КС відкрив для громадян та юросіб альтернативний шлях звернень у випадку відсутності неоднозначної судової практики
Похідні від Основного Закону норми процесуальних кодексів, зокрема ті, які об’єднані в міжгалузеві інститути права (в основі яких лежать конкретні прямі норми Конституції), за логікою, повинні мати однакове змістове вираження та призводити до однакових наслідків під час їх застосування в різних судових процесах. Якщо такої єдності немає, наприклад через недосконалість законодавчого формулювання, то з’являється робота для Конституційного Суду, який хоч і не вправі виправляти недоліки законодавства, проте може вказати законодавцю на необхідність однакової реалізації однієї й тієї самої норми Конституції в різних галузях права.
Отримати те, що втратив
У рішенні від 11.07.2013 №6-рп/2013 (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги в господарському судочинстві) єдиний орган конституційної юрисдикції, дослідивши законодавчі засади надання правової допомоги, дійшов висновку, що Верховна Рада застосовує диференційований підхід до визначення суб’єктів надання правової допомоги та до порядку відшкодування витрат на неї. Суд з’ясував волю законодавця, матеріалізовану в нормах права, а саме: до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі в господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою лише за послуги адвоката, якщо іншого не передбачено законом.
Аналогічний підхід до компенсації витрат на правову допомогу законодавець застосовує в кримінальному судочинстві.
Поряд з тим у цивільному та адміністративному судових процесах здійснюється відшкодування витрати на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права.
Отже, з одного боку, витрати, які несе особа, не повинні бути перешкодою для судового захисту її прав, оскільки їх оплата безпосередньо пов’язана з доступом до правосуддя. Особа, яка була змушена захищати своє порушене право, використовуючи при цьому всі не заборонені законом засоби, зокрема отримання правової допомоги (згідно з абз.2 п.4 мотивувальної частини рішення КС від 16.11.2000 №13-рп — юридичних (правових) послуг), має бути забезпечена такими законодавчими гарантіями, які б усебічно сприяли їй у компенсації витрат, що в цьому зв’язку виникли.
Разом з тим отримання правової допомоги включає в себе юридичні консультації, складання документів, представництво особи в судах та інших державних органах тощо. Оплата таких послуг вимагає значних коштів, відсутність яких може стати перешкодою для отримання якісної правової допомоги. Натомість упевненість особи, яка змушена захищати своє порушене право, у тому, що правопорушник у разі програшу судового процесу відшкодує ці видатки в повному обсязі, дозволить скористатися найбільш якісними правовими послугами.
Нові горизонти
У справі, що розглядалася КС, юридична особа просила дати офіційне тлумачення положень ч.1 ст.59 Конституції та ч.1 ст.44 Господарського процесуального кодексу в контексті відшкодування витрат на юридичні послуги, надані не адвокатом, а іншим фахівцем у галузі права, та роз’яснити, чи має суб’єкт звернення до господарського суду, у тому числі юридична особа, право на відшкодування судових витрат на юридичні послуги, надані фахівцем у галузі права, у разі задоволення позову в господарській справі.
Відповідно до закону «Про Конституційний Суд України» єдиною підставою для конституційного звернення є наявність неоднозначного застосування положень Конституції або законів судами, іншими органами державної влади, якщо суб’єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод (ст.94). Згідно з правовою позицією КС «під неоднозначним застосуванням положень Конституції або законів України слід розуміти різне застосування одних і тих же норм цих правових актів судами України, іншими органами державної влади за однакових юридично значимих обставин» (ухвала КС від 12.05.2010 №31-у/2010).
Таким чином, наявність, наприклад, судових рішень, в яких по-різному застосовується одна й та сама норма права, є обов’язковою умовою прийнятності конституційного звернення. Інакше КС відмовить у відкритті провадження з посиланням на п.2 ст.45 закону «Про Конституційний Суд України» (невідповідність звернення вимогам, передбаченим Конституцією, цим законом).
Водночас зі змісту рішення КС №6-рп/2013 убачається, що неоднозначного застосування судами положень ч.1 ст.59 Конституції та ч.1 ст.44 ГПК не спостерігалося. Натомість були:
• конституційна гарантія, яка поширюється на кілька галузей права, — закріплене в Основному Законі право кожного на правову допомогу;
• система відносно відокремлених від інших і пов’язаних між собою норм, які регулюють певну групу (вид) однорідних суспільних відносин і стосуються процесуального права на відшкодування судових витрат;
• загальна недосконалість формулювання норм права, які визначають підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді;
• думка суб’єкта права на конституційне звернення про те, що його конституційні права та свободи порушуються.
Правила побудови
Конституційне право, як головна галузь правової системи, що регулює суспільні відносини, гарантує право кожного на правову допомогу (ст.59 акта найвищої юридичної сили). Процесуальні галузі права (цивільне, господарське, адміністративне та кримінальне), які визначають процедуру реалізації матеріального права, є похідними, їхні норми приймаються на основі Конституції та повинні відповідати їй у всьому. Незважаючи на це, законодавець застосував неоднаковий підхід до визначення суб’єктів надання правової допомоги та до порядку відшкодування витрат на таку допомогу в різних судових процесах.
Відшкодування судових витрат на правову допомогу належать до одного міжгалузевого інституту процесуального права, який регулює однорідні суспільні відносини й реалізує одну й ту саму норму Основного Закону (матеріального права), а тому має забезпечувати суцільне, єдине, послідовне в усьому регулювання. Всупереч цьому Верховна Рада, встановлюючи процесуальні норми, не гарантувала учасникам відносин однакового обсягу реалізації конституційного права.
Погляд углиб
Підставою для порушення єдиним органом конституційної юрисдикції провадження у справі про відшкодування витрат на юридичні послуги в господарському судочинстві стала не наявність неоднозначного застосування одних і тих же норм права, а наявність неоднозначного підходу законодавця до формулювання різних норм права, які регулюють однорідні суспільні відносини й забезпечують реалізацію однієї й тієї самої матеріальної норми — ч.1 ст.59 Конституції.
Таким чином, можна дійти висновку, що, усвідомлюючи своє високе призначення, КС показав «нові горизонти» неоднозначного застосування положень Конституції або законів. Тобто відкрито нові можливості для перетворення приписів Основного Закону в реально діюче право.
Тим самим відтепер суб’єктам права на конституційне звернення дано можливість отримати від Суду роз’яснення змісту норм різних галузей права, об’єднаних в один міжгалузевий інститут. При цьому кожна з таких норм окремо може застосовуватись однозначно в межах відносин, що регулюються її галуззю права.
Отже, КС показав юридичним і фізичним особам додатковий шлях для отримання думки Суду щодо законодавчих положень, які можуть неоднозначно (по-різному) визначати механізми реалізації однієї й тієї самої норми Конституції, котра визначила єдині принципи їх створення. Тепер головне — навчитися послуговуватися новою можливістю.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!