Після перевороту високоякісний відпочинок за кордоном могли собі дозволити тільки високопоставлені керівники
У 1928 році 25 руб. курортного збору (при середній зарплаті робітника 30—50 руб. у місяць) мав заплатити кожен громадянин СРСР, який не міг довести своєї належності до пролетаріату чи людей вільних професій. Такого податку, відновлення якого недавно схвалив президент РФ Дмитро Медведєв, у Російській імперії ніколи не існувало. А в 1920-х роках у Радянському Союзі він, як і чимала плата за лікування в санаторіях, викликав обурення всіх громадян. Проте Наркомздоров і власті курортних міст доводили, що лікуватися дарма — це даремно лікуватись, і посилалися на багатий досвід Європи, де подібні збори існували з 1507 року.
Російський недобір
Курорти Західної Європи були створені ще в часи еллінів та римських патриціїв і впродовж століть славилися комфортом і впорядкованістю. Перші росі¬й¬ські курорти, як морські, так і біля джерел мінеральних вод, з’явилися лише за часів Петра I, а в популярні місця відпочинку і лікування почали перетворюватися тільки на початку XIX ст.
Ось тільки, за незначним винятком, вони продовжували залишатися місцями, перебування в яких можна було б без перебільшення назвати екстремальним туризмом. У Криму довгий час не існувало доріг, по яких можна було б пересуватися, не зазнаючи колосальних незручностей. А на найпопулярнішому курорті поблизу джерел — Кавказьких Мінеральних Водах — побут відпочивальників, м’яко кажучи, залишав бажати кращого.
При цьому до середини XIX ст., попри незручності та дорожнечу, російські курорти не відчували браку відпочивальників, оскільки виїзд за кордон був пов’язаний з іще більшими незручностями і витратами. Дозвіл на поїздку доводилося просити у вищого начальства, але й після отримання згоди поневіряння не закінчувалися. З труднощами доводилося одержувати закордонний паспорт, уносячи при цьому чималі гроші. Тому відпочинок на батьківщині нерідко виявлявся меншим з двох лих.
Проте як тільки слідом за звільненням кріпосних селян Олександр II подарував своїм підданим свободу ви¬їзду за кордон, у російських курортів почалися серйозні проблеми із залученням відпочивальників і, відповід¬но, з доходами. Уряд імперії ухвалював різноманітні рішення для підтримки і порятунку російських місць відпочинку і лікування. Казенні курорти, включаючи Кавказькі Мінеральні Води, курорт у Старій Руссі та багато інших, почали передавати в руки приватних орендарів. Але нічого гарного із цього не вийшло, і велику частину договорів оренди довелося розривати. У доповіді міністра землеробства і державного майна імперії А.Єрмолова про курорти мовилося: «Воды же, остающиеся в частных руках и сданные хотя бы с субсидией от правительства, находятся в самом жалком положении, контрактные ¬условия в большинстве не исполняются, арендаторы преследуют только цели возможно быстрой наживы, старые устройства разрушаются, новых не возводится». (Тут і далі особливості мови і стилю цитованих джерел збережені. — Прим. ред.)
А начальник головного курортного управління Наркомздорову РРФСР Є.Могилевич у 1925 році констатував: «Из частного заведывания арендаторов в казенное управление Кавк. Минеральные Воды перешли в 1883 г., старорусские — в 1870 г., Сергиевские — в 1899 г. Липецк в 1823 г. был в заведовании города, потом акционерной компании, затем опять в заведовании города и в совершенно расстроенном состоянии был взят в казенное управление в 1891 г. и т.д.».
У результаті переважна більшість вітчизняних курортів забезпечувалася всім необхідним за казенний рахунок.
«До 1901 года, — писав Є.Могилевич, — курорты всецело жили на средства казны, которая получала все эксплуатационные доходы и по сметам отпускала нужные средства как для экс¬плуа¬тации, так и для строительства».
А оскільки витрати майже завжди перевищували доходи, був вигаданий спосіб переведення курортів на бездефіцитний кошторис — за допомогою екс¬плуатації прилеглих до курортів територій: «Курорты не платили никаких государственных сборов и налогов. Кроме того, в пользу курортов был предоставлен ряд оброчных статей, главным образом в пределах территории, входившей в округа охраны. Доходы от разработки лесов, сдачи в аренду земельных участков, каменоломен и других статей сыграли значительную роль в деле благоустройства курортов».
