На шляху до подолання наслідків руїни й антиюридизму
Сторінка184. На шляху до подолання наслідків руїни й антиюридизму
Врешті-решт штучнороздмухувані політичні пристрасті нав¬коло КС, пов’язані з рішенням від 6.04.2010, досить швидко стали вщухати і через 2—3 тижні майже припинилися.
Лише інколи ці події давали про себе знати в окремих публікаціях, де велася вже спо¬кійна, виважена дискусія стосовно згадуваного рішення між прихильниками нормативіст¬ського праворозуміння та їхніми опонентами, що стояли на позиці¬ях верховенства права. Подекуди траплялися ще й різ¬кі випади на адресу Суду з приводу квітневого рішення.
Розплата за неповагу до Конституції
Поступово, крок за кроком стабілізувались і «зовнішні обставини» для вдосконалення діяльності та підвищення авторитету єдиного органу конституційної юрисдикції. Цей процес розпочався 17.01.2010, тобто з дня, коли Український народ уже в ході першого туру президентських виборів зміг нарешті притягнути до юридичної, а саме — конституційної, відповідальності головного натхненника антиюридизму, що панував в Україні 5 років, — В.Ющен¬ка.
Поразка останнього цілком відповідала ступеню тяжкості вчинених ним конституційно-правових порушень, тривалому нехтуванню Основним Законом і виявилася жорстокою: 19 із кожних 20 виборців рішуче відкинули прагнення В.Ющенка продовжити кар’єру на посту глави держави.
Процес очищення
Слідом за ним були викинуті на політичне узбіччя майже всі інші провідники антиюридизму 2005—2009 рр., з-поміж них:
- Прем’єр-міністр Ю.Тимошенко;
- всі міністри очолюваного нею Уряду;
- керівники президентського Секретаріату та відповідних служб апарату з вул.Банкової, особливо головних:
- державно-правової;
- кадрової політики;
- політичного аналізу;
- безпекової і оборонної політики;
- з питань діяльності правоохоронних органів;
- керівники силових структур;
- юридичні радники глави держави;
- його представники в Конституційному Суді, парламенті, Кабінеті Міністрів, інших центральних органах влади.
Швидко позбулися посад майже всі місцеві васали колишнього Президента, які, виконуючи волю паплюжників Основного Закону з вул. Банкової, насаджували політико-правовий авантюризм в областях, районах, містах, селах і селищах. На політичному узбіччі, проголосивши себе опозицією, опинилася й уявна «більшість» народних депутатів.
На межі безодні
Ми вже говорили, що тяжко хворою на початку 2010 р. Україна виявилася й в інших сферах. Державне управління «помаранчевою» владою було вкрай дезорганізоване. За вирішенням власних справ і стосунків у своєму середовищі вона втратила будь-який контроль над процесами в Україні і над розв’язанням її внутрішніх проб¬лем, що набрали системного характеру.
Стан економіки в державі інакше як «руїна» не характеризувався, оскільки країна в цій сфері стрімко котилася назад. Третина населення перебувала за межею бідності. Третина економіки пішла в «тінь». Тотальна безвідповідальність межувала зі ще більш тотальною корупцією. Вкрай занедбаною ви¬глядала економічна ситуація. У передкатастрофічному стані ледь-ледь животіло житлово-комунальне господарство.
Армія і флот фактично були роззброєні. Міліція, прокуратура, суди своїх функцій не виконували. Рівень безпритульності та злочинності досяг небачених в історії України масштабів. Медична сфера практично була розвалена. Галузі освіти й культури штучно роздирались ідео¬логічними суперечками, що по¬ділило Україну на 2 мало не ворожі табори. Про українську науку у світі майже забули. У сфері політики царювали демагоги, популісти, нацисти, уто¬пісти, що керувалися чи не виключно власними амбіціями.
З турботою про людину
За таких умов, коли люди стрімко втрачали віру в державу, навряд чи можна говорити про якусь ефективність правосуддя взагалі і конституційної юрисдикції зокрема.
Проте перші кроки нової влади, спрямовані на відро¬дження механізму державного управління, на запровадження верховенства права, найвищої юридичної сили Конституції не на словах, а на ділі, на торжество свободи і соціальної справедливості, не могли не сприяти посиленню сподівань, що республіка може нарешті справді зрушити від хаосу антиюридизму до демократичної, соціальної, правової держави, де найвищою цінністю дійсно є людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека.
