Огорожа Ворсклу не забруднить

Обнесення парканом має характер обмеження орендного користування та стороннього впливу, а не є наслідком господарської діяльності, що потенційно може негативно впливати на стан водних об’єктів.

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

22 травня 2013 року м.Київ №6-25цс13

Судові палати в цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Балюка М.І., Коротких О.А., Потильчака О.І., Берднік І.С., Кривенди О.В., Романюка Я.М., Григор’євої Л.І., Кривенка В.В., Сеніна Ю.Л., Гуля В.С., Маринченка В.Л., Терлецького О.О., Гуменюка В.І., Онопенка В.В., Шицького І.Б., Гусака М.Б., Охрімчук Л.І., Фесенка Л.І., Жайворонок Т.Є., Панталієнка П.В., Колесника П.І., Патрюка М.В.,

за участі: представника Генеральної прокуратури, представників Особи 25 — Особи 26 та Особи 27,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Полтавського району Полтавської області в інтересах держави в особі головного управління Державного комітету земельних ресурсів у Полтавській області, Бричківської сільської ради Полтавського району Полтавської області до Особи 25 про розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов’язання вчинити певні дії, за заявою заступника Генерального прокурора про перегляд ухвали колегії суддів судової палати в цивільних справах ВСС від 13.11.2012,

ВСТАНОВИЛИ:

У квітні 2012 року прокурор Полтавського району Полтавської області в інтересах держави в особі головного управління Держкомзему в Полтавській області, Бричківської сільської ради Полтавського району Полтавської області звернувся до Полтавського районного суду Полтавської області з позовом до Особи 25 про розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов’язання вчинити певні дії.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 22.10.2010 між Бричківською сільською радою й Особою 25 укладено договір оренди землі, згідно з яким відповідачці передано в користування для сінокосіння та випасання худоби земельну ділянку площею 1 га, що розташована на території Бричківської сільської ради на березі р.Ворскла та знаходиться в межах 50-метрової прибережної захисної смуги.

Пунктом 8.1 укладеного договору встановлено обмеження (обтяження) щодо використання орендованої земельної ділянки.

Посилаючись на те, що Особа 25, на порушення вимог чинного законодавства, а саме: ст.61 Земельного кодексу (далі — ЗК), ст.89 Водного кодексу, а також на порушення істотних умов укладеного договору та стст.15, 25 закону «Про оренду землі» від 6.10.98 №161-XIV у період з травня до листопада 2011 року на орендованій земельній ділянці побудувала капітальний паркан, просив розірвати укладений договір оренди землі, привести земельну ділянку до попереднього стану шляхом демонтажу огорожі та повернути до земель запасу Бричківської сільської ради.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 25.06.2012, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 7.08.2012, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.11.2012 касаційну скаргу заступника прокурора Полтавської області відхилено, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

У січні 2013 року заступник Генпрокурора подав до ВС через ВСС заяву про перегляд ухвали колегії суддів судової палати в цивільних справах ВСС з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.11.2012 з посиланням на неоднакове застосування судами касаційної інстанції цивільної, господарської та адміністративної спеціалізацій одних і тих самих норм матеріального права.

Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах ВСС із розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.02.2013 допущено до провадження у ВС справу за позовом прокурора Полтавського району Полтавської області в інтересах держави в особі ГУ Держкомзему в Полтавській області, Бричківської сільської ради до Особи 25 про розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов’язання вчинити певні дії для перегляду ухвали колегії суддів судової палати в цивільних справах ВСС з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.11.2012.

Ухвалами судді ВС від 21.02.2013 відкрито провадження в справі, витребувано матеріали справи за вищезазначеним позовом та здійснено підготовчі дії відповідно до п.1 ч.2 ст.360-1 Цивільного процесуального кодексу.