Вживали й інших заходів. З 1901 року, напри¬клад, уряд почав переводити курорти з повного казенного утримання на часткову самооплатність. Але з цього нічого путнього не ви¬йшло. Скарбниця продовжувала витрачати величезні кошти для підтримки курортів у більш-менш пристойному стані, причому суми виплат постійно зростали. Якщо в 1898—1909 роках на чотири основні курорти з лікуванням мінеральними водами було виділено понад6 млн руб., то в 1910-му — вже 1145 тис. руб. А в 1912—1914 роках тільки на одні курорти Кавказьких Мінеральних Вод казна витратила близько 2 млн руб.
Одначе, попри всі витрати, нікому в російському уряді не спадало на думку вирішити проблему за допомогою стягування з приїжджих якогось курортного збору. Адже всі розуміли, що в цьому випадку конкурентну боротьбу із зарубіжними курортами буде програно остаточно і безповоротно.
Європейський різнобій
Жорстка боротьба за російських мандрівників існувала і між зарубіжними курортами, передусім німецькими, австрійськими і французькими. У російському описі французьких місць лікування і відпочинку, наприклад, говорилося: «По обилию и разнообразию своих минеральных вод Франция, бесспорно, занимает первое место в мире, но в отношении организации лечебного дела и многолюдства приезжих главные чешские курорты (Карлс¬бад и др.), несомненно, удерживают за собой первенствующее положение над своими французскими соперниками. Самая же существенная разница между теми и другими заключается, образно выражаясь, в следующем: тогда как в Карлс¬баде больному все время дается чувствовать, что он болен и приехал лечиться, в Виши тому же больному всячески внушается, чтобы он забыл о своей болезни и мысленно отвлекся от нее чем-нибудь посторонним. Главные курорты, о которых речь идет ниже, тем не менее, в лечебном отношении поставлены превосходно; их удобства жизни безукоризненны, и самое пребывание в них, при желании и сноровке приспособляться к чужой обстановке, может быть не очень дорого».
При цьому відомості про курортний збір у більшості путівників, як правило, друкували дрібним шрифтом або ховали серед другорядних даних про курорти. І лише в тому випадку, якщо курортний збір на якомусь курорті не стягувався, ця обставина підкреслювалася спеціально. У французькому Віші, наприклад, до Першої світової війни ніяких курортних такс не існувало.
«Ни сезонного сбора, — зазначалося в путівнику початку століття, — ни билетов на право пользования питьевой водой здесь не существует. Ванны недороги. Театр в казино также очень дешев».
Проте подібна щедрість пояснювалася тими ж причинами, що й відсутність зборів на російських курортах. Власті Віші намагалися збільшити потік відпочивальників і тому ввели пільги.
Курортний збір на французькому курорті в Контрексевілі, який конкурував з Віші, не відмінили, але зробили таким, щоб стимулювати розвиток важливої галузі місцевого господарства — продаж мінеральної води в пляшках.
«Право пользования ¬источниками, — повідомляв путівник, — стоит 20 фр. в сезон. В эту плату входит собственно прием воды, доступ в парки и к играм в теннис, крокет и пр. Кроме того, этой же платой дается право приобрести ящик в 50 бут. контрексевиля за 20 фр. вместо 32 или же два ящика по 25 бут. за 10 фр. каждый вместо 17».
Оскільки франк у 1908 році оцінювався приблизно в 40 коп., то ціна для небагатих російських мандрів¬ників виявлялася суттєвою, хоч і не смертельною.
Для порівняння: кваліфікований робітник отримував тоді 40—60 руб. у місяць, міністр — від 500 до 1 тис. руб. А аероплан — новинка техніки того часу — коштував 10—12 тис. руб.
Керівники містечка і курорту Ля-Бурбуль, що поступався за популярністю Віші й Контрексевілю, призначили курортний збір тільки за користування мінеральними водами і заманювали приїжджих знижками: «За пользование водами уплачивается за весь сезон так: за Термы —12 фр., за Choussy — 10 фр. и за Mabru — 8 фр. Семействам — скидка. Ванны, души и пр. по особому тарифу».
Схожа картина з різноманітністю курортних зборів спостерігалася в Німеччині й Австро-Угорщині. Порівнювати ціни через наявність у безлічі тодішніх ні¬мецьких держав різних грошових одиниць, курс яких постійно змінювався, досить складно, але значні відмінності в способах збирання курортного мита бачив кожен відпочивальник, котрий приїжджав на німецькі води. У путівнику 1877 року про збори на прусському курорті Крейценах указувалося: «Для пользования заведениями кургауза, Елизабетквелле и т.д. посетители вод должны предъ¬явить карту, которая посылается больным на дом и стоит для одного лица 1 тал. 15 гр., для семейства от 2—3 лиц — 2 тал. 15 гр. и более 3 лиц — 3 тал.».
