ВАС виокремив ознаки, за відсутності яких інформація не належить до публічної
«ЗіБ» продовжує публікувати узагальнення практики застосування адмінсудами положень закону «Про доступ до публічної інформації», здійснені Вищим адміністративним судом. З цієї частини документа ви дізнаєтесь, які ознаки публічної інформації виокремив ВАС та яка з-поміж них є визначальною. Крім того, акцентовано увагу на окремих питаннях визначення сфери дії закону, помилках, яких припускаються запитувачі інформації, та тенденціях, що простежуються при розгляді судами справ даної категорії.
Зафіксований продукт
Визначення поняття «публічна інформація» наведено у ч.1 ст.1 закону «Про доступ до публічної інформації», відповідно до якої публічна інформація — це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим законом.
За поданим вище визначенням, на наш погляд, можна виокремити такі ознаки публічної інформації: готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством; заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація; така інформація знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації; інформація не може бути публічною, якщо створена суб’єктом владних повноважень не під час виконання ним своїх обов’язків; інформація не може бути публічною, якщо створена несуб’єктом владних повноважень.
За відсутності перелічених ознак така інформація не належить до публічної.
Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб’єктом владних повноважень у процесі виконання ним своїх обов’язків. Щодо несуб’єктів владних повноважень, то вони можуть бути тільки розпорядниками такої інформації.
Незважаючи на те що закон містить визначення терміна «публічна інформація», на практиці немає однозначного розуміння цього поняття.
У науково-практичному коментарі до закону, підготовленому Центром суспільних медіа за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Програми сприяння парламенту, як важливу ознаку публічної інформації визначено її попередню фіксацію. Автори коментаря зазначають, що цей закон регулює відносини щодо допуску до інформації, яка вже існує, і не вимагає у відповідь на запит створювати певну інформацію. Такий підхід є новим в інформаційному законодавстві, оскільки відповідно до закону «Про інформацію» у попередній його редакції розпорядник інформації під час підготовки відповіді був зобов’язаний створювати нову інформацію.
Найбільш прийнятний закон
Ця законодавча новела знайшла відображення і в судовій практиці. Наприклад, у справі за позовом ТОВ «ПІРС» до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова про визнання протиправною відмови в організації відеозапису роботи комісії з розгляду заперечень на акт перевірки або в наданні дозволу позивачу самостійно організувати відеозапис апеляційний адміністративний суд, залишаючи без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, з приводу доводів апеляційної скарги щодо обмеження права на доступ до публічної інформації зазначив, що остання в цьому випадку може бути створена тільки після закінчення роботи комісії (ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2012 22051656).
Аналіз судової практики показав, що дуже часто запитувачі не звертають уваги на цей момент і у формі інформаційного запиту просять надати правову допомогу чи дати відповіді на питання, які вирішуються у порядку, встановленому законом «Про звернення громадян».
Так, у справі за позовом Особи до Фонду державного майна про визнання дій щодо надання відповідей не по суті запитів про надання інформації протиправними, зобов’язання вчинити певні дії суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що запитувана позивачем інформація є правовою інформацією стосовно питань діяльності Фонду держмайна та управління державним майном, що підпадає під дію закону «Про безоплатну правову допомогу» (ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012 №22602454).
В іншій справі за позовом Особи до Донецької обласної державної адміністрації про визнання дій щодо надання недостовірної інформації протиправними та зобов’язання вчинити певні дії суди встановили, що інформаційний запит про надання інформації (запит розглянуто в порядку, визначеному законом «Про звернення громадян») стосується права позивача та членів його сім’ї на отримання трикімнатної квартири (ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 8.12.2011 №22486239).
У справі за позовом Особи до вінницького міського голови про визнання протиправною бездіяльності щодо ненадання відповіді на інформаційний запит та зобов’язання надати відповідь суди з’ясували, що запит (запит розглянуто в порядку, визначеному законом «Про звернення громадян») стосувався мотивів дій виконавчих органів місцевого самоврядування, зокрема щодо впливу на мешканців міста вартості реконструкції площі, щодо мотивів оскарження рішень Антимонопольного комітету, викриття наявних, на думку заявника, недоліків у роботі (постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.04.2012 №23663079).