Нова коаліція
Вже 17.02.2010 набрав чинності затверджений законом Регламент Верховної Ради (при цьому аж до 29.07.2010 формально чинним залишався і закон «Про організацію і порядок діяльності Верховної Ради України» від 1.12.2009 №1667-VI), до якого на початку наступного місяця були внесені зміни, що, відповідно до положень ч.6 ст.83 Конституції в системному зв’язку з приписами стст.1, 5, 15, 36, 38, 69, 76, 79, 80, 81, чч.5, 7, 9 ст.83 Основного Закону, дозволили нагадати, що Верховна Рада складається з 450 народних депутатів (ч.1 ст.76 акта найвищої юридичної сили), а не з якої б то не було кількості фракцій, і санкціонували на такому грунті участь окремих народних посланців у формуванні коаліції депутатських фракцій.
На цій основі після тривалої перерви нарешті в парламенті в найкоротші терміни з’явилась усталена коаліція «Стабільність і реформи», яка у співпраці з новим главою держави В.Януковичем, котрий вступив на посаду 25.02.2010, й сформувала новий дієздатний Уряд та виконавчу вертикаль.
На початку відродження
Україна почала поступово вибиратися з болота антиюридизму. Протягом кількох тижнів були скасовані десятки неконститу¬ційних указів Президента, постанов та розпоряджень Уряду.
Вже 5.03.2010 побачили світ укази про:
- невідкладні заходи з подолання бідності;
- утворення Комітету з економічних реформ;
- утворення Національного антикорупційного комітету;
- відставку представника Президента у КС М.Ставнійчук як одного з головних натхненників антиюридизму (незабаром її місце в КС обійняла відомий юрист, перший заступник глави АП О.Лукаш).
На початку квітня пішла в небуття сумнозвісна вочевидь неконституційна Національна конституційна рада, яка, на щастя, так і не прийняла жодного рішення і фактично навіть не збиралася. Разом з нею припинили існування ще 18 різних рад, комісій, робочих груп, що слугували інструментами за¬провадження антиюридизму колишньою владою.
«Анархії більше не допущу!»
У невідкладному порядку Верховна Рада у квітні 2010 р. прийняла довгоочікуваний бюджет на поточний рік та почала розгляд законопроектів про:
- засади внутрішньої і зовнішньої політики;
- судоустрій і статус суд¬дів. Ці документи передбачали:
- пріоритетність захисту національних інтересів;
- верховенство права;
- забезпечення реалізації прав і свобод людини й громадянина;
- повагу до гідності людини;
- утвердження принципів свободи, соціальної справедливості, творчої самореалізації, участі громадян в управлінні державою і суспільними справами;
- розвиток демократії;
- забезпечення ефективного, справедливого й доступного судочинства, безумовного дотримання принципів законності (передусім — найвищими посадовими особами держави, політиками, суддями, керівниками правоохоронних органів та силових структур);
- спрощення системи судоустрою;
- прозорі процедури призначення суддів на посади, деполітизацію судів тощо.
3 червня 2010 р. глава держави в посланні до народу визнав правову систему кровоносною системою республіканської демократії, головним аргументом останньої, а передумовою демократичного порядку — верховенство права, реальну рівність усіх перед законом і твердо заявив: «Анархії в правовій системі (читай антиюридизму. — О.М.) я більше не допущу».
Чи закінчилися часи дикого капіталізму?
Основними принципами вітчизняної системи права в посланні були проголошені:
а) зрозумілість для громадян норм поведінки в нормативно-правових актах;
б) стабільність і наступність законодавчої діяльності;
в) відповідність законодавства сучасним світовим стандартам прав і свобод людини;
г) відповідність нормативно-правових актів загальним принципам права, закріпленим у Конституції, передусім свободи слова, справедливості, рівності.
Обнадійливими для виходу України зі стану антиюридизму були, мабуть, і такі слова глави держави: «Ніякого стороннього впливу на державні рішення я не допущу. Часи дикого капі¬талізму закінчилися на виборах 2010 року».
Порушення послідовності
Чимало надій у такому аспекті покладалося, звичайно, на судову владу, в середовищі якої розпочалась кардинальна реформа взагалі, і на Конституційний Суд зокрема. Проте деякі наступні події показали, що й нова влада виявилася не дуже зацікавленою в удосконаленні законодавства саме в галузі конституційного судочинства.
Йдеться, зокрема, про невдалу спробу «реанімувати» ініційований нещодавно самими ж «біло-голубими» акт щодо повноважень КС, особливостей провадження у справах за конституційними зверненнями та недопущення зловживань правом на конституційне подання від 19.03.2009, який передбачав значні зміни певних положень стст.6, 44, 45, 71, 73 закону «Про Конституційний Суд України» та ст.52 закону «Про Кабінет Міністрів України».
Відверто скажемо, що закон від 19.03.2009 «не дуже подобався» не тільки обом президентам, а й самому КС. Ось чому він став «першою жертвою» войовничого формалізму суд¬дів, тобто ще 7.07.2009 був ви¬знаний неконституційним через начебто допущені неточності в датах його прийняття, які не мали ніякого юридичного значення.
