Трудовий ентузіазм підкріплювався строками, призначуваними порушникам дисципліни без слідства й адвокатів
70 років тому, в 1940-му, радянське керівництво прийняло рішення судити порушників трудової дисципліни, включаючи тих, хто запізнився на роботу більш ніж на 20 хв. А в 1942 р., як з’ясував оглядач «Власти» Євген ЖИРНОВ, мільйонам засуджених робітників урізували видачу хліба, і багато хто з них віддав перевагу фронту над голодною смертю.
70 років тому, в 1940-му, радянське керівництво прийняло рішення судити порушників трудової дисципліни, включаючи тих, хто запізнився на роботу більш ніж на 20 хв. А в 1942 р., як з’ясував оглядач «Власти» Євген ЖИРНОВ, мільйонам засуджених робітників урізували видачу хліба, і багато хто з них віддав перевагу фронту над голодною смертю.
«Заборонити самовільний відхід»
1940 р. не був мирним для Радянського Союзу. У березні завершилася війна з Фінляндією, що виявилася несподівано важкою та неприємно вдарила по престижу Червоної армії. Країна Суомі віддала частину території, але так і не стала соціалістичною.
Та й бої в Європі спричиняли чималу тривогу радянського керівництва. У травні німецькі війська почали масований наступ на Францію, Бельгію та Голландію. Дві останні країни були миттєво окуповані. У червні капітулювала Франція.
У Москві напружено стежили за тим, як відбивають нальоти люфтваффе жителі Британських островів, котрі залишилися наодинці з німцями. Про те, що Німеччина, союзник СРСР, утрачає багато літаків, радянські газети писали з погано приховуваною радістю. Адже навіть людям, далеким від військових і політичних проблем, було ясно, що, покінчивши з британцями, нацисти можуть повернути на схід.
Щоб цей момент настав якомога пізніше, всі договори з найближчим західним сусідом виконувалися неухильно, а голова Ради народних комісарів СРСР т.Молотов, підтримуючи належний рівень відносин, у належні за дипломатичним протоколом моменти направляв ввічливі, але сухуваті телеграми рейхсканцлерові п.Гітлеру й теплі, дружні — міністрові закордонних справ п.Ріббентропу.
Тим часом на кожному засіданні політбюро й уряду безупинно обговорювалися питання зміцнення армії та оборонної промисловості — про будівництво нових підприємств, про купівлю або здобуття будь-яким чином за кордоном нових верстатів, технологій та зразків зброї, про розробку й випуск нового виду озброєнь. Безперервно йшов пошук будь-яких резервів для нарощування виробництва оборонної продукції. Саме тоді була збільшена тривалість робочого тижня і введено покарання для керівників виробництв за випуск неякісної продукції.
Проте за силою впливу на життя радянських людей ці рішення не могли зрівнятись із суворими заходами зі зміцнення трудової дисципліни, запровадженими указом Президії Верховної ради СРСР від 26 червня 1940 р. одночасно з переходом на семиденний робочий тиждень.
У документі, що іменувався «О переходе на восьмичасовой рабочий день, на семидневную рабочую неделю и о запрещении самовольного ухода рабочих и служащих с предприятий и учреждений», містилися приписи:
«<...> 3. Запретить самовольный уход рабочих и служащих из государственных, кооперативных и общественных предприятий и учреждений, а также самовольный переход с одного предприятия на другое или из одного учреждения в другое. Уход с предприятия и учреждения или переход с одного предприятия на другое и из одного учреждения в другое может разрешить только директор предприятия или начальник учреждения.
4. Установить, что директор предприятия и начальник учреждения имеет право и обязан дать разрешение на уход рабочего и служащего с предприятия или из учреждения в следующих случаях:
а) когда рабочий, работница или служащий, согласно заключению врачебно-трудовой экспертной комиссии, не может выполнять прежнюю работу вследствие болезни или инвалидности, а администрация не может предоставить ему другую подходящую работу в том же предприятии или учреждении, или когда пенсионер, которому назначена пенсия по старости, желает оставить работу;
б) когда рабочий, работница или служащий должен прекратить работу в связи с зачислением его в высшее или среднее специальное учебное заведение.
