КС визначить, чи можна, крім штрафу, стягувати ще й пеню
Практика вирішення в судовому по¬рядку спорів щодо притягнення до ци¬вільно-правової від¬повідальності, зо¬крема одночасного стягнення штрафу і пені за невиконання боржником грошового зобов’язання, свідчить про необхідність офіційного тлумачення відповідних норм. Адже чимало юристів переконані, що стягнення як штрафу, так і пені суперечить принципам Конституції, інші наголошують на можливості таких дій.
Одне й те саме?
На розгляді Конститу¬ційного Суду перебуває звернення гр. Т.Котормуса щодо офіційного тлумачення положень ст.549 Цивільного кодексу. Автор клопотання намагається з’ясувати, є штраф і пеня одним і тим самим видом цивільно-правової відповідальності чи різними видами такої відповідальності. Необхідність в офіційному тлумаченні суб’єкт права на конституційне звернення пояснює тим, що суди касаційної інстанції при розгляді справ щодо стягнення заборгованості не¬однозначно розуміють і застосовують ст.549 ЦК, що може призвести до порушення конституційних прав громадян, зокрема права, передбаченого ст.61 Конституції.
Неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення зобов’язання (ч.1 ст.549 ЦК). Формами не¬устойки є: штраф — «неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання» (ч.2 ст.549 ЦК); пеня — «не¬устойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання» (ч.3 ст.549 ЦК).
Штраф і пеня є формою неустойки, що має складну подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов’язання не¬устойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов’язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов’язання боржником. Отже, визначальним критерієм є факт порушення зобов’язання, з моменту настання якого неустойка переходить у нову якість.
Виконання договору може забезпечуватися неустойкою — встановленим договором або законом правовим наслідком, що настає в разі порушення зобов’язання (ч.1 ст.546, п.3 ч.1 ст.611 ЦК). Забезпечення виконання зобо¬в’язання в договірних відносинах виконують стимулюючу та гарантуючу функції.
Як зазначають правники, стимулююча функція полягає в тому, що забезпечення виконання договір¬них зобов’язань стимулює боржника до належного їх виконання та недопущення відхилень від умов договору. Дія цієї функції спрямована на боржника, але забезпечує інтереси кредитора.
Гарантуюча функція забезпечення виконання зобов’язань за суб’єктивною направленістю своєї дії спрямована безпосередньо на кредитора. Вона полягає в попере¬дженні або зменшенні негативних наслідків від неналежного виконання або невиконання боржником договірного зобов’язання шляхом надання кредитору додаткових прав на висунення вимог.
На думку науковців, привабливість неустойки, її широке застосування в цілях забезпечення дого¬вірних зобов’язань пояснюються тим, що вона є зручним засобом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов’язань. У цьому розумінні неустойці властиві такі риси: по-перше, можливість стягнення неустойки власне за факт порушення зобов’язання, коли відсутня необхідність надання доказів, які б підтверджували завдання збитків та їх розмір; по-друге, можливість для сторін на свій розсуд сформулювати умови договору про неустойку.
Згідно з ч.1 ст.61 Основного Закону «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення». Ці положення є правовою аксіомою, яка склалась у процесі розвитку принципів права (лат. «nemo debet bis vexari pro una et eadem causa» — ніхто не може піддаватися більш ніж одному обвинуваченню з тієї ж самої причини) й увійшла до міжнародно-правових актів і законодавства багатьох розвинутих країн світу.
Граматичне тлумачення
Застосовуючи граматичне тлумачення приписів ч.1 ст.61 Конституції, можна дійти висновку, що їх основою є словосполучення «ніхто не може бути». Слово «ніхто» за значенням і граматичними ознаками належить до групи займенників, що співвідносяться з іменниками. При цьому займенник «ніхто» відповідає на питання «хто?», а на питання «що?» відповідає займенник «ніщо».
За лексичним значенням і морфологічними ознаками, займенники «ніхто» і «ніщо» належать до заперечного розряду. Вони відмінюються таким чином: називний — ніхто, ніщо; родовий — нікого, нічого; давальний — нікому, нічому; знахідний — нікого, ніщо; орудний — ніким, нічим; місцевий — ні на кому, ні на чому.
Займенник «ніхто» за¬стосовується, як правило, щодо людини. Це наштовхує на думку, що приписи ч.1 ст.61 Конституції можуть застосовуватися лише щодо особи.
Водночас наявність у ч.1 ст.61 Конституції подвійного заперечення — «ніхто не може бути», з точки зору формальної логіки, приводить до вихідного судження «всі не можуть бути», яке дає можливість дійти протилежного висновку, що ці конституційні положення поширюються на невизначене коло осіб. Висновок про те, що до цього кола осіб належать і юридичні особи, крім вимог чинного законодавства, підсилює рішення КС від 30.05.2001 №7-рп/2001 (у справі про відповідальність юридичних осіб).
