Верховна Рада не повноважна при прийнятті закону про державний бюджет будь-яким чином змінювати визначене іншими актами правове регулювання суспільних відносин.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
22 травня 2013 року м.Київ №6-38цс13
Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — Яреми А.Г.,
суддів: Григор’євої Л.І., Патрюка М.В., Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Онопенка В.В., Сеніна Ю.Л., Охрімчук Л.І.,
за участі: Особи 1, Особи 2 та представника Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» Крупки Н.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 1 до комунального підприємства «Миронівкаводоканал», ПАТ «Укртелеком», ПАИ «АЕС «Київобленерго», Миронівського виробничо-житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства, управління праці та соціального захисту населення Миронівської районної державної адміністрації, треті особи: Особа 3, Особа 2, про зобов’язання вчинити дії, за заявою Особи 1 про перегляд Верховним Судом ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2012,
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2010 року Особа 1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що з 6.05.2008 працює на посаді судді Рокитнянського районного суду Київської області та відповідно до ч.9 ст.44 закону «Про статус суддів» від 15.12.92 №2862-XII має право на пільги з оплати за займане ним та членами його сім’ї житло та комунальні послуги, а саме в розмірі 50% від їх вартості. Однак відповідачами плата за надані послуги нараховувалась у 100%-му розмірі.
Посилаючись на те, що відповідачі відмовили йому в проведенні перерахунку, чим порушили гарантовані Конституцією та законом №2862-XII права, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд зобов’язати відповідачів провести перерахунок розміру оплати за надані послуги зі 100 до 50% від установленого тарифу за період з 11.08.2008 до дня ухвалення судового рішення, зарахувавши переплачені ним кошти в рахунок майбутніх платежів, а в подальшому проводити нарахування за надані послуги в розмірі 50% від їх вартості.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 14.09.2012, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 12.11.2012, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Ухвалою ВСС від 19.12.2012 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Особи 1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 14.09.2012 та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12.11.2012 відмовлено.
У січні 2013 Особа 1 подав до ВС через ВСС з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали ВСС від 19.12.2012.
Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах ВСС від 1.04.2013 допущено до провадження у ВС цивільну справу за позовом Особи 1 до КП «Миронівкаводоканал», ПАТ «Укртелеком», ПАТ «АЕС «Київобленерго», Миронівського виробничо житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства, управління праці та соціального захисту населення Миронівської райдержадміністрації, треті особи: Особа 3, Особа 2, про зобов’язання вчинити дії для перегляду ухвали ВСС від 19.12.2012.
Ухвалами судді ВС від 9.04.2013 відкрито провадження у справі, витребувано матеріали справи за вищезазначеним позовом і здійснено підготовчі дії відповідно до п.1 ч.2 ст.360-1 ЦПК.
У заяві Особа 1 про перегляд ухвали ВСС від 19.12.2012 порушується питання про скасування постановленої судом касаційної інстанції ухвали та прийняття нового рішення, яке повинне містити висновок про правильне застосування норм матеріального права щодо спірних правовідносин і обгрунтування помилковості висновків суду касаційної інстанції з цього питання, з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, — неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: стст.22, 126, 129, 130 Конституції, ст.11, ч.9 ст.44, ч.1, пп.7, 8 ч.4 та ч.6 ст.47 закону №2862-XII, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права Особа 1 посилається на ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах ВС від 13.12.2006, 21.06.2007, 10.04.2008, 11.06.2008, 25.06.2008 та 17.12.2008, 8.07.2009 й 23.09.2009 та 3.03.2010.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення Особи 1, Особи 2 та представника ПАТ «Укртелеком» — Крупки Н.М., дослідивши матеріали справи та доводи заявника, Судова палата у цивільних справах ВС вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.353 ЦПК ВС переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.
Відповідно до змісту ст.360-4 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд справи ВС і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
Судами встановлено, що з 6.05.2008 позивач працює суддею Рокитнянського районного суду Київської області й мешкає разом із сім’єю у квартирі №6 у будинку №3 на вулиці Жовтневій у м.Миронівці Київської області.
Між Особою 1 та відповідачами укладено договори про надання послуг із водопостачання, водовідведення, газопостачання, електропостачання, користування індивідуальним домашнім телефоном, утримання будинку та прибудинкових територій.
