Голова Вищого господарського суду України Віктор ТАТЬКОВ

«Ефективним може бути тільки той голова, який має безумовний авторитет у колег і як керівник, і як юрист…»

Вищий господарський суд можна вважати рушійною силою судовою реформи. Саме за його поданням Конституційний Суд у березні 2010 року виніс рішення, яким фактично ліквідував інститут повторної касації, поставивши крапку в суперечці щодо самої можливостііснування вищих спеціалізованих судів. І нова система судоустрою, що закладалася в реформений закон, уже не могла бути іншою. Невдовзі після його прийняття система господарських судів отримала нового очільника, якому випала нагода довести на практиці ефективність запровадженої моделі. Як наразі вибудовуються відносини між Верховним і Вищим господарським судами, а також усередині самого ВГС, які вимоги висуваються до керівників господарських судів — кореспонденту «ЗіБ» розповів голова ВГС, член Вищої ради юстиції, заслужений юрист України Віктор ТАТЬКОВ.

«Від судової реформи виграло насамперед суспільство!!!»

— Вікторе Івановичу, напевне, вищі спеціалізовані суди найбільше виграли від проведеної судової реформи, насамперед у частині автономії від «верховного» нагляду. Як сьогодні вибудовуються відносини ВГС і ВС?
— На питання, хто з двох судів найбільше виграв від судової реформи, дам таку відповідь: обидва суди і суспільство в цілому.
Насправді відбувся не перерозподіл повноважень, а оптимізація судових процедур у країні. Йдучи суто прагматичним шляхом, законодавець чітко визначив роль вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду: перші є судами касаційної інстанції, і їх функції не дублюються іншим судовим органом, оскільки це суперечить конституційним засадам судочинства. ВС забезпечує однакове і правильне застосування законодавства судами нижчого рівня шляхом ухвалення судових рішень у справах, в яких вищі спеціалізовані суди по-різному застосовували один і той самий закон.
На мій погляд, створена оптимальна модель: переважна більшість справ завершується в касаційній інстанції, тим самим забезпечується остаточне вирішення спору без зайвої тяганини, а найвищий судовий орган позбавляється від необхідності розглядати дрібні справи і має зосередити свої зусилля на справах, найбільш актуальних з точки зору застосування законодавства. При цьому вперше в історії судової системи країни рішення ВС щодо правильного застосування норми матеріального права є обов’язковими як для всіх судів загальної юрисдикції, так і для суб’єктів владних повноважень. Значення цієї новели для зміцнення законності в державі важко переоцінити.
Що ж стосується взаємин між Верховним і Вищим господарським судами, то вони є нормальними.

— Які законодавчі новели, на ваш погляд, зайві в реформеному законі, а яких норм не вистачає?
— Насамперед зауважу, що закон «Про судоустрій і статус суддів» є своєчасним і прогресивним, оскільки містить новації щодо організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, які відповідають європейській практиці. Позитивними є також зміни, внесені до Господарського процесуального кодексу щодо:
запровадження в судах автоматизованої системи документообігу, в тому числі автоматичного розподілу справ суддям;
ліквідації «стрибкової касації», за якої рішення суду першої інстанції могло бути оскаржене безпосередньо до суду касаційної інстанції без його перегляду судом апеляційної інстанції;
визначення вичерпного переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, та багато інших новел.
Водночас уважаю, що детально аналізувати недоліки закону дещо передчасно. Можу зробити лише деякі зауваження.
Закон скоротив термін розгляду справ і виготовлення процесуальних документів. З одного боку, зменшується тяганина, але з другого — існує загроза неякісного розгляду складної справи через надмірне навантаження на суддю. До речі, європейські суди взагалі не мають жодних обмежень щодо строків розгляду для складних справ. Є над чим замислитись.
Закон не передбачає участі голови суду у формуванні суддівського корпусу. Водночас керівник несе відповідальність за діяльність установи, а отже, і за якість роботи судді, якого вперше побачив уже після призначення того. При цьому деякі суди чекають на суттєві кадрові поповнення. Я не наполягаю, що саме голова суду повинен здійснювати погодження стосовно кандидата. Уповноважмо на це збори суддів або інший орган суддівського самоврядування.
Слід замислитися, чи варто залишати право на ініціювання питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності необмеженому колу осіб. Уявіть собі: не склалися стосунки в судді із сусідом або ще з кимось, і що? Чекати скаргу? Такий підхід може загрожувати незалежності судді. На моє переконання, притягнення судді до відповідальності можуть вимагати учасники судового процесу і певні посадові особи, перелік яких має бути чітко визначений у законі.