У богемському Теплице (нині в Чехії) розмір курорт¬ного збору залежав від заможності приїжджого: «Размер таксы делится на 4 разряда: с достаточных посетителей берется 9 гульденов; с менее достаточных — 6 флоринов, затем 4 гульдена и, наконец, 1 гульден 50 крейцеров. При этом семейство 1-го класса, состоящее из одного обязанного платить 9 фл. лица, платит за двух лиц 15 флоринов, за трех — 21 флоринов, за четырех — 27 флоринов... Дети ниже четырнадцатилетнего возраста и прислуга освобождены от платы. Плата по таксе должна быть внесена, если посетитель вод остается более восьми дней».
Крім того, в Теплице стягували плату за гру місцевих оркестрів у парках: ««За музыку платят все живущие в городе больше трех дней, а именно 50 крейцеров».
А у Франценсбаді (нині Франтишкові-Лазні в Чехії) існували дещо інші порядки. Там плата за музику була диференційованою і залежала від розміру основної плати за перебування в місті: «Иностранцы платят таксу за музыку, распределенную следующим образом. Лица, платящие за пребывание 5 флоринов 40 крейцеров, должны вносить 3 флоринов 15 крейцеров за музыку; платящие 3 флорина 30 крейцеров вносят 2 флорина 10 крейцеров. Что касается до семейств, состоящих из нескольких лиц, то вышеозначенную таксу вносит только глава семейства».
Якими б різними не були всі ці правила, курортні збори стягували з приїжджих із суто німецькою пунктуальністю. У день, призначений для платежу, на порозі номера в готелі або знятому курортниками житлі з’являвся чиновник з вимогою грошей. При цьому міські власті для боротьби з неплатниками час від часу вдавалися до вельми жорстких заходів. Про один з них відомий російський орнітолог Ф.Плеске, який побував на лікуванні у Франценсбаді на початку XX ст., писав: «На другой день по приезде во Франценсбад я направился в указанное мне доктором лучшее купальное заведение «Кайзербад» и сразу опешил. Располагая весьма небольшими средствами и предполагая, что первый и второй разряд грязевых ванн, значившихся в проспекте, отличаются друг от друга лишь размерами купальных кабин и их отделкою, я пожелал абонироваться на известное число ванн 2-го разряда. Барышня, сидевшая у кассы и принимавшая заказы, под влиянием моей просьбы вспыхнула как маков цвет, спросила меня, плачу ли я курортную таксу, и, получив утвердительный ответ... мне в самой категорической форме отказала. Долго вопрос о причинах отказа мне в грязевых ваннах 2-го разряда оставался для меня тайною, но наконец и эта тайна разъяснилась... Грязевые ванны 2-го разряда лицам, платящим курортную таксу, не отпускаются, а предназначаются они исключительно для евреев, живущих вне самого Франценсбада, в местечке Шлада, и не платящих курортной таксы. Заключаются эти ванны в том, что уже использованную ванну опускают в подземелье и там за уменьшенную цену предоставляют ее во вторичное пользование еврея».
При цьому деякі відпочивальники з Російської імперії обурювалися тим, що, крім курортних зборів, існували побори, про які вони дізнавалися тільки після прибуття на місце відпочинку і лікування. Так, киянин В.Рафальський у 1886 році описував у газеті «Киевлянин» свої яскраві враження від відпочинку в баварському Рейхенгалі: «Кстати, о питании. В России, у нас даже в Киеве, за 1 руб. вы получите (в клубе например) хороший и сытный обед; здесь же за 2 марки вы мало получите: одну форельку с картофелем или плохенький бифштекс, а если вы закажете и то, и другое, то вот вам 4 марки, т.е. 2 руб. на наши деньги. Прибавьте сюда хлеб, одному кельнеру, другому, третьему — и выйдет уже 5. Наш один знакомый, приезжавший из Киева, сочинял особые обеды, стараясь из блюд немецких сделать нечто подходящее к нашим кушаньям; но ему эти обеды обходились в 4 руб., и все-таки через час он чувствовал голод, так что через 5 дней бежал обратно в Россию».
Проте приклад вередливого втікача наслідувало небагато відпочивальників. Більшість із них просто переїздили на інші курорти. Причому робили це доти, доки не знаходили чогось відповідного за ціною та які¬стю відпочинку і лікування. Так тривало доти, доки не почалася Перша світова війна і росіяни не виявилися відрізаними від іноземних курортів.