Різні правові позиції
Вчені-юристи, аналізуючи ст.549 ЦК, стверджують, що термін «неустойка» застосовується як родове поняття. Штраф і пеня є видами неустойки. Тому їх одночасне застосування є подвійним притягненням до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, що суперечить ч.1 ст.61 Конституції.
Натомість адепти іншої правової ідеї вважають, що штраф і пеня є не різними видами юридичної відпові¬дальності, а лише формами одного виду юридичної відповідальності. Так, в юридичній літературі (На¬уково-практичний коментар ЦК України О.Дзери, Н.Кузнєцової, В.Луця) кваліфікуючими ознаками штрафу виділяються:
а) можливість установлення за майже будь-яке порушення зобов’язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт/послуг, виконання зобов’язання неналежним способом тощо);
б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.
У свою чергу пеня як різновид неустойки вченими-юристами характеризується такими ознаками:
а) застосування виключно у грошових зобов’язаннях (закон «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»);
б) можливість установлення за такий вид порушення зобов’язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки);
в) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання;
г) триваючий характер — нарахування пені за кожний день прострочення.
Отже, неустойка має подвійну правову природу, яка одночасно є і разовою мірою відповідальності, і способом забезпечення виконання зобов’язань у часі.
Слушною є думка вчених-юристів, що штраф є відповідальністю, яка залежить лише від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання й у часі визначається з настанням однієї з наведених подій як невиконання або неналежне виконання зобов’язання. Пенею ж є не¬устойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання, тобто встановлює певні юридичні наслідки у вигляді обов’язку сплатити певну суму, яка залежить не тільки від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання, а й від часу такого невиконання.
Пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до пов¬ного виконання взятих на себе господарських зобов’язань і після сплати штрафу, а відтак є додатковим порівняно зі штрафом, стимулюючим фактором. Після застосування такої відпо¬відальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов’язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов’язання.
Оскільки актами цивільного законодавства не передбачено обмежень щодо одночасного стягнення штрафу і пені за невиконання боржником грошового зобов’язання, то апелюють до принципу свободи договору — однієї із загальних засад цивільного законодавства (п.3 ч.1 ст.3 ЦК), що є проявом фундаментального принципу свободи людини: таке одночасне стягнення є можливим.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та ви¬значенні умов договору; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і пого¬джені ними (стст.627, 628 ЦК). Виходячи з цього, одночасне стягнення штрафу і пені за невиконання боржником грошового зобов’язання, передбачене кредитором і борж¬ником вільно і без примусу, є правомірним.
Проте така правова позиція не бездоганна. Адже свобода договору обмежена рамками чинного законодавства і звичаєвого права, згідно з якими сторони мають керуватися при ¬укладенні договору ще й принципами розумності, добросовісності і справедливості, які в механізмі цивільно-правового регулювання обмежують уседозволеність принципу свободи договору.
Міжгалузеве порівняння
Оскільки поділ права на приватне (підсистема права, що регулює майново-вартісні відносини й особисті немайнові відносини, які виникають із приводу духовних благ і пов’язані з особистістю їх учасників) та публічне (підсистема права, що регулює державні, міждержавні та суспільні відносини) прямо не корелює з поділом юридичної відповідальності на види (кримінальна, адміністративна, цивільно-правова, дисциплінарна) та з принципом «non bis in idem», а існує незалежно від нього, то приписи ч.1 ст.61 Конституції застосовуються як у сфері публічного, так і приватного права.
Проте чи може ч.1 ст.61 Конституції рівною мірою застосовуватися до різних галузей права? І чи слід зважати на особливості, притаманні кожному виду юридичної відповідальності?
Преамбула Основного Закону містить такі специфічні види відповідальності, як перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями. Не намагаючись уявити механізм притягнення до такої відповідальності, поставимо питання: чи застосовуватимуться в такому випадку вимоги принципу «non bis in idem»?
На нашу думку, до кожного виду відповідальності (кримінальної, адміністративної, цивільно-правової тощо) не можна відразу застосовувати приписи ч.1 ст.61 Конституції без урахування особливостей, притаманних кожному виду юридичної відповідальності. Так, Кримінальний кодекс в ст.52 передбачає можливість покладення на винну особу основного (громадські роботи, ви¬правні роботи, арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк, довіч¬не позбавлення волі тощо) і додаткового покарання (позбавлення спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна тощо).
