Які гарантії захисту прав громадян містяться в нововведеннях?
Закон «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян» від 16.01.2014 №721-VII передбачає низку суттєвих нововведень. Вони стосуються процедури фіксації адмінпорушень, відповідальності за неповагу до суду та за екстремістську діяльність. Спробуємо проаналізувати їх з погляду практичного значення для захисту прав громадян.
Протоколи та повідомлення
Так, до Кодексу про адміністративні правопорушення внесено ряд новацій, що стосуються порядку оформлення та вручення протоколу про адміністративне правопорушення. Зміни до стст.254, 256 КпАП передбачають, що в разі відмови правопорушника підписати складений протокол така відмова повинна бути підтверджена поясненнями двох свідків.
У попередній редакції ст.254 КпАП було вказано, що протокол про адміністративне правопорушення складається в двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, котру притягають до відповідальності. При цьому досить просто було зробити запис у протоколі про відмову від його підписання. Тому нерідко на практиці цим зловживали правоохоронці й інші особи, наділені повноваженнями складати протокол про адмінправопорушення.
Також ст.2772 КпАП доповнена ч.3: «Належним підтвердженням повідомлення особи про місце і час розгляду справи (отримання особою повістки або ознайомлення з її змістом в іншій спосіб) є підпис особи про отримання повістки, у тому числі на поштовому повідомленні, або відеозапис вручення особі повістки, або будь-які інші дані, що підтверджують факт вручення особі повістки або ознайомлення з її змістом». Таким чином, у кодексі визначили поняття та зміст «належного підтвердження повідомлення особи», що, у свою чергу, має важливе значення для проведення належної процедури розгляду справ про адміністративні правопорушення.
Екстремізм в Україні та за кордоном
Значний резонанс викликали зміни, внесені до Кримінального кодексу. Зокрема, КК доповнено новелами, яких до цього не існувало у вітчизняному законодавстві. Мова йде про ст.1101 «Екстремістська діяльність». Під нею розуміється «виготовлення, зберігання з метою збуту чи розповсюдження, а також збут чи розповсюдження екстремістських матеріалів, у тому числі через засоби масової інформації, мережу Інтернет, соціальні інтернет-мережі, використання чи демонстрування екстремістських матеріалів перед масовим зібранням людей, у тому числі на зборах, мітингах, під час вуличних походів, демонстрацій, публічні висловлювання чи заклики екстремістського характеру, а також фінансування зазначених дій або інше сприяння їх організації чи здійсненню, у тому числі шляхом надання інформаційних послуг, грошових коштів, нерухомості, навчальної, поліграфічної чи матеріально-технічної бази, телефонного, факсимільного чи інших видів зв’язку, за відсутності ознак більш тяжкого злочину».
Також закон дає пояснення, що «під екстремістськими матеріалами слід розуміти призначені для оприлюднення документи на паперових, електронних чи будь-яких інших носіях, що містять інформацію екстремістського характеру, тобто закликають, обгрунтовують чи виправдовують необхідність здійснення діяльності щодо планування, організації, підбурювання, підготовки або вчинення дій з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу, посягання на територіальну цілісність, недоторканність, суверенітет держави, насильницького захоплення або утримання влади чи владних повноважень, незаконного втручання в діяльність або перешкоджання законній діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших суб’єктів владних повноважень... закликають, обґрунтовують чи виправдовують необхідність розпалювання соціальної, расової, національної, етнічної, мовної чи релігійної ворожнечі та ненависті, здійснення масових заворушень, порушення громадського порядку, хуліганських дій та актів вандалізму».
Цей склад злочину вперше викладений у КК. Варто з’ясувати, чи є подібна практика в інших країнах і чи є там такі склади злочинів.
Міжнародно-правове визначення екстремізму закріплено в Шанхайській конвенції про боротьбу з тероризмом, сепаратизмом та екстремізмом від 15.06.2001, де сказано, що екстремізм — це будь-яке діяння, спрямоване на насильницьке захоплення влади або насильницьке утримання влади, а також насильницьку зміну конституційного ладу держави, насильницьке посягання на громадську безпеку, у тому числі організація із вищезазначеною метою незаконних збройних формувань чи участь у них, і переслідуване в кримінальному порядку відповідно до національного законодавства сторін. У Російській Федерації юридичне визначення екстремістських дій міститься в ст.1 закону «Про протидію екстремістській діяльності» №114-ФЗ, і воно дуже близьке до визначення, даного в КК України.