У цих та інших справах простежується тенденція визначення розпорядниками інформації порядку розгляду запитів, виходячи з їх змісту. У разі невідповідності останнього вимогам закону «Про доступ до публічної інформації» та за наявності підстав для опрацювання його відповідно до законів «Про звернення громадян» чи «Про надання безоплатної правової допомоги» приймають відповідне рішення, про що здебільшого повідомляють запитувача. Тобто розпорядник інформації при підготовці відповіді застосовує той закон, який є найбільш прийнятним у кожному конкретному випадку.
У таких справах суди, з’ясувавши, що за змістом інформаційний запит є пропозицією (зауваженням), заявою (клопотанням) чи скаргою, встановлюють обставини, які пов’язані з дотриманням відповідачем під час надання відповіді на інформаційний запит вимог закону «Про звернення громадян», та залежно від установленого розв’язують спір. Здебільшого суди відмовляють у задоволенні позовів у зв’язку з дотриманням відповідачами вимог зазначеного закону (постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 4.07.2012 №25122774).
Потреба в коригуванні
Разом з тим є інша судова практика. Установивши, що інформаційний запит за своїм змістом є зверненням громадян у розумінні закону «Про звернення громадян», а не інформаційним запитом у розумінні закону «Про доступ до публічної інформації», а також те, що позивач у позовній заяві просить суд зобов’язати надати обгрунтовану відповідь по суті інформаційного запиту відповідно до закону «Про доступ до публічної інформації», суди відмовляють у задоволенні позовних вимог, оскільки вимоги закону «Про доступ до публічної інформації» не поширюються на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом (постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.09.2011 №20560738).
Ці приклади показують, що запитувачі інформації ототожнюють поняття запит про надання інформації та звернення і не враховують, що запит про надання публічної інформації та звернення громадян є різними категоріями за правовими підставами, предметом, вимогами щодо форми та оплатності, і неправильно оформляють запити.
Повертаючись до наведених вище прикладів із судової практики, необхідно звернути увагу на різні мотиви, з яких суди залишають позовні вимоги щодо протиправної відмови в наданні відповіді на інформаційні запити (за змістом — звернення) без задоволення. У частині мотивування судового рішення така практика потребує коригування.
Відповідно до ст.3 Кодексу адміністративного судочинства адміністративний позов — це звернення до адмінсуду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах. Звертаючись до суду у згаданих вище справах, позивачі просили відновити їх порушене право на доступ до публічної інформації. У такому разі судам необхідно встановлювати, що порушено саме це право, а не право на звернення громадян. Суд не може вийти за межі позовних вимог, оскільки відповідно до ч.2 ст.11 цього кодексу такі процесуальні дії суд може вчинити тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту того права, про захист якого вони просять.
Таким чином, після встановлення того, що розпорядник публічної інформації правильно класифікував зміст звернення, на наш погляд, відмова у задоволенні позову має бути мотивована саме відсутністю в діях відповідача лише порушення права заявника на одержання публічної інформації.
Вважаємо, що з метою уникнення вищезазначених випадків обгрунтування про звернення до суду у сфері відносин щодо доступу до публічної інформації повинно бути зазначено у позовній заяві. Відсутність або незрозумілість такого обгрунтування є підставою для залишення позовної заяви без руху (ч.1 ст.106 КАС) та надання строку для усунення цього недоліку. Крім того, у такий спосіб, ще на цій стадії суд зможе з’ясувати, в яких правовідносинах виник спір.
Результати синтезу
Для визначення того, чи є інформація публічною, суди досліджують підстави для одержання чи створення запитуваної інформації суб’єктами владних повноважень і враховують те, що суб’єкти владних повноважень одержують чи створюють публічну інформацію на виконання обов’язків, визначених чинним законодавством.
Прикладом цього може бути справа за позовом Особи до Виконавчого комітету Донецької міської ради та Головного управління містобудування і архітектури Донецької міської ради, третя особа —управління Держкомзему в м.Донецьку Донецької області, про визнання дій та бездіяльності суб’єктів владних повноважень протиправними та зобов’язання вчинити певні дії. Підставою для звернення до суду була відмова відповідачів у наданні відповіді на інформаційний запит щодо земельних ділянок комунальної форми власності в межах окремих районів м.Донецька, що можуть бути використані під забудову.
Вирішуючи цю справу, Ворошиловський райсуд м.Донецька та Донецький апеляційний адміністративний суд урахували, що відповідно до ч.5 ст.24 закону «Про регулювання містобудівної діяльності» спеціально уповноважені органи з питань містобудування та архітектури і центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальні органи забезпечують відкритість, доступність та повноту інформації про наявність на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці земель державної та комунальної власності, не наданих у користування, що можуть бути використані під забудову, про наявність обмежень і обтяжень земельних ділянок, містобудівні умови та обмеження в містобудівному і державному земельному кадастрах.
