Цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами законодавства
Верховний Суд України
Іменем України
Рішення
16 лютого 2011 року м.Київ
Колегія суддів Верховного Суду України в складі:
головуючого — Сеніна Ю.Л.,
суддів: Балюка М.І., Охрімчук Л.І., Григор'євої Л.І., Романюка Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до Особи 7 та Особи 8 про визнання договору недійсним, за зустрічним позовом Особи 7 до Особи 6, третя особа — Особа 8, про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності на квартиру, а також за зустрічним позовом Особи 8 до Особи 6, третя особа — Особа 7, про визнання договору дійсним, за касаційною скаргою Особи 6 на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 18.04.2008,
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2007 року Особа 6 звернувся до суду з позовом до Особи 7 та Особи 8 про визнання договору недійсним. Позивач зазначав, що 12.06.2007 між Особою 7 та Особою 8 було укладено договір купівлі-продажу квартири за Адресою 1. Посилаючись на те, що після укладення договору сторони ніяких дій щодо його виконання не вчинили і продавець Особа 8 надалі залишається проживати в квартирі, а також на те, що фактично сторони договору не мали наміру створити юридичні наслідки, які ним обумовлені, а оформили договір про людське око, з тим, щоб не допустити повернення квартири тому, хто раніше відчужив цю квартиру в Особи 8, позивач просив визнати договір недійсним на підставі його фіктивності.
У вересні 2007 року Особа 7 звернувся до суду із зустрічним позовом до Особи 6, третя особа — Особа 8, про визнання добросовісним набувачем зазначеної вище квартири та визнання за ним права власності на неї на тій підставі, що придбав квартиру за договором, укладеним на законних підставах.
Також у вересні 2007 року Особа 8 звернулася до суду із зустрічним позовом до Особи 6, третя особа — Особа 7, про визнання договору дійсним. Особа 8 зазначала, що 23.06.2006 уклала з Особою 6 договір купівлі-продажу зазначеної вище квартири, однак відповідач ухилився від її нотаріального посвідчення.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 22.11.2007 позов Особи 6 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири за Адресою 1, укладений 12.06.2007 між Особою 8 та Особою 7. У задоволенні зустрічних позовних вимог Особі 8 та Особі 7 відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 18.04.2008 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким в позовах Особі 8 та Особі 6 відмовлено, а позов Особи 7 задоволено.
У касаційній скарзі Особа 6, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалене ним рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ст.214 ЦПК під час ухвалення рішення суд серед іншого вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом встановлено, що квартира за Адресою 1 належала на праві спільної сумісної власності Особі 6 та Особі 9. Рішенням Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 11.12.2006 визнано дійсним договір купівлі-продажу, за яким 23.06.2006 Особа 6 продав зазначену квартиру Особи 8. Цим же рішенням суду право власності на зазначену квартиру визнано за Особою 8. 12.06.2007 Особа 8 уклала договір купівлі-продажу, за яким продала квартиру Особі 7.
Відмовляючи в позові Особі 6 про визнання укладеного Особою 8 з Особою 7 договору купівлі-продажу квартири недійсним з підстав його фіктивності апеляційний суд виходив із безпідставності таких вимог.
Такий висновок є правильним.
Відповідно до ст.234 ЦК фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Пленум Верховного Суду в п.24 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6.11.2009 роз'яснив, що в разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Під майном згідно з ч.1 ст.190 ЦК вважаються і майнові права.
На підставі ч.4 ст.334 ЦК, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності в набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Згідно з ст.657 ЦК договір купівлі-продажу квартири підлягає державній реєстрації.
Судом установлено, що 12.06.2007 між Особою 8 та Особою 7 було укладено договір купівлі-продажу, за яким Особа 7 купив квартиру за Адресою 1 і того ж дня було здійснено державну реєстрацію цього договору. З цього моменту в Особи 7 виникло право власності на зазначену квартиру, яке 15.06.2007 він зареєстрував в БТІ.
