Що стимулює прокуроів пильно приглядатися до земельних угод?
Час від часу в Єдиному державному реєстрі судових рішень з’являється низка вердиктів у однотипних справах, за якими можна простежити певну тенденцію в правозастосуванні. Чи то в частині виправлення помилок, чи то навпаки. Коли ж однією зі сторін усіх таких справ виступають органи прокуратури, можна навіть припустити скоординованість такої кампанії із захисту державних інтересів. І все б нічого, якби захист цих інтересів не входив у суперечність із інтересами простих громадян, з яких власне і складається держава, а дії окремих «наглядачів» не межували з вимаганням чи шахрайством.
Стережись: кампанія!
Загальновідомо, що одним з найцінніших багатств нашої країни є родюча земля. Тож не дивно, що вже 20 років питання запровадження цивілізованого ринку землі наражається на активну протидію тих, хто майже 85 років тому обіцяв віддати її в дбайливі селянські руки. Але далі гасел справа не зрушила, а кожний, хто хотів бути хазяїном своєї землі, потрапляв під пильний нагляд правоохоронців як «ворог народу». Під час кампанії з колективізації особистих селянських господарств репресивна державна машина, включаючи суди, легко розправлялася з «одинаками», які не хотіли ставати умовними господарями «нічиєї» землі.
Ті часи сьогодні згадуються як трагедія українського селянства. Однак, за законами історії, все має властивість повторюватися — тепер у вигляді чи то фарсу, чи то знущання над правом.
За дивним збігом, органи прокуратури різних регіонів зацікавилися договорами, які призвели до зміни власників земельних ділянок. Ця цікавість має розвиток у схожості подальших прокурорських дій: з актових записів вибираються ті, підставами для яких стали судові рішення, що вступили в законну силу, витребовуються справи і подається скарга до відповідної інстанції щодо скасування судових рішень.
Усе було б зрозуміло, якби таку прокурорську увагу спричинили, скажімо, викриття корупційних схем в органах місцевого самоврядування або заяви ошуканих селян, яких хтось проти їхньої волі позбавив земельних наділів. Та ба, виявляється, що пильне прокурорське око раптом побачило «непорядок» у спорах між приватними особами щодо договірних зобов'язань, унаслідок вирішення яких і змінився власник певної земельної ділянки.
На обгрунтування своєї уваги прокурорами наводився один і той самий аргумент — захист державних інтересів. Хоча кожна сторона виходила з такого судового процесу, як правило, з відчуттям переможця: кредитор отримав бодай якусь компенсацію, а боржник уник набагато гіршого варіанта — опинитися під чистим небом без копійки в кишені. Тим більше з погляду сьогодення, оскільки внаслідок економічної кризи ринкова вартість землі порівняно з 2007 роком значно впала, а борг залишився б боргом, та ще й з відсотками.
Врешті-решт, земля залишилася на своєму місці, ніхто з України в офшор її не вивіз, її обробляють, чим робиться свій внесок у продовольчу безпеку України, тож нібито нічиї інтереси не постраждали. Чи, може, йдеться про якісь інші інтереси? Спробуємо розібратися.
Інтереси без меж?
Відповідно до п.2 ст.121 Конституції на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Ці випадки окреслені в ст.35 закону «Про прокуратуру»: «Прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства...» Більше того, він «зобов'язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили».
Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів унаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Як бачимо, «інтереси держави» є оціночним поняттям, тому прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначають, у чому полягають такі інтереси, посилаючись на законодавство, на підставі якого подається позов. Тобто на свій розсуд, який обмежений хіба що творчою фантазією, вказує в скарзі до суду, що саме загрожує інтересам держави, обгрунтовуючи в позові необхідність їх захисту та зазначаючи орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах. Така логіка підтверджена в п.4 рішення Конституційного Суду від 8.04.99 у справі про представництво прокуратурою інтересів держави в арбітражному суді.
Якщо брати за відправну точку ст.14 Конституції, то земля, як «основне національне багатство», «перебуває під особливою охороною держави». Тобто держава, зокрема органи прокуратури, начебто в цій ситуації лише виконує функцію охорони своїх інтересів щодо землі. До того ж ст.13 Конституції закріплює як об'єкти права власності Українського народу «землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони». Здійснення функцій власника від імені Українського народу покладено на «органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією».
