За одне й те саме порушення зобов’язання не може передбачатися подвійна відповідальність одного виду
Верховний Суд України
Іменем України
Ухвала
15 грудня 2010 року м.Київ
Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — Гуменюка В.І.,
суддів: Балюка М.І., Жайворонок Т.Є., Луспеника Д.Д., Лященко Н.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» до Особи 3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, пені й штрафу та за зустрічним позовом Особи 3 до АБ «Банк регіонального розвитку» про зменшення розміру пені та штрафу, за касаційною скаргою Особи 3 на рішення Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 7.10.2009 та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 21.01.2010,
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2009 року АБ «Банк регіонального розвитку» звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 23.08.2007 за кредитним договором надав позичальникові, Особі 3, кредит у розмірі 2 млн грн. зі сплатою 15,5% річних на строк до 22.08.2022 та із щомісячною сплатою процентів за користування кредитом. З листопада 2008 року відповідачка перестала сплачувати проценти за користування кредитом, у зв'язку із чим, за умовами договору, повинна достроково повернути кредит, проценти за користування ним, а також штрафні санкції, якими передбачена пеня в розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення та штраф у розмірі 10% від суми кредиту.
З урахуванням викладеного та уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути з Особи 3 заборгованість за кредитом у розмірі 1999843 грн. 84 коп., заборгованість за процентами — 518658 грн. 78 коп., штраф у розмірі 200 тис. грн. і пеню в розмірі 948493 грн. 68 коп. (усього 3666996 грн. 30 коп.), а також судові витрати.
У серпні 2009 року Особа 3 пред'явила зустрічний позов, в якому з урахуванням уточнених вимог просила на підставі ст.551 ЦК зменшити розмір пені до 38733 грн. 47 коп. і розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку та штраф у розмірі 1%, що становить 20 тис. грн., посилаючись на те, що невиплата нею процентів за кредитним договором виникла через кризу світової фінансової системи, у зв'язку із чим значно зменшились її доходи, а також вона сама виховує та утримує неповнолітнього сина. Крім того, згідно з ст.3 закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Рішенням Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 7.10.2009, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 21.01.2010, позов АБ «Банк регіонального розвитку» повністю задоволено: стягнуто на користь банку з Особи 3 заборгованість за кредитом і процентами, пеню та штраф у розмірі 3666996 грн. 30 коп., розподілено судові витрати; у задоволенні зустрічного позову Особі 3 відмовлено.
У касаційній скарзі Особа 3 просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч.2 ст.324 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Ураховуючи положення п.2 розд.ХІІІ «Перехідні положення» закону від 7.07.2010 №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів», справа розглядається за правилами ЦПК від 18.03.2004 в редакції, чинній до введення в дію закону від 7.07.2010.
Задовольняючи позовні вимоги банку та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що Особа 3 порушила умови кредитного договору, у зв'язку із чим наступають відповідні правові наслідки, зокрема й сплата пені та штрафу, котрі передбачені договором, на що вона погодилася під час його підписання; доказів для зменшення розміру неустойки відповідачка не надала, а відсутність грошей не є підставою для задоволення таких вимог.
Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх із порушенням норм матеріального та процесуального права.
Згідно з ст.213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Відповідно до ст.214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.
Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23.08.2007 за кредитним договором АБ «Банк регіонального розвитку» дав Особі 3 кредит у розмірі 2 млн грн. зі сплатою 15,5% річних на строк до 22.08.2022 та із щомісячною сплатою процентів за користування кредитом.
Згідно з ст.526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору з листопада 2008 року позичальник, Особа 3, допустила заборгованість за кредитом і сплатою процентів.
Відповідно до ч.1 ст.546 та ст.549 ЦК виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою чи іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п.3 ч.1 ст.611 ЦК).
Пунктами 4.3, 4.4 кредитного договору передбачена відповідальність за порушення зобов'язання, а саме: пеня в розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення та штраф у розмірі 10% від суми кредиту. Тобто за одне й те саме порушення зобов'язання передбачена подвійна відповідальність одного виду. При цьому в ст.61 Конституції зазначено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Проте суди не звернули уваги на ці положення закону та не обговорили можливість одночасного застосування подвійної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Посилання позивача на положення ч.2 ст.551 ЦК про те, що розмір неустойки може бути збільшений за погодженням сторін, стосується лише законної неустойки, тобто неустойки, установленої законом. Проте відповідно до договору сторонами була встановлена договірна неустойка.
Крім того, ст.3 закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» установлено граничний розмір пені: розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку, що діяла в період, за який сплачується пеня. Проте суди, на порушення вимог ст.214 ЦПК, відповідні доводи відповідачки взагалі залишили без уваги та обговорили можливість застосування цього закону до визначеного сторонами розміру неустойки.
Також, на порушення вимог стст.212—214 ЦПК суди належним чином не дали оцінки всім доводам Особи 3 про наявність підстав для зменшення розміру неустойки, що передбачено ст.551 ЦК.
Так, суди послалися на те, що відповідачка не надала доказів своїх вимог, не звернувши уваги на те, що вона, зокрема, посилалася на настання кризи світової фінансової системи, що згідно із ч.2 ст.61 ЦПК є загальновідомим фактом, що не потребує доказування. Крім того, при вирішенні питання про зменшення неустойки суди повинні об'єктивно оцінити конкретну ситуацію: чи є цей випадок винятковим виходячи з інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; майновий стан сторін; ступінь виконання зобов'язання; причини неналежного виконання зобов'язання та форму вини боржника; співрозмірність розміру неустойки наслідкам порушення; добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків тощо.
Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції, на порушення вимог стст.212—214 ЦПК, не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а за таких обставин ухвалені судові рішення не відповідають вимогам ст.213 ЦПК стосовно законності й обгрунтованості, що в силу ст.338 ЦПК є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись стст.336, 338 ЦПК, колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Особи 3 задовольнити.
Рішення Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 7.10.2009 та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 21.01.2010 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 8.65 МБ)
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!