Судами також установлено, що 11.08.2008 Особа 1 звертався до відповідачів із заявами про проведення перерахунку розміру плати за надані ними послуги відповідно до ч.9 ст.44 закону №2862-XII.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Особі 1, суд першої інстанції, з рішенням якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що законом №2862-XII установлено лише право судді на пільги, однак виключно законами про державний бюджет на відповідні роки визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, їх розмір та цільове спрямування. Оскільки законом «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 №107-VI та законом «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 №835-VI не передбачено видатків на відшкодування суддям витрат на оплату за займане житло й наданих комунальних послуг, то підстави для задоволення позовних вимог щодо зобов’язання відповідачів, які перебувають із позивачем у договірних правовідносинах, застосовувати 50%-у знижку на оплату за надані йому послуги за період, починаючи з 11.08.2008, без відповідних бюджетних асигнувань відсутні.
Заявник зазначає, що суди касаційної інстанції під час розгляду аналогічних справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, установлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшли неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.
Для прикладу Особа 1 надав зазначені вище ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах ВС у справах за позовами суддів до комунальних установ про перерахунок щомісячних платежів за комунальні послуги з урахуванням вимог ст.44 закону №2862-XII. Вирішуючи зазначені спори, суд виходив із того, що закон №2862-XII визначає статус судді, у тому числі й гарантії його як носія судової влади, які не можуть скасовуватися чи звужуватись без достатньої компенсації, крім внесення змін і доповнень до нього в установленому порядку. Надання суддям передбачених цим законом пільг, компенсацій і гарантій, спрямованих на реалізацію принципу верховенства права, не може ставитись у залежність від бюджетного фінансування на той чи інший бюджетний період.
Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.
За загальним правилом в Україні визначається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй (стаття 8 Конституції).
Суди повинні вирішувати справи на підставі Конституції та законів, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами, а в разі невідповідності таких нормативно-правових актів Конституції, законам, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
У ст.6 Конституції зазначається, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження в установлених цією Конституцією межах і відповідно до законів. Діяльність судової системи визначається Конституцією та на час виникнення спірних правовідносин законом №2862-XII та законом «Про судоустрій України» від 7.02.2002 №3018-ІІІ.
Статтею 130 Конституції закріплюється обов’язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів як складову конституційних гарантій їх незалежності та недоторканності (ч.1 ст.126 Конституції).
Відповідно до вимог ч.9 ст.44 закону №2862-XII (чинного на час виникнення спірних правовідносин) позивач мав право на 50%-у знижку на оплату за займане ним та членами його сім’ї житло, комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія, установка і користування домашнім телефоном).
Закріплені в ч.3 ст.11 закону №2862-XII гарантії незалежності суддів полягають у заходах правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, які не можуть бути скасовані чи зменшені іншими правовими актами.
Тобто, зважаючи на особливий статус суддів як носіїв судової влади, за ними законодавчо було закріплено низку соціально-правових гарантій, що спрямовані на забезпечення належного виконання судом своїх конституційних функцій із забезпечення дії принципу верховенства права, захисту прав і свобод людини та громадянина, утвердження й забезпечення яких є головним обов’язком держави. Указана пільга є однією з державних гарантій, спрямованих на реалізацію цього принципу.
Згідно з п.5 Рішення КС від 9.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) зупинення законом про державний бюджет дії інших законів щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами, не відповідає статтям 1, 3, ч.2 ст.6, ч.2 ст.8, ч.2 ст.19, стст.21, 22, п.1 ч.2 ст.92, чч.1, 2, 3 ст.95 Конституції. Таким чином, ВР не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет включати до нього положення про внесення змін до чинних законів, зупиняти дію окремих законів та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами правове регулювання суспільних відносин.
Отже, право, установлене ч.9 ст.44 закону №2862-XII і гарантоване Конституцією, не може бути порушено шляхом звуження змісту та обсягу визначених гарантій незалежності суддів, а саме ненадання бюджетного фінансування видатків на відшкодування суддям витрат на оплату житла та наданих комунальних послуг у розмірі 50% від установлених тарифів.
Саме до цього зводяться правові висновки, висловлені Судовою палатою в цивільних справах ВС в постанові від 30.01.2013, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК є обов’язковою для судів, що зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями ВС.
Отже, за однакових фактичних обставин судами касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах і відповідно до п.1 ч.1 ст.355 та ч.1 ст.360-4 ЦПК є підставою для скасування ухвали суду касаційної інстанції.
Ураховуючи викладене, ухвала ВСС від 19.12.2012 не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись стст.355, 360-3, 360-4 ЦПК, Судова палата в цивільних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особа 1 про перегляд Верховним Судом ухвали ВСС від 19.12.2012 задовольнити.
Ухвалу ВСС від 19.12.2012 скасувати, справу передати на новий касаційний розгляд до ВСС з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!