Зробити все й негайно!

Парламент зосередився на змінах до Конституції, які обіцяє напрацювати за кілька днів

Три дні роботи Верховної Ради завершилися випусканням пари й фактично черговою домовленістю спробувати домовитися. Теза про нагальність для українського суспільства змін Конституції, що наче мантра звучала у виступах опозиції, взяла гору над порядком денним. Тепер чекатимемо, яким змістом народні обранці наповнять Основний Закон.

Зміни нашвидкуруч

Після того як лише в четвер, 6 лютого, був затверджений календарний план роботи 4-ї сесії та порядок денний, нардепи спробували прийняти постанову «Про утворення Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань підготовки та узгодження законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо повернення до парламентсько-президентської форми правління)».

«Ми повинні створити комісію, яка напрацює зміни до Основного Закону, аби не наробити помилок, допущених у 2004 році, коли з порушенням процедури були внесені зміни до Конституції», — із закликом до колег звернувся з трибуни автор проекту постанови, голова Комітету з питань правової політики Валерій Писаренко. Він зауважив, що цей проект раніше був погоджений усіма керівниками фракцій.

На думку нардепа, єдиний шлях для проведення конституційної реформи виписаний у розд.ХІІІ Основного Закону. Лише в такому разі парламент розв’яже наявну суспільно-політичну кризу та внесе зміни до Конституції, які будуть сприйняті не тільки українським суспільством, а й світовою спільнотою. «Неможливо вирішити кризу шляхом порушення Конституції», — наголосив В.Писаренко.

Натомість представники опозиції продовжували вимагати негайного проведення конституційної реформи. Хоча, як визнав лідер фракції ВО «Свобода» Олег Тягнибок, жодних власних напрацювань щодо змін до акта найвищої юридичної сили опозиція в парламенті не зареєструвала. Політик пояснив це побоюванням, що такий законопроект не набере необхідної кількості голосів, що унеможливить розгляд цього питання до наступної сесії. (Згідно з ст.158 Конституції, якщо йдеться про зміни до Основного Закону, то мораторій на повторний розгляд проекту, який не був підтриманий у сесійній залі, діятиме рік. — Л.С.)

Водночас представник фракції комуністів Адам Мартинюк нагадав, що 10 років тому ті ж представники опозиції, які й сьогодні присутні в сесійній залі, виступали категорично проти політичної реформи зразка 2004 року.

Оскільки три опозиційні фракції категорично відмовилися делегувати своїх представників до складу тимчасової комісії, сторони зійшлися на тому, що працювати над текстом будуть безпосередньо в парламенті. Точніше — на погоджувальній раді керівників фракцій у кабінеті Голови ВР. І залежно від готовності такого проекту — винесуть його на позачергове пленарне засідання наступного тижня. На тому й розійшлися…

Шляхи й перепони

За відомим висловом, не можна двічі ввійти в одну й ту саму річку. Український парламент спробував спростувати цю істину. Як один зі шляхів негайного повернення до парламентсько-президентської республіки, наприклад, була названа ідея про голосування за проект №4180, який у 2004 році вже отримав висновок Конституційного Суду, у другому читанні. Тобто — відразу конституційною більшістю, оскільки попередньо він уже був схвалений у червні того ж 2004-го.

Проте, на думку фахівців, така можливість перекреслюється вимогою ст.155 Конституції, яка передбачає остаточне голосування за зміни до Основного Закону на «наступній черговій сесії». Очевидно, що наступною була 6-а сесія ВР IV скликання, а не будь-яка інша.

Та й проект №4180 не влаштовує сьогодні ні більшість, ні опозицію. Крім положень про імперативний мандат, розкритикованих європейськими інституціями та пом’якшених під час голосування в грудні 2004 року, збереження загального нагляду, що взагалі не сприймається Європою, є й застереження щодо низки інших положень, які перерозподіляють повноваження гілок влади.

Не подобається парламентсько-президентська форма правління й окремим лідерам опозиції. Зокрема, О.Тягнибок наголошує, що його політсила виступає за суто президентську Україну, але за умов дотримання певного балансу гілок влади. Якого саме — не уточнює. Проти Конституції 2004 року вдруге виступає й екс-прем’єр Юлія Тимошенко, що не заважає її однопартійцям наполягати на протилежному.

На думку експертів, подібна неузгодженість у позиціях усередині самої опозиції значно ускладнює досягнення остаточного компромісу щодо нових переінакшень Основного Закону. Не виключено, що її представники зробили ставку на ухвалення «старих» змін саме тому, аби не ускладнювати собі життя досягненням порозуміння один з одним. Мовляв, потім доопрацюємо.

Утім, навіть у разі негайного схвалення змін зразка 2004 року вони можуть почати діяти тільки після перевиборів Верховної Ради. Адже попередня редакція Конституції не передбачає створення коаліції за участю окремих «мажоритарників». Без формування коаліції Президент не уповноважений призначити Прем’єра. Тобто країна залишиться без нового Уряду з усіма наслідками, які це матиме для перемовин як з Євросоюзом про асоціацію, так і з МВФ про надання фінансової допомоги. Не кажучи вже про неможливість запобігти поширенню кризових явищ у національній економіці, чим так переймаються опозиційні лідери у своїх виступах. Проте, коли мова заходить про дострокові вибори, опозиціонери наголошують на відсутності підстав для розпуску парламенту. Дійсно, саме в Конституції 2004 року з’явилися такі додаткові важелі тиску Президента на парламент.

За 22 роки стало недоброю традицією приносити в жертву Основний Закон, аби загасити чергове політичне протистояння. За винятком 1996 року, коли нова Конституція об’єднала різні політичні сили в бажанні створити документ, що гарантуватиме сталий розвиток незалежної Української держави. Однією з гарантій цього, підкреслювали свого часу нардепи, які голосували за Конституцію, було створення запобіжних механізмів, які б утримували законодавця від бажання на свій розсуд переглядати власні повноваження залежно від поточної ситуації.

Ці механізми, як бачимо, і сьогодні стримують Верховну Раду від поспішних рішень. Та чи надовго?