Суд не може визнавати мирову угоду, яка порушує права, свободи й охоронювані законом інтереси інших громадян
Верховний Суд України
Іменем України
Ухвала
25 травня 2011 р. м.Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — Патрюка М.В.,
суддів: Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є., Луспеника Д.Д., Лященко Н.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до Особи 7 про поділ майна подружжя та за позовом Особи 7 до Особи 6 про поділ майна подружжя за касаційною скаргою Особи 8 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 22.05.2009 та ухвалу Апеляційного суду Київської області 16.02.2010,
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2008 року Особа 6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 12.03.1982 перебував у зареєстрованому шлюбі з Особою 7. За час шлюбу вони спільно придбали однокімнатну квартиру за Адресою 1, автомобільний гараж за Адресою 2, погріб за Адресою 3, земельну ділянку площею 0,12 га, що розташована за Адресою 4, та автомобіль марки «Тойота Ленд-Крузер». 5 лютого 2008 року шлюб між ними розірвано, згоди щодо поділу спільного майна вони не досягли. Після доповнень та уточнень позовних вимог Особа 6 просив поділити вказане майно: виділити йому квартиру вартістю 266 тис. грн., решту майна загальною вартістю 521982 грн. — Особі 7; зобов’язати Особу 7 сплатити йому різницю вартості майна, що підлягає поділу, у сумі 255982 грн.
У листопаді 2008 року Особа 7 звернулася до суду з позовом до Особи 6 про поділ майна подружжя, посилаючись на те, що за час шлюбу вони спільно придбали автомобілі «Тойота Камрі» та «Хюндай Санта Фе». Вона просила визнати вказане майно спільною сумісною власністю подружжя та поділити його, виділивши їй автомобіль марки «Тойота Камрі», 2004 року випуску, вартістю 150 тис. грн., а Особі 6 — автомобіль марки «Хюндай Санта Фе», 2007 року випуску, вартістю 150 тис. грн.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 23.04.2009 справи за вказаними позовами об’єднано в одне провадження.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 22.05.2009, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 16.02.2010, визнано мирову угоду, укладену між Особою 6 і Особою 7, відповідно до якої постановлено: визнати квартиру за Адресою 1 вартістю 266 тис. грн. спільною сумісною власністю; визнати за Особою 6 та Особою 7 право власності на 1/2 частину вказаної квартири за кожним; автомобільний гараж за Адресою 2 вартістю 144283 грн. залишити в спільному користуванні Особи 6 та Особи 7 із зобов’язанням Особи 6 обладнати відповідні конструктивні зміни; погріб у кооперативі за Адресою 3 вартістю 12 тис. грн. Особа 10 зобов’язується передати Особі 8; позивач і відповідач відмовляються від майнових претензій один до одного стосовно іншого спільного майна подружжя. Провадження у справі закрито.
У квітні 2010 року Особа 8 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 22.05.2009 та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16.02.2010, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до п.2 розд.XIII «Перехідні положення» закону від 7.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду до 15.10.2010 і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом в порядку, який діяв до набрання чинності цим законом.
У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК від 18.03.2004 в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із законом від 7.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Відхиляючи скаргу Особи 8 на ухвалу місцевого суду про закриття провадження у справі у зв’язку з визнанням мирової угоди, апеляційний суд виходив із того, що зобов’язання Особи 10 передати Особі 8 погріб, яке міститься у визнаній судом першої інстанції мировій угоді, не створює для останньої будь-яких прав та обов’язків, оскільки Особа 8 має право відмовитись від прийняття погреба.
З висновком апеляційного суду погодитись не можна з таких підстав.
За положеннями ст.175 ЦПК мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов’язків сторін та предмета позову. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.
Тобто мирова угода — це досягнута між сторонами в ході судового розгляду й під контролем суду, заснована на взаємних поступках угода, яка по-новому визначає їх суб’єктивні права й обов’язки та є двостороннім волевиявленням сторін. Метою такої угоди є врегулювання спору між самими сторонами, а її умови можуть стосуватися лише прав та обов’язків сторін і предмета спору. Суд не може визнавати мирову угоду, яка порушує права, свободи й охоронювані законом інтереси інших осіб.
Предметом спору в даній справі є спільне сумісне майно подружжя Особи 6 і Особи 7. Особа 8 (їхня дочка) не є стороною у справі, а тому участі в суді першої інстанції не брала.
У касаційній скарзі Особа 8 посилається на те, що місцевий суд вирішив питання про її права й обов’язки, оскільки за погребом, який відповідно до умов мирової угоди їй зобов’язалася передати Особа 7, існує заборгованість перед кооперативом у розмірі 1200 грн., про що вона заявляла під час розгляду справи в апеляційному суді.
Аналізуючи встановлені обставини справи та зміст визнаної судом мирової угоди, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала місцевого суду в частині зобов’язання Особи 7 передати Особі 8 погріб вартістю 12 тис. грн. за Адресою 3, який Особа 6 заявляв як спільне сумісне майно подружжя, суперечить вимогам ч.1 ст.175 ЦПК.
Відхиляючи апеляційну скаргу Особи 8, апеляційний суд на вказані порушення уваги не звернув, а його висновок про те, що мирова угода не створює для Особи 8 будь-яких прав та обов’язків, оскільки остання має право відмовитись від прийняття погреба, є передчасним, тому що правове становище вказаного майна не вирішено.
Відповідно до ч.3 ст.335 ЦПК суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.
Ураховуючи те, що під час розгляду справи суд вирішив питання про права й обов’язки Особи 8, яка не брала участі в розгляді справи, що є обов’язковою підставою для скасування судового рішення, ухвали судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись стст.336, 338 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Особи 8 задовольнити.
Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 22.05.2009 та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16.02.2010 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 2.36 МБ)
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!