Боржники відтягують повернення позики за допомогою «процесуальних диверсій»
Після початку фінансової кризи суттєво зросла кількість судових спорів, пов’язаних із банківською діяльністю. Позичальники намагаються довести, що фінустанови не мали права давати їм валютні кредити, а договори іпотеки недійсні. Банки у свою чергу самостійно змінюють умови договорів. При цьому обидві сторони активно використовують недосконалість вітчизняного законодавства.
Лавина справ
Протягом докризових років вітчизняний ринок кредитування переживав стрімке зростання, а фінансова система швидко інте¬грувалась із міжнародною. При цьому банки дуже часто не здійснювали перевірки майнового стану клієнтів та не оцінювали ризики. Як результат, коли у 2008 році почалася світова фінансова криза, суттєво зросла вартість валюти, а прибутки підприємств і населення впали, багато позичальників утратили можливість розраховуватися за кредитами.
Природно, що після цього багато банків і позичальників намагалися з’ясувати відносини в судах. Зросла кількість судових спорів щодо невиконання кредитних договорів, звернення стягнення на заставлене майно, визнання договорів кредиту чи застави недійсними. Так, місцеві госп¬суди у 2008 р. розглянули 1426 спорів за участю бан¬ків, у 2009-му — 4132, а у 2010-му їх кількість досягла 5286. Апеляційні госпсуди у 2008 р. розглянули 291 скаргу, у 2009-му — 771, у 2010-му — 1872 скарги.
Питання вирішення спо¬рів з банками було обговорено на круглому столі у Вищому господарському суді. Як відзначають служителі Феміди, одна з основних проблем, яка не дозволяє ефективно захищати інтереси сторін, — це недосконале законодавство. «Від цього потерпає і практика застосування законодавчих актів господарськими судами, перед якими через недосконалість регулювання постають надзвичайно складні питання в розгляді справ», — відзначив секретар першої судової палати ВГС Олександр Кот. За його словами, поширення набули спори про визнання недійсними договорів у іноземній валюті через відсутність у банку індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення цієї операції. Судова практика цієї категорії справ неоднозначна, зокрема на рівні місцевих судів. Тому, на думку судді, доцільно закріпити в законодавстві положення, за яким надання валютного кредиту не потребує інди¬відуальної ліцензії, якщо банк має відповідну генеральну ліцензію на здійснення відповідних операцій.
Досить часто суди роз¬глядають спори про визнання недійсними договорів іпотеки. Як відзначають служителі Феміди, в переважній більшості такі позови не вмотивовані, а в певних випадках використовуються як привід для відстрочення сплати заборгованості за кредитами.
«Позичальники, намагаючись віддалити повернення боргів, використовують так звані засоби процесуальної диверсії. Найпоширенішим серед них є затягування розгляду справ шляхом звернення із клопотанням про зупинення розгляду справи до розгляду іншої, на їхню думку, безпосередньо пов’язаної з цією. Можна сказати і про інші способи зловживання процесуальними правами: ухилення від направлення своїх представників на судове засідання, заявлення зустрічних позовів», — відзначив О.Кот.
Про механізми, які використовують недобросовісні позичальники, розповіла і суддя ВГС Світлана Шевчук. За її словами, коли кредит видавали акціонерному товариству, акціонери інколи зловживали своїми правами і пред’являли необгрунтовані позови. «Господарські суди в таких справах мають дослідити, чи уповноважений акціонер на представництво інтересів АТ. І якщо в нього немає відповідних повноважень, то суди мають відмовляти в таких позовах», — наголосила С.Шевчук.
Третейський фактор
При цьому не слід думати, що тільки позичальники зловживають своїми правами. Інколи не надто коректно відносно клієнтів діють і фінустанови.
Так, окремі банки під час кризи почали в односторонньому порядку змінювати умови договорів. Звісно, за таких умов громадяни почали звертатися до суду, але виявилося, що фін¬установи захистили себе і від системи правосуддя. Частині позичальників позовні заяви повернули з приписками: звертатися до третейського суду, оскільки саме такий механізм захисту своїх прав прописувався в договорах.
«У договорах деяких банків прописуються не лише назви конкретних третейських судів, а й прізвища суддів, до яких можуть звертатися позичальники. При цьому навіть указується, що якщо такий-то суддя не може розглянути справу, то її має взяти інший наперед визначений», — розповів про бан¬ківські правила О.Кот.
Такі умови суттєво обмежують права громадян, адже відповідно до ст.51 закону «Про третейські суди» підставою перегляду рішення третейського суду є виключно порушення процедури розгляду справи. До того ж законодавством не прописано ні відповідальності «третейців», ані гарантії їх незалежності.
Однак у ВГС переконані, що позичальники повинні мати й альтернативні способи захисту своїх прав. З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в нашій державі здійснюється лише судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, котрі виникають у державі, — судам під¬відомчі всі спори про захист прав і свобод, наголошують «господарники». «Відтак суд не може відмовити особі в прийнятті заяви тільки через те, що її вимоги можуть бути роз¬глянуті в передбаченому законом досудовому розгляді. Така правова позиція була викладена в постанові ВГС у справі №17/171-09», — пояснив позицію свого суду О.Кот.
Таким чином, за тепе¬рішніх умов і банки, і позичальники можуть захистити свої права в судах. Хоча через законодавчі прогалини зробити це не так і просто.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!