Отпуска работницам и женщинам-служащим по беременности и родам сохраняются в соответствии с действующим законодательством» (Тут і далі лексичні, стилістичні та синтаксичні особливості цитованих джерел збережені. — Прим. ред.).
Указом запроваджувалась і кримінальна відповідальність за самовільний відхід або прогули:
«5. Установить, что рабочие и служащие, самовольно ушедшие из государственных, кооперативных и общественных предприятий или учреждений, предаются суду и по приговору народного суда подвергаются тюремному заключению сроком от 2-х месяцев до 4-х месяцев.
Установить, что за прогул без уважительной причины рабочие и служащие государственных, кооперативных и общественных предприятий и учреждений предаются суду и по приговору народного суда караются исправительно-трудовыми работами по месту работы на срок до 6 месяцев с удержанием из заработной платы до 25%.
В связи с этим отменить обязательное увольнение за прогул без уважительных причин.
Предложить народным судам все дела, указанные в настоящей статье, рассматривать не более чем в 5-дневный срок и приговоры по этим делам приводить в исполнение немедленно».
Крім того, партія та уряд, мабуть, не до кінця довіряючи керівникам підприємств, запровадили покарання і для них:
«6. Установить, что директора предприятий и начальники учреждений за уклонение от предания суду лиц, виновных в самовольном уходе с предприятия и из учреждения, и лиц, виновных в прогулах без уважительных причин, привлекаются к судебной ответственности.
Установить также, что директора предприятий и начальники учреждений, принявшие на работу укрывающихся от закона лиц, самовольно ушедших с предприятий и из учреждений, подвергаются судебной ответственности».
Проблему плинності кадрів і підвищення продуктивності праці указ від 26 червня 1940 р. не вирішив, зате створив силу-силенну ускладнень. Перш за все для радянської судової системи. Законодавство вимагало, щоб у будь-якій справі, яка грозила обвинуваченому тюремним строком, проводилося попереднє слідство, а в суд направлявся обвинувальний висновок. А указ приписував закінчити всі формальності в п’ять днів.
Аби усунути цю колізію, Верховний суд дав вказівку нижчим судам, що подібні справи не вимагають не тільки попереднього слідства, а й обов’язкового підготовчого слухання, якщо суддя визнає передані йому матеріали достатніми для проведення процесу. «Это одна из мер, способствующих успешности борьбы со злостными нарушителями трудовой дисциплины», — мовилося на засіданні Пленуму Верховного суду СРСР, що відбулося 15 липня 1940 р.
Суддям, правда, залишили можливість у разі сумнівів відправляти справи на попереднє розслідування, але більшість із них зрозуміла, що це право не більш ніж формальність. І відповідно до вказівок партії та уряду потрібно розпочинати проведення масових репресій проти порушників трудової дисципліни.
А щоб ні в кого не залишилося сумнівів у серйозності намірів керівництва країни, на наступному засіданні Пленуму Верховного суду 23 липня 1940 р. з’явилося додаткове роз’яснення: в разі повторного порушення дисципліни строк виправно-трудових робіт, даний за першу провину, перетворюється на строк ув’язнення. Крім того, як повідомляли газети, спільним наказом Наркомату юстиції та Прокуратури СРСР запізнення на роботу і з обіду більш ніж на 20 хв. або відхід з роботи раніше на той же час прирівняли до прогулів.
Правда, ті, хто хотів змінити роботу всупереч волі начальства, могли скористатися діркою в законодавстві. До указу від 26 червня ті, хто здійснив на роботі дрібну крадіжку або хуліганський вчинок, підлягали негайному звільненню. У країні почалася епідемія дрібних крадіжок і хуліганських витівок.
Проте партія та уряд швидко прикрили цю останню лазівку. З 10 серпня 1940 р. за ці проступки можна було отримати рік тюрми, якщо розмір украденого або цинізм скоєного не передбачали суворішого покарання. Легальної можливості змінити роботу більше не існувало. По суті, радянських трудящих прирівняли до кріпосних посесійних селян, яких цілими селами приписували до фабрик і заводів на довічну роботу.