— Чи зняв законодавець усі питання, які раніше спричиняли конфлікт між видами юрисдикції, наприклад між господарськими й адміністративними судами?
— Можу констатувати, що спільними зусиллями вищих спеціалізованих і Верховного судів гостроту цього конфлікту багато в чому знято. На багато спірних питань дала відповідь судова практика, і це дуже добре. Але необхідність удосконалення процесуального законодавства не відпала. Передусім мається на увазі прийняття нового ГПК.
«Питання наведення порядку в судовій системі є найгострішим і найважливішим»

— Торік було скорочено кількість апеляційних судів: 4 — розформовано, а з’явився тільки один новий. Чи був сенс позбавляти окремі області «власного» апеляційного суду? Невже, скажімо, в усій Луганській області настільки менше спорів між суб’єктами господарювання, ніж у столиці?
— Насамперед слід ураховувати, що згідно з нормами законодавства апеляційні господарські суди створюються в округах, територія яких уключає кілька областей, до яких також прирівняні мм.Київ і Севастополь. Під час малої судової реформи указом Президента від 11.07.2001 №511/2001 в системі господарських судів було утворено 7 апеляційних округів із центрами в Дніпропетровську, Донецьку, Києві, Львові, Одесі, Севастополі та Харкові.
Доводиться констатувати, що у 2002—2003 роках у питанні створення Житомирського, Запорізького, Луганського та Київського міжобласного апеляційних господарських судів були проігноровані вимоги ч.3 ст.20 чинного на той момент закону «Про судоустрій України», де визначено підстави для утворення нових судів. Формування цих установ було ініційовано керівниками областей, які у намагалися мати, як ви висловилися, «власні» апеляційні органи третьої гілки влади. Таке невиправдане збільшення кількості апеляційних судів призвело до нераціонального використання кадрових та матеріальних ресурсів, а також до нерівномірного навантаження на суддів у різних округах. Наприклад, у 2009 році Луганський апеляційний господарський суд розглянув 981 апеляційну скаргу, тоді як Харківський — 2797, Київський міжобласний — 2754, а Львівський — 4076.
Утворення Луганського апеляційного господарського суду взагалі було нонсенсом. Адже на один суд першої інстанції був спеціально створений суд апеляційної інстанції. Це все одно, що створювати при кожному райсуді свій апеляційний орган. Не буду коментувати мотиви, якими керувалися, даючи життя ЛАГС, скажу лише, що його ліквідацією було усунено порушення закону, допущене під час утворення цієї установи.

— Чи пішло на користь третій гілці влади збільшення навантаження на інші суди?
— Вжиті заходи вможливили оптимізувати структуру апеляційних господарських судів, урівноважити навантаження на суддів та зменшити бюджетні витрати на утримання судів приблизно на 100 млн грн. у рік. При цьому апеляційне провадження не стало менш ефективним, ніж до внесення згаданих змін.