Однак ні Основний Закон, ні Земельний кодекс не заперечують можливості перебування грунтів у приватній власності. Й після розпаювання земель колишніх колгоспів у приватній власності селян опинилися не тільки земля під будинками та присадибні ділянки, а й грунти сільськогосподарського призначення. Паралельно був запроваджений мораторій на відчуження таких земель, аби не допустити, як наголошували насамперед лідери лівих партій, «масової скупки землі іноземцями та бізнесовими структурами, що могло призвести до обезземелення селян». Таке собі гасло «землю — селянам» у новій інтерпретації.
Та зрозуміло, що реалії не настільки проста річ, аби вписуватись у такі прямолінійні межі. Мораторій на тривалий час зупинив відродження села, поглибив проблеми теперішніх власників сільськогосподарських земель, які не мають ні можливості якісно обробляти свої наділи, що спричиняє їх деградацію, ні продати, оскільки відсутній ринок землі, який би визначив реальну ціну зазначеної власності. Чи в інтересах держави, аби земля з основного багатства перетворилася на пустелю? Чи, може, в інтересах України повернути селян у те становище, коли вони були прикуті до землі відсутністю паспортів, обов'язком відпрацювати трудодні за символічну винагороду?
Очевидно, що, розпочинаючи земельну реформу, ніхто не ставив за мету й позбавити пересічного українця, зокрема селянина, який більшу частину свого життя пропрацював у колективному сільськогосподарському підприємстві і займався тяжкою фізичною працею, можливості отримати фінансову винагороду за свою працю. Адже це є порушенням прав та інтересів громадянина, які також має захищати держава в цілому й органи прокуратури зокрема. Отже однозначно, що проголошений мораторій не досяг своєї цілі, а навпаки, перешкоджав стратегічному завданню земельної реформи. Втім, саме по собі його існування також не перешкоджало законному переходу права власності на землю.
Мораторій з умовами
Дійсно, приписами п.15 розд.Х «Перехідні положення» Земельного кодексу встановлено, що «до набрання чинності законами про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, не допускається:
а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;
б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.
Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законами про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, визначення особливостей обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва».
Отже, неважко зрозуміти, що мораторій передбачає заборону лише на добровільне відчуження власниками своїх земель. Натомість не стосується примусового звернення стягнення на такі ділянки в разі наявності боргових зобов'язань. Проте органи прокуратури і в цьому очевидному питанні мають свою думку. Протилежну тій, якої дійшли свого часу суди різних інстанцій. Якщо ж є неоднозначне розуміння законодавчої норми, то цілком природно звернутися по тлумачення до того ж Конституційного Суду. Та, очевидно, позиція єдиного органу конституційної юрисдикції не відрізнялася б від думки колег, оскільки, крім загальної норми про мораторій, чинними є й спеціальні положення інших законодавчих актів, врахування яких також є обов'язком і суду, і прокуратури.
Припустиме стягнення
Так, згідно з ст.378 Цивільного кодексу «право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом». На розвиток цієї норми, ст.140 ЗК з-поміж підстав припинення права власності на земельну ділянку називає «звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора». Таке звернення можливе в разі, коли у власників ділянок, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, «відсутнє інше майно, на яке може бути звернене стягнення, якщо інше не запропоновано власником земельної ділянки» (ч.2 ст.139 ЗК).
Така норма цілком відповідає загальноєвропейським принципам, до яких належить захист права приватної власності. І тільки тоталітарні режими намагаються всіляко позбавити своїх громадян такого права, аби тим нічого було втрачати, крім кайданів. То хіба в інтересах держави, аби власник земельної ділянки, котрий має борг, який він не здатний погасити, сплачував відсотки, залишаючись без грошей як для власного існування, так і для ведення сільськогосподарського виробництва?
До останнього часу суди, враховуючи чинні положення законодавчих актів, що допускають звернення стягнення на земельні ділянки, задовольняли вимоги кредиторів, проти чого не заперечували і власники грунтів. З причин, про які вже згадувалося вище.
Проте в органів прокурори свої аргументи: мовляв, відповідно до ч.1 ст.139 ЗК у разі звернення стягнення на земельну ділянку, що перебуває у власності громадян чи юридичних осіб, вона підлягала продажу на торгах, що проводяться у формі аукціону. Проте законодавець дотепер не ухвалив закону, який би визначив відповідно до ч.5 ст.137 ЗК порядок проведення земельних торгів. Тому реалізувати таку умову було неможливо.
Щоправда, протягом певного часу діяла постанова КМ від 17.04.2008 №394 «Про затвердження Порядку проведення у 2008 році земельних аукціонів». Однак вона встановлювала, що дія цього порядку не поширюється на продаж та оренду земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, котрі підлягають приватизації, ділянок приватної власності, а також на продаж земель сільськогосподарського призначення. Оскільки наразі ми говоримо лише про ділянки, які перебували в приватній власності й цільове призначення яких — товарне сільськогосподарське виробництво, то цей порядок у цьому випадку не міг застосовуватися.