Сьогодні це важко уявити, але під час світової війни російським відпочивальникам пропонували способи, якими можна було дістатися до улюблених французьких курортів. Один зі шляхів вів через Фінляндію до Швеції і далі до Норвегії, де можна було сісти на пароплав, який ішов до Франції. Чи був вартий відпочинок ризику потонути після торпедування судна, хай воно було хоч під тричі нейтральним прапором, рекламні проспекти не повідомляли. Проте більшість підданих імперії вважали за краще не ризикувати і взялися за ¬освоєння місцевих курортів. Тепер на них приїжджало стільки людей, що саме надлишок клієнтів, а не дефіцит курортних бюджетів став справжньою проблемою. Адже, незважаючи на величезні суми, які щорічно виділялися, на Кавказьких Мінеральних Водах, як і раніше, були відсутні питна вода і каналізація. А на інших курортах будівлі перебували в досить занедбаному стані й потребували ремонту і розширення.
Як підрахувала урядова комісія з переобладнання курортів, яка приступила до роботи в 1915 році, для проведення тільки основних робіт потрібно було не менш ніж 7 млн руб. А з урахуванням підвищення цін сума зростала більш ніж удвічі. Природно, у воюючої країни таких коштів не знайшлося, і знову виникли найрізноманітніші проекти передання курортів у оренду, створення акціонерних товариств.
Проте, поки тривало довге обговорення, в країні відбулася спочатку Лютнева революція, а потім і жовтневий переворот. Владі й населенню стало не до курортів, а більшовицьке ке¬рівництво або організовувало санаторії в колишніх великих маєтках недалеко від великих міст, або відправляло товаришів, котрі потребували лікування, на німецькі курорти.
Радянський напівзбір
Питання про відновлення вітчизняних курортів постало тільки в 1923 році, і відразу ж виникла нероз¬в’язна проблема їх фінансування і забезпечення. Під час численних засідань представники Наркомздорову РРФСР доводили, що на лікування і відпочинок одного хворого потрібно не менш ніж 3,5 руб. золотом у день. Звісно, представники Наркомату фінансів, підрахувавши приблизну суму витрат на відпочинок трудящих, жахнулись і категорично відмовлялися платити.
Знову під час засідань міжвідомчої комісії висловлювалися найрізноманітніші думки. Так, деякі пропонували повернутися до дореволюційної схеми й передати курортам землі біля них в оренду. Іншим варіантом стало прикріплення до курортів великих радгоспів, які забезпечували б відпочивальників всіма необхідними продуктами. Проте в Наркомздорові знали про низьку продуктивність праці в радгоспах і сумні результати їх роботи, а тому категорично наполягали на оплаті послуг курортів тільки грошима, причому в твердому золотому еквіваленті.
Потім виникла ідея ви¬вчити, як вирішується це питання в Європі. І за рубіж вирушила група на чолі з начальником головного курортного управління Наркомздорову РРФСР Є.Могилевичем. Повернувся він прихильником уведення високих цін за лікування і значних курортних зборів: «Расходы городов и государства по благоустройству курортных местностей велики, и вполне понятно, что уже давно в Западной Европе пришли к выводу о необходимости привлечь приезжих на курорты к участию в этих расходах путем установления курортного сбора: в Германии Kurtaxe, во Франции — taxe de sejour. Впервые в Германии Kurtaxe была введена в 1507 г. в Баден-Бадене. В XVI веке Kurtaxe была введена в Карлсбаде, а потом распространилась и по другим курортам. Законодательное оформление этого сбора было проведено в Пруссии в 1893 г., в Вюртемберге — в 1903-м, в Саксонии и Баварии — в 1906 г., во Франции — в 1910-м, в Италии — в 1910 г., в Швейцарии — в 1911-м. Закон предоставляет право курортным управлениям и общинам взимать с приезжих специальный сбор на благоустройство местности и возведение необходимых построек общего пользования. Сбор этот не рассматривается как налог, а как сбор специального назначения. В Германии в практике имеются два вида Kurtaxe: 1) обязательный сбор и 2) курортный сбор за предоставляемые приезжим специальные услуги. Обязательная Kurtaxe взимается с приезжих — безразлично, пользуется ли приезжий курортным лечением и услугами учреждений общекурортного пользования или нет. Второй вид Kurtaxe взимается лишь при условии пользования приезжими бальнеоучреждениями, курзалом, парком и т.д. На некоторых курортах имеется даже отдельно Kurtaxe, дающая право лечения на курорте, питья воды у источников и посещения курзала, и Musikhixe, дающая право на посещение концертов. В настоящий момент в Германии на большинстве курортов введена обязательная Kurtaxe. Курорты сами устанавливают размер ставки взимаемого сбора и категории больных, освобождаемых от сбора или платящих по льготным ставкам».
