Першою перевіркою на міцність має стати волевиявлення регіонального масштабу
Домовившись із МВФ про кредит, українська влада зобов’язалася втілити в життя низку непопулярних ініціатив. Проте чим ближче місцеві вибори, тим більший ризик розгубити рейтинг. Чим же Партія регіонів компенсуватиме неминучі втрати?
Запаморочення від «успіхів»
Майже півроку тому перемога Віктора Януковича на президент¬ських виборах породила сплеск оптимі¬зму нової влади. Подальші кроки зі створення «подушної» коаліції та зміцнення владної вертикалі цей оптимізм тільки зміцнили. Проте непорушність позицій нових господарів країни перевіряється неминучими випробуваннями — зо¬крема виборами.
Як відомо, місцеві вибори по всій країні мали про¬йти наприкінці травня. Проте відповідність «календарному» принципу була ви¬знана недоцільною: то бю¬джет вчасно не прийняли, то знадобився новий закон, то партії виявилися не дуже готовими.
Тепер важко сказати, яким був би результат ПР у разі проведення виборів у строк. З одного боку, полі¬тологи і соціологи припускали, що на хвилі успішної президентської кампанії «регіонали» могли показати непогані результати, з другого — до всеосяжного контролю ситуації на місцях навесні було ще далеко. Хоч би там як, Президент і його оточення вирішили, що найкращою датою виборів буде 31 жовтня — і конституційні рамки зневажаються не так критично, як у випадку з пропозиціями про 2011 рік, і оргпідготовку можна встигнути провести, і рейтинги раптом зрос¬туть. Правда, з остан¬нім пунктом можуть виникнути проблеми.
Своєчасна конвертація президентського рейтингу в загальнопартійний здавалася непоганим базисом, який з часом можна було б зміцнити стрімкою побудовою «України для людей». Проте вже за перші місяці правління нова влада ухвалила кілька рішень, які можуть критично позначитися не тільки на її сприйнятті одвічними ідеологічними противниками, а й на популярності серед прихильників.
На потенційну проблему №1 на очах перетворюється підписання меморандуму з МВФ. Зростання цін на газ та комунальних тарифів, зобов’язання підвищити пенсійний вік для жінок і збільшити трудовий стаж — навіть цих пунктів могло б вистачити для того, щоб ядро електорату ПР засумнівалося в по¬ліпшенні життя. Та й «попутні» обставини на кшталт неоднозначно сприйманих норм гіпотетичного Податкового кодексу чи можливого подорожчання хліба стану справ відповідальної за все влади, безумовно, не поліпшать.
Світити завжди, світити скрізь
Одним з основних шляхів утримання рейтингу Партії регіонів у рамках пристойності, швидше за все, стане перевірений метод демонстрації гарної міни при поганій грі. Займатися цим «регіонали» почали заздалегідь.
Офіційно виборча кампанія ще не стартувала, а в президентській партії вже взялись уточнювати, що умов меморандуму з МВФ дотримуватися з місця в кар’єр зовсім не обов’язково. Чом би й ні, адже «перший транш пішов, почалася співпраця... тепер Міжнародний валютний фонд навряд чи відмовиться від подальшої спів¬праці», вважає нардеп-¬«регіонал» Василь Хара. Чекати інших заяв напередодні виборів було б дивно.
«На сьогодні очевидно для правлячої коаліції, для Партії регіонів і для гаранта нашої Конституції — передусім, незалежно від наявності будь-яких меморандумів і вимог — це захист малозабезпечених верств населення, яких у нас нині переважна більшість», — роз’яснив ситуацію інший «регіонал» Вадим Колесніченко. Можна припустити, що значна частина зусиль нової влади в частині самореклами найближчими місяцями буде зосереджена на горезвісному «захисті малозабезпечених верств населення». Й основним аргументом, як повелося, ризикує виявитися знайома теза «Нічого страшного не відбудеться, адже багаті заплатять за бідних!».