У заяві заступника Генпрокурора про перегляд ухвали колегії суддів судової палати в цивільних справах ВСС з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.11.2012 порушується питання про скасування постановлених у справі судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог із підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, — неоднакове застосування судами касаційної інстанції стст.60, 61 ЗК, стст.88, 89 ВК та стст.15, 25, 32 закону №161-XIV, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності неоднакового застосування судами касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права заступник Генпрокурора посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду від 28.04.2011 у справі за позовом прокурора м.Черкас до Черкаської міської ради, третя особа — Особа 6, про визнання незаконним і скасування рішення (справа №К-35658/10) та постанову Вищого Господарського суду від 20.03.2012 у справі за позовом Енергодарської міської ради до фізичної особи — підприємця Особи 5 про дострокове розірвання договору (справа №9/5009/5320/11).

Заслухавши суддю-доповідача, представника Генпрокуратури, представників Особи 25 — Особу 26 та Особу 27, дослідивши матеріали справи та доводи заяви, судові палати в цивільних, адміністративних та господарських справах ВС дійшли висновку про те, що заява про перегляд судового рішення не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Відповідно до змісту ст.360-4 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд справи ВС і скасовує судове рішення в справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Судами встановлено, що 22.10.2010 між Бричківською сільською радою й Особою 25 укладено договір оренди землі, згідно з яким відповідачці передано в користування для сінокосіння та випасання худоби земельну ділянку площею 1 га, що розташована в с.Петрівка Полтавського району Полтавської області.

Пунктом 8.1 укладеного договору встановлено обмеження (обтяження) щодо використання орендованої земельної ділянки згідно з висновками відділу містобудування та архітектури Полтавської районної державної адміністрації від 13.07.2010 №1949 та висновками відділу земельних ресурсів у Полтавському районі Полтавської області від 15.07.2010 №010214/11736. Останнім установлено обмеження (обтяження) щодо використання орендованої Особою 25 земельної ділянки із забороною розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), садівництва та городництва (п.«а» ч.2 ст.61 ЗК), а також забороною влаштування літніх таборів для худоби (п.«в» ч.2 ст.61 ЗК).

Згідно з довідкою, наданою відділом Деркомзему в Полтавському районі Полтавської області, проект відведення водоохоронної зони в межах Бричківської сільської ради відсутній.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що на орендовану Особою 25 земельну ділянку не поширюються обмеження стосовно використання земельних ділянок, які знаходяться в межах прибережних захисних смуг, оскільки проект водоохоронної зони р.Ворскла в межах Бричківської сільської ради не розроблено, прибережну захисну смугу р.Ворскла в межах сільської ради не встановлено, а системний аналіз норм чинного законодавства щодо заборони зведення споруд у межах прибережної захисної смуги свідчить, що він поширюється на споруди, які потенційно можуть спричинити шкоду водному об’єкту. Позивачем же не доведено, що спорудження паркану на орендованій земельній ділянці могло спричинити шкоду р.Ворскла шляхом її забруднення чи засмічення.

Заявник зазначає, що суди касаційної інстанції під час розгляду аналогічних справ і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшли неоднакових правових висновків.

Так, в ухвалі ВАС від 28.04.2011 суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими задоволено позовні вимоги прокурора м.Черкас про визнання незаконним і скасування рішення Черкаської міської ради щодо передачі в оренду фізичній особі земельної ділянки для розташування рибогосподарчої дільниці, дійшов висновку, що будівництво вказаної споруди в прибережній захисній смузі заборонено, а передання земельної ділянки для таких цілей є незаконною. Приймаючи рішення, касаційний суд виходив із того, що відсутність проектної документації про віднесення спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги не впливає на порядок використання земельної ділянки, оскільки спірна ділянка перебуває в межах 100 м від урізу води водосховища.

У справі №9/5009/5320/11 ВГС, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог Енергодарської міської ради про дострокове розірвання договору у зв’язку з недотриманням орендарем земельної ділянки несільськогосподарського призначення визначених договором обмежень щодо її використання (проведення будівельних робіт у зонах інженерно-технічних мереж без узгодження з власником кабельних ліній) і застосовуючи норми стст.15, 25, 32 закону №161-XIV, дійшов висновку, що порушення умов договору, якими визначено спеціальні обмеження стосовно використання орендованої земельної ділянки, є підставою для розірвання договору оренди.