Таким чином, оскільки на підставі укладеного договору купівлі-продажу в Особи 7 виникло право власності на набуту ним квартиру, то суд апеляційної інстанції обгрунтовано відмовив Особі 6 у визнанні цього договору недійсним через його фіктивність.
Відмовляючи в позові Особі 8 про визнання договору дійсним апеляційний суд виходив із того, що для укладення договору купівлі-продажу спірної квартири з Особою 6 необхідна була згода іншого співвласника — Особи 9, яка такої згоди не давала.
Такий висновок також є правильним.
Відповідно до ч.3 ст.65 СК для укладення одним із подружжя договору, який потребує нотаріального посвідчення і державної реєстрації, має бути подана нотаріально посвідчена згода дружини або чоловіка.
Установивши, що спірна квартира придбана Особою 6 у вересні 2004 року в період перебування в зареєстрованому шлюбі апеляційний суд також обгрунтовано вказав, що для її відчуження необхідна була згода його дружини — Особи 9, чого, як установлено судом, при укладенні ним 23.06.2006 договору купівлі-продажу квартири з Особою 8 дотримано не було.
Крім того, як роз'яснено Пленумом ВС у п.13 зазначеної вище постанови, норма ч.2 ст.220 ЦК щодо визнання договору дійсним не застосовується до правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, оскільки їх вчинення на підставі стст.210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією правочину і до такої реєстрації вони не є укладеними.
Таким чином, у частині вирішення позовних вимог Особи 6 та Особи 8 рішення ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, а тому зазначену частину рішення відповідно до вимог ст.337 ЦПК слід залишити без змін.
Ухвалюючи рішення про визнання Особи 7 добросовісним набувачем та визнання за ним права власності на спірну квартиру, апеляційний суд виходив із того, що квартира придбана ним за договором на законних підставах.
Однак з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.
Відповідно до ч.5 ст.11 ЦК цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Щодо права власності, то ЦК передбачає можливість його виникнення на підставі рішення суду у випадках, встановлених ст.376 ЦК, а підтвердження рішенням суду наявного в особи права власності — у випадках, встановлених ст.392 ЦК. В інших випадках право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч.1 ст.328 ЦК).
Судом установлено, як вже зазначалося вище, що в Особи 7 на підставі укладеного з Особою 8 договору купівлі-продажу виникло право власності на спірну квартиру і держава офіційно визнала за ним це право шляхом здійснення його державної реєстрації органом БТІ.
За таких обставин підстав для підтвердження наявного в нього права власності на спірну квартиру ще і в судовому порядку немає.
Крім того, визнаючи Особу 7 в судовому порядку добросовісним набувачем квартири апеляційний суд не врахував, що суд відповідно до стст.15 та 16 ЦК захищає порушене право особи в спосіб, установлений законом, а в даному випадку права Особи 7 на спірну квартиру ніким не порушено, а обраний ним спосіб захисту — визнання добросовісним набувачем — законом не передбачений.
Таким чином, у цій частині, правильно встановивши фактичні обставини справи, суд ухвалив помилкове рішення через неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до ст.341 ЦПК є підставою для скасування цієї частини рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в позові.
Керуючись пп.1, 5 ч.1 ст.336, ст.337, ст.341, п.1 ч.1, ч.2 ст.344 ЦПК, колегія суддів ВС
ВИРІШИЛА:
Касаційну скаргу Особи 6 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 18.04.2008 у частині вирішення позовних вимог Особи 7 про визнання його добросовісним набувачем квартири та визнання за ним права власності на неї скасувати.
У задоволенні позову Особи 7 до Особи 6, третя особа — Особа 8, про визнання його добросовісним набувачем квартири за Адресою 1 і визнання за ним права власності на цю квартиру відмовити.
У решті рішення Апеляційного суду Запорізької області від 18.04.2008 залишити без змін.
Рішення оскарженню не підлягає.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 9.33 МБ)
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!