Головна думка, яку можновладці намагатимуться донести до своїх виборців, оригінальністю не вражає. Нововведення — нововведеннями, реалії — реаліями, а «маленький українець» постраждати не повинен. Звідси й наполегливе рекламування субсидій, і клятвені обіцянки стримати ціни на хліб, і навіть наказ Президента простежити за розцінками на товари, призначені для школярів.
У світлі такої політики особливо цікавим стає спостереження за послідов¬ністю властей. Наприклад, у таку концепцію добре б уписався податок на розкіш, про який останнім часом так багато говорять. Якщо ж новий Податковий кодекс уникне правок такого роду, пояснювати народу, хто ж за кого платитиме, буде дещо складніше. І, поза всяких сумнівів, опозиція з радістю скористається подібними труднощами.
Якщо один зі шляхів зміцнення популярності Партії регіонів — розповісти, що гірше жити не доведеться, то інший — нагадати про те, що «жити стало краще, жити стало веселіше» (в усякому разі, в цьому впевнений Прем’єр). З огляду на те, що помітна частина майбутніх піар-зусиль може бути спрямована на рекламу всіляких досягнень, зумовлених «мудрим» керівництвом Президента: від стрибка промислового виробництва до зміни зовнішньополітичних орієнтирів.
Чим вища довіра до ¬В.Януковича, тим більше шансів у ПР успадкувати хоча б дещицю його успіхів. Причому не тільки через агітаційні зусилля, а й за рахунок тієї частини виборців, яка схильна апріорі підтримувати владу, — заради стабільності. А значить, забути про те, як глава держави дбає про загальне благополуччя, найближчим часом не доведеться. Адже не дарма за¬гроза пожеж змусила гаранта достроково перервати відпустку, яку він успішно суміщав з трудовими зусиллями.
Поділяй і пануй
Рятуючись від наслідків непопулярних рішень і працюючи над іміджем Президента (у випадку того ж меморандуму з МВФ непоодинокі виправдання в стилі «Президент сам був проти»), «регіонали» не забувають і про іншу стратегію, яка допоможе забезпечити більш-менш безхмарне післявиборче майбутнє. І чимало подібних зусиль уписується в рамки стародавнього правила «поділяй і пануй».
Зміцненню позицій правлячої партії на місцевих виборах можуть сер¬йозно допомогти недавні зміни виборчого законодавства. Змішана пропорційно-мажоритарна система, заборона на блоки, обмеження прав на самовисування, ускладнена схема формування комісій, зокрема силами парламентських партій, — усе це непогана підмога для можновладців. І за наявності бажання, здібностей до переконування і деякої вправності такі нововведення допоможуть кінцевим показникам ПР.
Якщо судити з активності в регіонах, отриманими можливостями сильні країни цієї готові скористатися сповна. Однією з головних тенденцій політичного міжсезоння, очевидно, може виявитися масова міграція місцевої еліти в стрункі лави «регіональних» партійців. Активісти, мери (однією з перших помітних ластівок є дніпропетровський градоначальник Іван Куличенко), інколи навіть члени інших партій поспішають заручитися високою підтримкою. І чим популярніший на місцях залучений ПР актив, тим вищими стають шанси на переконливий результат.
Іншим варіантом ефективного використання людського чинника залишається готовність до «відкладеної дії». Залучення «своїх» мерів і відомих місцевих політиків годиться в тих регіонах, де за «регіоналів» та їхніх ставлеників багато готових проголосувати. А ось в інших випадках свої «дивіденди» може принести спочатку негласне вербування потенційних «мажоритарників». Саме за рахунок одинаків, які раптом уступили в коа¬ліцію на чолі з першою партією в країні, ПР отримає додаткові шанси збільшити свою присутність у місцевих органах самоврядування навіть у тих областях, де підтримка її основним населенням невисока.
Що можна зробити з конкретною людиною, те можна зробити і з політичною силою. Ще одним інструментом подальшого збільшення «питомої ваги» Партії регіонів у місцевих органах влади є природне або штучне розширення «асортименту» опозицій. Воюючи один з одним, як «старички», так і новачки національно-демократичного і комуністично-соціа¬лістичного фронтів ризикують так перерозподілити голоси своїх прихильників, що й фактично невисокий результат партії влади може виглядати цілком вагомим.