1.06.2010 саме правляча коаліція провалила при голосуванні нову редакцію згаданого закону, а разом із цим — ще й закону про впорядкування звільнення суддів КС.
Конституційне судочинство і КК
Проте слід відзначити чи не першу в історії конституційної юрисдикції України спробу ви¬значити відповідальність осіб, котрі ухиляються від пояснень, або відмовляють у наданні відповідних документів на запити суддів КС, або не виконують рішень і не дотримуються висновків останнього, не здійснюють вилучення чи зміни норм, визнаних неконституційними, з відповідних актів.
Ідеться про законопроект про зміни й доповнення до Кримінального кодексу, внесений до Верховної Ради в середині червня 2010 р. групою народних депутатів, які репрезентували майже всі фракції в парламенті.
Зокрема, якщо в чинному КК всі три частини ст.382 передбачають покарання за умисне невиконання службовою особою вироку, ухвали, постанови будь-якого суду, що набрали законної сили, або перешко¬джання їх виконанню, то до зазначеної статті додавалася ще й відповідальність за незабезпечення виконання рішення внаслідок бездіяльності службової особи органу державної влади відносно внесення необхідних змін чи пропозицій щодо таких змін, які стосуються фінансування, або нормативно-правового забезпечення появи такого фінансування, що є необхідним для реалізації того чи іншого рішення КС.
Установлювалася відповідальність і за ухилення від виконання з боку службовця, який спеціально здійснює певні дії стосовно внесення необхідних змін чи пропозицій, які дають змогу порушувати ті самі права і свободи громадян, але вже з інших підстав, ніж ті, що вже були визнані неконституційними.
Необхідність доопрацювання законопроекту
Пропонована народними депутатами санкція за такі дії чи бездіяльність щонайменше підвищувала штраф від 1000 до 2000 неоподатковуваних міні¬мумів доходів громадян.
Безумовно, законопроект ще був сирим, вимагав доопрацювання, але сама його поява свідчила про стурбованість законодавця невиконанням рі¬шень КС (у проекті ще йшлося і про підвищення відповідальності за невиконання рішень Європейського суду з прав людини) і про прагнення частини народних депутатів до підвищення ефективності діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції, ліквідації тяжких для правової системи республіки наслідків антиюридизму.
КС складається з 18 суддів
Наприкінці квітня 2010 р. нарешті була розв’язана проблема з кількісним складом Суду. 27.01.2010 Вищий адмі¬ністративний суд розглянув касаційні скарги представника тодішнього глави держави на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 24.02.2009 і постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2009 та представника судді КС С.Станік на останню постанову в справі за позовом С.Станік до Президента про визнання протиправним та скасування указу «Про скасування Указу Президента України від 25 березня 2004 р.» від 3.04.2008.
Ганебна тяганина
Як результат цинічного ігнорування Конституції та законів України з боку В.Ющенка ці та інші справи, про які вже йшлося неодноразово раніше, тягнулися 3 роки. Нагадаємо, що їм передували ще й постанова Шевченківського районного суду м.Києва від 18.07.2007, рішення Верховного Суду від 25.03.2008 тощо.
Після майже кожного судового рішення (а всі вони визнавали правоту С.Станік) та кожного указу В.Ющенка, спрямованого проти принципової судді, розпорядженнями керів¬ництва КС С.Станік то поновлювалася на посаді, то виключалася зі складу Суду.
27.01.2010 ВАС нарешті поставив крапку в ганебній не тільки для КС, а й усієї України справі — касаційна скарга С.Станік була задоволена в пов¬ному обсязі.
Незабаром скасував неконституційний і незаконний указ В.Ющенка і новий глава держави. Сталося це 28.04.2010. Наступного дня С.Станік з високо піднятою головою вийшла у відставку. Кількість суддів КС після багатолітньої тяганини нарешті стала відповідати ст.148 головного документа країни.
Суперечки навколо звільнення
Одначе вже 20.05.2010 могло стати останнім днем участі в засіданнях КС для суддів А.Дід¬ківського, І.Домбровського та Я.Мачужак. Про проблему, яка виникла за ініціативою самих же названих суддів ще в серп¬-ні — вересні 2006 р., вже говорилося.
Нагадаємо, що після їх призначення в листопаді 2005 р. VII з’їздом суддів на посади членів КС і складення ними присяги 4.08.2006 виник спір стосовно формулювання причин звіль¬нення майже всіх членів КС, призначених з’їздом суддів. Троє з них, а саме: А.Дідківський, І.Домбровський та Я.Мачужак, домагалися, щоб підставами для звільнення їх з посад суддів ВС стало подання заяв про відставку.
