«Відкат» з легким переляком

Таємна місія Містера Казахстан завершилася зізнанням у приховуванні грошей від марнотратного парламенту республіки

Гора народила мишу. Нью-йорк¬ський банкір та юрист Джеймс Гіффен, який проходив у гучній справі про давання багато¬мільйонних хабарів керівництву Казахстану, відмивання грошей та ухилення від сплати податків, визнав себе винним у дрібниці й, судячи з усього, відбудеться легким переляком. Ця справа показує, наскільки складно переслідувати людей за хабарництво такого роду.

З благословення ЦРУ?

Дж.Гіффена, якому, враховуючи його зв’язки в Астані, в США навіть дали прізвисько Містер Казахстан, арештували в березні 2003 року в аеропорту ім. Дж.Кеннеді і випустили під заставу в $10 млн. Нині суддя Вільям Поулі скоротив суму застави до $250 тис.
Розгляд «справи Гіффена» тривав понад 7 років здебільшого через суперечки з приводу великої кількості таємних документів з архівів спецслужб США, які захист запитав у прокуратури, аби посилити свій головний аргумент.
Він полягав у тому, що протягом майже 20 років, підтримуючи контакти з керівництвом СРСР, а потім Казахстану, Дж.Гіффен регулярно інформував про них американські розвідоргани, насамперед ЦРУ, і тримав їх у курсі всіх своїх дій. ЦРУ нібито підтримувало через нього зв’язок з керівництвом Казахстану.
За словами адвокатів, Дж.Гіффен допоміг переконати владу цієї країни позбутися свого чималого ядерного арсеналу й відмовитися від постачань військових літаків Північній Кореї. Все, що робив нью-йоркський банкір і юрист, заявляв захист, робилося з відома та санкції властей США і тому згідно із законом непідсудне.
Як доказ захист надав суду копії доповідних записок, які Дж.Гіффен надсилав в урядові органи США (не названі через зрозумілі причини). Серед них, наприклад, датований 3 грудня 1984 року звіт про зустріч Дж.Гіффена з Михайлом Горбачовим, Володимиром Сушковим і Дуейном Андреасом, датований 26 лютого 1985 року звіт про зустріч «з радянськими офіційними особами в радянському центральному комітеті», звіт про зустріч з Вадимом Загладіним, Дмитром Лісоволіком, Едгаром Бронфманом, Ізраелем Сінгером і С.Гербісом (9 вересня 1985 року) або доповідна записка президентові США Джорджу Бушу (8 грудня 1989 року).

Швейцарський рахунок

Ці документи додавалися до дуже довгої пояснювальної записки, яку надав суду обвинувачений. Вона засекречена, проте її зміст можна частково реконструювати за судовими документами, в яких вона цитується.
Зокрема, в записці за¬значалося, що Дж.Гіффен у минулому повідомив американським властям про те, що «невеликий відсоток доходів... від нафтових і газових операцій» Казахстану з іноземними компаніями переказувався їм на швейцарські рахунки, що ці рахунки «контролювалися» ним самим і казахстанськими чиновниками, згаданими в обвинувальному висновку в його справі, що був один центральний рахунок, на котрий переказувалися гроші, і субрахунки, через які потім «розподілялися кошти», і що для збереження таємниці вкладу проводилися «непрозорі операції», мета яких полягала в тому, аби «оплачувати програму реформ, гонорари консультантам та інші витрати на розсуд президента» Казахстану.
Прокурори сказали, що ці заяви не підтверджуються архівними матеріалами. «Вивчені нами документи того часу, — писала судді прокуратура, — не підтверджують того, що Дж.Гіффен повідомив [...] про те, як він відкрив у Швейцарії для уряду Казахстану низку нештатних рахунків, або про те, як він перекачував «нафтові» гроші на ці рахунки за допомогою обманних трансакцій, або про те, що метою цього було фінансування програми реформ».
Адвокати зі свого боку вимагали, щоб власті надали їм таємні документи спецслужб, які стосуються Дж.Гіффена та його банку Mercator. У певних межах прокуратура зобов’язана це робити і робить, але без задоволення, адже закриті процеси в США не практикують. Тому тут так мало судів над шпигунами: побоюючись розсекречення таємних документів у суді, прокуратура вважає за краще полюбовно домовитися з обвинуваченим і пропонує йому послаблення в обмін на визнання вини.
Прокурори вважали, що захист хитрує. За їхніми словами, адвокати вимагали таємниць, ссподіваючись на те, що прокуратура не захоче їхнього оприлюднення і просто закриє справу. Можливо, з тієї ж причини захисники Дж.Гіффена вимагали, аби суддя, всупереч побажанням прокуратури, розсекретив багато матеріалів справи й забезпечив вільний доступ до них.
Наприклад, спочатку прокуратура зашифрувала казахських діячів, яких нібито облагодіяв нью-йоркський юрист, кодовими позначками КО-1 і КО-2 (від Kazakh Official), але потім задовольнила вимогу захисту і стала поіменно називати колишнього прем’єра Нурлана Бальгімабева і нинішнього президента Нурсултана Назарбаєва. У справі згадується також КО-3, одначе я поки не знайшов у матеріалах справи його справжнього імені.