Своєчасність із кількарічним запізненням
Нарешті для перегляду судових рішень минулих років прокуратура так чи інакше має ініціювати поновлення строків судового розгляду справи. Бо якщо рішення набуло чинності рік чи два тому, то спливли процесуальні строки для апеляційного оскарження, а підстав для перегляду вердикту у зв'язку з новоявленими обставинами бракує.
Відповідно до ч.1 ст.73 ЦПК «суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин». Однією зі стандартних «поважних причин», через які прокуратура пропускає строки для подання апеляційних скарг, називається те, що прокуратурі стало відомо про порушення інтересів держави тільки після проведення нею чергової перевірки. Натомість до уваги не беруться висновки про раніше проведені перевірки підпорядкованих прокуратур, акти та рішення органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, їх територіальних підрозділів, які були прийняті на підставі рішень суду.
Але ж відповідно до ч.1 ст.35 закону «Про прокуратуру» прокурор «зобов'язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону». Інформація про прийняті в Україні судові рішення не є таємницею за сімома замками (тим більше — для працівників прокуратури), оскільки на офіційному веб-порталі судової влади є можливість пошуку, перегляду, копіювання та друку її рішень (ст.4 закону «Про доступ до судових рішень»). Отже, прокуратура має можливість без будь-яких сигналів від громадян чи юридичних осіб про порушення законності, доручень Генерального прокурора тощо практично в режимі он-лайн за власною ініціативою виділити ті судові рішення, в яких, можливо, порушені інтереси держави. Тобто оприлюднення відповідного судового рішення вже може слугувати приводом для перевірки прокуратурою всіх обставин його ухвалення за власною ініціативою. Звичайно ж, з метою захисту інтересів держави.
Отже, органи прокуратури покликані своєчасно, тобто без пропуску процесуальних строків, захищати інтереси держави. Вони мають доступ до всіх судових рішень, але з якихось причин чомусь тривалий час не виконували своїх обов'язків: не вивчали судових актів, не подавали апеляційних скарг у межах процесуальних строків тощо. І раптом ніби прозріли...
Докопатися до інтересу
Не будемо робити узагальнення, але юристи, яким доводиться брати участь у таких повторних розглядах земельних спорів, цікавість до окремих справ пояснюють далеко не державними, а скоріше особистими інтересами державних захисників. Адже невдовзі після подання скарги до нових власників сільськогосподарських земель — як правило, більш удалих і заможних, ніж їхні попередники, таких, котрі вже зробили суттєві вкладення у відновлення родючості наділів, — надходять пропозиції про можливість «уладнання» справи. Звісно — з урахуванням інтересу того, хто може відкликати скаргу. Приблизну чисельність тих, хто пристає на таку пропозицію, можна вирахувати за кількістю відкликаних заяв, але ці дані не є загальнодоступними.
Громадян, які вирішують відстояти свої права в суді, може спіткати ще одна несподіванка: окремі судді віднаходять причини і для поновлення строків, і для скасування рішень. У приватних розмовах юристи-практики припускають, що на одних прокуратура попередньо накопала загрозливу для подальшої кар'єри інформацію, комусь зробить просто вигідну пропозицію, примушуючи людину в мантії відступити від закону і присяги.
А як же сторони процесу? Вони залишаються при своїх інтересах: селяни — з боргами, які обросли ще й відсотками за порушення строків виконання зобов'язань, і землею, що подешевшала, кредитори — без наділів, у які вклали і гроші, і сили, та з ілюзорною можливістю стягнути борг.
Чи в інтересах держави проведення кампаній, які насамперед збагачують людей, далеких від землі і праці на ній, дискредитуючи основи демократичної правової держави? Можливо, такі випадки і поодинокі, але й вони не роблять честі ні органам прокуратури, ні судовій системі, не кажучи про репутацію і перших, і другої, про ставлення до цього всього інвесторів, що також далеко не останній інтерес держави.
Напевне, усвідомлюючи це, на минулому тижні Кабмін уніс до Верховної Ради проект закону «Про ринок землі» (№9001-1). Сподіватимемося, що його швидке прийняття перекриє корупційні схеми навколо землі. Це пріоритетний державний інтерес.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 2.77 МБ)
Коментарі
ЧУДОВО, що пркуратура захищає Державні інтереси! Держава це ЛЮДИ отже права простих людей під захистом ДЕРЖАВИ , а тепер про проблеми простих людей: ПРОШУ надати пояснення …