«Розглядаються народними суддями одноосібно»
Подальше зміцнення трудової дисципліни опинилося повністю в руках судів. Нарком юстиції РРФСР Костянтин Горшенін писав про досягнуті успіхи за перший місяць дії указу: «Применение указа, выражающего волю рабочего класса, уже за этот небольшой промежуток времени дает благодатные результаты. Создана возможность намного увеличить выпуск высококачественной продукции...
За прошедший месяц народные суды РСФСР рассмотрели уже значительное число дел о нарушителях трудовой дисциплины. Подавляющее число осужденных — это люди с небольшим производственным стажем, недавно пришедшие из деревни; многие из них имели административные взыскания за нарушения трудовой дисциплины...
Народный суд 1-го участка Пролетарского района Москвы приговорил к шести месяцам исправительно-трудовых работ Черкасова, работавшего монтером на заводе «Электропровод», за прогул, совершенный 28 июня. Черкасову всего 20 лет, однако за прошлый год и половину нынешнего он увольнялся с етырех заводов за прогул и отказ от работы. «Общественное» лицо Черкасова характеризует тот факт, что он подвергался уже 15 приводам».
Проте К.Горшенін не міг обійти й окремі недоліки: «Отдельные суды применяют иногда к прогульщикам и летунам меры, противоречащие указу. Такие случаи имели место в 7-м участке народного суда Фрунзенского района Москвы, когда суд под председательством т. Крючкова приговорил прогульщиков Акишину и Полунина к общественному порицанию. Такие приговоры играют на руку злостным дезорганизаторам производства и не могут быть терпимы в советском суде, призванном точно соблюдать закон...
Ряд народных судов грубо нарушал сроки рассмотрения дел, чем ослаблялся быстрый и решительный удар по дезорганизаторам производства. Имели также место отдельные неправильные выступления адвокатов в судах».
М’які вироки пояснювалися насамперед наявністю народних засідателів, які зі співчуття не хотіли визнавати підсудних винними. Цю перешкоду вдалося ліквідувати за допомогою указу від 10 серпня 1940 р., в якому говорилося: «Установить, что дела о прогулах по неуважительным причинам и о самовольном уходе с предприятий и учреждений рассматриваются народными судьями единолично, без участия народных заседателей».
«Ставить незліченну кількість казуїстичних запитань»
А адвокатами, котрі стали на шлях наведення порядку і дисципліни, зайнявся начальник відділу адвокатури Нарком’юсту СРСР Круглов, який писав про перевірку Московської колегії адвокатів: «Московская коллегия оказалась не на должной высоте и при осуществлении указа Президиума Верховного совета СССР от 26 июня
Так, например, по вине адвоката Грихелиц судебный процесс над дезорганизатором производства затянулся на 7 часов. Адвокат Катц, участвуя в ответственном судебном процессе, представил суду свои замечания на протокол судебного заседания на 15 страницах, причем большинство этих замечаний носило казуистический характер. Нередко адвокат при составлении жалобы в вышестоящую судебную инстанцию искажает существо дела, характер совершенного его подзащитным преступления».
Засобом боротьби з несвідомими адвокатами, як указував Круглов, стало виявлення їхніх порушень трудової дисципліни: «Наблюдается немало случаев несвоевременной явки адвокатов на судебные заседания. Это ведет к срыву судебных процессов и к непроизводительной затрате времени для лиц, вызываемых на судебные процессы.
Адвокат Попялковский не явился на дежурство в юридическую консультацию, заявив, что он был занят в суде. При проверке же оказалось, что Попялковский в это время пьянствовал у себя на квартире. Президиум коллегии исключил этого злостного прогульщика из рядов коллегии адвокатов. За несвоевременную явку на судебные заседания и дежурства президиум Московской городской коллегии исключил из адвокатуры адвокатов Беликова, Клевцова, Терехова и других».
Для спрощення судочинства справи стали розглядати не тільки без засідателів і адвокатів, а й без самих обвинувачених. Якщо з якихось причин обвинувачений не з’являвся в призначений час у суд (наприклад тому, що захворів або просто не був сповіщений про розгляд його справи), оголошувалося, що він сховався від суду, й обвинувальний вирок ухвалювався автоматично. І тепер уже ніщо не заважало кампанії зі зміцнення дисципліни розвернутися в повну силу.