До моменту внесення відповідної інформації до містобудівного та державного земельного кадастрів виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські держадміністрації або відповідний місцевий орган виконавчої влади зобов’язані надавати за запитами фізичних та юридичних осіб письмову інформацію про наявність земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову.
З огляду на це суди, між іншим, дійшли висновку, що інформація про наявність земельних ділянок, які можуть бути використані під забудову, є публічною, оскільки відповідно до вимог закону «Про регулювання містобудівної діяльності» вказана інформація повинна створюватися в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством. Тому на таку інформацію та на правовідносини, пов’язані з її поширенням, оприлюдненням, наданням тощо, поширюються норми закону «Про доступ до публічної інформації» (ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.12.2011 №22546975).
Узагальнюючи вищевикладене, можна зробити такі висновки.
Судам під час розгляду справ необхідно насамперед визначати, чи запитувана інформація є публічною, враховуючи вищеперелічені ознаки та законодавче визначення поняття «публічна інформація» (ст.1 закону).
Якщо запит про надання публічної інформації є фактично зверненням (заявою, клопотанням) про надання інформації згідно із законом «Про звернення громадян», то в такому разі судам необхідно відмовляти в задоволенні позову щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників публічної інформації. Тобто суди після встановлення того, що розпорядник публічної інформації правильно класифікував зміст звернення, відмову в задоволенні позову повинні мотивувати на наш погляд саме відсутністю у діях відповідача лише порушення права заявника на одержання публічної інформації.
Словесна конструкція
Відповідно до ч.2 ст.2 закону «Про доступ до публічної інформації» дія цього акта не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб’єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.
Визначення суб’єктів владних повноважень наведено у п.1 ч.1 ст.13 закону. Ці суб’єкти, з-поміж інших розпорядників публічної інформації, а також інші суб’єкти владних повноважень не наділені правом на доступ до публічної інформації, оскільки повноваження щодо отримання будь-якої інформації, у т.ч. публічної, визначені законами, що регулюють порядок діяльності цих суб’єктів.
У судовій практиці трапляються випадки звернення до суду суб’єктів владних повноважень із позовами до розпорядників публічної інформації. Суди дотримуються однакової позиції у тому, що дія закону не поширюється на спірні відносини, і відмовляють у відкритті провадження або закривають провадження у таких справах (ухвала Окружного адміністративного суду м.Києва від 14.05.2012 №24212427).
Також цією нормою виключено з-під регулювання законом відносини у сфері звернень громадян. Як зазначають у науково-практичному коментарі до закону його автори, словесна конструкція «відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом», означає, що дія цього закону не поширюється на відносини, які регулює закон «Про звернення громадян».
Обмеження, встановлене цією нормою, застосовується під час розгляду адресованих судам, органам прокуратури запитів учасників процесу (судового, досудового) про надання інформації у справах, під час розгляду адвокатських запитів.
У разі надходження запитів від учасників процесу про надання копій матеріалів судових справ, інформації про дату та час слухання справи тощо розпорядники цієї інформації — суди та органи прокуратури — як правило, відмовляють у задоволенні таких запитів із підстави, що положення закону не поширюється на відносини, які регульюються процесуальним законодавством.
Так, у справі за позовом Особи до Святошинського районного суду м.Києва про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії (надати належним чином завірену копію кримінальної справи за обвинуваченням Особи) суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з підстави, що ці відносини регулює КПК. Це рішення залишено без змін судом апеляційної інстанції (ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 1.03.2012 №22125938).
У справі за позовом Особи до Жовтневого районного суду м.Луганська про визнання протиправною бездіяльності в частині ненадання відповідей на запити про дату та час слухання його справи суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі у зв’язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку адмінсудочинства. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний адміністративний суд зазначив, що, за змістом позовної заяви, позивач оскаржує бездіяльність відповідача, яка полягає у неповідомленні його як сторони у справі про призначення розгляду цивільної справи, що регламентується нормами стст.157, 158 Цивільного процесуального кодексу. Оскільки діяльність чи бездіяльність суду, яка пов’язана з розглядом конкретної справи, належить не до управлінської діяльності, а до процесуальної, то позов не підлягає розгляду в порядку адмінсудочинства (ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011 №20305166).