На відміну від Російської Федерації або країн Європейського Союзу, в США (у деяких штатах) подібні злочини часто кваліфікуються як «злочини на грунті ненависті». Це спеціальна юридична кваліфікація особливого роду злочинів проти особи, які скоюють під впливом ненависті до осіб іншої раси або національності, віросповідання, етнічного походження, політичних переконань, статі та сексуальної орієнтації, до інвалідів.
У Великій Британії в березні 2005 року ухвалено закон «Про запобігання тероризму», що включає й новели, які стосуються екстремістської діяльності. Після терактів у Лондоні у квітні 2007 року з метою припинення спроби поширення екстремістських ідей прийнято програму «запобігання насильницькому екстремізму».
Таким чином, кримінальна відповідальність за вчинення екстремістської діяльності досить широко застосовується і в інших країнах. Тому введення даної норми в КК України не є кроком до обмеження або звуження прав і свобод громадян. Але застосування цієї норми повинне відповідати вимогам демократичної держави, не суперечити Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Не менш важливо не допускати неоднозначних тлумачень даної норми, не розширювати її змісту.
Неповага до суду
Крім того, посилено кримінальну відповідальність за втручання в роботу суддів і перешкоджання їхній професійній діяльності (ст.376 КК). Диспозиція цієї статті в новій редакції більш розширена порівняно з попередньою: «Незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про суддю, його близьких родичів або членів сім’ї, розповсюдження матеріалів або інформації, що мають явно образливий характер та демонструють зухвалу зневагу до судді або правосуддя, тиск, залякування чи втручання в будь-який інший спосіб у діяльність судді, вчинені з метою помсти, перешкоджання виконанню суддею службових обов’язків чи з метою домогтися винесення неправосудного рішення, або публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій».
До процесуальних кодексів унесені зміни, що стосуються притягнення сторін до відповідальності за неповагу до суду: «Постанова про притягнення до відповідальності за неповагу до суду ухвалюється без складення протоколу про адміністративне правопорушення, повинна містити відомості, передбачені статтею 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є остаточною і оскарженню не підлягає. У разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу контроль за виконанням такої постанови здійснюється відповідними органами доходів і зборів».
В Україні за прояв неповаги до суду запроваджено адміністративну відповідальність (існують досить м’які форми покарання), на відміну від інших держав, у яких за це, як правило, передбачена кримінальна відповідальність. Причому це поняття за кордоном трактується досить широко. Будь-яке втручання в здійснення правосуддя: передчасні публікації в пресі, переговори з присяжними, тиск на сторони та свідків, недозволенна поведінка в суді, непідкорення наказу суду — все це може вважатися неповагою до суду.
Британський закон про неповагу до суду 1981 року ввів правило «суворої відповідальності», згідно з яким особа відповідає за втручання в здійснення правосуддя незалежно від того, мала вона на меті таке втручання чи ні. Відповідно до федерального закону США суд карає штрафом або арештом (на свій вибір) за прояв неповаги до суду. Саме тому норми про відповідальність за правопорушення у сфері правосуддя є важливою гарантією забезпечення незалежності суду.
Гарантії захисту
Нарешті, ч.1 ст.292 Цивільного процесуального кодексу доповнили реченням такого змісту: «Рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, може бути оскаржене особою, яка вважає, що таке рішення зачіпає її права та інтереси».
Зміна дозволить особі захистити свої порушені права в суді. Отже, дана норма дає додаткові гарантії для захисту прав і свобод громадян.
Це лише мала частина змін, унесених законом №721-VII. Та все ж потрібно пам’ятати, що основним критерієм демократичності держави є дотримання прав і свобод людини, одноманітне, а не вибіркове правосуддя, сильний і незалежний суд.
Коментарі
Ничего позитивного в том, что уведомление о рассмотрении админ. дела может подтверждаться "другим способом" нет. Юридически некорректная формулировка