Згідно з ст.113 Податкового кодексу застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених цією главою, не звільняє платників податків від обов’язку сплатити до бюджету належні суми податків і зборів, конт¬роль за справлянням яких покладено на органи контролю, а також від застосування до них інших заходів, передбачених цим кодексом (ч.113.2).
Згідно з абз.3 ч.2 ст.231 ГК, якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки, або порушення пов’язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов’язання фінансується за рахунок державного бю¬джету чи за рахунок державного кредиту, застосовується, зокрема, така штрафна санкція: за порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня в розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад три¬дцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
Непорозуміння в ГК
Відповідно до ч.1 ст.230 ГК штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобо¬в’язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобо¬в’язання. Зміст цієї статті законодавцем виписано так, що неустойка, штраф і пеня виглядають як три різні види штрафних санкцій.
Якщо йти по шляху, що суб’єкти господарювання мають першочергово керуватися ГК, то виникає питання: чим є неустойка в розумінні цього кодексу? Тоді як ЦК чітко диференціює, коли застосовується штраф, а коли пеня, ГК не дає такої відповіді і не пояснює, чому неустойка можлива нарівні зі штрафом і пенею.
Цю проблему свого часу вирішував ВГС, зазначивши у своєму листі від 7.04.2008 № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», що «штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф не залежить».
Чотири покарання
Є в судовій практиці інша проблема, коли з борж¬ника одночасно стягується неустойка, втрати від інфляції, 3% річних та проценти за користування чужими коштами. Ось де вчені-юристи мають апелювати до ч.1 ст.61 Конституції.
Стягнення з боржника одночасно неустойки, від¬сотків за користування чужими коштами разом з утра¬тами від інфляції та 3% річних є цілком логічним і законним, проте, з точки зору тієї ж справедливості й розумності, виглядає занадто суворим до боржника. Відповідно до ст.536 ЦК за користування чужими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами (ч.1); розмір процентів за користування чужими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом ци¬вільного законодавства (ч.2).
Підставою для застосування ст.536 ЦК є наявність факту користування чужими коштами, а встановлені проценти не є мірою відповідальності за невиконання зобов’язань, оскільки вони є платою за користування чужими грошима та, за правовою природою, є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов’язань.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, підставою для застосування ст.536 ЦК є наявність факту користування чужими коштами, а для застосування положень ч.2 ст.625 ЦК — наявність факту порушення боржником грошового зобов’язання. Встановлення умовами договору розміру процентів за користування чужими коштами відповідно до ст.536 ЦК не позбавляє кредитора права звернутися з позовом про стягнення з боржника цих відсотків, а також процентів на підставі ч.2 ст.625 ЦК в разі порушення грошового зобов’язання.
Якщо договором, законом або іншим актом ци¬вільного законодавства не передбачено сплати від¬сотків за користування чужими коштами, ч.2 ст.625 ЦК підлягає застосуванню тільки за наявності факту порушення грошового зобов’язання боржником.
Союзний спадок і право РФ
Ідея правомірності одночасного стягнення штрафу і пені не нова. Так, згідно з Положенням про поставку товарів народного споживання, затвердженого постановою Ради міністрів СРСР від 25.07.1988 №888, у разі безпідставної відмови платника від акцепту платіжної вимоги, а також у разі прострочення оплати товарів більш ніж 20 днів постачальник має право вимагати оплату товарів покупцем. У цьому випадку покупець оплачує, крім вартості товарів, штраф за безпідставну відмову від акцепту платіжної вимоги чи за ухилення від оплати товарів і пеню за прострочення платежу.
Відповідно до п.4 постанови пленуму Вищого арбітражного суду РФ від 22.10.1997 №18 положення про поставку товарів народного споживання за¬стосовується арбітражними судами при вирішенні спорів у випадку, якщо воно не суперечить імперативним нормам ЦК РФ, якщо в договорі є пряме посилання на конкретний пункт цього положення або з тексту договору видно намір сторін його застосовувати. У названих випадках правила положення про поставку товарів народного споживання мають розглядатися як погоджені сторонами умови зобов’язання.
Виходячи з викладеного, можна дійти висновку, що питання, чи порушує одночасне застосування штрафу і пені за невиконання боржником грошового зобов’язання принцип «non bis in idem», є складним і багатоаспектним. Для відповіді на нього одних лише норм чинного законодавства недостатньо. Його вирішення має відбуватися на рівні глибокої теоретико-правової дискусії.
Коментарі
Очень актуальная статья. Только откуда автор взял, что Конституционный суд рассматривает обращение г.Котормуса. На сайте КС таких сведений нет. КС сейчас занят рассмотрением надуманного обращения г.Ст…