«Виявлені перекручення указу»
Головним контролером проведення кампанії керівництво країни зробило прокурора СРСР Віктора Бочкова, який доповідав у Раднарком про успіхи й невдачі в боротьбі за продуктивність і дисципліну праці. На 15 вересня 1940 р. кількість відданих під суд порушників, як повідомляв В.Бочков, перевалила за мільйон: «На 15 сентября
Крім того, В.Бочков повідомляв про численні випадки, коли перелякані директори, котрі боялися потрапити під суд через заступництво за порушників, без усяких причин вимагали порушення кримінальних справ проти підлеглих: «О многочисленных случаях неосновательного предания суду рабочих и служащих руководителями предприятий и учреждений свидетельствует тот факт, что только за период с 1 по 16 сентября с.г. нарсудами вынесено оправдательных приговоров и прекращено дел на 20280 чел.».
У доповіді прокурора СРСР наводились і численні факти порушень: «В работе судебно-прокурорских органов выявлены следующие извращения указа: некоторые народные суды, не вникая в существо дела, механически выносят обвинительные приговоры вне зависимости от уважительности причин прогула. Например, ученики средней школы Л.Богомолов и Н.Шабанов во время летних каникул поступили временно на торфоразработки. В августе месяце, перед началом учебного года они поставили в известность администрацию о необходимости уйти с работы. После того как им в этом было отказано, они ушли с работы, за что были преданы суду и нарсудьей 1-го уч. Автозаводского района г.Горького т.Фониной осуждены к 2 месяцам тюремного заключения. По протесту прокурора дело было прекращено.
9 сентября
Нарсуд 1-го уч. г.Ярцева Смоленской области за самовольный уход с работы осудил ткачиху фабрики имени Молотова Ю.Изаренкову к 2 месяцам тюремного заключения. Установлено, что Ю.Изаренкова живет в
«Злякався звинувачень у ліберальному ставленні до прогульників»
Система заочного винесення вироків, як писав В.Бочков, показала себе не з кращого боку: «Имеют место факты явно неправильного вынесения заочных приговоров без проверки, действительно ли обвиняемый скрылся от суда. Это приводит к тому, что осуждаются граждане, которые не нарушали указа от 26 сентября
Председатель Линейного суда Черноморского бассейна Груднев вообще не считал нужным вызывать в суд обвиняемых и слушал дела заочно по мотивам «массового поступления дел в суд». Эти приговоры Линейного суда опротестованы, поставлен вопрос перед наркомом юстиции тов.Рычковым о снятии с должности Груднева и предании его суду».
В.Бочков навів і чимало випадків, коли судді фабрикували справи або підробляли вироки: «Установленный указом Президиума Верховного совета от 10 августа
Так, например, нарсудья Первомайского района г.Архангельска т.Анисимова поручала допрос подсудимых и свидетелей секретарю суда, а сама составляла в это время приговоры в своем кабинете. В том же городе нарсудья 3-го уч. Ломоносовского района Каткова, решив рассмотреть заочно дело на прогульщика Звягина, сфабриковала протокол судебного заседания, в котором были записаны показания подсудимого, несмотря на то, что на суде его не было.
Нарсуды г.Харькова во многих случаях крайне небрежно оформляют дела, протоколы судебного заседания и приговор пишутся на клочках бумаги, в результате из них трудно что-нибудь понять. Нарсудья 2-го уч. Лысогорского района Тамбовской области приговорил к 4 месяцам тюремного заключения Жарикова Ник. Ив., тогда как следовало судить Жарикова Ник. Егор.
В практике работы отмечены и такие факты, когда отдельные нарсудьи и прокуроры, во избежание обвинений их в либеральном отношении к дезорганизаторам производства, допускают извращения закона, граничащие с злоупотреблением властью. Так, например, нарсудья 5-го уч. г.Пензы С.Федоренко в связи с проверкой его работы внес исправления в приговоры о прогульщиках по 35 делам. Прогульщики были осуждены к 1 месяцу исправтрудработ, а С.Федоренко написал во всех приговорах 5 мес. исправтрудработ. Учиненный таким образом подлог С.Федоренко объяснил тем, что он «испугался обвинений в либеральном отношении к прогульщикам».
