Здійснення особою свого права на судовий захист не може ставитись у залежність від використання нею інших засобів захисту
Верховний Суд України
Іменем України
Ухвала
16 лютого 2011 року м.Київ
Колегія суддів Верховного Суду України в складі:
головуючого — Патрюка М.В.,
суддів: Гуменюка В.І., Луспеника Д.Д., Жайворонок Т.Є.,
Лященко Н.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Некос-Ріелті» (далі — ТОВ «Н.») до Особи 6 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ТОВ «Н.» на рішення Подільського районного суду м.Києва від 16.08.2007 та рішення Апеляційного суду м.Києва від 27.05.2008,
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2007 року ТОВ «Н.» звернулося з позовом до Особи 6 про стягнення заборгованості за кредитними договорами. На обгрунтування своїх вимог зазначало, що 25.02.2004 між відповідачкою і ВАТ «Банк «БІГ Енергія» було укладено кредитний договір №11/19-02-2004, згідно з яким Особа 6 одержала кредит у розмірі 23000 грн. строком на один рік. Того ж дня між ВАТ «Банк «БІГ Енергія» і ТОВ «Н.» був укладений договір поруки №32/19-02-2004, за яким позивач виступив перед банком поручителем за виконання відповідачкою своїх зобов’язань.
17.03.2005 між ВАТ «Банк «БІГ Енергія» та Особою 6 був укладений кредитний договір №11/06-03-2005, згідно з яким вона отримала кредит у розмірі 50000 грн. строком на шість місяців. Того ж дня між ВАТ «Банк «БІГ Енергія» та ТОВ «Н.» був укладений договір поруки №32/06-03-2005, за яким позивач виступив поручителем за виконання відповідачкою своїх зобов’язань за кредитним договором. 7.04.2005 з метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаними кредитними договорами між Особою 6 і ВАТ «Банк «БІГ Енергія» було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського нотаріального округу Київської області Особою 7, відповідно до якого відповідачка передала в іпотеку банку належну їй земельну ділянку площею 0,060 га за Адресою 1.
Починаючи з квітня 2004 р. відповідачка порушувала свої зобов’язання за кредитними договорами, а з березня 2005 р. взагалі припинила сплачувати заборгованість перед банком за користування кредитом та відсотки. На виконання укладених договорів поруки ТОВ «Н.» як поручитель виконало свої зобов’язання перед банком, сплативши заборгованість Особи 6, внаслідок чого до товариства перейшли права кредитора, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
Особа 6 проігнорувала лист ТОВ «Н.» з пропозицією сплатити заборгованість за кредитними договорами, тому позивач ставить питання про стягнення заборгованості в судовому порядку.
Рішенням Подільського районного суду м.Києва від 16.08.2007 у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Н.» на користь Особи 6 3500 грн. витрат на правову допомогу.
Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 27.05.2008 зазначене рішення місцевого суду в частині стягнення витрат на правову допомогу скасовано. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі ТОВ «Н.» просить скасувати ухвалені в справі судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.
Відповідно до п.2 розд.XIII «Перехідні положення» закону від 7.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду до 15.10.2010 і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються ВС у порядку, який діяв до набрання чинності цим законом.
У зв’язку з цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу від 18.03.2004 у редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із законом від 7.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що ТОВ «Н.» реалізувало захист свого права на стягнення заборгованості за кредитними договорами в спосіб, який передбачено ст.18 ЦК — шляхом звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису на борговому документі, а тому позивач має право на виконання зазначеного виконавчого документа в порядку виконавчого провадження, оскільки його право на захист порушеного права ним було реалізовано в інший, обраний ним спосіб.
Проте з таким висновком судів погодитись не можна.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Згідно з вимогами ч.1 ст.526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.556 ЦК до поручителя, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов’язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
Статтею 15 ЦК передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання чи оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст.16 цього кодексу.
Здійснення особою свого права на судовий захист не може ставитись у залежність від використання нею інших засобів правового захисту, до яких відноситься, зокрема, захист цивільних прав нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Наявність виконавчого напису за відсутності реального виконання боржником свого зобов’язання (добровільного чи примусового) не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін та не позбавляє кредитора права на судовий захист.
Таким чином, суди дійшли помилкового висновку про те, що ТОВ «Н.» реалізувало захист свого права на стягнення заборгованості за кредитними договорами шляхом звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису на борговому документі, а також не врахували, що постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби від 8.02.2006 виконавчий напис, виданий приватним нотаріусом, повернуто без подальшого виконання.
Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення не можуть залишатися в силі і підлягають скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись стст.336, 338, 345 ЦПК, колегія суддів Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Н.» задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду м.Києва від 16.08.2007 та рішення Апеляційного суду м.Києва від 27.05.2008 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 7.41 МБ)
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!