Ще одним прикладом може слугувати справа за позовом ВАТ «Авіакомпанія «Сибір» до Генеральної прокуратури про визнання протиправною відмови в задоволенні запитів позивача про надання процесуальних документів у кримінальній справі.
Як убачається з матеріалів справи, за результатами розгляду запиту позивачу роз’яснено, що згідно з ч.2 ст.2 закону його дія не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом, та зазначено, що ознайомлення з матеріалами кримінальної справи, надання копій процесуальних документів регулюється спеціальним законом — КПК.
Суд першої інстанції, закриваючи провадження у цій справі, виходив із того, що спори стосовно виконання органами слідства та прокуратури владних процесуальних функцій не належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки такі спори не пов’язані із здійсненням суб’єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, а оскарження окремих процесуальних актів, дій чи бездіяльності органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури до суду має здійснюватися в порядку, встановленому КПК (ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012 №21764044).
Наведені вище приклади дають можливість зробити висновок, що під час розгляду таких справ в одному випадку суди відмовляють в задоволенні позовної заяви, а в другому — відмовляють у відкритті провадження або закривають провадження у справі.
Коло одержувачів
На наш погляд, щоб досягти однакового вирішення цих питань, необхідно враховувати таке.
Зі змісту ч.1 ст.1 закону випливає, що публічна інформація отримується або створюється в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством.
Синтез цієї норми дає можливість зробити висновок, що під обов’язками суб’єктів владних повноважень, передбачених чинним законодавством, необхідно розуміти також обов’язки цих суб’єктів не тільки під час виконання владних управлінських функцій, а й інші обов’язки, в т.ч. передбачені процесуальним законодавством.
Тобто на визначення інформації публічною не впливає те, при виконанні яких саме обов’язків суб’єктом владних повноважень вона отримана та яким законодавством ці обов’язки визначено.
Разом із цим необхідно враховувати, що встановлення процесуальним законодавством можливості отримання публічної інформації не є підставою для закриття провадження у вказаній категорії справ, адже визначальним у цьому є передбачена таким процесуальним законодавством можливість оскарження до іншого суду рішень, дій чи бездіяльності таких суб’єктів владних повноважень у разі ненадання доступу до публічної інформації. Отже, саме таке правоврегулювання може бути підставою для відмови у відкритті провадження чи для закриття провадження у справі. В інших випадках спір необхідно розв’язувати по суті.
Аналіз вищезазначених прикладів дозволяє дійти висновку, що причиною наявності різної судової практики є недостатнє законодавче врегулювання питання співвідношення норм закону та процесуальних законів, які встановлюють порядок одержання в суді інформації про рух справи, копій судових рішень.
Відповідно до закону доступ до публічної інформації (в сукупності з іншими вимогами) може бути обмежено для підтримання авторитету і забезпечення неупередженості правосуддя. Інших обмежень щодо доступу до інформації, яку створюють суди, органи прокуратури під час процесуальної діяльності, законом не передбачено.
Натомість ЦПК, Господарський процесуальний кодекс, КПК містять вимоги щодо осіб, які наділені правом одержувати інформацію про судове провадження чи досудове слідство у кримінальних справах, та встановлюють порядок інформування учасників процесу про час і місце судового засідання.
Окремо необхідно звернути увагу на положення КАС, якими не обмежується, як зазначеними вище процесуальними законами, коло одержувачів інформації лише тими особами, які беруть участь у справі, та особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки.
Відповідно до ч.2 ст.12 КАС кожен має право ознайомлюватися в установленому законодавством порядку із судовими рішеннями, які набрали законної сили, у будь-якій розглянутій у відкритому судовому засіданні справі, це право може бути обмежено відповідно до закону в інтересах нерозголошення конфіденційної інформації про особу, державної чи іншої таємниці, що охороняється законом.
Тобто адміністративні суди як розпорядники публічної інформації мають забезпечити право кожного на доступ до публічної інформації, яку містять судові рішення, ухвалені у відкритому судовому засіданні, після набрання ними чинності. КАС не встановлює порядку ознайомлення із судовими рішеннями, правил обмеження у доступі до інформації, а містить бланкетну норму і відсилає до інших законодавчих актів. Такими актами є закони «Про доступ до публічної інформації» та «Про інформацію». Оскільки перший є спеціальним щодо відносин з приводу одержання такої інформації, то він і підлягає застосуванню під час реалізації положень ч.2 ст.12 КАС.