Отже, доводи заяви та надані на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права рішення судів касаційної інстанції свідчать про наявність неоднакового застосування судами стст.60, 61 ЗК та ст.87, 88, 89 ВК.

Проте судові палати в цивільних, адміністративних та господарських справах ВС дійшли висновку, що підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні, виходячи з такого.

За змістом стст.60, 61 ЗК та стст.88, 89 ВК прибережні захисні смуги встановлюються з метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення й засмічення та збереження їх водності. На цих смугах, як природоохоронних територіях, з вищезазначеною метою встановлюється режим обмеженої господарської діяльності із забороною:

а) розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження й залісення), а також садівництва та городництва;

б) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

в) влаштування літніх таборів для худоби;

г) будівництва будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо;

д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

Відповідно до ч.5 ст.87 ВК зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них установлюються Кабінетом Міністрів (ч.6 ст.87 ВК).

За змістом пп.4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 8.05.96 №486 (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), проекти водоохоронних зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами й затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами рад.

Виконавчі комітети місцевих рад зобов’язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях (ч.7 ст.87 ВК).

Таким чином, законодавством визначено порядок розроблення, погодження та затвердження проекту визначення розмірів і меж водоохоронних зон, у межах яких виділяються землі прибережних захисних смуг.

Суд обгрунтовано виходив із того, що прибережна захисна смуга в межах Бричківської сільської ради (с.Петрівка) відповідно до такого порядку не встановлена й позивачем не доведено факту порушення спорудженням паркану визначеної ст.60 ЗК та ст.80 ВК мети встановлення прибережної захисної смуги та визначених ст.61 ЗК та ст.89 ВК обмежень і заборон, а також завдання чи можливості завдання шкоди навколишньому середовищу в цілому й водному об’єкту зокрема.

Такий висновок суду грунтується на змісті п.«г» ч.2 ст.61 ЗК, п.4 ч.2 ст.89 ВК та призначенні зазначених норм — забезпечити охорону вод, а не врегулювати містобудівну діяльність. Для пояснення наміру, мети обмеження будівництва будь-яких споруд у ст.61 ЗК й ст.89 ВК законодавець навів їх примірний перелік: «бази відпочинку, дачі, гаражі, стоянки автомобілів». Дерев’яний паркан, що розміщений по периметру орендованої Особою 25 земельної ділянки, має характер обмеження орендного користування та обмеження стороннього впливу на використання земельної ділянки відповідно до її цільового призначення, а не є наслідком господарської діяльності, види якої заборонено цими нормами та які потенційно можуть негативно впливати на стан водних об’єктів забрудненням, засміченням тощо.

Посилання заступника ГПУ на порушення орендарем земельної ділянки істотних умов договору щодо недотримання встановлених обмежень (обтяжень) при її використанні, що є підставою для розірвання договору оренди, не грунтуються на матеріалах справи, оскільки висновком відділу земельних ресурсів та договором оренди не визначено заборону на спорудження паркану по межі орендованої земельної ділянки.

З урахуванням викладеного судові палати в цивільних, адміністративних та господарських справах ВС уважають, що судове рішення у справі, яка переглядається, відповідає стст.60, 61 ЗК, стст.87—89 ВК та стст.15, 25, 32 закону №161-XIV, тому передбачені п.1 ч.1 ст.355 ЦПК підстави для перегляду судового рішення відсутні.

За таких обставин ВС відповідно до ч.1 ст.360-5 ЦПК відмовляє в задоволенні заяви, оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись стст.355, 360-2, 360-3, 360-5 ЦПК, судові палати в цивільних, адміністративних та господарських справах ВС

ПОСТАНОВИЛИ:

У задоволенні заяви заступника Генпрокурора про перегляд ухвали колегії суддів судової палати в цивільних справах ВСС від 13.11.2012 відмовити.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.