— Підбиваючи підсумки роботи господарських судів у 2010 році, ви наголосили на недостатній увазі апеляційноїінстанції до помилок, яких припускаються суди першої ланки. Водночас до ВГС ви прийшли з посади голови Донецького апеляційного господарського суду у вересні минулого року. Тобто ці зауваження ви адресували, зокрема, і собі також?
— Підвищення ролі господарських судів апеляційної інстанції я відстоював і будучи головою Донецького апеляційного господарського суду. Працюючи на цій посаді, я вимагав від суддів того, щоб усі помилки, допущені під час розгляду справи в першій інстанції, виправлялися на стадії апеляційного провадження, орієнтував суддів на те, щоб переважна більшість справ завершувалася розглядом в апеляційній інстанції. Моя позиція не змінилась і з переходом на посаду голови ВГС, що і знайшло відображення в моєму виступі на пленумі за підсумками роботи господарських судів у 2010 році.
Працюючи головою ДАГС, я організував роботу з вивчення та узагальнення судової практики, що дозволило надавати ефективну методичну допомогу в застосуванні законодавства місцевим господарським судам, розташованим в апеляційному окрузі. Практикувалося також направлення цим судам матеріалів узагальнення судової практики, проведення семінарів та круглих столів з розгляду й обговорення актуальних питань застосування законодавства в окремих категоріях справ, проходження суддями першої ланки практики в Донецькому апеляційному господарському суді. Всі ці заходи забезпечили можливість протягом тривалого часу мати найкращі показники якості розгляду справ.

— Ви майже десятиріччя очолювали найбільший у країні апеляційний господарський суд, а отже, добре знаєте, яке навантаження лягає на плечі керівника. Як ви оцінюєте функції голів судів нижчих ланок до і після судової реформи? Чим робота там відрізняється від керівництва у ВГС?
— Сьогодні питання наведення порядку в судовій системі є найгострішим і найважливішим, атому необхідно належним чином контролювати ситуацію з додержанням вимог законодавства в кожному суді. В Україні голова суду традиційно сприймається громадськістю, органами державної влади як особа, відповідальна за все те, що відбувається в цій установі.Тому персональну відповідальність за стан цієї роботи я покладаю на голів судів, і ніякі відмовки про недостатність повноважень до уваги братися не будуть.
Водночас треба враховувати, що внаслідок судової реформи методи і форми керівництва судом мають кардинально змінитися. Реформа позбавила голів судів певної частини адміністративних важелів, і це правильно.
Тому ефективним може бути тільки той голова суду, який має безумовний авторитет у колег і як керівник, і як юрист. У своїй роботі голова суду повинен також спиратися на органи суддівського самоврядування, повноваження яких значно зросли. Якщо людина не спроможна забезпечити роботу суду на належному рівні, то має піти із цієї посади добровільно, не чекаючи, поки її змусить це зробити суспільство.
Бути керівником вищого в системі господарських судів органу дуже складно. У ВГС працюють професіонали найвищої проби, тож і голова суду повинен мати такий же рівень фахової підготовки, а це потребує щоденної роботи.
Я прагну бути, як кажуть, у формі щодо кожного напряму судової практики і сподіваюся, що це мені вдається.
«Корупція не є поширеним явищем у системі господарських судів»

— Позовні вимоги в господарських спорах можуть вимірюватись як сотнями гривень, так і мільйонами. Чи не варто, на вашу думку, запровадити нижню межу для допуску спорів до апеляційної та касаційноїінстанцій?
До цього питання слід підходити виважено. Адже мова йде про обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження, а це конституційні засади судочинства. Якщо і запроваджувати такі обмеження, то тільки відносно дійсно дрібних справ.