Нарсудья 3-го уч. г.Ленинакана т.Геворкян после того, как бюро горкома ВКП(б) постановило 24 августа
Проте, напевно, найважливішою в доповіді прокурора СРСР можна вважати фразу, що загубилася серед безлічі наведених ним фактів: «Количество прогулов хотя и снижается, но недостаточно».
«З метою прискорення... виготовлені трафаретні вироки»
За наступний місяць, з 15 вересня до 15 жовтня 1940 р., кількість підсудних і засуджених, як повідомляв у Раднарком СРСР прокурор Союзу В.Бочков, істотно зросла: «На 15 октября
Зросла і кількість випадків судового свавілля: «Некоторые суды в целях ускорения рассмотрения дел прибегают к недопустимому упрощенчеству.
В нарсудах Орджоникидзевского района Харьковской области были изготовлены трафаретные приговоры, в которых было оставлено место лишь для вписания фамилий и необходимых анкетных данных подсудимых.
Народный судья Хворостянского района Куйбышевской области в одном деле объединял материалы на несколько человек, не связанных между собой.
Нарсудья Богатовского района той же области рассмотрел ряд дел без составления протокола судебного заседания».
А в цілому підсумки застосування указу в 1940 р., як надалі доповідав уряду В.Бочков, виявилися не зовсім такими, як чекали при запровадженні суворіших покарань у трудовому законодавстві: «На 1 января
Данные о поступивших в суд делах указывают, что в целом по СССР по сравнению с августом и сентябрем месяцами имеется некоторое снижение нарушений указа от 26 июня
«Самовільний відхід розглядати як дезертирство»
Прокурор СРСР не заперечував численних помилок судів, що ухвалювали неправильні вироки й дискредитували указ, прокуратури, яка не цілком забезпечувала дотримання законодавства, та міліції, котра не завжди сумлінно стежила за виконанням вироків. Одначе В.Бочков писав у Раднарком і про те, що порушення дисципліни й низька продуктивність праці пов’язані ще і з поганою організацією виробництва й жахливим побутом робітників. Величезна кількість прогулів була викликана довільною зміною графіків роботи: «На Кузнецком металлургическом комбинате 50% оправдательных приговоров вынесено народными судами по мотивам несообщения рабочим об изменении графика работы. На Нижнеднепровском заводе им. Карла Либкнехта частое изменение графика и несвоевременное доведение об этом до сведения рабочих является системой. Такое же положение на Кольчугинском заводе имени Серго Орджоникидзе. На шахте «Большевик» Криворожского бассейна в отдельных случаях начальники участков меняют графики и не доводят об этих изменениях до сведения рабочих, в результате чего имеют место случаи неосновательного направления материалов в суд».
Куди більше продуктивність праці залежала від простоїв через відсутність усього необхідного для роботи. Та все-таки основні проблеми створював побут робітників, особливо тих, яких завербували для праці на шахтах і будовах у приєднаних у 1940 р. до СРСР Бессарабії та Північній Буковині: «Большая часть прогулов и самовольных уходов имели место за счет лиц, завербованных для работы в угольной промышленности в Бессарабии и Северной Буковине. Вербовка этих рабочих происходила совершенно неудовлетворительно, надлежащие условия работы для них созданы не были...
Объяснение это частично находит свое подтверждение в том, что по одному только комбинату «Ворошиловградуголь» из 8670 человек, прибывших по организованному набору из Бессарабии и Северной Буковины, предано было суду за нарушения указа от 26 июня
Звичайно, інформація про те, що заходи боротьби з порушеннями трудової дисципліни не приносять очікуваного результату, не могла обрадувати керівництво країни. Проте займатися облаштуванням побуту, а тим більше намагатися перемогти вічний безлад було клопітно й дорого. Тому партія та уряд вирішили ще жорстокіше карати порушників. І в січні 1941 р. дію указу від 26 червня 1940 р. поширили на відмову від переходу на іншу, включаючи й низькооплачувану, роботу, відмову від наднормових робіт, самовільну відсутність у робочий час і появу на роботі в нетверезому стані.