На підтвердження своє правоти Є.Могилевич наводив цифри — загальну суму зборів на деяких курортах. У німецькому Кіссингені, наприклад, курортні такси в 1880 році принесли 966960 марок, а в 1909-му — 367874. Причому в багатьох курортних містах збори з приїжджих стали чи не головним джерелом доходу.
Начальник курортного управління вказував, що стягування курортних зборів у РРФСР уже відбувається і потрібно тільки надати йому організованого характеру: «Зачастую такие сборы проводятся в России, но взимаются лишь с нетрудового элемента, трудящиеся и другие категории приезжающих от них освобождаются. Таким образом, сбор установлен, но мало дает. Между тем внешнее благоустройство наших курортов требует больших средств…
Необходимо курортный сбор сделать обязательным для всех приезжающих, установив его размер соответственно составу посетителей курортов и проведя здесь классовую линию. За тех больных, которых посылают организации для лечения, сбор вносят эти организации. Расходование же курортного сбора должно быть передано специальной на каждом курорте комиссии из представителей курорта и местного исполкома…
При учете всех приезжих и при небольших ставках этот сбор все же даст значительные суммы. Так, при средней ставке в 2 руб., приняв число приезжих в курортные местности в 200000, а их больше, сбор даст 400000 руб. Статистика 1923—1924 г., при несовершенности учета приезжих (во многих местах он до сих нор не введен), зарегистрировала больше 100000 больных».
До Є.Могилевича прислухалися, і збори почали вводити на курортах уже серйозно і надовго. Але той почав добиватися збіль¬шення їх розміру: «Средства на такого рода работы не могут, не в состоянии выделить ни местный бюджет, ни мест¬ное курортное управление. Вполне справедливо к расходам в этой области привлечь все приезжее население, кровно заинтересованное в благоустройстве той местности, куда они приезжают лечиться или отдохнуть. Чтобы сбор этот стал реальным фактором в деле благоустройства наших курортов, нужно довести до минимума категории освобождаемых от уплаты этого сбора. Нужно его рационально, с учетом классовых моментов, построить, придать ему исключительно целевой характер и поставить его использование под общественный контроль».
У результаті в правилах про курортний і прописувальний збори записали: «На основании декретов ВЦИК и СНК больные уплачивают курортный и прописочный сборы, ввиду чего при поездке на курорт они должны иметь удостоверения с места работы о размерах заработка или надлежащие о своем соц. положении справки, определяющие размеры сборов. Больные, едущие на курорт за счет своих организаций и учреждений, должны быть снабжены соответствующими суммами на оплату сборов. При зачислении в санаторий больные вносят в контору причитающиеся с них суммы сборов наличными деньгами. Сборы ни в коем случае за счет курорта не оплачиваются».
Розмір курортного і прописувального зборів установлювалися тими ж правилами: «Ставки курсбора установлены: 1) для рабочих и служащих с зарплатой свыше 100 руб. в месяц, трудовых крестьян, ремесленников и кустарей — 2 руб.; 2) для лиц свободных профессий — 10 руб. и 3) для прочих лиц — 25 руб... Ставки прописочного сбора установлены: 1) для рабочих, служащих и крестьян и их иждивенцев —20 коп.; 2) для кустарей и ремесленников, а также их иждивенцев — 30 коп.; 3) для всех прочих лиц — 1 руб. 10 коп. Кроме того, с амбулаторных больных (не живущих в санаториях) взыскивается сезонный сбор... Ставка сезонного сбора для трудящихся установлена в 5 руб.».
Найбільш постраждали в результаті введення курортного збору селяни, яких не включили до обширного списку тих, хто звільнявся від його сплати. Вони писали до Москви, скаржилися, що їх оббирають. Але незабаром питання вирішилося саме по собі. З урахуванням того, що за тих, хто їхав по путівках у санаторії, гроші, по суті, платила держава, цей збір втратив будь-який сенс, і після ліквідації непу і зміцнення планового господарства перекладування грошей з однієї державної кишені в іншу припинилося. Тимчасова прописка на курортах і невеликі збори, що збиралися при цьому, проіснували до брежнєвської епохи, а потім також були відмінені.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!