— У більшості простих громадян склався погляд, що мільйонні справи вирішуються, як правило, за межами судового процесу. Чи є в цьому частка правди?
— 20 років функціонування системи господарських судів України засвідчує, що це дієва судова ланка, яка витримала перевірку часом і довела свою спроможність бути провідником законності та правопорядку в державі, а судді господарської юрисдикції — переважно чесні, порядні люди, справжні фахівці, віддані своїй професії.
Однак, на жаль, бувають і винятки із загального правила. Тому стверджувати, що господарські суди повністю вільні від корупції, не беруся: в умовах украй низьких зарплат і багатомільйонних справ може статися, що суддя, який не має достатніх моральних якостей, піддасться спокусі. Впевнений, що доки зарплата судді не буде відповідати світовим стандартам, буде існувати і загроза корупційних проявів. І це повинно бути зрозуміло всім.
Переконаний, що корупція не є поширеним явищем у системі господарських судів. Статистика свідчить, що менш ніж 20% рішень місцевих господарських судів оскаржується. Це означає, що в понад 80% судових справ законність і справедливість рішення визнається навіть учасниками процесу. Де тут об’єктивні підстави стверджувати про тотальну корумпованість судів?
До того ж у судах здійснюються заходи щодо антикорупційного моніторингу, спрямовані на запобігання таким фактам та виявлення їх. Залучаються до цієї роботи й органи суддівського самоврядування. Не може бути заступництва з міркувань корпоративності стосовно суддів, котрі свідомо і грубо порушили присягу й закон. Ми можемо і зобов’язані навести у своєму домі порядок.
Водночас, ведучи безкомпромісну боротьбу з корупцією в судах, маємо усвідомлювати, що підрив авторитету судової гілки влади руйнує і саму державу. Адже завдяки безвідповідальним, а нерідко і замовним публікаціям ми дійшли до того, що суддями лякають людей.
Подивіться на коментарі в Інтернеті на вбивство судді: одиниці співчувають, переважна більшість злорадіє смерті людини. До чого ми дійшли?! Це виходить за межі здорового глузду! З таким ставленням до суддів демократичне суспільство побудувати буде нелегко.

— Як член Вищої ради юстиції, ви маєте право вносити подання про звільнення судді за порушення присяги. Наскільки нам відомо, ще жодного разу ви не виходили з такою ініціативою. Це тільки питання часу чи в системі господарських судів «випадкових» людей не залишилося?
— Вважаю, що звільнення судді — це крайній захід реагування, який не слід задіювати за звичайну помилку в застосуванні законодавства. Адже не існує судді, хоча б одне рішення якого не було скасоване. Інша річ, коли суддя свідомо і грубо порушив закон і це призвело до тяжких наслідків, або керувався корисливими мотивами. У таких випадках я без усяких сумнівів буду ініціювати звільнення, про що вже попередив колег.

— Напевне, найбільше прихильників запровадження судового збору саме серед «господарників». Адже для них він вимірюватиметься в більших відсотках від ціни позову. Як ви вважаєте, після ухвалення такого закону суди стануть жити краще?
— В Україні поки що немає закону, який би врегулював порядок визначення розміру судового збору та його сплати. Водночас маємо проблеми з фінансуванням судів, унаслідок чого постійно виникає кредиторська заборгованість, навіть з оплати поштових відправлень, що, безперечно, призводить до напруження в питаннях додержання процесуальних строків та термінів розгляду справ.
Тому, на мою думку, від запровадження судового збору виграють усі: і суди, і ті, хто звертається до суду, оскільки збір зараховуватиметься до спеціального фонду державного бюджету, з якого кошти будуть спрямовуватися на здійснення правосуддя, зміцнення матеріально-технічної бази судів. Збільшення обсягів фінансування судів — це завжди покращення відправлення правосуддя і, відповідно, підвищення ефективності здійснення функцій судів щодо захисту прав, свобод та інтересів громадян.
Що ж стосується сплати судового збору при зверненні до господарського суду, то цей платіж має за мету, крім вищенаведених, також і стимулювання суб’єктів господарювання дотримуватися договірної дисципліни та вимог законодавства.
«Ніколи не повинна стати суддею людина, в якої не щемить серце, коли вона стикається з несправедливістю»