Після початку війни, 26 грудня 1941 р., з’явився новий указ Президії Верховної ради СРСР «Об ответственности рабочих и служащих предприятий военной промышленности за самовольный уход с предприятий», яким усі робітники та службовці закріплювалися за підприємствами без права звільнення. В указі йшлося: «Самовольный уход рабочих и служащих с предприятий указанных отраслей промышленности, в том числе эвакуированных, рассматривать как дезертирство, и лиц, виновных в самовольном уходе (дезертирстве), карать тюремным заключением на срок от 5 до 8 лет».
Але й ці заходи ні до чого, крім перевантаження судів і військових трибуналів, не привели: кількість порушень не зменшувалася.
«А без взуття їх не допускають у цехи»
«Изучение судебных дел, рассмотренных в условиях военного времени, — писав у Раднарком СРСР голова Верховного суду СРСР Іван Голяков, — истребованных Верховным судом Союза ССР в
Докладніша статистика містилася в доповіді прокурора СРСР В.Бочкова: «За нарушения указа от 26 июня
На ряде промышленных предприятий количество прогулов без уважительных причин в
Як і до війни, Прокуратура СРСР на перше місце серед причин, що викликають прогули, ставила «бездеятельное и халатное отношение работников ряда предприятий к созданию надлежащих бытовых условий для рабочих»: «На указанном выше 183 заводе Наркомтанкопрома, — писав В.Бочков, — около 5000 рабочих живут в неблагоустроенных общежитиях, спят на голых топчанах, многие не имеют белья, обуви, общественное питание на заводе организовано неудовлетворительно. 180000 рабочих дней потеряно на этом заводе в связи с болезнями, которые имели место главным образом среди бывших бойцов рабочих колонн в результате крайне неудовлетворительных жилищно-бытовых условий и плохого питания. Около 500 случаев заболеваний окончились смертельным исходом.
На Горьковском автозаводе около 1500 рабочих не имеют жилплощади и ночуют в цехах завода, в сборочном цехе около 200 человек спят на полу в красном уголке. В радиаторном и прессовом цехах рабочие спят в проходах между станками. За халатное отношение к жилищно-бытовому устройству рабочих и плохое состояние общежитий осужден к 3 годам лишения свободы зав. общежитиями автозавода Ключинский.
Значительная часть рабочих Магнитостроя проживает в совершенно неблагоустроенных землянках с выбитыми окнами, земляным полом, с протекающими крышами.
На заводе №5 комбината №179 НКБ (Наркомата боеприпасов. — Прим. ред.) многие рабочие не имеют обуви, а без обуви их не допускают в цеха, вследствие чего имеют место длительные прогулы от 6 до 15 дней. 150 рабочих литейного цеха завода №24 НКАП (Наркомата авиапромышленности. — Прим. ред.) в течение длительного времени не выходили на работу по той же причине».
«Зниження норми відпуску хліба виявляється ефективнішим засобом боротьби за ліквідацію прогулів»
Боротьбу з негативними явищами партія і уряд продовжили за звичною схемою. 18 жовтня 1942 р. Раднарком СРСР прийняв постанову «О снижении нормы отпуска хлеба промышленным рабочим, осужденным за прогул», відповідно до якої засудженому, такому, що не виконував норму, урізували пайок. При цьому виникла суперечка, чи поширювати дію постанови на тих, кого засудили до 18 жовтня.
Після обговорення влада вирішила засуджених раніше додатково не карати. Причому не тільки через позицію прокуратури, яка вказувала, що «в советском законодательстве последовательно проводится принцип, что закон, усиливающий ответственность граждан за то или иное правонарушение, не имеет обратной силы», а й тому, що перерахунок розмірів пайків для незліченної кількості засуджених може відняти дуже багато часу.
До квітня 1943 р. стало очевидним, що всі колишні заходи покарання перестали працювати. В.Бочков у черговій доповіді повідомляв у Раднарком: «За время действия указов от 26 июня
Эти данные свидетельствуют о неудовлетворительном состоянии трудовой дисциплины в промышленности и не снижающемся количестве прогулов и случаев самовольного ухода с предприятий в
На отдельных промышленных предприятиях за прогулы без уважительных причин осуждено весьма большое число рабочих по отношению к общему количеству рабочих, занятых на этих предприятиях.