Додаткові можливості відкриваються й у випадку гри на чужому полі. До старту виборчої кампанії залишилося близько місяця, але вже нині зрозуміло, що серед усіх «гонщиків» ПР утілює владу, а велика частина інших учасників прагне стартувати з опозиційних висот, навіть у тих випадках, коли політсили входять до складу коаліції або делегували своїх представників до органів влади.
Такий пом’якшений варіант протестів вигідний керівництву країни, з якого боку не подивись. По-перше, «приручення» такого роду дозволить ділити опозицію на правильну — яка критикує виключно конструктивно, і неправильну — ту саму, котра залишила країну в розрусі. По-друге, «свої люди» в протестному середовищі можуть відтягнути голоси в «чужих людей» з того ж середовища. У разі демонстрації «своїми» гарних показників партії-сателіти стануть корисним «напівфабрикатом» при формуванні кожної провладної більшості.
Якщо ще пригадати правило «важливо, хто рахує» й оцінити можливу значущість адміністративного ресурсу, передвиборні перспективи Партії регіонів здаються ще привабливішими. Але ефективність «позарейтингових» інструментів, які дозволяють збільшити вплив прези¬дентської партії на підсумковий результат місцевих виборів, буде перевірена на практиці.
Досвід часів правління Леоніда Кучми показує, що в сприятливих умовах умілі маніпуляції можуть непогано конкурувати з волею народу. Проте повністю за¬мінити її — навряд чи. А значить, уникнути традиційної сутички за популярність Партії регіонів не вдасться, як би ретельно не проводилася робота над умовами боротьби.
Ксенія СОКУЛЬСЬКА, «Подробиці»
Опитування «З&Б»
Чому державні символи не захищені законом?
В Основному Законі чітко прописано, що один з обов’язків українців — шанувати державні символи, які є важливим елементом державотворення. Щоправда, опис та порядок їх використання встановлюються законом. Однак за 19 років незалежності такий правовий акт так і не був прийнятий. Чому державна атрибутика залишається поза законом — напередодні Дня незалежності в народних обранців з’ясовувала кореспондентка «ЗіБ».
Михайло ЧЕЧЕТОВ, фракція ПР:
— На мою думку, закон, який регулював би порядок використання державної символіки, необхідний, і його обов’язково треба приймати. І як тільки Верховна Рада запрацює, гадаю, це питання буде розглянуте.
Валерій БАРАНОВ, фракція БЛ:
— Як на мене, в державі є більш важливі проблеми, ніж порядок використання атрибутів. Нам потрібні закони, спрямовані на покращення економічної ситуації. Звичайно, державні символи мають бути законодавчо захищені, однак це не першочергове завдання.
Леонід ГРАЧ, фракція КПУ:
— Для прийняття такого закону потрібно, аби державні символи були історично обгрунтовані й об’єднували, а не роз’єднували націю. У даному випадку тризуб — це саме той символ, який сьогодні розділяє суспільство. Тож навіщо такі атрибути?
Дмитро ШПЕНОВ, фракція ПР:
— Слід зазначити, що вносилося кілька поправок, які мали врегулювати проблему використання державної символіки. Однак ці ініціативи не підтримали. Утім, я вважаю, що це питання все ж має бути врегульоване законом.
Олесь ДОНІЙ, фракція блоку «НУНС»:
— Тривалий час до незалежності ставилися прохолодно і з побоюванням. Після революції 2004 року в лавах «помаранчевих» було чимало неідеологічних депутатів, які при нагоді перебігли до табору російських націоналістів. Річ у тім, що за роки незалежності у Верховній Раді не було достатньої кількості патріотичних парламентарів. Отже, причина відсутності законодавчо закріплених державних символів у слабкій національній свідомості полі¬тичної еліти.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!