— До того, як стати суддею, ви кілька років були захисником інтересів працівників. Суддівське самоврядування в чомусь схоже на профспілкове об’єднання, адже має захищати інтереси рядових людей у мантіях і, відповідно, «ускладнювати життя» керівництву. Як би ви оцінили співпрацю з Радою суддів господарських судів?
— Так, я майже 10 років працював у Донецькій обласній раді профспілок, де пройшов шлях від правового інспектора праці до завідувача відділу — головного правового інспектора праці. За час цієї роботи чимало зробив для захисту інтересів трудящих: багато працівників було поновлено на роботі, поліпшилася ситуація з охорони праці на підприємствах області.
Якщо ж порівнювати суддівське самоврядування з профспілковим об’єднанням, то перше не є громадською організацією. Воно — невід’ємна складова судових органів, а їх діяльність грунтується на вимогах закону, тому відмінності між ними суттєві.
Відповідно до положень чинного законодавства до завдань суддівського самоврядування належить:

• сприяння вдосконаленню судової системи;
• захист прав і законних інтересів суддів;
• участь в організаційному, кадровому, ресурсному забезпеченні судової діяльності.

При цьому органи суддівського самоврядування не тільки здійснюють контрольні функції щодо адміністрації суду при виконанні нею обов’язків людей у мантіях, а й обговорюють питання роботи конкретних суддів та приймають із цих питань рішення, які є обов’язковими для представників третьої гілки влади. Тобто йдеться про взаємодію та спільну роботу органів суддівського самоврядування та керівників судів у питаннях забезпечення вимог закону.
До роботи в органах суддівського самоврядування залучаються найкращі наші представники. Так, Раду суддів господарських судів очолює Олександр Удовиченко, який має великий досвід професійної та організаційної роботи, а також авторитет серед суддівської спільноти. Значну увагу РСГС приділяє також кадровим питанням. Зокрема, затверджено відповідне положення та створено кадровий резерв щодо призначення суддів на адміністративні посади в господарських судах. З огляду на це я позитивно оцінюю співпрацю з Радою суддів господарських судів.

— Чим було викликане ваше бажання стати арбітром, а згодом суддею господарського суду?
— Господарська діяльність створює основу (фундамент) економіки держави. Тому судовий захист прав і охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин був і залишається одним з найважливіших чинників становлення і розвитку економіки України. При цьому чим складніші питання в господарських відносинах, тим більша відповідальність і роль господарських судів у забезпеченні нормального функціонування економіки.
Під час навчання в університеті мене завжди більше цікавили правові дисципліни, пов’язані з регулюванням цивільних та господарських відносин. Тому моє рішення стати арбітром не було спонтанним.

— Що вам найбільше не подобається в суддівській професії? Яка людина ніколи не повинна ставати суддею?
— Складне запитання. Напевно, те, що законність і справедливість у деяких випадках не збігаються. Інколи виникають ситуації, коли вимоги справедливі, але стороні не вистачає юридичних аргументів. Добре, що таке трапляється нечасто, і я впевнений: справедлива вимога практично завжди може знайти законне підгрунття, якщо справу веде досвідчений юрист. На жаль, таких ще недостатньо.
Що ж до моральних якостей кандидатів, то ніколи не повинна стати суддею людина зарозуміла, байдужа, в якої не щемить серце, коли вона стикається з несправедливістю. Питання в тому, як виявити таку людину серед кандидатів на посаду судді?

— Що б ви побажали своїм колегам — читачам «ЗіБ»?
— 4 червня 2011 року судді та працівники апарату господарських судів святкували знаменну дату — 20-річчя утворення господарських судів України. Я гордий тим, що маю честь працювати в системі господарських судів, якій завдячую життєвою мудрістю, своїм високим професіоналізмом, яка забезпечує функціонування економіки держави, її розвиток на благо всього суспільства.
Користуючись нагодою, зичу своїм колегам, усім читачам газети «Закон і Бізнес» міцного здоров’я, всіляких гараздів, невичерпних сил і енергії, бажаю зразкового виконання своїх почесних і відповідальних обов’язків.
Нехай Господь оберігає вас та ваші родини.