За власним бажанням…
У Верховній Раді та в середовищі правознавців із самого початку цієї історії переважала думка, що в разі виходу у відставку особи, обраної з’їз¬дом суддів до складу КС, найвищий орган суддівського самоврядування зобов’язаний призначати на її місце нового репрезентанта служителів Феміди. Та 21.09.2006 Верховна Рада все ж прийняла постанову про звільнення з попередніх посад усіх суддів Верховного, Вищого господарського та Харківського апеляційного судів у зв’язку з їх призначенням суддями КС.
Й ось 20.05.2010 парламент змушений був на підставі постанови ВС від 17.11.2009 у справі №21-790во09 змінити постанову від 21.09.2006. Відповідно до вказаних змін лише В.Бринцев виявився звільненим у зв’язку з призначенням суддею КС, а В.Джунь та Д.Лилак — у зв’язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням. Це не перешкоджало як першому, так і двом іншим залишатися на посадах суддів КС.
У зв’язку з виходом у відставку…
Що ж до А.Дідківського, І.Домбровського та Я.Мачужак, то всі вони формально втрачали право на подальше перебування в складі єдиного органу конституційної юрисдикції через вихід у відставку. Тому ухвали КС від 25.05.2010 №№35—36 не можуть мати юридичної сили, оскільки під час їх прийняття не було кворуму: з 13 присутніх на засіданні троє не мали на це права. У подальшому останні були усунені від розгляду справ і звернулися до Вищої кваліфікаційної комісії суддів з проханням про зупинення їх відставки.
З приводу чергової заплутаної ситуації навколо КС Голова ВР направив листа до Ради суддів України з пропозицією скликати з’їзд і забезпечити єдиному органу конституційної юрисдикції можливість працювати в повному складі.
У складі КС залишилося фактично тільки 15 суддів, що, безумовно, гальмувало його роботу. Проте Рада суддів на своєму засіданні 21.06.2010 в запалі боротьби з парламентом навколо змісту судової реформи вирішила, що законних підстав для скликання позачергового з’їзду суддів для вирішення цього гострого питання немає, пославшись ще й на відсутність коштів у Державній судовій адміністрації для проведення такого заходу.
Тільки наприкінці червня 2010 р. названі судді повернули собі право на участь у засіданнях КС.
У складі Суду — новий доктор наук
З більш приємних подій внутрішнього життя КС розглядуваного періоду відзначимо присудження наукового ступеня доктора юридичних наук судді В.Джуню. Сталися зміни й у складі Суду: 15 червня 2010 р. у зв’язку з поданням заяви про відставку глава держави звільнив Ю.Нікітіна з посади судді КС на підставі п.9 ч.5 ст.126 Конституції та ст.43 закону про статус суддів.
Звернемо увагу, що ст.23 закону «Про Конституційний Суд України» і відповідні положення Регламенту КС, що передбачають не тільки підстави, а й порядок припинення повноважень саме судді КС, зокрема й у разі подання заяви про відставку, було не помічено.
Поповнення прокурором
Вже наступного дня склав присягу і вступив на посаду судді шестидесятидволітній С.Винокуров, до того — перший заступник Генерального прокурора. Народився він на Одещині, закінчив у 1971 р. юридичний факультет КДУ ім.Т.Г.Шевченка. Майже 40 років працював в органах прокуратури, пройшовши всі ступені кар’єри від слідчого районної прокуратури до першого заступника Генерального прокурора.
Таким чином, кількість екс-прокурорів у КС досягла 7 осіб.
Чи закінчилися конституційні спори між главою держави й Урядом?
У самому кінці першого півріччя — 29.06.2010 — до Верховної Ради було внесено проект про доповнення ст.52 закону «Про Кабінет Міністрів України», спрямований на упорядкування правовідносин, що виникають у результаті президент¬ських подань до КС про зупинення дії актів Уряду на підставі п.15 ст.106 акта найвищої юридичної сили. Йшлося, по суті, про відновлення ч.6 ст.52 названого закону в редакції, сформульованій в акті «Про внесення змін до деяких законів України щодо повноважень Конституційного Суду України, особливостей провадження у справах за конституційними зверненнями та порушення зловживань правом на конституційне подання» від 19.03.2009, скасованої КС разом із законом у цілому 7.07.2009.
Зміни, зокрема, доповнювали підстави для відновлення чинності зупинених постанов чи розпоряджень Кабінету Міністрів не тільки в результаті прямого визнання їх конституційними або відмови у відкритті конституційного провадження, а й ухвалою Суду про припинення останнього. Але народні депутати, мабуть, упевнені в тому, що запеклих спорів між главою держави й Урядом уже не буде, віддали за цей законопроект лише 7 голосів.
Олександр Мироненко,
суддя Конституційного Суду України у відставці, доктор філософських наук,
заслужений діяч науки і техніки України,
лауреат Державної премії
України у галузі науки і техніки
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!