Так, на заводе №2 Наркомата вооружения с 1 января
На заводе №183 Наркомата танковой промышленности осуждено за то же время 6965 чел., или 21,8% к общему числу рабочих на этом заводе.
На заводе №63 Наркомата боеприпасов за время с 1 января
При оценке приведенных общих данных о судимости следует учитывать, что часть случаев осуждения (в пределах 5%) относится к осуждению за повторные прогулы. Однако и при этой поправке число рабочих, подвергнутых судебной репрессии за прогулы, имеющих судимость за это преступление, очень велико.
При таком положении судимость за уголовное преступление, в свете столь больших цифр, теряет свое значение и становится, по существу, бытовым явлением».
А ось зменшення хлібного пайка, там де цей захід застосовувався послідовно й неухильно, як писав В.Бочков, давало чудові результати: «Практика показала, что применение к лицам, осужденным за прогул, дополнительного наказания, установленного Постановлением СНК СССР от 18 октября
На многих крупных предприятиях, где строго проводится это постановление, снижение нормы отпуска хлеба рабочим, осужденным за прогул, привело к резкому сокращению прогулов, чего не удавалось достигнуть ранее, когда все дело ограничивалось наказанием прогульщиков по суду.
Так, на заводе НКВ №172 в ноябре
На заводе №2 НКВ за последние 5 месяцев было 980 прогулов, а за первые 10 месяцев
Саме тому прокурор СРСР пропонував передати всі права щодо покарання робітників керівництву підприємств і тим самим розвантажити суди та прокуратуру. А карати порушників перш за все зниженням норми видачі хліба: «На
Питання відправили на розгляд юридичної комісії Раднаркому СРСР, до якої входив нарком юстиції, голова Верховного суду й керівник радянських профспілок. Усі вони одностайно висловилися проти цієї пропозиції.
Проте зовсім не тому, що не хотіли прирікати трудящих на голодну смерть. Вони, мабуть, припускали, що В.Бочков хоче перекласти вантаж відповідальності з себе і прокурорів на директорів підприємств. Одначе формальним приводом для відмови стало те, що подібного покарання не було навіть до революції, а його введення могло викликати негативний пропагандистський ефект.
Точно так, як і фактична відміна указу від 26 червня 1940 р. Адже мільйони людей могли визнати, що їх засудили безпідставно. І все залишилося як раніше.
«За рахунок постачання робітників... покривалися витрати продуктів на банкети»
Найважливішою причиною, через яку Раднарком не пішов на масове застосування хлібних штрафів, було те, що, віддаючи все фронту, власті й так залишали робітників на голодному пайку й віднімати фактично було нічого. У червні 1944 р. нарком внутрішніх справ СРСР Лаврентій Берія доповідав у Раднарком: «НКВД и НКГБ Башкирской АССР сообщают следующие данные о положении с продовольственным снабжением рабочих и инженерно-технических работников ряда промышленных предприятий Башкирии.
Несмотря на то что продовольствием, поступающим по централизованным фондам, в первую очередь снабжаются орсы (відділи робітничого постачання. — Прим. ред.) ведущих промышленных предприятий, продуктовые карточки рабочих и служащих отдельных предприятий полностью не отовариваются.
Общественное питание рабочих на ряде промышленных предприятий организовано неудовлетворительно, качество обедов в столовых низкое. На Стерлитамакском химическом заводе имел место массовый отказ рабочих от первого блюда, приготовленного из крапивы.
Фонды, отпускаемые на дополнительное питание рабочих, используются часто не по назначению. Так, на заводе № 26 НКАП за счет рабочего снабжения усиливалось питание комсостава и ИТР и покрывались расходы продуктов по банкетам.
На состоянии рабочего снабжения отражаются также слабое осуществление децентрализованных заготовок, недостаточное использование подсобных хозяйств и значительные размеры хищений в торговой сети и сети общественного питания.
Так, в январе — марте с.г. привлечено к уголовной ответственности за хищения и злоупотребления 3937 человек.
Из-за перебоев в рабочем снабжении и неудовлетворительной организации общественного питания на ряде промышленных предприятий имеют место заболевания рабочих на почве истощения.
