх у залі й сказав: «Добрий вечір, панове». Після цього кат пустив струм, і о 0 год. 19 хв. лікар констатував смерть Н.Сакко.
Через кілька хвилин до зали ввели Б.Ванцетті. 39-річний засуджений сказав наглядачам: «Я б хотів повідомити вам, що я не винен. Я не скоїв у своєму житті жодного злочину. Звичайно, на моїй совісті є гріхи, але не злочини. Спасибі вам за все, що ви для мене зробили. Я не винен у жодному злочині, не тільки в тому, за який мене засудили, а в жодному! Я абсолютно чистий перед законом».
Після цього Бартоломео потиснув руки двом наглядачам і одному свідкові та зайняв місце на електричному стільці. «Я пробачаю вам те, що ви зі мною зробили», — такими були його останні слова. О 0 год. 27 хв. Б.Ванцетті був мертвий.
Наступного дня The New York Times вийшла з докладною статтею про те, як проходила страта.
Неминуче зло
Лише в 1977 р., 50 років по тому, тодішній губернатор Массачусетсу Майкл Дукакіс реабілі¬тував італійців. Це відбулося не тому, що їх невинність була остаточно доведена, а тому, що, на думку М.Дукакіса, держава навела недостатньо доказів вини підсудних, а сам процес був не¬об’єктивним і упередженим.
Про те, чи були Н.Сакко і Б.Ванцетті насправді винними, дослідники сперечаються й досі. Процес став легендою: існує купа літератури, присвяченої йому, а про фігурантів цієї справи зняли фільм і написали пісню. У Радянському Союзі на честь двох італійців називали фабрики, заводи й вулиці.
З 1973 р. у США помилували 124 людини, яких засудили до найвищої міри покарання. Більшість із них виправдали, оскільки правозахисникам удалося переконати владу в тому, що ці люди не винні в інкримінованих їм злочинах.
Згідно з даними Amnesty International з 1900 до 1984 року 23 засуджених усе-таки потрапили на електричний стілець за чужі злочини. Ці дані явно свідчать про фатальні помилки американської юстиції, які ніхто з офіційних осіб не підтвердив, проте й не спростував.
«Справі Сакко і Ванцетті» аналітики Amnesty International приділили в своїй доповіді особливу увагу. А для решти світу вона досі є прикладом того, як далеко може зайти держава, яка не хоче визнавати помилки своєї каральної системи.
Олександр МОСКОВКІН
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!