Також у наведених прикладах судової практики привертають увагу мотиви ухвалення рішень. Тому правильне розв’язання спору залежить від правильного встановлення судом обставин справи і визначення відповідно до них відносин, в яких виник спір.
Адвокат як запитувач
Окремо слід звернути увагу на співвідношення норм закону «Про доступ до публічної інформації» та закону» «Про доступ до судових рішень». За змістом ст.2 закону «Про доступ до судових рішень», право кожного на доступ до судових рішень забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади, опублікуванням у друкованих виданнях, поширенням в електронній формі з дотриманням вимог цього закону.
Закон «Про доступ до публічної інформації» встановлює, що доступ до інформації забезпечується двома шляхами: шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації і надання інформації за відповідними запитами. Тому виконання розпорядником обов’язку щодо оприлюднення судових рішень не звільняє його від виконання обов’язку надати публічну інформацію у відповідь на запит.
У зв’язку з цим показовою є справа за позовом Особи до прокуратури Чернігівської області та заступника прокурора Чернігівської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання надати перелік відомостей, що становлять службову інформацію у Генеральній прокуратурі або тільки у прокуратурі Чернігівської області, із зазначенням назви, номера і дати нормативно-правового акта, яким такий перелік затверджено. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний адміністративний суд зазначив, що посилання суду першої інстанції як на підставу для відмови в задоволенні позову на те, що позивача було повідомлено про можливість ознайомлення із запитуваною інформацією на сайті Генеральної прокуратури, суперечить ч.2 ст.22 закону, відповідно до якої відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, вважається протиправною відмовою в наданні інформації (постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 1.03.2012 №22146362).
У правозастосовній діяльності судів виникали питання щодо поширення дії закону на відносини адвоката як запитувача та розпорядника інформації стосовно інформації, яка пов’язана зі здійсненням адвокатської діяльності.
Наразі у зв’язку з прийняттям закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (набрав чинності 15.08.2012) вирішення цього питання полегшується завдяки наявності більш детального визначення поняття «адвокатський запит», установленню строків його розгляду та порядку оплати копіювання та друку документів.
Відповідно до ч.1 ст.24 цього закону адвокатський запит — письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об’єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту.
З аналізу цієї норми вбачається, що перелік адресатів, до яких може бути звернено адвокатський запит, є ширшим за перелік розпорядників публічної інформації, наведений у законі «Про доступ до публічної інформації». Для цих адресатів законодавцем установлено строки розгляду адвокатських запитів, аналогічні визначеним законом «Про доступ до публічної інформації». Також установлено, що розмір витрат на копіювання та друк документів не може перевищувати граничних норм витрат на копіювання та друк, встановлених Кабінетом Міністрів відповідно до цього закону.
У цій частині ст.24 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» детально регламентує питання строків розгляду адвокатських запитів та порядок відшкодування витрат, а тому відповідні положення закону «Про доступ до публічної інформації» не поширюються на відносини між адвокатом та розпорядником інформації.
Відповідно до ч.2 ст.24 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» інформація з обмеженим доступом і копії документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом, не підлягають наданню у відповідь на адвокатський запит. Водночас цей закон не містить ні визначення, ні ознак інформації з обмеженим доступом, ні відсилочних норм.
Види інформації з обмеженим доступом (конфіденційна, таємна та службова) визначено в законах «Про доступ до публічної інформації» та «Про інформацію». У першому подано визначення конфіденційної і таємної інформації та перелік видів службової інформації. Закон «Про інформацію» дає визначення конфіденційної інформації, яке охоплює більше видів інформації порівняно з визначенням, поданим у законі «Про доступ до публічної інформації». Стосовно таємної та службової інформації встановлено, що порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї мають регулюватися законами. Однак наразі такі закони відсутні, що ускладнить опрацювання адвокатських запитів відповідними адресатами.
Розпорядники публічної інформації при віднесенні інформації до інформації з обмеженим доступом повинні застосовувати приписи закону «Про доступ до публічної інформації», адже публічна інформація є обмеженою лише у випадках, передбачених цим законом, норми якого є спеціальними порівняно з нормами закону «Про інформацію».
Загальні показники розгляду адміністративних справ місцевими та апеляційними судами (за категоріями адміністративних справ) (таблиця)
Запитувачі інформації часто не враховують, що звернення громадян та запит на публічну інформацію — це різні правові категорії.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!