На заводе №268 НКЭП истощены 175 человек, на заводе №161 НКАП — 110 человек. Имеется ряд смертных случаев от истощения.
Особенно неблагополучно на заводе №26 НКАП. Продовольственные карточки членов семей рабочих этого завода не отоваривались по 6—7 месяцев. Среди рабочих и служащих и инженерно-технических работников имеет место значительное количество заболеваний на почве истощения.
В апреле с.г. на заводе насчитывалось больных от истощения 2550 человек, малокровием — 1208 человек и туберкулезом — свыше 500 человек. С 1 января по 1 мая с.г. умерло от истощения 119 человек, в том числе рабочих завода 51 и членов семей 68 человек. Отмечены случаи, когда рабочие умирали во время работы в цехах.
Некоторые семьи рабочих и инженерно-технических работников завода №26 нищенствуют.
Отдельные мастера выпрашивают у рабочих талоны на хлеб и на обеды. Некоторые инженеры занимаются черчением карт с нанесением линии фронта и продают их за обеденные талоны.
Среди инженеров, техников и мастеров, работающих непосредственно в цехах, имеется много ослабленных и опухших от недоедания. Отмечены случаи, когда рабочие завода из-за систематического недоедания сознательно допускают брак в работе.
В течение
«Вимагала хабарі в дезертирів з промислових підприємств»
На заводах в інших містах також панував голод, і робітники вважали за краще фронт, ніж смерть від недоїдання. Ті, в кого були хоч якісь кошти, тікали туди, де рідні могли їх сховати і прогодувати. Прокуратура повідомляла керівництву країни про подібні численні факти: «Были отмечены факты квалифицированных преступлений, связанных с подделкой документов для освобождения от работы. Так, прокуратурой Еткульского района Челябинской области были установлены факты продажи на местном рынке фиктивных бланков командировочных удостоверений по цене 350 руб. за бланк. Бланки эти покупали дезертиры с предприятий угольной промышленности, причем таким путем скрылись из данной местности более 100 рабочих. В процессе следствия было установлено, что фиктивные бланки изготовляются директором местной типографии Зольденко, реализующим их через сообщников».
А якщо дезертир з виробництва все-таки потрапляв у руки закону, задіювався перевірений спосіб вийти на волю: «Прокуратурой Татарской АССР, — повідомляла прокуратура СРСР у Раднарком, — предана суду помощник прокурора Столбищенского района младший юрист Р.Игнатьева, незаконно, за взятки, освобождавшая из-под стражи арестованных дезертиров.
Временно исполняя в марте
Більшість робітників усе ж таки вважали за краще потерпіти й почекати кінця війни. Адже тоді, звичайно ж, буде набагато легше. Але очікування виправдалися тільки частково. За амністією з нагоди перемоги, оголошеною 7 липня 1945 р., всі дезертири з трудового фронту і порушники дисципліни, котрі отримали не більше 3 років, звільнялися від покарання й удвічі зменшувався строк покарання тим, кому дали більше 3 років.
Одначе все інше залишилось, як і раніше, і навіть стало гірше. Військових замовлень і, відповідно, зарплати більше не було, а із заводів так само нікого не відпускали. Восени 1945 р. почалася масштабна втеча із заводів і прогули, про втікачів і порушників, як і належало за указами, директори писали звернення до суду, і все йшло встановленим порядком.
Покарання за прогули пом’якшили тільки в 1951 р., коли працівників, які провинилися, дозволили карати керівникам підприємств. А щоб потрапити під суд, винний мав зробити 2 прогули за 3 місяці.
Проте покарання за самовільний відхід із заводу або з установи залишалося в силі до 1956 р., коли дія указу від 26 червня 1940 р. була скасована. За оцінками дослідників, за час його існування засудили 18 млн чоловік. І тепер можна скільки завгодно сперечатися про те, наскільки він допоміг мобілізувати робітників і виграти війну. Але очевидне одне: радянське керівництво настільки не вірило в народ, що не могло обійтися без загородзагонів ні на фронті, ні в тилу.
Євген ЖИРНОВ,
«Коммерсант-Власть»
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!