Тривалий процесс

Їх прокуратура до суду не притягнула і не могла б, навіть якщо б хотіла: американський закон про давання хабарів за кордоном, на підставі якого судили Дж.Гіффена, не поширюється на їхніх одержувачів. Проте американська преса писала про численні спроби влади Казахстану добитися закриття справи, слідство у якій почалося 10 років тому ще при Біллі Клінтоні.
Так, у 2007 році фе¬деральна прокуратура Південного округу Нью-Йорка подала в той же суд цивільний позов з приводу $84 млн, які лежали у швейцарських банках. У позові зазначалося, що це були незаконні відрахування керівництву Казахстану від нафтових і газових угод, укладених за сприяння Mercator між Казахстаном та іноземними компаніями.
Згідно з угодою, підписаною в 2007 році між урядами США, Швейцарії та Казахстану, ці гроші наді¬йшли в розпорядження казахських неурядових органі¬зацій, котрі допомагають дітям.
Прокуратура не заперечувала, що Дж.Гіффен інформував урядові органи США, проте відзначала, що він ніколи не був їхнім співробітником, ніколи не розповідав їм про інкри¬міновані йому схеми і не отримував їхньої згоди на сумнівні фінансові операції. Не переконав обвинувачення і такий аргумент захисту: підсудний діяв як офі¬ційна особа Казахстану, маючи навіть його дипломатичний паспорт й офіційне посвідчення, і тому непідсудний у США.
Інший аргумент захисту полягав у тому, що Дж.Гіф¬фен таємно переказував гроші на швейцарські рахунки керівників Казахстану не з метою їх збагачення, а для приховування цих коштів від парламенту республіки, щоб той не витратив їх на цілі, які Н.Назарбаєв уважав невиправданими.
Врешті-решт Дж.Гіф¬фен зізнався в тому, що не згадав у податковій декларації за 1996 рік підконтрольний йому рахунок у швейцарському банку. Після чого банкір повернувся додому чекати вироку, винесення якого призначене на 19 листопада.
Нью-йоркський тор¬говий банк Mercator Corporation, який належить обвинуваченому, одночасно визнав себе винним у тому, що подарував одному з керівників Казахстану (не названому через зрозумілі причини) на Новий рік два снігоходи загальною вартістю $16 тис. Цей дар суперечив американському закону, котрий передбачає покарання за давання хабарів іноземним чиновникам з метою «отримання або збереження» комерційних контрактів у їхній країні.
Якщо спочатку 69-річному Дж.Гіффену загрожувало до 20 років тюрми, то нині він у гіршому випадку отримає кілька місяців, але може відбутися й умовним строком. Його також можуть засудити до штрафу в розмірі $25 тис. А його банку загрожує штраф до $2 млн.

Володимир КОЗЛОВСЬКИЙ,
Бі-Бі-Сі, Нью-Йорк